Вікіпедія

Войнилів

селище міського типу Калуського району Івано-Франківської області

Войни́лів — село Калуського району Івано-Франківської області, центр Войнилівської громади.

селище Войнилів
Герб Войнилова
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Калуський район
Тер. громада Войнилівська громада
Код КАТОТТГ UA26060110010011082
Основні дані
Засновано 1434
Магдебурзьке право 1552
Статус із 2024 року
Площа 19.72 км²
Населення ▼ 2 601 (01.01.2022)[1]
Густота 136,5 осіб/км²;
Назва мешканців войни́лівець
войни́лівка
войни́лівці
Поштовий індекс 77316
Телефонний код +380 3472
Географічні координати 49°7′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361
Висота над рівнем моря 273 м
Водойма р. Сивка, Болохівка


Відстань
Найближча залізнична станція: Калуш
До станції: 19 км
До райцентру:
 - автошляхами: 15,8 км
До обл. центру:
 - залізницею: 42 км
 - автошляхами: 37,9 км
Селищна влада
Адреса 77312, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, село Войнилів, вул. Шевченка, 114
Голова селищної ради Масляк Мар'яна Романівна
Карта
Войнилів. Карта розташування: Україна
Войнилів
Войнилів
Войнилів. Карта розташування: Івано-Франківська область
Войнилів
Войнилів
Мапа

Войнилів у Вікісховищі

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Войнилів

Населення Войнилова — 2 704 особи.

Розташування

ред.

Селище знаходиться на правому березі річки Сівки (притока Дністра), біля західних схилів Войнилівської височини, за 17 км від залізничної станції Калуш.

Через Войнилів пролягає територіальна дорога Т 0910 Калуш — Бурштин, крім цього з селища радіально розходяться дороги районного значення на Болохів (С090601), Копанки, Дубовицю, Перевозець.

Історія

ред.
 
Герб польського періоду

Феодалізм

ред.

4 червня 1437 р. Войнилів (в книзі — Вонилів, лат. Wonylow) згаданий в найдавніших записах галицьких судів (1435—1475 років) — «Актах ґродських і земських».[2]
Поселення було королівщиною.[3] У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі[4].

1552 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст дозволив львівському стольнику Прокопу Сенявському заснувати на маґдебурзькому праві місто Прокопів — так Войнилів отримав магдебурзьке право і на короткий час змінив назву.[5] З набуттям статусу містечка тут почали активно розвиватися ремесла й торгівля, двічі на рік проводилися ярмарки. Королівська люстрація 1565 року в селі Сільце зафіксувала імена власників черед худоби: Курило, Василь і Федько.[6] З XVII століття відомі печатки з гербом Войнилова: на блакитному тлі — червоний фортечний мур, з-за якого виходить золотий лев з кільцем у передніх лапах («Правдич», пол. — Правдзіц) — родовий герб тогочасних власників містечка Ґедзінських).

Місцеві жителі також брали участь у національній революції 1648—1676. Багато з них приєдналися до загонів Семена Височана. За деякими даними в цей час у Войнилові побував Богдан Хмельницький.

Неодноразові турецько-татарські напади у XVII столітті завдали містечку значних руйнувань. 24 вересня 1676 року сталася Битва під Войниловом під час польсько-турецької війни 1672—1676 років між військами Речі Посполитої під командуванням короля Яна ІІІ Собеського і татарами. За легендою під-час битви було взято в полон багато турецьких і татарських воїнів і з того часу стара назва містечка Прокопівка замінена на Войнилів. Доказом цієї легенди є деякі прізвища місцевих жителів Мурин, Дурбак.

Місто успішно відбудувалось і процвітало. Про масштаби у 1701 році тодішнього міста Войнилова можна судити хоча б із наявності аж трьох міських греко-католицьких парафій (а весь Войнилівський деканат налічував 28 парафій).[7]

Капіталізм

ред.

Після 1-го поділу Польщі (1772) Войнилів увійшов до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина).

У 1785 році організована школа.

У 1874 р. у Войнилові створене Братство тверезості, на честь події поставлений хрест поблизу церкви св. Миколи.[8]

Значної шкоди завдала Войнилову Перша світова війна. У серпні 1916 р. австрійською армією конфісковані 12 давніх дзвонів з трьох войнилівських церков (парафії Святого Миколая, Різдва Христова, Святих Косьмія та Дем'яна) загальною вагою 775 кг, виготовлених від 1600 до 1825 року, з церкви Народження Марії 4 дзвони 1128, 1600, 1617 і 1754 років,з каплиці — 1 дзвін діаметром 25 і вагою 7 кг та ще 5 дзвонів вагою 45, 27, 11, 11, 11 кг 1715—1834 рр. із церкви Сільця[9][10]

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок постерунку поліції та ґміни Войнилів Калуського повіту.

1 квітня 1927 р. присілки (хутори) Павликівка, Черешеньки, Баранівка і Будостав вилучені з сільської гміни Войнилів Калуського повіту Станиславівського воєводства і з них утворена самоврядна гміна Павликівка[11].

У 1939 році у Войнилові проживало 2850 мешканців (1450 українців-грекокатоликів, 250 українців-римокатоликів, 150 поляків і 1000 євреїв), а в Сільці — 880 мешканців (670 українців, 80 поляків, 70 латинників і 60 євреїв)[12].

Соціалізм

ред.

Від 21 вересня 1939 року Войнилів — у складі Західної України приєднаний до УРСР, де-факто — анексований червоною імперською Росією[13].

У 1940—1941 та 1944—1962 роках Войнилів був центром Войнилівського району. В роки німецької окупації Войнилів входив до Крайсгауптманшафту Калуш. Єврейське населення було розстріляне у Рогатині[14]. Поляки в 1944 р. виїхали в Польщу, а звідти у Войнилів переселено 18 українських сімей (92 особи).

Після захоплення Войнилова Радянським військами в липні 1944 р. негайно розпочата насильна мобілізація, більшість із мобілізованих додому не повернулася. В центрі селища в приміщенні костьолу в 1944—1962 рр. працювала катівня НКВС (після втрати Войниловом статусу райцентру тюрма стала непотрібною і споруду тюрми-костьолу знесли, рештки сотень жертв випадково розкопали в 1991 році).[15][16] Населення жорстоко тероризувалося, кращих господарів і свідомих людей виселено на Сибір, землеробів загнано в утворений колгосп «Промінь». 12 червня 1951 р. під приводом попереднього злиття колгоспів Войнилівський райвиконком рішенням № 320 ліквідував Сільцівську і Павликівську сільради з приєднанням до Войнилівської сільради; так припинило своє багатовікове існування село Сільце (польською — Siółko)[17].

У Войнилові працював сироварний цех, де вироблявся сир марки «Костромський». Продукція підприємства в основному ішла на експорт. За відмінну якість продукції цех у 1957 році на всесоюзному конкурсі підприємств м'ясної та молочної промисловості СРСР нагороджено дипломом 2-го ступеня.

За роки радянської влади у Войнилові здійснено значне житлове й культурно-побутове будівництво. Тут зведено понад 100 приватних житлових будинків, виросли дві нові, упорядковані, засаджені деревами й квітами вулиці Івана Франка та Василя Стефаника. Працювала комунальна лазня, перукарня, фотоательє, аптека, майстерня пошиття одягу і взуття, ощадна каса, відділення зв'язку, АТС на 112 номерів, будинок піонерів.

Від 1960 року — селище. 1963 року Войнилівську сільську Раду було реорганізовано в селищну.

Приділялася певна увага розвитку торгівлі та громадського харчування. 1960 року у Войнилові побудовано раймаг, книго-культмаг, ресторан, три їдальні, гастроном, молочний, хлібний, комісійний та меблевий магазини.

В листопаді 1964-го у Войнилові відкрито професійно-технічне училище. В жовтні 1965 року відкрито районну лікарню на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним, педіатричним відділами та рентгенкабінетом. Але з утратою статусу районного центру почалась деградація Войнилова і поступовий соціальний занепад.

З 24 серпня 1991 року — у складі відновленої держави Україна.

Сучасність

ред.

Селище повністю електрифіковане і газифіковане та частково забезпечене централізованим водопостачанням[18].

У вересні 2017 р. Войнилів став центром ОТГ, 10 січня 2018 р. відбулася перша сесія.[19]

Населення

ред.

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[20]:

Мова Кількість Відсоток
українська 2691 99.56%
російська 11 0.40%
інші/не вказали 1 0.04%
Усього 2703 100%

Освіта

ред.

Діють освітні заклади:

  • ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ[21][22], при школі діє краєзнавчий музей (був створений у 1993 р.)[23];
  • ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ"
  • ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯСЛА-САДОК "БЕРІЗКА" ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ[24]
  • "ДИТЯЧА МУЗИЧНА ШКОЛА ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
  • "ЦЕНТР ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
 
Лікарня

Медицина

ред.

Релігія

ред.

Переважна більшість мешканців — віряни УГКЦ та ПЦУ. Войнилівський протопресвітеріат УГКЦ охоплює 18 парафій.[27] Після зруйнування костелу католиків латинського обряду немає. За часів панування Польщі у Войнилові був костел. Знаходився він у центрі на теперішній вулиці Шевченка. Римо-католицька парафія існувала з 1610 р. Освячення останнього костелу Святої Трійці відбулось в 1868 році.[28] Як описують очевидці — він був дуже гарним і його було видно аж із Завадки. За часів радянської влади був перетворений на тюрму МДБ, куди доправлялись в'язні з усієї області — їх рештки зі слідами катувань розкопував у 1990 році Меморіал. Зараз костелу вже нема. Нема нічого що б могло нагадувати про його існування. Будівлю зруйнували на початку 1960-х, а на його місці знаходиться будинок сільради та пошти.[29]

Пам'ятки

ред.
  • Церква Св. Миколая 1602 р.  — пам'ятка архітектури місцевого значення № 757[30][31]
  • Церква Свв. Кузьми і Дем'яна 1912 р.[32][33]
  • Парафіяльна церква Різдва Пр. Богородиці
  • Монастир «Пресвятого Серця Ісусового» сестер чину Святого Василія Великого.[34]
  • Ландшафтний заказник місцевого значення Яськів потік
  • Пам'ятник Т.Г Шевченку (скульптор Сергій Онищенко)[35]
  •  
    Церква Св. Миколи
  •  
    Церква Свв. Кузьми і Дем'яна
  •  
    Церква Різдва Пр. Богородиці
  •  
    Войнилівський монастир
  •  
    Хрест пожертви у Сільці

Вулиці

ред.

У селищі є вулиці[36]:

  • Богдана Хмельницького
  • Василя Стефаника
  • Волоська
  • Гагаріна
  • Галицька
  • Євшана
  • Зелена
  • Івана Франка
  • Лесі Українки
  • Лісова
  • Миру
  • Незалежності
  • Перемоги
  • Січових Стрільців
  • Сонячна
  • Тараса Шевченка
  • 50 років УПА

Відомі люди

ред.

Народилися

ред.
  • Белей Іван Михайлович (1856—1921) — український журналіст, перекладач і критик.
  • Белей Іван Якович (1899—1970) — український лікар і громадський діяч.
  • Любомир Белей (1962—2018) — український мовознавець, дослідник ономастики, історії української літературної мови, мови та культури української діаспори та лексикографії.
  • Ярослав Гонський (1930—2017) — український вчений у галузі медицини.
  • Дурбак Павло (1879—1960) — український промисловець і підприємець, інженер машинобудування, сотник-інтендант та головний інтендант Української Галицької Армії.
  • Микола Євшан (1889—1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач.
  • Антоніна Король-Мельник (1922—1946) — лікар, учасниця ОУН, дружина Ярослава Миколайовича Мельника (псевдо Роберт)[37] — провідника ОУН-Б Карпатського краю[38].
  • Сидір Рей (ориг. Izydor Reiss) (1908—1979) — польський прозаїк та поет.
  • Іван Рудович (1868—1929) — український греко-католицький священник, науковець, письменник, педагог і громадський діяч.
  • Ярослав Самотовка (1913 — загинув у Дніпропетровську або Києві 1942—1943) — адвокат, випускник Львівського університету, учасник Похідних груп ОУН на Схід. Співробітник Дніпропетровського українського державного університету у 1941-42.
  • Петро Федюшка — «Комар», «Брюс», «Готур», «Ка-ро», «Автор», «737» (14.07.1919 — 15.09.1949, с. Солотвино Богородчанського району) — господарчий референт Калуського надрайонного проводу, а потім Калуського окружного проводу ОУН, Калуський окружний провідник, фінансовий референт Карпатського краю ОУН, організаційний референт Крайового проводу. Лицар Золотого хреста бойової заслуги 1 кляси — посмертно.[39]
  • Болеслав Ян Чедековский (пол. Bolesław Jan Czedekowski) (1885—1969) — польський та австрійський художник-портретист.

Галерея

ред.
 
Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон, Ізраїль)
  •  
    Войнилівський випускний
  •  
    Вулиця Шевченка
  •  
    Пам'ятник Т. Шевченкові, біля Народного дому
  •  
    Місце катівні МДБ
  •  
    Пам'ятник замученим борцям за волю
  •  
    Пам'ятник Ярославу Мельнику
  •  
    Меморіальна дошка на пам'ятнику Я. Мельнику

Примітки

ред.
  1. ↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  2. ↑ Akta grodskie і ziemskie z archiwum…— Lwów, 1887.— Т. 12.— 564 s. [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.]— S. 28. (лат.), (пол.)
  3. ↑ F. Sikora. Sieniawski Rafał h. Leliwa (zm. 1518) // Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1996.— t. XXXVII/1, zeszyt 152.— S. 147—148. (пол.)
  4. ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  5. ↑ М. Baliński, Т. Lipiński. Starożytna Polska…[недоступне посилання] — Warszawa, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — S. 721. (пол.)
  6. ↑ М. Грушевський. Жерела до істориї України-Руси, т. І [Архівовано 11 липня 2021 у Wayback Machine.] — Львів, НТШ, 1895. — с. 72.
  7. ↑ Василь Говгера. Організаційна структура Львівської епархії XVIII ст. (1700—1772). — с. 113 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 березня 2018. Процитовано 10 березня 2018.
  8. ↑ У Войнилові зберігся хрест тверезості 1874 року. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 27 жовтня 2021.
  9. ↑ Австро-Угорщина реквізувала з храмів Калущини 355 дзвонів. — «Вікна», 2017.11.20. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 вересня 2019.
  10. ↑ Протокол Реквізиції австрійським військом дзвонів на парафіях Войниів і Довпотів. // Іван Тимів. Калуш: історія в документах. — Івано-Франківськ : Фоліант, 2017. — С. 56-59. — ISBN 978-617-7496-29-7.
  11. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 28 lutego 1927 r. o utworzeniu samoistnej gminy wiejskiej pod nazwą Pawlikówka w powiecie kałuskim, województwie stanisławowskiem. [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  12. ↑ Володимир Кубійович. Етнічні групи південно-західної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 33 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  13. ↑ «Криваві сорокові». Архів оригіналу за 26 березня 2016. Процитовано 18 січня 2016.
  14. ↑ У Другу світову війну у Рогатині розстріляли майже дев'ять тисяч євреїв. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 11 грудня 2016.
  15. ↑ Убивства у Войнилові «тягнуть» на кримінальну справу. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 26 липня 2015.
  16. ↑ У Войнилові вчинено злочин проти людськості. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 18 січня 2016.
  17. ↑ Географічний словник Королівства Польського, 1889, т. Х, стор. 623. Архів оригіналу за 9 березня 2017. Процитовано 5 грудня 2014.
  18. ↑ Якість водопровідної води у Войнилові — одна з найгірших в області. Архів оригіналу за 30 грудня 2017. Процитовано 19 жовтня 2017.
  19. ↑ Мар’яна МАСЛЯК: Наші очікування були більші, ніж можливості, які маємо нині. — «Галичина», 03.01.2020. Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 5 січня 2020.
  20. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  21. ↑ Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014.
  22. ↑ Войнилівська опорна школа — під загрозою. Архів оригіналу за 18 грудня 2017. Процитовано 16 грудня 2017.
  23. ↑ Без знання минулого немає майбутнього. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 18 січня 2016.
  24. ↑ Садок «Берізка» Войнилівської ОТГ отримає новий харчоблок. — «Вікна», 2018.07.24. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 24 липня 2018.
  25. ↑ На утеплення Войнилівської лікарні Держбюджет виділив майже 600 тисяч гривень. ФОТО
  26. ↑ У Калуському обласному протитуберкульозному диспансері розпочався ремонт. ФОТО. — «Вікна», 2018.07.23.
  27. ↑ Войнилівський протопресвітеріат. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
  28. ↑ запис про Войнилів у географічному словнику. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 6 травня 2013.
  29. ↑ Місяць ув'язнення… в костелі. Архів оригіналу за 28 жовтня 2018. Процитовано 29 грудня 2011.
  30. ↑ Церква Св. Миколи 1731. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 30 червня 2016.
  31. ↑ Церква св.Миколи. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019.
  32. ↑ Церква Свв. Кузьми і Дем'яна 1912. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 30 червня 2016.
  33. ↑ Церква св. Кузьми і Дем’яна. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019.
  34. ↑ І. Кміть. 95-річна мати Василія Николайчук з монастиря у Войнилові пережила репресії. ВІДЕО. Архів оригіналу за 20 вересня 2021. Процитовано 19 вересня 2021.
  35. ↑ Пам'ятник Шевченку в Калуші вилили з бронзи, призначеної для Леніна. ФОТО
  36. ↑ Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району. Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 26 червня 2012.
  37. ↑ «Вінчав нас у лісі біль життя всесвітній…». Архів оригіналу за 27 жовтня 2017. Процитовано 18 січня 2016.
  38. ↑ Відтинок «Магура». (Калуська округа). Спогади. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2015.
  39. ↑ Наказ ч.1/50

Джерела та посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Войнилів&oldid=43966841