Константинопольський університет
Константинопольський університет (грец. Πανδιδακτήριον, «Пандідактеріон» або «вища школа») — вищий навчальний заклад, що розташовувався в м. Константинополі, столиці Візантійської імперії з 425. Від чого була поширена назва — Константинопольська вища школа. У 717—802 за Ісаврійської династії[ru] називалася «Вселенська школа» (грец. Οικουμενικόν Διδασκαλείον). У 855—856 виникла назва щодо зазначеного навчального закладу — Магнаврська вища школа (грец. Πανδιδακτήριο της Μαγναύρας) від Магнаври.
| університет | ||||
| Константинопольський університет | ||||
| дав.-гр. Πανδιδακτήριον | ||||
| 41°0′44.064000099995″ пн. ш. 28°58′33.664800099999″ сх. д. / 41.01224° пн. ш. 28.97602° сх. д. | ||||
| Країна | Східна Римська імперія | |||
|---|---|---|---|---|
| Місто | Константинополь | |||
| Засновано | 425 | |||
| Закрито | 1453 | |||
 | ||||
Історія
ред.Ця школа заснована була візантійським імператором Феодосієм II у 425 році. А в середині IX століття оселилася у дворі Магнавра на периферії Великого палацу. Тому назва «Магнаврська вища школа» виникла пізніше в порівнянні з «Константинопольська вища школа».
Афінаїда та Пульхерія вплинули на становлення школи. А 27 лютого 425 року був виданий указ імператора Феодосія II, що регламентував організацію школи. У школі не викладали богослов'я, бо викладання теології відбувалося в Патріаршій школі. За часи візантійського імператора Юстиніана I школа стала незалежною. Під час правління імператора Фоки (602—610) ця школа припинила свою діяльність, але була відновлена імператором Іракліоном (610—641). У згаданій школі викладали тридцять професорів:
- п'ятнадцять — викладали на грецькою мовою граматику, літературу;
- п'ятнадцять — навчали латиною римську літературу, філософію, право.
Константинопольський університет мав значний вплив на формування й розвиток вищої освіти у Європі[1] в період Середньовіччя. Його викладачами та випускниками було багато визначних діячів візантійської культури. Деякі історики освіти, особливо грецькі, вважають Константинопольську вищу школу першим університетом у Європі в сучасному розумінні цього слова[2].
Подібні до Константинопольської вищої школи навчальні заклади існували ще в період Римської Імперії, це були т. зв. «атенеї» («атеніуми»)[3]. У 135 році було створено перший Атеней у м. Римі, пізніше, за його взірцем, у містах Ліон і Нім у Галлії. У 425 році, за правління імператора Феодосія ІІ, створено атеней у Константинополі.
У середині ІХ ст. вищу школу в Константинополі було відроджено і переведено в Магнавру — розкішний зал-палац для церемоній у Великому Константинопольському палаці (звідси й друга назва — «Магнаврська школа»). Відбулося це завдяки двом відомим візантійським діячам того часу:
- Лев Математик[ru], візантійський математик і механік, архієпископ Фессалонік, він ініціював відновлення школи;
- Барда, візантійський державний діяч вірменського походження, фактичний регент при малолітньому імператорі Михаїлі ІІІ.
Саме тоді організація Константинопольської вищої школи почала нагадувати пізніші середньовічні європейські університети. Лев Математик, який був однією з найосвіченіших осіб свого часу, став першим ректором вказаного університету[4].
Упродовж більшого періоду свого існування Константинопольський університет був світським навчальним закладом. Лише у ХІІІ ст. освіту переведено на церковну основу. В університеті здійснювалася підготовка чиновників, дипломатів, воєначальників. Освіту отримували діти візантійських імператорів, візантійської аристократії, заможні й високого роду вихідці з інших країн — сусідів Візантії. В основі освіти було оволодіння християнськими моральними цінностями, вивчалася класика богослов'я. В університеті були також міцні філософські традиції платонізму й аристотелізму. Значною мірою саме завдяки діяльності університету збережено для наступних поколінь чимало філософських і наукових творів античності. Викладачами школи зібрано велику бібліотеку античних рукописів. Викладачі також створювали власні компіляції різноманітних античних творів у галузі законознавства, історії та агрономії; врешті греки знали про Платона, Аристотеля, Евкліда і навіть про кулястість планети Земля[5].
За час свого існування університет зазнав декількох реорганізацій. З періоду латинського завоювання (1204) він поступово занепадав в умовах латинократії.
В університеті молодих людей навчали таких предметів: медицина, філософія, риторика, право, арифметика, геометрія, поезія, музика, астрономія, географія, ботаніка й інші[6]. Викладання ще з часів існування Константинопольського атенею здійснювалося наполовину грецькою мовою та латиною, проте згодом почала переважати грецька. Студенти також вчили сирійську мову й іврит.
Проіснувала до часу захоплення міста турками в 1453 році.
Викладачі
ред.Серед викладачів Константинопольського університету було чимало визначних державних і релігійних діячів візантійської культури (від 27 лютого 425 року — відкриття Константинопільського університету):
- Михайло Пселл,
- Максим Сповідник,
- брати Кирило і Мефодій,
- патріарх Фотій,
- Георгій Акрополіт,
- Анфемій Траллський
- Євстафій Солунський,
- Ісидор Мілетський,
- Стефан Візантійський,
- Варлаам Калабрійський,
- Йоанн VIII Ксифілін,
- Іоанн Лід[ru] (*490 — †по 565),
- Стефанос Олександрійський[en] (*до 580 — †бл. 642),
- Атанасіос Емеський[en] (6 ст.),
- Георгій Кіпрський[en] (7 ст.),
- Лев Математик[ru] (*бл.790 — †бл. 870)
- Іоанн Євхаїтський[ru] (*бл. 1000 — †бл. 1070),
- Іоанн Італ[ru] (*бл. 1025 — †по 1085),
- Євстратій з Нікеї[pl] (*бл. 1050 — †бл. 1120),
- Симеон Сет[en] (11 ст.),
- Феодор Вальсамон (*бл. 1140 — †по 1199),
- Михаїл з Ефесу[en] (12 ст.),
- Михаїл Італікос[en] (12 ст.),
- Мануїл Москопул[ru] (*1265 — †1316),
- Мануїл Холобол[en] (*бл. 1245 — †бл. 1310),
- Іоанн Хортасменос[en] (*1370 — †1437),
- Іван Аргіропул (*1415 — †1487),
й багато інших.
Випускники
ред.Серед тих, хто навчався в університеті, була не лише візантійська молодь, але й вихідці з Центральної Європи, країн Балканського півострова, Закавказзя. Випускниками згаданого університету були майбутні візантійські імператори, патріархи, воєначальники, науковці. Зокрема, вищу освіту в ньому здобули
- болгарський цар Симеон І Великий,
- угорський король Бела ІІІ,
- сербський цар Стефан Урош IV Душан,
- король остготів Теодоріх Великий,
- булгарський хан Кубрат,
- візантійська принцеса Анна Комніна,
- донька грузинського царя Марія Багратіоні,
- хозарська принцеса Чичак,
- візантійський історик Лев Диякон,
- візантійський історик Никита Хоніят,
- візантійський письменник Михайло Хоніат,
- визначний іконописець Феофан Грек,
- один з перших європейських гуманістів архієпископ й кардинал Віссаріон Нікейський,
- маронітський патріарх Іоанн Марон[en],
- патріарх Константинопольський Микола III,
- Анастасій Бібліотекар,
- Флавій Ардабурій Аспар,
- Петро Іверський,
- Георгій Афонський,
- Михайло Атталіат[ru],
- Іоанн Педіасімос[en],
- Іоанн Хумн[en],
- Іоанн Бікларський[ru],
- Арефа Кесарійський[ru],
- Єфрем Малий[ru],
- Лазар Парпеци,
- Іоане Петріци[ru],
- Марк Ефеський,
- Іоанн Кукузель,
і багато інших.
Див. також
ред.- Атеней (Давній Рим) — інші навчальні заклади цього типу;
- Стамбульський університет — заснований за наказом Мехмеда Завойовника після захоплення Константинополя в 1453 році.
Примітки
ред.- ↑ Ostrogorsky. The Byzantine Background of the Moravian Mission. — P. 15. (англ.)
- ↑ Marina Loukaki: «Université. Domaine byzantin», in: Dictionnaire encyclopédique du Moyen Âge, Vol. 2, Éditions du Cerf, Paris, 1997, ISBN 2-204-05866-1, p. 1553 (фр.): Le nom "université" désigne au Moyen Âge occidental une organisation corporative des élèves et des maîtres, avec ses fonctions et privilèges, qui cultive un ensemble d'études supérieures. L'existence d'une telle institution est fort contestée pour Byzance. Seule l'école de Constantinople sous Théodose Il peut être prise pour une institution universitaire. Par la loi de 425, l'empereur a établi l'"université de Constantinople", avec 31 professeurs rémunérés par l'État qui jouissaient du monopole des cours publics.
- ↑ Атеней или Афиней // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. II. — С. 421—422. (рос. дореф.)
- ↑ Культура Византии, 1989, с. 394.
- ↑ Гаврюшин, 1983, с. 328, 331.
- ↑ Удальцова, 1988, с. 103.
Джерела
ред.- Гаврюшин Н. К.,. Византийская космология в XI веке // Историко-астрономические исследования, вып. XVI. — М. : Наука, 1983. — С. 325—338.(рос.)
- Культура Византии. Вторая половина VII — XII в. / Под ред. З. В. Удальцовой, Г. Г. Литаврина. — М. : Наука, 1989. — 680 с. — ISBN 5-02-008955-9.(рос.)
- Удальцова З. В.,. Византийская культура. — М. : Наука, 1988. — 288 с. — (Из истории мировой культуры) — ISBN 5-02-008917-6.(рос.)