Вікіпедія

Віссаріон Нікейський

Віссаріон Нікейський (грец. Βασίλειος Βησσαρίων, 2 січня 1403, Трапезунд — 18 листопада 1472, Равенна) — грецький (візантійський) архієпископ міста Нікеї, відомий церковний діяч, що перейшов в католицтво і став кардиналом. Один з перших європейських та італійських гуманістів.

Віссаріон Нікейський
Народився2 січня 1403[2]
Трабзон, Трапезундська імперія[3]
Помер18 листопада 1472[1][2] (69 років)
Равенна, Папська держава[3]
ПохованняСанті Апостолі
Діяльністьдипломат, католицький священник, філософ, богослов, humanist, політик, оратор, перекладач, філолог, митрополит
Галузьполітика[4], Християнська церква[4], богослів'я[4], риторика[4], перекладацтво[d][4], філологія[4], східне християнство[4], дипломатія[4] і класична філологія[4]
ВчителіПліфон[5] і Іван Хортасменd
Знання мовлатина[4], грецька[6][4], італійська[4] і давньогрецька[4]
ПосадаДекан Колегії кардиналів, католицький архієпископd, камерленг Колегії Кардиналівd, камерленг Колегії Кардиналівd, титулярний архиєпископd, митрополит[7], Latin Patriarch of Constantinopled, кардинал-священник, апостольський адміністратор[d], Cardinal Bishop of Sabina (Vescovio)d, Cardinal Bishop of Sabina (Vescovio)d, апостольський адміністратор[d], Cardinal-Bishop of Frascatid, апостольський адміністратор[d], абат, апостольський адміністратор[d] і кардинал[3]
Конфесіякатолицька церква[8] і православ'я

Життєпис

ред.

Народився в місті Трапезунд. Рік народження називають то 1389, то 1395, то 1403 рік.

Походив з простої родини ремісника. Виявив здібності, а для хлопця з простої родини єдиний шлях зробити кар'єру в Візантійській імперії — стати священиком. 1423 року він став ченцем і змінив світське ім'я Василь на Віссаріон — на честь єгипетського анахорета Віссаріона Великого. 1426 року Віссаріон став дияконом, а 1431 року — пресвітером. З 1436 року — настоятель одного з монастирів у місті Константинополь.

Освіта

ред.

Початкову освіту отримав в Трапезунді, а продовжив у Константинополі в Магнаврській вищій школі. Відомо, що навчався у авторитетного тоді астролога, лікаря, математика, Георгіоса Хрізококеса. За переказами п'ять років перебував у м. Містра на півострові Пелопоннес, де був тоді грецький центр книжкової мудрості. Навчався там в академії Георгіоса Гемістоса, де вивчав давньогрецьку філософію Платона, а також математику, поезію, історію, риторику. На відміну від Георгіоса Гемістоса, не покинув церкву.

Архієпископ Нікеї

ред.

На здібного священика звернули увагу при імператорському дворі. Візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог наблизив Віссаріона до себе і сприяв його церковній кар'єрі: Віссаріон став митрополитом Нікейським. Військова і політична слабкість Візантійської імперії сприяла появі ідеї возз'єднання західної та східної церков. Іоанн VIII Палеолог плекав надію отримання дипломатичної і військової допомоги від папи Римського у разі війни з османами, що вже точилася на кордонах імперії. Новий Нікейський митрополит, освічений і талановитий, мав супроводжувати імператора під час візиту Іоанна VIII Палеолога в Італію в 1438 разом із давньоруським митрополитом Ісидором Київським.

Перехід у католицтво

ред.
 
Папа римський Євген IV

Брав участь у перемовинах з католицьким священством і в праці Собору 1438 року в місті Феррара, а потім у місті Флоренція. Вже в Італії під час перемовин Віссаріон зрозумів переваги возз'єднання православної та католицької церков і діяльно це підтримував. Але виявилися значні богословські і політичні розбіжності, котрі годі було подолати через небажання обох таборів іти на компроміси.

Вороже ставлення до ідеї возз'єднання православної та католицької церков яскраво виявилося по поверненню делегації греків-візантійців у Константинополь. Ідею возз'єднання тепер не підтримували навіть ті, що виступали за її реалізацію навіть нещодавно. В місті добре пам'ятали про події Четвертого хрестового походу і про військове захоплення католиками Італії Константинополя, убивство греків, пограбування столичного міста і його храмів, утворення на уламках Візантії Латинської імперії 1204-1261. Греки з Нікеї з величезними зусиллями тоді змогли відновити власну державність - востаннє. Тому кількість противників возз'єднання церков у Константинополі зростала, а їхні настрої були ворожими і непримиренними.

Пристрасні константинопольці ворожо поставились і до самого Віссаріона, далекоглядного прибічника возз'єднання церков. Вже в 1440 Віссаріон Нікейський знову відбув в Італію, відтепер назавжди. Почалися найкращі роки його церковної кар'єри і роки найкращих звершень як науковця і державного діяча.

Шляхи державницького і культурного розвитку Візантії та країн Західної Європи в 15 столітті остаточно розходяться. Візантійська імперія входить у добу остаточної політичної депресії та кризи, котра закінчиться знищенням імперії в 1453 після завоювання країни і столиці турками-османами. Політично негнучкі та консервативні візантійці втратять усе.

Італійські князівства, навпаки, зміцнять власні позиції (економічні й культурні), де розквітнуть декілька центрів відродження (Флоренція, Мілан, Феррара, Рим, Урбіно, Венеція). Але ніхто, як і він, 1440 року про це ще не знав.

Активність у Римі

ред.
 
Гравер Теодор де Брі (1528—1598). «Віссаріон Нікейський як кардинал», мідьорит 16 століття.

Уже в літах, Віссаріон зберігав активність і в Римі. Двічі його кандидатуру висували на посаду папи римського, але суперники та інтриги кардиналів були сильнішими. І все ж, Віссаріон був деканом кардиналів. Сам сприяв обранню на престол Миколая V,, першого гуманіста на посаді папи. Вдруге сприяв обранню папою Пія ІІ, котрий почав агітувати князів-феодалів воювати з османами. Але французи та венеціаці не відгукнулися. По обранню папи агітував того використати власний авторитет та політично надавити на дожів Венеції, аби продовжити війну с турками-османами. Все було марно.

У Римі сприяв заснуванню гурту з вивчення творів філософа Платона, що стане традицією. Навколо нього скупчилися викладачі класичних мов, літератори і колекціонери старовинних рукописів, а, головне, перекладачі з грецької на латину, що сприяло знайомству італійських діячів культури з рукописами стародавніх творів. В гурті навколо нього опинилися гуманіст Поджо Браччоліні (1380—1459), секретар неаполітанського короля, а згодом апостольський секретар і письменник Лоренцо Валла (1407—1457), гуманіст і письменник Флавіо Бйондо (1392—1463), письменник і гуманіст Джованні Ауріпа (1376—1459).

Практично всі останні роки життя кардинал і папський легат віддав утопії — розпочати хрестовий похід проти турків аби… відродити знищену Візантію. Він і в Італії не забув, що він грек за походженням.

Політичний розклад сил тоді був не на користь прагнень Віссаріона, бо більшість замирилася з турками і обрала з ними торгівлю. Лише два державні утворення (Угорщина та Венеціанська республіка) були налаштовані воювати з османами. Віссаріон 1463 року відвідав угорського короля і всіляко агітував того воювати, бо Угорщина єдина на той час активно воювала з османами, стримуючи їх просування в Західну Європу. Плекав він надію і створити хоча б невеликий військовий альянс між Угорщиною і Венецією. Заради цього кардинал навіть дав гроші на обладнання нової військової галери.

Віссаріон і діти Фоми Палеолога

ред.

Після смерті в 1465 році колишнього деспоту Мореї Фоми Палеолога азяв під свою опіку його дітей.

Молодшу доньку Фоми Зою сватали за кіпрського короля, але той відмовився. Довелося брати шлюб з італійцем, князем Караччоло, який невдовзі помер. Після чого руку Зої запропонували московському володарю Івану III.

Вважають, що Віссаріон сподівався таким чином залучити Івана III до церковної унії з католиками. Але ставши княгинею, Зоя (яку тепер іменували Софією) дала зрозуміти, що не сприятиме цим планам[9].

Благодійність у Болоньї

ред.

Віссаріон Нікейський отримав на новій батьківщині посаду папського легата (намісника папи римського) в університетському місті Болонья. Цю посаду він займав п'ять років.

Філософ-платонік, допитливий і відкритий до нових знань, він став одним з італійських гуманістів, що жваво цікавився військовою справою, плекав надію про новий хрестовий похід проти турків-османів, мав видання щодо фортифікації і ведення облоги ворожих міст.

Новий дзвін у Болоньї теж відливали з ініціативи Віссаріона Нікейського. Він посвятив дзвін, а піднімав його на вежу Аррінго саме молодий талановитий інженер і архітектор Арістотель Фіораванті.

Благодійність у Венеції і бібліотека Віссаріона

ред.
 
Надгробок Віссаріона Нікейського в церкві Дванадцяти апостолів, Рим.

Сам колекціонер рукописів і інкунабул, наприкінці життя Віссаріон мав непогану приватну бібліотеку. В його зібранні були чотириста вісімдесят два (482) рукописи грецькою та двісті шістдесят чотири 264 рукописи латиною. Все це він передав сенату Венеціанської республіки за умови зробити бібліотеку доступною. Сенат прийняв дар і бібліотека Віссаріона Нікейського стане підмурівками венеціанської бібліотеки Марчіана.

В місті Мессіна Віссаріон сприяв побудові школи з вивченням грецької мови. Після захоплення Константинополя турками-османами з Візантії почалася масова еміграція. Серед емігрантів був і Константин Ласкаріс, візантійський науковець. Він перебрався на острів Родос, а згодом в Італію. 1465 р. він рік викладав грецьку мову й історію в місті Неаполь, а потім за сприяння Віссаріона Нікейського перебрався в Мессіну, де працював викладачем грецької до своєї смерті в 1501 році.

Смерть

ред.
 
Epistolae et orationes, 1471

За наказом папи римського Сикста IV літній Віссаріон Нікейський подався в подорож до Франції. Мета — схилити короля Франції до організації хрестового походу проти турків-османів. На зворотньому шляху він, хворий і заслаблий, зупинився в будинку свого прихильника і мера міста Равенна Антоніо Дандоло, де і помер. За переказами, вважали, що його отруїли за наказом французького кардинала, що ворожо ставився до колишнього візантійця. Померлого перевезли в Рим 3 грудня 1472 року, де поховали в церкві Дванадцяти апостолів. Могила збережена.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Labowsky L. Dizionario Biografico degli Italiani — 1967. — Vol. 9.
  3. ↑ а б в Catalog of the German National Library
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Чеська національна авторитетна база даних
  5. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ Національна бібліотека Греції — 1829.
  8. ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
  9. ↑ Олексій Мустафін. Народження Химери. Як зазіхання на київську і візантійську спадщину «закодували» Московію на катастрофу. Київ24. 2024-03-22.

Джерела

ред.
  • Rudolf Rocholl: Bessarion. Studie zur Geschichte der Renaissance. Deichert, Leipzig 1904.
  • G. E. Voumvlinopoulos: Bibliographie critique de la philosophie grècque. Depuis la chute de Constantinople à nos jours. 1453—1953. Presses de l'Institute Française d'Athènes, Athen 1966.
  • Ludwig Mohler: Kardinal Bessarion als Theologe, Humanist und Staatsmann. 3 Bände. Schöningh, Paderborn 1923–42 (Quellen und Forschungen aus dem Gebiete der Geschichte 20, 22, 24), (Nachdruck: Scientia-Verlag, Aalen 1967).
  • John Monfasani: Byzantine Scholars in Renaissance Italy. Cardinal Bessarion and other emigrés (= Variorum collected Studies Series. Bd. 485). Selected essays. Variorum, Aldershot 1995, ISBN 0-86078-477-0.
  • John Monfasani: Bessarion Scholasticus. A Study of Cardinal Bessarion's Latin Library (= Byzantios. Bd. 3). Brepols, Turnhout 2011, ISBN 978-2-503-54154-9.
  • Земцов С. М., Глазычев В. Л. Аристотель Фьораванти. — М., 1985. — 184 с., илл. — (Мастера архитектуры).
  • Арістова А. В. Віссаріон Нікейський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Віссаріон_Нікейський
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Віссаріон_Нікейський&oldid=42573801