Вовкун Василь Володимирович

Васи́ль Володи́мирович Вовку́н (нар. 16 червня 1957, Мацошин, Львівська область) — український режисер, сценарист, культуролог. Міністр культури і туризму України у 2007–2010 роках, генеральний директор-художній керівник Львівського національного театру опери та балету.

Міністр культури і туризму України
18 грудня 2007 — 11 березня 2010
Президент	Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр	Юлія Тимошенко
Народився	16 червня 1957(1957-06-16) (67 років) Мацошин
Відомий як	політик
Країна	Україна
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Політична партія	Наша Україна — Народна самооборона
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Вовкун Василь Володимирович народився 16 червня 1957 року в с. Мацошин, Жовківського району, Львівської області.

1972 року — закінчив Мацошинську восьмирічну школу.

1974 року — закінчив Нестерівську (Жовківську) середню школу № 1.

1976 року — навчався на акторському факультеті студії театрального мистецтва при Львівському академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (майстерня Сергія Данченка, Олексія Ріпка, Анатолія Ротенштейна).

1976–1977 роки — актор Вінницького українського музично-драматичного театру імені Миколи Садовського.

1977—1981 роки — навчався на акторському факультеті Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (фах — актор драми і кіно. Майстерня І. Зимньої).

1981–1989 роки — актор Чернівецького українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської.

1989–1994 роки — актор Київського театру-студії «Будьмо!».

1988 рік — член Національної Спілки театральних діячів України.

1994–1998 роки — головний режисер-постановник Українського державного центру культурних ініціатив Мінкультури України.

1994–2005 роки — засновник та художній керівник режисерської майстерні «Мистецьке агентство „Арт Велес“».

1996 рік — член Українського національного комітету Міжнародної ради з організації фольклорних фестивалів.

2002–2003 роки — перший заступник Голови Національної Спілки театральних діячів України.

1994–2005 роки — художній керівник Державного підприємства «Україна мистецька».

2005–2007 роки — художній керівник Державного підприємства «Державне концертне агентство „Україна“».

2006–2007 роки — заступник голови національної ради з питань культури і духовності при Президентові України.

2007 рік — художній керівник Мистецького Агентства «V-ART».

2007–2010 роки — міністр культури і туризму України в уряді Тимошенко.

2007рік — професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

22 лютого 2017 року призначений художнім керівником Львівського національного театру опери та балету.

Почесні звання та відзнаки

• Заслужений діяч мистецтв України (1998);
• Народний артист України (2007);
• Орден «За заслуги» II ступеня (2017);
• Орден «За заслуги» III ступеня (2005);
• Найкращий режисер музичних видовищ України (1994, фестиваль «Нові зірки старого року»);
• Найкращий режисер масових видовищ України (1997, 1998, 1999, "Національний музичний рейтинг «Профі»);
• Премія Золотий тризуб за експериментальність у сучасному українському мистецтві у номінації «Режисер» (1997).

Церковні відзнаки

• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (2006) (УПЦ КП);
• Орден «Христа Спасителя» ступеня (2007) (УПЦ КП);
• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого II ступеня (2010) (УПЦ КП).

Творчий доробок

Головний режисер-постановник, асистент режисера, член журі понад 300 культурно-мистецьких подій: мистецьких видовищ, неомістерій, класичних опер, державних, релігійних та професійних свят, народних дійств, вітчизняних та міжнародних конкурсів і фестивалів, молодіжних масових акцій, альтернативних концертів, днів української культури і мистецтва у Німеччині, Франції, Китаї, Словаччині, Польщі, Сербії, Грузії, Азербайджані.

• мистецьких видовищ:
  • опери-ораторії І. Стравінського «Цар Едіп» (1996, м. Славутич; 1998, Київ);
  • містеріального шоу-дійства «Золоті ворота тисячоліть» (1999, Київ);
  • мега-шоу «Спілкування заради Майбутнього» за кантатою К. Орфа «Карміна Бурана» (2007, Київ);
  • Дні вшанування пам'яті жертв голодомору — геноциду 1932—1933 рр. в Україні: скорботна хода, Національна хвилина пам'яті, музично-світлова інсталяція під час Всеукраїнської акції «Засвіти свічку!» (2004–2012) Київ).

• неомістерій:
  • «Я. (Романтика)» за М. Хвильовим (1993), «Знай себе» за П. Тичиною (1994), «Я не хочу вертатись в СРСР» за І. Багряним (1996), «Сповідь» за М. Рильським (1995), «Знай себе» за Г. Сковородою (2002), «Нічні концерти» за М. Бажаном (1994—1999), «Білий птах» за І. Миколайчуком (2006), «Ті, що походять від сонця» за В. Павліковським (2007), «Ярмарок» за В. Зубицьким (2006), «Зірка Полин» (1997) та інших.

• ораторій:
  • Є. Станковича «Панахида за померлими з голоду» (2004—2005);
  • Б. Бріттена «Воєнний реквієм» (2004);
  • Ю. Ланюка «Скорботна мати» (2008).

• класичних опер:
  • Джузеппе Верді «Бал-маскарад», Львівська Національна Опера (2005);
  • Бенджамін Бріттен «Поворот гвинта» Національна консерваторія імені Петра Чайковського (2005);
  • Костянтин Данькевич «Богдан Хмельницький» Донецька Національна Опера (2005).

• інавгурації Президента Віктора Ющенка (2005).

• артшоу «Україна — серце Європи» — церемонія відкриття пісенного конкурсу «Євробачення-2005 в Україні».

• фестивалів і конкурсів:
  • Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» (1989—1997). В 1989 — асистент режисера, 1991, 1993, 1995 — головний режисер, 1997 — член журі;
  • Міжнародного конкурсу артистів балету імені С.Лифаря (1993–1996);
  • Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня» (Луцьк, 1994, 1998);
  • Фестивалю традиційної народної творчості «Покуть» (Харків, 1996, 1998);
  • Літературно-мистецького фестивалю «Лесина осінь» (1994–2007, Ялта);
  • Фестивалю української культури у Польщі (Сопот, 2000–2007).

Автор п'єс:

• «Батьківські пороги» за Григором Тютюнником (1985);
• «Поранкова душа» за Ольгою Кобилянською (1988).

Автор книг:

• «Морозяне щастя» (Київ. «Молодь», 1991);
• «Фрески» (Львів, «Кальварія» 2001);
• «Паралельні видива» у 2 томах (Київ, 2007).

Колекціонер українського народного одягу, наївного живопису, кераміки.

Організатор виставок:

• «Незалежне мовчання» (ПМ Український Дім (2001), Ялтинський державний об'єднаний історико-літературний музей (2003), галерея «Родовід» (2004);
• «Коло» (Національний музей українського мистецтва (2002);
• Дні української культури в Грузії (2004);
• «Кольори та мелодії українських свят» (ПМ Український дім (2005—2006), Харків, Дніпро, Кропивницький, Суми, Полтава, Одеса, Миколаїв, Сімферополь, Севастополь, Херсон, Запоріжжя, Ялта, «Український музей» м. Вінніпег (Канада) — 2007 рік.

Кандидат культурології, дисертація: "Український авангард в контексті західноєвропейських культуротворчих процесів (10-х — початку 30-х рр. ХХ ст.) (2011).

Контраверсії

У січні 2009 року Дмитро Табачник звернувся до Генеральної прокуратури України з вимогою порушити кримінальну справу стосовно розпалювання міжнаціональної ворожнечі міністром культури України Василем Вовкуном, який назвав на засіданні уряду (звертаючись до міського голови Харкова Михайла Добкіна, який читав доповідь російською мовою) російську мову «собачою мовою».

Посилання

• Вовкун Василь Володимирович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 393-394.
• Вовкун Василь Володимирович [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.] //ЕСУ
• Офіційний сайт^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Відкрита Україна [Архівовано 27 листопада 2004 у Wayback Machine.]
• Кальварія
• Василь Вовкун: Українська культура має пласти, з якими може виходити у європейський культурний простір
• Василь Вовкун: «У наш час мистецтво випереджає політику»^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Гетьман для донецьких
• Василь Вовкун: «Ми не відмовимося від дублювання радянських фільмів».
• Гусар Ю. Удостоєний ордена «За заслуги», премії «Золотий тризуб» (Василь Вовкун) // Буковинське віче. — 15 червня 2012. — Вип. № 24. — С. 4.