Відкрити головне меню

Битва під Бродами

(Перенаправлено з Бій під Бродами)

Битва під Бро́дами — відбулася з 13 по 22 липня 1944 біля міста Броди Львівської області між 13-м корпусом 4-ї танкової армії Вермахту, до складу якого входила 14-та гренадерська дивізія зброї СС «Галичина», та радянськими військами 1-го Українського фронту.

Битва під Бродами
Друга світова війна
Offensive 1.PNG
Солдати дивізії Ваффен-СС «Галичина», кулеметна обслуга
Координати: 49°55′08″ пн. ш. 24°53′08″ сх. д. / 49.918888890027773186° пн. ш. 24.885833330027779198° сх. д. / 49.918888890027773186; 24.885833330027779198
Дата: 1322 липня 1944 року
Місце: Район міста Броди Львівської області 49°55′08″ пн. ш. 24°53′09″ сх. д. / 49.91889° пн. ш. 24.88583° сх. д. / 49.91889; 24.88583
Результат: Поразка німецьких військ
Сторони
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Німеччина
Dyvizia Galychyna-rukav.svg Дивізія Ваффен-СС «Галичина»
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Red Army flag.svg 1-й Український фронт
Командувачі
Flag of the NSDAP (1920–1945).svgАртур Гауффе
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Фріц Фрайтаґ
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg Конєв І. С.
Військові сили
близько 15000[1]
Втрати
7000 осіб[1]

Оперативно-тактичний фонРедагувати

Станом на 13 липня 1944 року, лінія фронту в Західній Україні проходила лінією КовельТернопільКоломия. Німецьке командування віддало наказ про будівництво трьох ліній укріплень, з яких через стрімкий наступ радянських військ було побудовано лише дві.

З квітня до червня 1944 року, радянське командування перегрупувало частини Червоної Армії по всій ширині п'ятисоткілометрового фронту з метою підготовки стратегічної наступальної операції, яка отримала назву Львівсько-Сандомирська наступальна операція. Метою операції було оволодіння Західною Україною та Південною Польщею. Згідно із задумом операції, передбачалося завдання двох концентрованих ударів, з метою прориву німецької лінії укріплень: удар 3-ю гвардійською та 13-ю арміями з півдня Волині в напрямку на Рава-Руську, і удар 60-ю та 38-ю арміями з району Тернополя в напрямку Львова. Після прориву фронту, до коридорів мали ввійти бронетанкові та механізовані дивізії з метою оточити та знищити німецькі війська в районі міста Броди. План був затверджений командуванням 1-го Українського фронту 10 липня. Початок здійснення наступу призначено на 13 липня.

На обороні стояла німецька група армій «Північна Україна» зі штабом у Львові. Вона була значно послаблена, адже німецьке командування перекинуло 6 дивізій на білоруський фронт. У квітні 1944 року пост командувача «Північної України» перейняв від генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна генерал-фельдмаршал Модель. Успішні військові операції радянських військ в Україні та Білорусі призвели до значних втрат Вермахту. Нестача людської сили на фронтах змусила німецьке командування спрямувати на фронти ваффен-дивізії СС. У травні в Нойгаммері завершилося формування 14-ї гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина». 28 червня 1944 року за наказом командувача групою «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя дивізія була введена до складу 13-го корпусу 4-ї танкової армії, яка тримала оборону на 160-кілометровій ділянці фронту біля міста Броди. Дивізія «Галичина» зайняла другу (запасну) лінію оборони фронту довжиною 36 км. Бойовий склад Української дивізії не перевищував 12 500 вояків. Сили німецьких частин, які не встигли залишити фронту, становили до 2 500 вояків, а ті частини, що відступали, вже не відзначалися бойовою міццю. Перед початком битви ХІІІ корпус нараховував лише 50 танків (жодного — в розпорядженні дивізії) і не мав прикриття з повітря.

Від полонених бійців Червоної армії українцям стало відомо, що Конєв планував захопити Українську дивізію в полон і використати її полонених вояків під час заходів, які мали проводитися на святі «визволення» у Львові та Києві[1].

Хід битвиРедагувати

Згідно з планом, 13 липня 1944 року, після артилерійського обстрілу та бомбардування німецьких позицій, війська 1-го Українського фронту перейшли до наступу на львівському та рава-руському напрямках. Наступ 3-ї гвардійської та 13-ї радянських армій у напрямі на Раву-Руську не мав серйозних ускладнень для Червоної армії й проходив успішно, позаяк відбувався поза лінією оборони дивізії, і аж у глибокому тилу наступальні радянські армії фланговим ударом замкнули кільце оточення дивізії.

Значно складніше для радянських армій розвивався наступ 60-ї та 38-ї армій у напрямку на Красне — Львів. Після майже цілоденної артилерійської підготовки та запеклих бомбардувань, радянським військам вдалося зрушити частини Української дивізії з їхньої лінії оборони. Але в цей самий день ситуація стабілізувалася: зайнявши нові позиції, частини дивізії провели цілу низку сильних контрударів. Однак становище частин дивізії було вкрай важким. Вона зазнавала великих втрат від повітряних ударів на її позиції, а танкові колони намагалися оточити поодинокі підрозділи Дивізії.

14 липня 30-й полк Дивізії займає позиції між. с. Лукавець і Колтів, другу атаку після обіду відбили і відкинули супротивника.

Упродовж 17-22 липня вершилися запеклі бої під Бродами за участю дивізії СС Галичина. Вона опинилася разом із XIII німецьким корпусом усередині оточувального маневру ЧА. З 11 тисяч офіцерів і вояків дивізії лише, приблизно 3 тисячі вирвалися і дістались на захід. Решта потрапила до полону, загинула або перейшла до лав УПА. Дивізія втратила до 70% складу, в той час, як німці цілими частинами здавалися до полону.

Не змігши одразу прорвати оборону, Конєв спрямував до бою оперативні резерви — 69-ту механізовану бригаду зі складу 3-ї гвардійської армії, а потім 15-й корпус під командуванням генерал-майора П. В. Тертюшного. Урешті-решт, 60-й армії вдалося створити так званий «Колтівський коридор», довжиною 20 км та шириною близько 6 км, завдяки якому до прориву почали просуватися частини 3-ї гвардійської, а потім і 4-та танкова армія з метою зламати оборону на лінії Сасів — Золочів. Перед наступом радянських танків проводяться інтенсивна артилерійська підготовка й авіаційні удари. Упродовж п'яти годин було здійснено 2 000 нальотів, у тому числі 1 500 нальотів бомбардувальників[1].

Унаслідок дій військ Конєва 17 і 18 липня перед 13-м корпусом німців постала загроза оточення, і «Галичина» була кинута на різні ділянки для ліквідації небезпечного становища. Важкі бої тривають 17 і 18 липня. Через контрудари 17-го та 18-го липня, танкова армія Лелюшенка була зупинена та скована боєм. Але після запеклих боїв, 3-тя танкова армія змогла прорвати оборону частин дивізії, просунувшись на захід, 19 липня замкнути Дивізію в оточення в районі Бузька.

18 липня радянські війська продерлися крізь загороджувальні укріплення, зайняли Броди і відтяли рештки 4-5 дивізій, що були знищені впродовж наступних п'яти днів із втратами для німців 45 тисяч вбитими й полоненими.

Німецьке командування було проінформоване про наявність відділів УПА в районі Бродів. 15 липня, коли німецьке угруповання опинилося на межі знищення, було здійснено спробу зв'язатись з повстанцями для спільних бойових дій проти Червоної Армії, однак усі спроби були саботовані солдатами дивізії СС «Галичина». Після відступу німецької армії з-під Бродів, деякі солдати дивізії приєдналися до куренів УПА[2].

 
Братська могила вояків дивізії «Галичина»

Після жорстоких боїв під Бродами 22 липня, 13-й корпус припинив існування. Залишки «Галичини» чинили спротив трьом радянським арміям аж до 24 липня, а близько 1500 чоловік на чолі з генералом Фрайтагом прорвалися з оточення і почали пробиватися на Закарпаття. У селі Середнє зібралося близько 1500 бійців (разом із технічною сотнею та запасним куренем, які не попали в оточення) і після короткого відпочинку група повернулася до Нойгаммеру. Там до неї приєдналося ще 1500 осіб, уцілілих під Бродами, і навчально-запасний полк у кількості 8000 чоловік і 5 поліційних батальйонів.

Після бою під Бродами, радянські війська перейшли в наступ на Львів. За даними радянських джерел, у бою під Бродами загинуло близько 38 тис. німецьких солдатів і українських вояків, іще близько 17 тис. здалися у полон. Разом із солдатами, до полону потрапили генерали Гауфе, Ліндеман і Недтвіг[3].

20 липня Червона Армія зайняла Іваничі (Волинь), незважаючи на німецькі протиудари, залізничну станцію Рава-Руська. Одночасно дещо нижче Львова, ліве крило Конєва вдарило на Станіславів і перервало доступ до гірських перевалів у Карпатах.

Наслідки битвиРедагувати

Розгром 13-го корпусу німців створив 1-му Українському фронту радянських військ сприятливі умови для наступу на Львів. Але Бродівська битва зіграла неоціненну роль для збереження самого Львова: за час битви німецькі частини залишили місто і боїв у Львові майже не було.

Після Бродівської битви частина дивізійників «Галичини» поповнила ряди УПА, яка вела бойові дії на два фронти — проти німецьких і проти радянських військ. У лавах УПА боролися і згинули багато бійців Дивізії «Галичина»[1].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати