Відкрити головне меню

Олекса́ндр Іва́нович Чередниче́нко (нар. 15 червня 1947) — український мовознавець (теорія перекладу) та перекладач, доктор філологічних наук (1984), професор (1985), академік АН ВШ України (1992).

Олександр Чередниченко
Олександр Іванович Чередниченко
Чередниченко Олександр Іванович
Чередниченко Олександр Іванович
Народився 15 червня 1947(1947-06-15) (72 роки)
м. Київ
Громадянство УРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність мовознавець
Alma mater Київський університет ім. Т. Шевченка
Сфера інтересів загальне й романське мовознавство, соціолінгвістика, контрастивна лінгвістика, історія й теорія перекладу
Заклад Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання професор, академік АН ВШ України
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Науковий керівник завідувач кафедри теорій й практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова
Відомий завдяки: Теорія варіювання літературних мов в інонаціональному контексті, теорія мовних контаків, власна школа перекладознавства

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 15 червня 1947 р. в м. Києві. У 1971 р. закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, диплом з відзнакою, свідоцтва університетів м. Бордо (1977), м. Гренобля (1986) та Паризького Міжнародного інституту державного управління (1998). Працює у Київському університеті ім. Т. Шевченка з 1971 р.: асистент, старший викладач (1976), доцент (1977), декан факультету романо-германської філології (1977-1981), завідувач кафедри теорії і практики перекладу (1979-1981), старший науковий співробітник (1981-1983), завідувач кафедри теорії і практики перекладу з романських мов (з 1983 р.), декан факультету іноземної філології (1992-2001). Головний редактор наукових збірників „Теорія і практика перекладу” (1979-1991), „Мовні і концептуальні картини світу” (з 1996 р.), Вісника КНУ „Іноземна філологія” (з 1992), голова спеціалізованої вченої ради для захисту докторських дисертацій з мовознавства і перекладознавства (з 1993 р.), голова науково-методичної комісії з іноземної філології МОН України (1992-2001), член експертної ради державної акредитаційної комісії МОН України (з 2001 р.), член правління товариства Україна-Франція (з 1996 р.).

Наукова й педагогічна діяльністьРедагувати

Праці в галузі загального і романського мовознавства, соціолінгвістики, контрастивної лінгвістики, історії і теорії перекладу. Розробив теорію варіювання літературних мов в інонаціональному контексті, істотно розвинув і доповнив теорії мовних контактів і перекладу. Створив власну лінгвістичну та перекладознавчу школу.

ВідзнакиРедагувати

  • лауреат Премії ім. Тараса Шевченка КНУ (1995)
  • лауреат Премії ім. Ярослава Мудрого АН ВШУ (2000),
  • заслужений діяч науки і техніки України (1997),
  • кавалер французького ордена Академічних пальм (2001),
  • кавалер ордена Зірки італійської солідарності (2003).
  • лауреат нагороди Святого Володимира АН ВШУ (2017),
  • відмінник освіти (2017).

Згадки про нього у кн.: „Київський університет ім. Т. Шевченка. Сторінки історії і сьогодення” (1994); „Хто є хто в Україні” (К., 1997), „Наука в КНУ на зламі тисячоліть” (2002); Linguistica computazionale. Special issue. Vol. VII. (1991); у газетах „Демократична Україна” (15.06.97), „Управління освітою” (24.12.2001).

Основні наукові праціРедагувати

  • Лексико-семантичні і прагматичні проблеми перекладу з французької мови (1978);
  • Язык и общество в развивающихся странах Африки (1983);
  • Теорія і практика перекладу. Французька мова. Підручник. (1995).
  • Мови європейського культурного ареалу: розвиток і взаємодія (1995) (редактор і співавтор)
  • Переклад на межі XXI століття: історія, теорія і методологія, (1997) (редактор і співавтор).
  • Про мову і переклад, Київ, 2007. — 248 с.
  • Переклад -- Культура -- Ідентичність, Київ, 2017. -- 224 с.

ПосиланняРедагувати