Відкрити головне меню
Калуський повіт
Округ Стрийський (до 1867)
Коронний край size Королівство Галичини та Володимирії
Країна Австрійська імперія Австрійська імперія
Австро-Угорська імперія Австро-Угорщина
Центр Калуш
Створений 1854
Площа 1146,72 км² (1880)
Населення 65 004 (1880)
Bezirk Kałusz.png
Найбільші міста Калуш, Войнилів


Ка́луський пові́т — історична адміністративна одиниця на українських землях, що входила до складу Австро-Угорщини, Західно-Української Народної республіки, Польщі, УРСР і Третього Райху. Адміністративним центром повіту було місто Калуш.

Калуський повіт

пол. Powiat kałuski

Місто Калуш
Найбільше місто Калуш
Країна Flag of Poland (1928–1980).svg Польська Республіка
Регіон Станіславське воєводство
Гміни 70 (1867-1934), 9 (1934-1939)
Населення
 - повне 102 300 (1931)
 - густота 90
Площа
 - повна 1137 км²
Дата заснування 1854
POL powiat kałuski map.svg

Зміст

Королівство Галичини та ВолодимиріїРедагувати

Повіт утворений у 1854 році з 45 самоврядних сільських громад-гмін і Калуської міської. Територія Калуського повіту збігалась із територією колишнього Калуського староства часів Речі Посполитої (за винятком 5 сіл верхнянського куща): 1. Баня (з фільварком), 2. Бережниця (з фільварком), 3. Берлоги (з фільварком), 4. Болохів (з фільварком), 5. Верхня (з фільварком), 6. Вістова (з фільварком), 7. Грабівка (з фільварком), 8. Добровляни (з фільварком), 9. Довге-Калуське, 10. Завадка (з фільварком), 11. Завій (з фільварком), 12. Загір’я 13. Збора (з фільварком), 14. Кадобна (з фільварком), 15. Камінь, 16. Копанки (з фільварком), 17. Красне (з фільварком), 18. Кропивник, 19. Ляндештрой, 20. Лдзяни, 21. Майдан (з фільварком), 22. Мислів, 23. Мостище (з фільварком), 24. Небилів (з фільварком), 25. Новий Калуш 26. Новиця, 27. Петранка (з фільварком), 28. Підгірки (з фільварком), 29. Підмихайля (з фільварком), 30. Пійло (з фільварком), 31. Присліп (з фільварком), 32. Рівня (з фільварком), 33. Рип'янка (з фільварком), 34. Сівка-Калуська, 35. Слівкі, 36. Слобода-Небилівська, 37. Слобода-Рівнянська (з фільварком), 38. Топільське, 39. Тужилів-Котятичі (з фільварком), 40. Уґартсталь 41. Середній Угринів, 42. Старий Угринів, 43. Хотінь (з фільварком), 44. Яворівка, 45. Ясень (з фільварком).

Під час адміністративної реформи місцевого самоврядування розпорядженням міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини 23 січня 1867 року ліквідовані округи та збільшені повіти, зокрема до попереднього Калуського повіту приєднаний Войнилівський повіт[1] у складі міської гміни Войнилів (з фільварком) і 20 сільських: 1. Бабин (з фільварком), 2. Гуменів (з фільварком), 3. Діброва (з фільварком), 4. Довгий Войнилів (з фільварком), 5. Довжка (з фільварком), 6. Довпотів (з фільварком), 7. Дубовиця (з фільварком), 8. Лука (з фільварком), 9. Мединя (з фільварком), 10. Мошківці (з фільварком), 11. Негівці (з фільварком), 12. Перевозець (з фільварком), 13. Перекоси (з фільварком), 14. Середнє (з фільварком), 15. Сівка-Войнилівська, 16. Студінка (з фільварком), 17. Сільце (з фільварком), 18. Слобідка (з фільварком), 19. Томашівці (з фільварком), 20. Цвітова (з фільварком).

Однак Войнилівський повіт зберігся в структурі судової адміністрації. Практично в набутому в 1967 р. вигляді Калуський повіт існував 73 роки — до 17 січня 1940 року. Перед Першою світовою війною до нього були долучені села Голинь і Станькова. За переписом 1869 р. проживало 62 545 осіб.

У 1880 р. повіт поділявся на 60 кадастральних гмін, складався зі 67 самоврядних громад (гмін) — 2 міських і 65 сільських (з 49 фільварками) та 30 окремих територій — загалом 97 адміністративних одиниць. За переписом 1880 р. в повіті було 65004 мешканців, серед них: 52 072 греко-католики, 4 227 римо-католиків, 1 вірмено-католик, 1 греко-орієнталіст, 989 лютеранів, 95 кальвіністів і 7 704 юдеї. У товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 53860 осіб, польською — 8052, німецькою — 3133, іншими — 8.[2]

У складі ЗУНРРедагувати

21 жовтня 1918 року Українською Центральною Радою для організації листопадового зриву до Калуша був присланий о. Павло Джулинський. По прибуттю до міста, він створив Комітет, куди увійшли також Осип Ткачук та С. Захней.

Вночі з 1 на 2 листопада 1918 року двадцятеро озброєних калушан перейняли владу, роззброїли мадярський гарнізон та взяли під контроль урядові установи, підприємства та залізничну станцію. Тої ж ночі українські селяни роззброювали жандармські пости по селах повіту. На ранок 2 листопада в Калуш увійшли з піснями колони українців з сіл повіту і під гул церковних дзвонів пройшло урочисте віче відновлення української держави.

Головою повітової адміністрації новопроголошеної української держави — ЗУНРу став о. Павло Джулинський (пізніше його змінив доктор Микола Желехівський). Начальником пошти і телеграфу став Теодозій Левицький. Керівником повітового суду став Юліян Білинський, скарбового суду — Мартинець. Харчовий уряд очолив Тимко Бариш. Директором повітової кооперації став Осип Ткачук. Калуською солеварнею керував Семен Захней (згодом його замінив гірничий інженер Мар’ян Козакевич). Управу державних лісів очолив абсольвент Віденської лісової Академії Остап Бобикевич. Директором Виділової школи призначено вчителя Івана Сандурського, приватну гімназію очолив учитель Дометій Попович. Уряд державного землеміра залишився в руках українського інженера М. Чорніти. Нотаріальну канцелярію очолював Мирон Мосора. Санітарну опіку над містом і повітом очолив полковник австрійської військової флотилії доктор Маркіл Рожанковський. Комендантом повітової військової команди призначено хорунжого австрійської армії юриста Осипа Дудикевича. Сформовану з 80 стрільців Запасну сотню очолив чотар Стах Левкович, при ній сформовано вишкіл скорострілів під командою чотаря Петра Миговича. Команду повітової державної жандармерії очолив чотар Ілько Перейма. Деякий час у Калуші діяла обласна жидівська міліція, комендантом якої став поручник Леон Ляндеман. Почав виходити тижневик «Голос Калуша» під редакцією Михайла Струтинського. Надалі добровольці з Калуша та повіту брали участь у формуванні Української Галицької Армії.[3]

Повіт входив до Станиславської військової області ЗУНР.

Наприкінці травня 1919 року внаслідок наступу прибулого з Франції корпусу Галлера при синхронному ударі в спину румунських військ повіт був окупований поляками.

Під польською окупацієюРедагувати

Включений до складу Станіславського воєводства після утворення воєводства у 1920 році на окупованих землях ЗУНР. Територіально повіт відповідав Калуському повіту часів Королівства Галичини і Володимирії, зберігся й адміністративний поділ, що налічував 119 поселень (1 місто, 69 громад сіл (ґмін), 49 фільваркових маєтків). Площа повіту — 1183 км², 87 868 мешканців, густота населення 74,3 осіб/км².[4]

Адміністративний поділРедагувати

 
Калуський повіт

1 квітня 1927 року присілки (хутори) Павликівка, Черешеньки, Баранівка і Будостав вилучені з сільської гміни Войнилів Калуського повіту Станіславського воєводства і з них утворена самоврядна гміна Павликівка.[5]

Розпорядженням Ради міністрів 30 травня 1931 року села Майдан і Присліп передані з Калуського повіту до Богородчанського.[6]

Загальна чисельність населення повіту за даними перепису населення 1931 року складала 102 300 осіб.[7]

Розпорядженням Ради міністрів 28 травня 1934 року село Мединя передане з Калуського повіту до Станіславського.[8]

Відповідно до розпорядження міністра внутрішніх справ Польщі від 21 липня 1934 року «Про поділ Калуського повіту у Станіславівському воєводстві на сільські ґміни» 1 серпня 1934 року в Калуському повіті були утворені об'єднані сільські ґміни (відповідають волостям).

Міста (Міські ґміни)Редагувати

1934 року Калушу підтвердили статус міста.

Сільські ґміниРедагувати

Кількість:

1920-1927 роки — 66 1927-1931 роки — 67 1931-1934 роки — 65 1934 рік — 64 1934-1939 роки — 8

Об'єднані сільські ґміни 1934 року Старі сільські ґміни Кількість
1 Ґміна Вєжхня Болохув (Болохів), Вєжхня (Верхня), Гуменув (Гуменів), Завадка, Збора, Мосціска (Мостище), Станькова 7
2 Ґміна Войнілув Бабін, Бабін Зажечни (Бабин-Зарічний), Войнілув (Войнилів), Долпотув (Довпотів), Должка (Довжка), Дубовіца (Дубовиця), Мошковце (Мошківці), Павлікувка (Павликівка) (з 01.04.1927), Пшевозєц (Перевозець), Середне (Середня), Сюлко, Сівка Войніловска (Сівка-Войнилівська), Слобудка (Слобідка) 13
3 Ґміна Голинь Голинь, Долге Калускє (Довге-Калуське), Кадобна, Кропівнік, Пуйло (Пійло), Сівка-Калуска, Тужилув (Тужилів), Уґартсталь 8
4 Ґміна Лдзяни Камєнь (Камінь), Красна (Красне), Лдзяни, Нєбилув (Небилів), Петранка, Рувня (Рівня), Слобода-Нєбиловска (Слобода-Небилівська), Слобода Рувнянска (Слобода-Рівнянська), Слівкі, Топольско (Топільське) 10
5 Ґміна Новіца Берлоги, Ґрабувка (Грабівка), Завуй (Завій), Ландестрой, Новіца (Новиця), Угринув Сьредні (Середній Угринів), Угринув Стари (Старий Угринів) 7
6 Ґміна Подміхалє Бєрєжніца, Вістова, Добровляни, Мислув (Мислів), Подміхалє (Підмихайля), Подхоркі (Підгірки), Рип'янка, Студзянка (Студінка), Хоцін (Хотінь), Яворувка (Яворівка) 10
7 Ґміна Томашовце Домброва (Діброва), Долга Войніловска (Довгий Войнилів), Копанкі, Лука, Нєґовце (Негівці), Перекоси, Томашовце (Томашівці), Цьвітова (Цвітова) 8
8 Ґміна Ясєнь Ясєнь 1
передані до Богородчанського повіту Майдан (до 30.05.1931), Присліп (до 30.05.1931) 2
Передано до Станіславського повіту Мединя (до 28.05.1934) 1

* Виділено містечка, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.

НаселенняРедагувати

Українці-грекокатолики становили 80% населення повіту (1907).[9]

У 1939 році в повіті налічувалося 109 990 мешканців (87 990 українців-греко-католиків — 80 %, 3 680 українців-латинників — 3,35 %, 8 640 поляків — 7,86 %, 1 670 польських колоністів міжвоєнного періоду — 1,52 %, 6 610 юдеїв — 6,01 % та 1 400 німців та інших національностей — 1,27 %)[10]

СРСРРедагувати

Після приєднання Західної України до СРСР повіт включено 27 листопада 1939 року до новоутвореної Станіславської області.[11] 17 січня 1940 року територія повіту була розділена між Войнилівським, Калуським і Новичанським районами.

Нині на території Калуського повіту розташовані дві адміністративні одиниці Івано-Франківської області — Калуський та частково Рожнятівський райони.

Третій РейхРедагувати

Під час німецької окупації у 1941-1944 рр. Калуський повіт був відновлений як адміністративна одиниця Крайсгауптманшафту Станіслав — складової частини Дистрикту Галичина. Відновлений також був і поділ на гміни (волості).

ПриміткиРедагувати

  1. Повна збірка законів Австрії, 1867, ч. IX, № 17
  2. Kałuski powiat // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. (пол.)
  3. Грабовецький В. Історія Калуша. — Дрогобич: Відродження, 1997. — С. 142-152.
  4. Województwo stanisławowskie w szczegółowych danych statystycznych spisu powszechnego z 30.IX.1921 i spisu powszechnego z 9.XII.1931 r (пол.)
  5. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 28 lutego 1927 r. o utworzeniu samoistnej gminy wiejskiej pod nazwą Pawlikówka w powiecie kałuskim, województwie stanisławowskiem (пол.)
  6. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 30 marca 1931 r. o zmianie granic powiatów kałuskiego i bohorodczańskiego w województwie stanisławowskiem. (пол.)
  7. Skorowidz gmin Rzeczypospolitej Polskiej: ludność i budynki: na podstawie tymczasowych wyników drugiego Powszechnego Spisu Ludności z dn. 9.XII 1931 r. oraz Powierzchnia ogólna. Cz. 3a (пол.)
  8. Розпорядження Ради міністрів 28 травня 1934 року № 439 (пол.)
  9. Українці. Частка у населенні повітів
  10. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 33.
  11. Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» (рос.)

ДжерелаРедагувати

  • Mielcarek A. Podziały terytorialno-administracyjne II Rzeczypospolitej w zakresie administracji zespolonej. — Warszawa, 2008. — 232 s. — ISBN 978-83-754-3036-3 (пол.)

ПосиланняРедагувати