Грінченко Борис Дмитрович
Борис Дмитрович Грінче́нко (27 листопада [9 грудня] 1863, хутір Вільховий Яр (нині селище Прелесне), Роганська волость, Харківська губернія — 23 квітня [6 травня] 1910, Оспедалетті, Королівство Італія) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань, автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих, педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник. Один із організаторів і керівників «Просвіти», активний член Братства тарасівців, співзасновник Української радикальної партії (1904).
Борис Дмитрович Грінченко | ||||
---|---|---|---|---|
![]() Борис Грінченко | ||||
Псевдонім | Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник | |||
Народився |
27 листопада (9 грудня) 1863 хутір Вільховий Яр, Харківська губернія, Російська імперія | |||
Помер |
23 квітня (6 травня) 1910 (46 років) Оспедалетті, Королівство Італія | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Підданство | Російська імперія | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч, політичний діяч | |||
Alma mater | ХНУ імені В. Н. Каразіна | |||
Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна | |||
Мова творів | українська, російська | |||
Роки активності | 1880-тих—1910-ті | |||
Напрямок | реалізм | |||
Жанр | оповідання, повість, п'єса, вірш, балада, поема, стаття | |||
Magnum opus | Словарь української мови | |||
Сайт: Інтернет-сторінка | ||||
| ||||
![]() | ||||
![]() | ||||
![]() |
Короткий життєпис ред.
Народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр[1] Роганської волості Харківської губернії (тепер частина селища Прелесне Харківського району Харківської області) в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Борис Грінченко навчився читати в 5 років, перечитав всю батьківську бібліотеку, почав писати вірші[2].
У 1874—1879 роках навчався в Харківському реальному училищі, де зблизився з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештували і кілька місяців тримали в ув'язненні. Після звільнення Борисові довелося залишити навчання і самому почати заробляти на життя.
Здобута самоосвіта дозволила Борисові Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті.
З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Учителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Багато писав, його твори регулярно друкувалися в журналах та альманахах. Вийшли в світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903).
З 1894 року Борис Дмитрович працював у Чернігівському губернському земстві. За час роботи у земстві Грінченко написав дилогію — «Серед темної ночі» (1901) і «Під тихими вербами» (1902), опублікував п'єси «Лісні зорі» (1897), «Нахмарило» (1897), «Степовий гість» (1898), «Серед бурі» (1899), «На громадській роботі» (1901). Борис Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Як справжній патріот, видав «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895—1899), «З вуст народу» (1900), «Література українського фольклору (1777—1900)» (1901).
1902 року письменник переїхав до Києва. Тут разом із дружиною Марією Загірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного «Словаря української мови» (1907—1909). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією.
Підірване сухотою здоров'я письменника (наслідки харківського ув'язнення) не витримало напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Королівства Італія.
6 травня 1910 року Грінченко помер в Оспедалетті, Лігурія. Поховано Грінченка у Києві, на Байковому кладовищі.
Життєпис ред.
Народився на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області. Походив із дрібнопоміщицької родини, в якій розмовляли російською мовою. Рано навчившись читати, хлопець виявив нестримний потяг до книжок. Учився в реальному училищі у Харкові. Тут Грінченко зблизився з народницькими гуртками, вивчав й поширював їхні видання, що стало причиною арешту та кількамісячного ув'язнення. На цьому його навчання закінчилося: довелося іти заробляти на власний хліб. Якийсь час, працюючи у казематі, Борис жив у сім'ї шевця. Навчившись шити чоботи, на заощаджені копійки від заробітку купував книжки і займався самоосвітою.
У 1874 р. вступив до Харківської реальної школи. Саме тоді, під впливом «Кобзаря», він почав збирати та записувати почуті пісні, легенди, казки та інші фольклорні матеріали. «Першими літературними вчителями» Б. Грінченко називає В. Скотта, Дж. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника.
Склавши при Харківському університеті іспити на звання народного вчителя, Грінченко з 1881 до 1893 р.(за винятком 1886—1887 рр., коли був статистиком у Херсонському губернському земстві) учителював на Слобожанщині і Катеринославщині.
1887 року разом з молодою дружиною мешкав на Донбасі в селищі Олексіївка (Катеринославська губ., зараз Луганська обл.) та працював у народній школі Христі Алчевської.
1891 року засновано Братство тарасівців, активним діячем якого невдовзі став Грінченко.
У 1884—1900 рр. працював у Чернігівському земстві, активно співпрацював з місцевою Громадою. На кошти Івана Череватенка організував у Наддніпрянській Україні видавництво популярних книжок українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустеля Сахара», «Жанна д'Арк», життєписи Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.). З 1902 жив і працював у Києві. З 1904 — став одним із лідерів новоствореної Української демократичної партії.
Наприкінці 1904 р. очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську радикальну партію, наприкінці 1905 р. об'єдналася з УДП в Українську демократично-радикальну партію. З 1906 р. — працівник газети «Громадська думка» та редактор журналу «Нова Громада». В 1906—1909 рр. очолював київську «Просвіту». Грінченко належав до гурту найвизначніших представників українського народництва. У період найбільшого розмаху великодержавно-шовіністичної політики російського уряду в Україні виступав за послідовне проведення національно-культурницької роботи серед українського суспільства. Свої політичні погляди виклав у написаній ним програмі УДРП та у «Листах з Наддніпрянської України» (газета «Буковина», 1892—1893).
У 1905 за ініціативи Б. Д. Грінченка та інших була утворена Всеукраїнська учительська спілка (ВУУС) — професійна українська організація вчителів і діячів народної освіти.
Після повернення Михайла Грушевського зі Львова до Києва Грінченко сіяв ворожнечу й недовіру до всього галицького (особистий мотив — несприйняття ним М. Грушевського)[3].
За дорученням київської Громади 2 роки збирав матеріали для «Словаря украинского языка», до якого увійшли 70 000 українських слів з літературних творів та фольклорних джерел. Словник вийшов у 4 томах (тт. 1-4, 1907—1909). Ця праця Грінченка отримала премію Російської академії наук. Це був видатний твір початку ХХ сторіччя, вдруге перевидавався через 49 років.
Під час Першої російської революції 1906 року був головним редактором місячника «Нова громада».
Помер Борис Дмитрович 6 травня 1910 року в м. Оспедалетті (Італія). Похований письменник на Байковому кладовищі, біля доньки. Дружина попросила, щоб залишили місце і для неї.
Творчість ред.
Літературну діяльність розпочав у 80-х роках XIX століття. Автор близько 50 оповідань («Чудова дівчина», 1884; «Екзамен», 1884; «Без хліба», 1884; «Сама, зовсім сама», 1885; «Олеся», 1890; «Украла», 1891; «Дзвоник», 1897 та ін.), повістей («Сонячний промінь», 1890; «На розпутті», 1891; «Серед темної ночі», 1900; «Під тихими вербами», 1901), збірок поезії («Пісні Василя Чайченка», 1884; «Під сільською стріхою», 1886; «Під хмарним небом», 1893 та ін.).
Історичній темі присвячені драми: «Серед бурі» (1897), «Степовий гість» (1897), «Ясні зорі» (1884—1900).
Перекладав твори Фрідріха Шиллера, Йогана-Вольфганга Ґете, Генріха Гейне, Віктора Гюго та ін.
Впорядкував і видав у трьох книгах «Етнографічні матеріали зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (т.т. 1-3, 1895-99). Йому належать цінні збірки народної творчості «Пісні та думи» (1895), «Думи кобзарські» (1897), «Веселий оповідач» (1898), «Изъ устъ народа. Малорусскіе рассказы, сказки и пр.» (1901) та ін.
Плідно працюючи в галузі народної освіти, свої педагогічні погляди виклав у працях: «Яка тепер народна школа в Україні» (1896), «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), «На беспросветном пути. Об украинской школе» (1906) та ін. Боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови. Створив кілька шкільних підручників, серед яких «Українська граматика», «Рідне слово».
Одним із найяскравіших творів Грінченка є вірш «Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн» (1898 р.), в якому поет висловив своє бачення ставлення української псевдоінтелігенції до України.
Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн
|
|
Становлення його як письменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX століття, в найглухішу пору суспільного життя України. То був час жорстоких і безтямних визисків національної свідомості, коли придушувалися найменші прояви і спроби самоусвідомлення і самоствердження українців як народу. То був час тотального витравлення всього українського — починаючи зі слова й закінчуючи ідеєю. Саме в цих умовах на історичну арену виходила молода плеяда борців за українську національну справу, найяскравішим представником якої, безперечно, був Борис Грінченко. Один з його літературних псевдонімів — Вартовий. Звісно ж, таким чином письменник свідомо визначав свою роль і своє місце в суспільних процесах.
Борис Грінченко попри талант письменника мав ще й безсумнівне обдарування надзвичайно сумлінного науковця. Ще влітку 1891 року ряд національно свідомих українців проголосили себе продовжувачами справи великого Кобзаря, створили «Братство тарасівців», яке об'єднувало студентську молодь та викладачів київських і харківських вузів. У своїй програмі вони проголошували:
«Ми мусимо дбати про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загально суспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так, кожен з нас, свідомих українців, має промовляти в родині, в товаристві і взагалі скрізь, де його зрозуміють, по-українському».
Щоденна наполеглива, натхненна культурно-освітня праця повинна була прищепити кожному українцеві непохитне переконання самоідентифікації, аби «відрізняти свою націю від інших і підносити національне питання й право вкраїнської нації скрізь, де тільки можливо».
Головним змістом і сенсом життя для Б. Грінченка стала боротьба за українську національну справу. У своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у «Буковині» в 1892—1893 pp., він робить критичний огляд тогочасного суспільного стану, звертається до аналізування причин занепаду національних змагань та висловлює думи й побажання щодо активізації процесів відродження.
Письменник глибоко й повно препарує ці проблеми, керуючись критерієм історичного підходу, обмірковує зміст і суть таких понять, як патріотизм, національна свідомість, українська інтелігенція, національна література. Його політичні роздуми торкаються й шляхів розвитку мови, культури, традицій. Саме через призму формування національної свідомості формує він і спадщину деяких українських письменників та істориків (зокрема Г. Квітки, М. Костомарова та ін.), з болем підсумовуючи їхню безпорадність або ж аморфність у цьому плані. Віддаючи належне своїм попередникам, він не може не втриматися від їдкого зауваження, констатуючи, що в тодішньому українському діячеві все ще сиділо «дві душі: одна українська, а друга — російська», а тому «хотілося і рідному краєві послужити», і не прогнівити того, хто може пожалувати «Станіслава на шию». Працюючи на ниві просвітництва, Б. Грінченко наочно постійно пересвідчувався у тій непоправній шкоді, що її завдавала русифікаторська політика царського уряду. Позбавлений вузької націоналістичної зашореності, письменник мудро і справедливо зазначав:
«Не тоді добре єднається народ з народом, коли вони родичі, хоч би і близькі, а тоді, коли життя їх укупі — таке, що дає їм змогу зазнавати в сій спілці найбільш усякої користі, якомога більшого вдоволення своїх потреб як народу, якомога більше щастя».
Родина ред.
Борис Грінченко був одружений з Марією (1863—1928), у дівоцтві Гладиліною. Вони повінчалися 10 лютого 1884 року в приміщенні школи в селі Нижня Сироватка (нині Сумська область), де Борис на той час був завідувачем. Грінченко з дружиною були дуже близькі, окрім кохання їх єднала спільність переконань і життєвих позицій. Напередодні весілля Марія писала своєму нареченому: «Ми любимо один одного, у нас тепер одна душа, але любов до України і спільна праця на користь їй ще дужче з'єднають нас і дадуть силу перемогти все. Але ти це й сам розумієш ще краще мене… Твоя Маруся».
У подружжя була лише одна дитина — донька Настя. Вона цікавилась українським національним рухом, перекладала, намагалася писати, захоплювалась музикою. Після закінчення гімназії у Києві, Настя Грінченко вирушила до Львова, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Значне враження справила на неї зустріч з Іваном Франком. Крім того, вона познайомилася з членами РУП, що її повністю захопило. Приїжджаючи додому, до Києва, не зважаючи на перевірки, Анастасія привозила підпільну літературу. Таким чином вона стала активною учасницею соціал-демократичного робітничого руху.
Архівні документи засвідчують пряму причетність Анастасії Грінченко до збройних виступів протягом революції 1905—1907 років, в яких вона брала участь зі своїм нареченим. Після того як її було ув'язнено, на початку 1906 року в Анастасії розвинувся туберкульоз. Борис та Марія докладали великих зусиль, аби звільнити доньку за станом здоров'я. Туберкульоз розвивався швидко й 1 жовтня 1908 року Анастасія Грінченко померла. Невдовзі помер немовлям і її єдиний син. Ці смерті дуже підірвали здоров'я Бориса, він помер за півтора року після доньки.
Бібліографічна діяльність ред.
Грінченко належав до активних дописувачів критико-бібліографічного відділу журналу «Зоря». Свої зведені праці з поточної бібліографії він публікував під назвою «Новості української літератури» і «Нові українські книжки» під псевдонімами В. Чайненко і В. Вільхівський. Це були інформаційно-бібліографічні повідомлення з побіжними оцінками видань або збірники рецензій. Такий зведений матеріал бібліограф подав за 1886 та 1889 рр. У 1890-ті рр. він вміщував в «Зорі» окремі рецензії, іноді оцінював і львівські книжки. Грінченко вимагав від редакції «Зорі» систематичної роботи в ділянці поточної бібліографічної інформації, вказував на недостатнє рецензування продукції галицьких друкарень, пропуски окремих творів, висловлювався за публікацію оглядів щомісячних періодичних видань.
Особливою увагою Грінченка користувалася література для народного читання. Він присвятив їй спеціальну статтю «Популярні книжки», нерідко робив відгуки на новинки цієї літератури.
Пам'ять ред.
На честь Бориса Грінченка назване село Грінченкове в Охтирському районі Сумської області. Його ім'я мають вулиці у Львові, Києві, Харкові та інших містах. Також на честь письменника були названі Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, загальноосвітня школа у селі Нижня Сироватка[4], у минулому — Народна школа у Львові[5], у 1918 році — гімназія в Умані[6] у 1917—1919 роках — початкова школа в селі Новосілки (сьогодні Білорусь)[7] та інші.
Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка щороку відзначає Премією імені Бориса Грінченка учених, просвітян, громадських і політичних діячів, які зробили значний внесок у розбудову незалежної України, утвердження державної української мови, розвиток національної культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності й добробуту українського народу, просвітницьку і подвижницьку діяльність в ім'я України.
22 серпня 2011 року в Києві було відкрито пам'ятник Борисові Грінченку (скульптор — Микола Обезюк, архітектор — Микола Босенко)[8]. 4 липня 2012 року Верховною Радою України було ухвалено Постанову «Про відзначення 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка»[9]. 22 листопада 2013 року Національним банком України введено в обіг пам'ятну ювілейну монету «Борис Грінченко» номіналом 2 гривні[10].
У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігається особовий фонд Б.Грінченка (№ 15), який містить 80 одиниць зберігання архівних документів за 1697–1910 рр. Історія формування фонду розпочалася у 1967 р. Перше надходження архівних документів здійснила Галина Маркіянівна Ткаченко, дружина українського письменника Юрія Петровича Дольд-Михайлика (справжнє прізвище – Михайлик). Частина матеріалів фонду надійшла у грудні 1974 р. від Центрального державного історичного архіву УРСР. Справи фонду систематизовані за хронологією, листування – за алфавітом. Документи Б.Грінченка характеризують його як активного громадського діяча, дають уявлення про коло його зацікавлень, розкривають деякі обставини життя його родини.
В Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка зберігається унікальна світлина Бориса Грінченка, датована 1901 роком, з його автографом[11].
Київський університет імені Бориса Грінченка ред.
Науково-педагогічний склад, студенти Київського університету імені Бориса Грінченка доглядають могилу Вченого у Києві на Байковому кладовищі.
До 145-ї річниці з дня народження Б. Грінченка було розроблено нагрудний знак «За особистий внесок у розвиток Університету» та запроваджено іменну стипендію найкращим студентам.
Перший нагрудний знак «За особистий внесок у розвиток Університету» з барельєфом Грінченка передані дружині колишнього ректора Міжрегіонального інституту удосконалення вчителів Віктора Григоровича Слюсаренка (нині покійного).
У 2011 році до 20-ї річниці незалежності України в Києві було відкрито пам'ятник Борису Грінченку, збудований коштом викладачів та студентів Київського університету імені Бориса Грінченка за підтримки Київської міської державної адміністрації.
Біографічно-літературний портал «Грінченко онлайн»[12] містить результати досліджень про життя та творчість Бориса Дмитровича, а також найповнішу в інтернеті бібліотеку його творів, унікальність котрої полягає в наявності хронологічного категоризатора за періодами художньої діяльності автора. Ресурс був розроблений студентами-інформатиками Іваном Степурою та Миланою Сабліною, які посіли з ним І місце на Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Борис Грінченко очима студентів XXI століття».
8 грудня 2023 року, в Київському університеті імені Бориса Грінченка відбулися урочистості до Дня Університету, 160-ої річниці від дня народження Бориса Грінченка та 30-річчя відновлення імені Бориса Грінченка в назві Університету «Грінченко – наш сучасник»[13].
Музей на Луганщині ред.
У селі Олексіївка Перевальського району розташований «Меморіальний музей Б. Д. Грінченка»[14][15]. «До музею веде короткий степовий шлях. На подвір'ї Олексіївської школи — стара будівля, перед якою височить пам'ятник талановитому педагогу, видатному письменнику і публіцисту, критику і мовознавцю, видавцю та громадському діячу — Борису Дмитровичу Грінченку.»
У Постанові ВРУ 2013 року про відзначення 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка[9] відзначено, що до дня народження (9 грудня) силами Луганської облради та Луганської ОДА буде забезпечено ремонтні та реставраційні роботи у меморіальному музеї Б. Д. Грінченка в смт Михайлівці Перевальського району Луганської області.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Ольховый Яр (Прелестное, Немышля) Роганской волости (А. Парамонов). Откуда Родом (рос.). 20 серпня 2017. Архів оригіналу за 27 серпня 2018. Процитовано 13 лютого 2019.
- ↑ Борис Грінченко: радикал, вчитель, укладач словника української мови [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.] radiosvoboda.org 09.12.2018
- ↑ Гирич І. Б. М. Грушевський у досягненні ідейно-культурної соборності та подоланні наддніпрянського партикуляризму в 1906—1907 рр. // УІЖ. — 2016. — № 5 (530). — С. 120.
- ↑ Інституційний аудит. Державна служба якості освіти України. Архів оригіналу за 31 серпня 2022. Процитовано 31 серпня 2022.
- ↑ Народна школа ім. Б. Грінченка. Міський медіаархів (укр.). Процитовано 31 серпня 2022.
- ↑ Сайт школи № 11 - історія школи. 7 квітня 2022. Архів оригіналу за 07.04.2022. Процитовано 31 серпня 2022.
- ↑ Леонюк В. Новосілки // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 2010. — Т. 2. — С. 128. — ISBN 978-966-325-135-6.
- ↑ У столиці з'явився пам'ятник Грінченку. ФОТО. Архів оригіналу за 8 липня 2015. Процитовано 7 липня 2015.
- ↑ а б Постанова Верховної Ради України «Про відзначення 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 26, ст.267). Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 19 липня 2013.
- ↑ До 150-річчя Бориса Грінченка Нацбанк вводить в обіг пам'ятну монету. Архів оригіналу за 24 січня 2014. Процитовано 11 грудня 2013.
- ↑ Знайшли унікальну світлину Грінченка з його автографом. 18.10.2023
- ↑ «Грінченко онлайн». Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 11 грудня 2013.
- ↑ В Університеті Грінченка відзначили 160-ту річницю від дня народження Бориса Грінченка. 09.12.2023
- ↑ Літературна спадщина Бориса Грінченка. Архів оригіналу за 12 серпня 2013. Процитовано 19 липня 2013.
- ↑ Вартовий України запрошує до Олексіївки. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 11 серпня 2013.
Джерела та література ред.
- Скрипник П. І. Грінченко Борис Дмитрович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 206. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Над могилою Бориса Грінченка. Автобіографія, похорон, спомини, статті // Упорядкував Сергій Єфремов.— К.: Вік, 1910. — 184 с. [Архівовано 6 липня 2019 у Wayback Machine.]
- Погрібний А. Г. Грінченко Борис.— В кн.: Українська література у портретах і довідках: Давня література — література ХІХ ст.: Довідник / Редкол.: С. П. Денисюк, В. Г. Дончик. П. П. Кононенко та ін.— К.: Либідь, 2000.— С. 71—75. ISBN 966-06-0147-6.[недоступне посилання з серпня 2019]
- Левчик Н. В. Грінченко Борис Дмитрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Хоптяр А. О. Перекладацька діяльність Бориса Грінченка та її роль в українському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст.; Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. — Кам'янець-Подільський, 2014. — 247 с. — ISBN 978-617-620-238-7
- (інше видання) Кам'янець-Подільський, видавець: ПП Зволейко Д. Г., 2017. — 270, [5] с. : іл., портр. — Бібліогр.: с. 200—237 (340 назв). — Імен. покажч.: с. 263—270. — ISBN 978-617-620-238-7
- Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 172, 173, 274.
- Віктор Жадько. Український некрополь. — К., 2005. — С. 7, 162.
- Віктор Жадько. У пам'яті Києва. — К., 2007. — С. 11, 56, 57, 102, 143, 206.
- Богдан Пастух. Борис Грінченко — безкомпромісний лицар національної ідеї. — Луганськ: Книжковий світ, 2006. — 200 с.
- Срібняк І. Борис Грінченко і журнал «Киевская Старина»: обрії співробітництва // Spheres of Culture. Journal of Philological, Historical, Social and Media Communication, Political Science and Cultural Studies / Ed. by Ihor Nabytovych. — Lublin, 2014. — Vol. VIII. — S.55-61.
- Грінченко Б. Серед темної ночі; Під тихими вербами: повісті / Борис Грінченко. — К. : Знання, 2014. — 326 с. — (Класна література).
- Українська граматка до науки читання й писання / зложив Б. Грінченко. — Київ: Вид. Т-во «Криниця», 1917. — 64 с. : іл. [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.
- Словник української мови. Т. 2 : Д — Й / зібрала ред. журн. «Кіевская Старина» ; упоряд. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко ; за ред. С. Єфремова, А. Ніковського. — 3-тє вид., виправл. й доповн. — Київ: Горно, 1927. — XXIV, 439, 1 с. [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Три питання нашого правопису / Б. Грінченко ; з дод. А. Е. Кримського. — Київ: Електр. друк. К. Н. Милевського і Ко, 1908. — 38, 2 с. [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Словарь української мови. Украинско-русский словарь. Т. 1 : А—Н / Борис Грінченко. — Берлін: Укр. слово, 1924. — 1109 с. — (Словарі «Українського слова»). [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Словарь української мови. Украинско-русский словарь. Т. 2 : О—Я / Борис Грінченко. — Берлін: Укр. слово, 1924. — 1071 с. — (Словарі «Українського слова»). [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Огляд української лексикографії / Грінченко Б. — Київ: б. в., 1905. — 30 с. [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.] (те ж саме в ЗНТШ [Архівовано 24 серпня 2021 у Wayback Machine.])
- Грінченко Б. Д. Словник української мови. Т. 1 : А–Ж / Б. Д. Грінченко ; за ред. А. А. Хвилі. — Київ: Соцеквидав України, 1937. — 501 с. [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Литература украинскаго фольклора. 1777—1900 : опыт библиогр. указ. / сост. Б. Д. Гринченко. — Чернигов: Зем. тип., 1901. — 20 с. [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Гринченко Б. Д. Из уст народа: малорус. рассказы, сказки и пр. / Б. Д. Гринченко. — Чернигов: б. и., 1900. — 488 с. [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Думи кобзарські. — У Чернігові: З друк. «Губерн. Земства», 1897. — 106, 3 с.
- Гринченко Б. Д. Отзыв о сочинении А. Н. Малинки: «Сборник материалов по малорусскому фольклору (Черниг., Волынск., Полтавск. и некот. др. губ.)». Чернигов. 1902 : составленный Б. Д. Гринченко. — СПб. : Тип. Император. акад. наук, 1907. — 64, 2 с. [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Вып. 1. Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и пр. / Б. Д. Гринченко. — Чернигов: Тип. Губерн. Земства, 1895. — 308 с. [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Литература украинскаго фольклора. 1777—1900 : опыт библиогр. указ. / сост. Б. Д. Гринченко. — Чернигов: Зем. тип., 1901. — 20 с. [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Рибячі танці: байка Б. Грінченка / мал. П. Діденко. — Чернігів: Сіверян. думка, 1918. — 11 с. [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Кавуни / Б. Грінченка ; Пед. бюро Полтав. губерн. земства. — Полтава: б. в., 1917. — 12 с. : іл. — (Книжки для читання в класі ; вип. 7). [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Дзвоник / Б. Грінченко. — 3-тє вид. — Харків: Книгоспілка, 1930?. — 20 с. [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Колоски: зб. казок та оповідань / упорядкував Б. Грінченко. — У Чернігові: Тип. Губерн. правління, 1898. — 96, 1 с. : іл. [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Сирітка: казка: з мал. / написав Борис Грінченко. — У Київі: Друк. В. П. Бондаренка та П. Ф. Гніздовського, 1914. — 8 с. [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Литература украинскаго фольклора. 1777—1900 : опыт библиогр. указ. / сост. Б. Д. Гринченко. — Чернигов: Зем. тип., 1901. — 20 с. [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Чайченко В. Соняшний промінь: повість / Василь Чайченко. — Вінніпег: Укр. вид. спілка в Канаді, 19–?. — 278 с. [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Д. Грицько / Б. Грінченко ; Пед. бюро Полт. губерн. земства. — Полтава: б. в., 1917. — 8 с. — (Книжки для читання в класі ; вип. 5). [Архівовано 14 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Де ми і скільки нас / написав Б. Грінченко. — Київ: Друк. т-ва «Час», 1917?. — 8 с. — (Книжки пам'яті Насті Грінченко ; № 21). [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Д. Як жив український народ / розказав Б. Грінченко. — Вид. 5-те. — Київ: Криниця, 1917. — 48 с. : іл. [Архівовано 15 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Серед чужих людей: оповідання Бориса Грінченка. — 3-тє вид. — У Київі: Друк. 1-ї Київ. друкар. спілки, 1913. — 28 с. [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Охріменко О. Грінченко і світова література: [про його переклади з нім., фр., чес. л-р] // Прапор. — 1988. — № 12. — С. 172—176.
Посилання ред.
- Словник української мови / Словник Грінченка онлайн («Словарь української мови») [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Грінченко Борис // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 281-282. — 1000 екз.
- Hrinchenko, Borys, 1863—1910 — твори Бориса Грінченка в Інтернет-архіві.
- «Словарь української мови» на сайті «Російсько-українські словники» [Архівовано 20 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Твори Бориса Грінченка на Читанці [Архівовано 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- БОРИС ГРІНЧЕНКО | Програма «Велич особистості» | 2015 (ВІДЕО)
- Бібліотека Грінченкознавства
- Віртуальний музей Грінченка на вікі-сайті університету імені Грінченка. ФОТО [Архівовано 1 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Твори Бориса Грінченка на ukrlit.org [Архівовано 23 березня 2010 у Wayback Machine.]
- Твори Бориса Грінченка на ukrcenter.com [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Твори Бориса Грінченка в електронній бібліотеці «Відкрита книга»
- Твори Бориса Грінченка на сайті електронної бібліотеки «Чтиво» [Архівовано 9 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- Твори Грінченка на аудіобібліотеці litplayer
- Літературна спадщина Бориса Грінченка"
- «Словарь української мови» на сайті archive.org, Том 1, Том 2
- Видатні українці [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Урядовий портал [Архівовано 24 січня 2014 у Wayback Machine.]
- «Грінченко онлайн» [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Ольховый Яр (Прелестное, Немышля) Роганской волости (А. Парамонов) [Архівовано 27 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- Ольховый Яр в дачах сл. Борщевой (А. Парамонов) [Архівовано 27 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- Грінченко Б. Серед темної ночі: повість / Б. Грінченко. — Вид. 3-тє. — Київ: Друк. 1-ї Київ. Друк. Спілки, 1914. — 268 с. [Архівовано 3 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- Борис Грінченко. Дурень думкою багатіє (аудіо)
- Борис Грінченко. Крук, велика птиця (аудіо)
- Грінченко Борис в Електронній бібліотеці «Культура України» [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Чайченко В. Байки / Василь Чайченко. — У Львові: З друк. Наук. т-ва ім. Шевченка, 1895. — 68, 4 с. [Архівовано 28 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Фольклорні записи Бориса Грінченка з села Нижня Сироватка [Текст] : збірник матеріалів / Упоряд. С. П. П'ятаченко ; передмова, примітки, словник С. В. П’ятаченка. – Суми : ФОП Щербина І. В., 2019. – 291 с.
- Оповідання про хлопців / попереказували Б., М. та Н. Грінченки. — Катеринослав: Укр. вид-во в Катеринославі, 1917. — 53 с. : іл. [Архівовано 5 червня 2020 у Wayback Machine.]
- Сторінка «Грінченко Борис Дмитрович [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]» інформаційно-бібліографічного ресурсу «Видатні педагоги України та світу [Архівовано 3 червня 2020 у Wayback Machine.]» ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (серпень 2018) |
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (серпень 2018) |