Відкрити головне меню

Скварява

село в Золочівському районі Львівської області

Скваря́ва — село в Україні, в Золочівському районі Львівської області, на річці Золочівка, за 15 км на північний захід від райцентру, при шляху Красне — Золочів, що проходить автошляхом місцевого значення.

село Скварява
Руїни мурованого костелу
Руїни мурованого костелу
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Золочівський район
Рада/громада Скварявська сільська рада
Код КОАТУУ 4621886701
Основні дані
Засноване 1368
Населення 1010
Площа 3,871 км²
Густота населення 279,26 осіб/км²
Поштовий індекс 80712[1]
Телефонний код +380 3265
Географічні дані
Географічні координати 49°52′06″ пн. ш. 24°44′45″ сх. д. / 49.86833° пн. ш. 24.74583° сх. д. / 49.86833; 24.74583Координати: 49°52′06″ пн. ш. 24°44′45″ сх. д. / 49.86833° пн. ш. 24.74583° сх. д. / 49.86833; 24.74583
Середня висота
над рівнем моря
240 м
Водойми Золочівка
Відстань до
обласного центру
70 км
Відстань до
районного центру
15 км
Найближча залізнична станція з.п Скваржава
Відстань до
залізничної станції
3,5 км
Місцева влада
Адреса ради 80712, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Скварява; тел. 5-73-18
Сільський голова Кузьма Ігор Васильович
Карта
Скварява. Карта розташування: Україна
Скварява
Скварява
Скварява. Карта розташування: Львівська область
Скварява
Скварява
Мапа

Скварява у Вікісховищі?

Село є центром Скварявської сільської ради, якій підпорядковані села Скварява, Стадня. Чисельність населення становить 1010 осіб.

ГеографіяРедагувати

Скварява межує з селами: на сході з Гончарівкою, на південному заході з Бужком на північному заході з Княжим, на північному заході з Острівчиком-Пильним та на заході зі Стаднею та Бортковим.

На півночі села протікає річка Золочівка, яка впадає у р. Західний Буг. Саме тут розкинулися багаті різнотрав'ям сінокоси.

УрочищаРедагувати

Урочища навколо Скваряви мають назви: Центр, Луг, Беньків, Озеро, Поляки, Кут, Долина.

ТопонімиРедагувати

У найдавніших згадках село було під назвою «Шкварява». Назва походить від слова «шкварити» — бити, бігти[2]. Якщо пов'язати це із географічним положенням та природними умовами села, цілком можлива ця гіпотеза. Є й інша думка про саму назву села — ніби воно було розташоване по ту сторону залізниці, а на північний схід від нього були болота — «скважина».

МікротопонімиРедагувати

УрбанонімиРедагувати

Вулиці:

ІсторіяРедагувати

Найдавніша письмова згадка про село Скварява датується 1368 роком і засвідчує, що село було власністю короля.

Від XV століття землі Червоної Русі (така була назва галицьких земель) все більше заселялись. Множились дороги, на яких з'являлися чумаки, купці з Литви і Волині, що їхали в Прикарпаття, до коломийських та долинянських шахт. Одна з доріг, що йшла зі Львова через Глиняни на Волинь через Золочів проходила біля Скваряви. Від цього і походить назва одного із урочищ — Підільвівське.

Через наші землі проходив шлях не тільки економічних зв'язків, а й постійних навал татарських орд на Львів і далі на захід, напади яких відбувалися досить часто. А звідси і назва «Шквавева».

З історії Галицько-Волинського князівства, самого сильного при Данилі Галицькому, після його смерті та міжусобних війн його наступників в 1340 році воно розпалось, а вже в 1349 році польське військо оволоділо Львовом та й нашими землями. Було при королі Казимиру ІІІ. Полонізація провадилася в Західній Україні дуже швидко. Край було поділено на воєводства. Король роздавав землі польським і спольщеним українським панам. На ці землі переносилися кріпосницькі порядки, поширені в Польщі: селяни втрачали право самостійно розпоряджатися своїм майном, прикріплені до свого помешкання й пана.

У 1649 році польські пани і підпанки посилили тиск на підданих селян, які змушені були прийняти присягу, що всі борги перед панами будуть погашені, а в даний час не можуть їх сплатити в зв'язку із спустошенням села. Про це свідчить документ із архіву. У 1650 році польський король Ян Казимир подарував село Скваряву Стефанові Чарнецькому.

На початку жовтня 1673 року під Скварявою знаходився табір коронного війська. 9 жовтня 1673 року відбулась урочиста церемонії привітання короля Міхала Корибута Вишневецького, потім була військова рада.[4]

У 1684 році король Ян III Собеський своєю грамотою затвердив легітимність отця Михайла і його нащадків в посіданні «попівства» в Скваряві, де була дерев'яна церква від XVIII століття. Нині діюча дерев'яна греко-католицька церква Святого Юрія була побудована у 1805 році, а відновлена у 1859 році.

Найкращі земельні наділи, які складалися з орних земель — 492; луків і городів — 78; пасовищ — 146; лісу — 47 моргів та належали пану і чиновникам. Всі інші землі, які складалися з орних земель — 1659; луків і городів — 686; пасовищ — 194, найімовірніше належали місцевим заможним селянам. Як свідчать журнали обліку і плани земельних ділянок із Йозефінської та Францисканської метрик, що зберігаються в історичному архіві, жителі села мали в своєму розпорядженні 3-5 моргів орної землі, від пів до одного моргу лук і сіножатей (пасовищ), огороди. Все це по прізвищах чітко розписано, розбито по окремих полях і вказано що і де засіяно.

У цей час широким попитом користувалася риба на ринку у Львові та Золочеві. В зв'язку з тим будувалися ставки та озера, в яких розводили рибу, в основному пан та заможні селяни.

Від 1858 року в селі діяла однокласна школа з руською (українською) мовою викладання.

У 1880 році у селі налічувалося 307 будинків, у яких мешкала 1901 особа та 6 будинків, у яких мешкало 66 осіб — на хуторі. Поділ місцевого населення за віросповіданням був наступним:

  • римо-католики — 399 осіб (парафія у Білому Камені);
  • греко-католики — 1521 особа (місцева парафія, належала до Золочівського деканату);
  • юдеї — 44 особи;
  • інші — 3 особи.

Поділ місцевого населення за національною приналежністю був наступним:

  • поляки — 956 осіб;
  • русини (українці) — 1004 особи;
  • інші — 6 осіб.

У 1890 році в селі працювали кредитна каса з капіталом 198 злотих римських та водяний млин з двома жорнами, троха пізніше з'явилася ґуральня.

У часи ІІ Речі Посполитої Скварява була центром сільської гміни, яка входила до складу Золочівського повіту Тарнопольського воєводства.

У 1920-1930 рр. за сприяння тодішнього пароха Білого Каменя о. Вільгельма Влодарчика у Скваряві збудований костел[5].

Недалеко від села є криничка, яку називають криницею Нечая — споборника Б. Хмельницького.

На південь від села проходив старовинний «Глинянський тракт».

Події, що відбувались в селі 1944-46 років, лягли в основу історичного документального фільму «УПА. Галицькі месники».

У селі є середня школа, яка зробила перший випуск у 1947 р.

У 1950-1960 роках, недалеко від села видобували торф, яким опалювали не тільки село Скваряву, а й навколишні села. Зараз тут виготовляють торфокрошку для торфокомпостів, а на місці видобування торфу утворилися кар'єри, заповнені водою, в яких розводили рибу.

У 1952 році на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці священик Рафал Керницький висповідав всіх мешканців Скваряви — орієнтовно 410 осіб, що зайняло йому цілий день[6].

НародилисьРедагувати

  • Дупелич Клим Семенович «Павленко» (1915 — 13.03.1946, с. Боложинів). Народився у селнській родині. Освіта — 5 класів народної школи. Симпатик ОУН. У 1938 р. призваний до польської армії. У вересні 1939 р., під час німецько-польської війни, потрапив у німецький полон, звідки звільнився у 1942 р. та повернувся додому. Комендант будівельного батальйону «Бавдінсту» у м. Броди. В УПА з 1943 р. Командир 3-ї чоти сотні УПА «Дружинники І» (літо 1944 — 08.1945), командир сотні УПА «Витязі» (09.1945-03.1946). Старший вістун, старший булавний (1.01.1946), поручник (22.01.1946); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги ІІ класу (15.02.1946)[7].
  • Браницький Мирон Олексійович «Буря» (*19.04.1919 – 25.02.1949, с. Гутисько-Тур'янське Буського р-ну Львівської обл.). Народився у сім'ї селян. Освіта — неповна середня. Член ОУН з 1938 р. Службовець української поліції та інструктор поліційної школи у Львові (12.12.1942-18.01.1944). В УПА від 18.01.1944 р. Командир чоти сотні УПА «Дружинники» (1945), командир сотні УПА «Дружинники» («Сурмачі»; 11.1945-1946), командир ТВ «Яструб» ВО 2 «Буг» (1946), організаційний референт Золочівського окружного проводу ОУН (осінь 1947 — 09.1948), керівник Бродівського надрайонного проводу ОУН (09.1948-02.1949). Загинув через зраду в оточеній емгебистами хаті разом із своїми охоронцями. Не бажаючи здаватися живим в руки ворога, застрелився. Старший вістун, стар­ший булавний (1.01.1946), поручник (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (5.09.1946) і Похвалою в Наказі ВО 2 «Буг» (4.05.1946)[8].

ТранспортРедагувати

 
Станція Скваржава

Село має добре залізничне сполучення із Львовом та Тернополем, тут, на зупинному пункті Скваржава зупиняються електропотяги, що курсують між цими містами.

ДжерелаРедагувати

  • Княжа доба: історія і культура / відп. ред. Володимир Александрович; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — Львів, 2015. — Вип. 9: Король Данило Романович 1264—2014. — 360 с.
  • Sulimierski F., Chlebowski B., Walewski W. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich: t. X (Rukszenice — Sochaczew) / Warszawa: 1889.— 960 s. (пол.)

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район
  2. Шкварити
  3. Княжа доба: історія і культура / відп. ред. Володимир Александрович…С.222
  4. M.Nagielski. Potocki Jan h. Pilawa (zm. 1675) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.- Tom XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 34 (пол.)
  5. Ks. Wilhelm Włodarczyk (vel Wrodarczyk)(пол.)
  6. Sługa Boży O. Rafał Kiernicki, Bibuła (пол.)
  7. Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937—1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. — Львів, 2016. — 434.
  8. Романюк М. Золочівська округа ОУН у національно-визвольному русі (1937—1953): монографія / Михайло Романюк; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Центр незалежних історичних студій. — Львів, 2016. — С. 417.