Братство тарасівців

Таємна політична організація

«Братство (Братерство) тарасівців» або просто «тарасівці» — українська таємна політична організація, створена в Харкові[2] 1891р. Її учасники дали клятву на могилі Кобзаря, де присяглися всіма засобами поширювати серед українців його безсмертні ідеї.

Братство тарасівців

Братство тарасівців у Харкові
ГаслоНе ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!
На честьШевченко Тарас Григорович Редагувати інформацію у Вікіданих
Типполітична організація
таємне товариство
революційний рухd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновано1891 Редагувати інформацію у Вікіданих
Могила Тараса Шевченка[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ідеологіяукраїнський націоналізм і федералізм Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Розташуваннягол. центри: Харків, Київ
Членів~100

CMNS: Братство тарасівців у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Серед активних діячів Братства були відомі письменники й науковці: В. Боржковський, М.Вороний, Б.Грінченко, M.Кононенко, М.Коцюбинський, В.Самійленко, Є. Тимченко, В. Шемет, Микола Міхновський та інші.

Програма

ред.

Крім культурно-просвітницької діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під московського ярма, повної автономії для всіх народів Російської імперії та соціальної справедливості.

 
Тарас Шевченко — людина життєвий шлях якого став натхненням для створення «Братство (Братерство) тарасівців»
 
Микола Міхновський — перший ідеолог українського націоналізму та організатор українського війська

Наприкінці літа 1891 у Глинську на Сумщині, де працювали студенти, було закладено Програму товариства, яка не збереглась.

Ідеї, закладені в Програмі, були розвинуті, у 1893 проголошені на Шевченкові роковини в Харкові та надруковані у квітневому номері львівського журналу «Правда» під назвою «Profession de foi молодих українців»[3]; їх пропагував Б. Грінченко у «Листах з України Наддніпрянської» та М.Коцюбинський у казці-алегорії «Хо».[4][5][5][6][7][8]

Діяльність

ред.
 
Іван Липа

Задум щодо організації спротиву українців тогочасній колоніальній політиці царату виник у групи харківських студентів, (Михайло Базькевич (Баськевич), Микола Байздренко, Віталій Боровик, Іван Липа), коли вони відвідували Тарасову могилу в Каневі влітку 1891 року.

Тарасівці проводили свою діяльність серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Спершу їхнім центром був Харків. У 1892 запрацювала філія в Києві (куди цю ідею привіз В. Боровик, і де згодом головував М.Міхновський, налічувала не менше 16 членів). Поступово з'являються осередки в Катеринославі, Лубнах, Одесі, Полтаві, Прилуках, Чернігові та ін., щонайменше 10-12. Загальна ж чисельність братчиків, за деякими оцінками, становила близько 100 осіб.

1893 року невдовзі після публікації «Profession de foi молодих українців»[3] та стороннього доносу— жандармерія ліквідувала харківське ядро Братства. Опинився за ґратами й один із його фундаторів Іван Липа, засуджений за статтею «відторгнення Малоросії від Великої Росії», звідки вийшов через 13 місяців під постійний нагляд поліції. Київський гурток остаточно перебрав на себе лідерство.

1 травня 1893 у Харкові були проведені масові обшуки й арешти серед «тарасівців» і молодогромадівців. До справи було притягнуто 24 особи, у тому числі подружжя Русових і всі «тарасівці». Майже півтора року тривало слідство, в ході якого завдяки мужності заарештованих поліції так і не вдалося виявити в середовищі студентської громади її керівництво. 24 листопада 1894 заарештованим було оголошено царський вирок, за яким майже всі вони підлягали різним строкам тюремного ув'язнення і кількарічному гласному поліційного наглядову за місцем проживання, але поза межами столиць губерній та університетських центрів.[9] Достеменно невідомо, скільки проіснувала організація. Називають різні дати, аж до 1902.[4][5][6][7][8]

За часів панування радянського окупаційного режиму на території України про діяльність «Братство (Братерство) тарасівців» замовчувалось або ж трактувалось радянською владою в дусі тогочасної епохи.[10]

На честь руху була названа вулиця Братства тарасівців в місті Києві.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б Енциклопедія сучасної УкраїниІнститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. Братство Тарасівців — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2021.
  3. а б Символ віри молодих українців
  4. а б Бондар-Терещенко І. У задзеркаллі 1910-30-их років. — К.: Темпора, 2009. — 519, [8] с.: іл. — ISBN 978-966-8201-54-7 / Братство тарасівців: ми єсьмо націоналами (fb2) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
  5. а б в Коллард Ю. Спогади юнацьких днів (1897—1906). [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] — Торонто: Срібна сурма, 1972. — 222 с.
  6. а б Салтовський О. І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя). — К.: Парапан, 2002. — 396 с. — Бібліогр.: с. 377—392. — ISBN 966-8210-00-X / Українська держава в поглядах та діях засновників УНР [Архівовано 7 листопада 2012 у Wayback Machine.]
  7. а б Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: Життя і Слово (fb2) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
  8. а б Українські конспіратори-революціонери. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 липня 2014. [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.]
  9. "БРАТЕРСТВО ТАРАСІВЦІВ". resource.history.org.ua. Процитовано 16 квітня 2025.
  10. Лавров, Ю. П. (12 грудня 2004). Братство тарасівців. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 16 квітня 2025.

Література

ред.
  • Липа І. Братерство тарасівців. Спомини // ЛНВ. 1925. № 7–8;
  • Нариси з історії українського національного руху. К., 1994.
  • Енциклопедія історії України: Т. 1: А–В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.– К.: В-во "Наукова думка", 2003. – 688 с.: іл.
  • Електронна енциклопедія: Енциклопедія Сучасної України

Посилання

ред.