Відкрити головне меню

Бойко Юрій Анатолійович (міністр)

Український політик, колишній член "Партії регіонів"
(Перенаправлено з Бойко Юрій Анатолійович (політик))

Юрій Анатолійович Бойко
Boiko Yurii Wiki Vadim Chuprina.jpg
Народився 9 жовтня 1958(1958-10-09) (60 років)
Горлівка,
Сталінська область
Громадянство СРСР СРСР Україна Україна
Діяльність політика
Відомий завдяки Міністр палива та енергетики України, Міністр енергетики та вугільної промисловості України
Alma mater Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля і Російський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєва[d]
Володіє мовами українська і російська
Посада Віце-прем'єр-міністр України
Партія Трудова Україна, Республіканська партія України, Партія регіонів України, Опозиційний блок і Опозиційна платформа — За життя
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Ю́рій Анато́лійович Бо́йко (нар. 9 жовтня 1958, Горлівка) — український державний діяч, політик. Народний депутат України VIII скликання з 27 листопада 2014 року. Герой України (2004).

Міністр енергетики та вугільної промисловості України з 9 грудня 2010 року[1]11 березня 2010 і до реорганізації міністерства — Міністр палива та енергетики України) по 24 грудня 2012 року.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 9 жовтня 1958-го в Горлівці на Донеччині. За освітою — хімік-технолог (закінчив Московський хіміко-технологічний інститут), 2001 року одержав бакалаврський диплом інженера-економіста (закінчив Рубіжанську філію СНУ ім. Даля).

Трудову біографію розпочав майстром на Рубіжанському хімічному заводі «Зоря», потім очолив завод на посаді генерального директора. Обіймав керівні посади в АТ «Лисичанськнафтооргсинтез» (нині ЛиНОС), державної корпорації «Укрвибухпром» (Київ), був головою правління АТ «УкрТатнафта» (Кременчук) і головою Наглядової ради ВАТ «Укртранснафта».

2001 року вступив до партії Сергія Тігіпка «Трудова Україна», яку пов'язували з тодішнім президентом Леонідом Кучмою.[2]

У лютому 2002 р. призначений головою НАК «Нафтогаз України». Керував компанією до березня 2005 р.

У серпні 2003 року Бойко став першим заступником міністра палива й енергетики.

2 березня 2005 року звільнений з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України — голови правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».[3]

23 квітня 2005 р. обраний головою Республіканської партії України. На парламентських виборах 2006 р. РПУ увійшла до складу партії «Не так», проте блок не подолав 3-відсотковий бар'єр.

4 серпня 2006 року призначений міністром палива і енергетики (в уряді Віктора Януковича).

18 грудня 2007 року звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[4] у зв'язку з обранням Верховної Ради VI скликання.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 р., обраний за списками Партії регіонів

11 березня 2010 року призначений на посаду Міністра палива та енергетики України (в уряді Миколи Азарова).[5]

9 грудня 2010 року у зв'язку з оптимізацією системи центральних органів виконавчої влади України Президентом України В. Ф. Януковичем звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[6] та призначений Міністром енергетики та вугільної промисловості України.

24 грудня 2012 року Указом Президента України № 728/2012 призначений Віце-прем'єр-міністром України.[7]З 28 січня 2014 р. — виконувач обов'язки віце-прем'єр-міністра України[8]

Виховує трьох синів і трьох доньок.

26 березня Юрій Бойко подав документи в ЦВК на реєстрацію кандидатом у президенти України.[9] Програма містила пункти про надання російській мові статусу державної, використанні досвіду країн Південно-Східної Азії з точки зору спрощення та автоматизації державних послуг, одночасно тісної економічної інтеграції з Європейським союзом і розвитку торгово-виробничих зв'язків з Росією і країнами Митного Союзу і ін. 7 квітня політрада Партії регіонів виключила Юрія Бойка з партії.

У вересні 2014 року очолив Опозиційний блок.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.[10]

За даними аналітиків Слово і діло, за час перебування Бойка на народним депутатом, він виконав 31% своїх обіцянок[11].

9 листопада 2018 року співголова партії «Опозиційний блок» Юрій Бойко і лідер партії «За життя» Вадим Рабинович несподівано підписали угоду про створення опозиційного об'єднання «Опозиційна платформа — За життя». 17 листопада 2018 року Юрій Бойко став єдиним кандидатом в президенти від «Опозиційної платформи — За життя». 22 січня 2019 року Центрвиборчком зареєстрував Юрія Бойка кандидатом в президенти України (самовисуванцем).[12][13]

КритикаРедагувати

Не раз організовував бійки або брав участь у них.

14 листопада 2016 року сталась бійка між головою фракції у Верховній Раді України «Опозиційний блок» Юрієм Бойком та головою фракції Радикальної партії Олегом Ляшком на засіданні погоджувальної ради. У ході свого виступу Ляшко звинуватив фракцію ОБ і особисто Бойка в отриманні «консультацій з Москви».

У мене, до речі, питання до СБУ: чого вони їздять по Москвах і досі не в тюрмі.

[1]

У відповідь на це Бойко вдарив Ляшка по обличчю. Бійка тривала кілька секунд, після чого Ляшко продовжив виступ і назвав Бойка і його фракцію «недобитками Януковича» — Бойко повторно вдарив Ляшка[14]. Спікер ВРУ Андрій Парубій попередив про недопустимість бійок. Ляшко нагадав, що Бойко і раніше часто влаштовував бійки.

Є великим прихильником РПЦ в Україні, зокрема, 29 липня 2018 року був одним з керівників «хресної ходи» духовенства російської церкви в Києві, присвяченого 1030-літтю Хрещенню Русі.[15]

БізнесРедагувати

Бойко формально виступив як засновник ГО "Товариство мисливців та рибалок «Кедр» — мисливського товариства, в яке входили друзі колишнього Президента України Віктора Януковича. Фактично, це була бізнес-структура, яка стала предметом судових проваджень[16].

24 червня 2011 року за результатами тендеру ПАТ "НАК «Нафтогаз України» (тогочасний директор — Бакулін Євген Миколайович, який перебував у сфері впливу Ю. Бойка, як міністра палива), уклав угоду з ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група» на послуги зі зберігання нафтопродуктів вартістю 14,99 млн грн. Про це повідомлялося в «Віснику державних закупівель». Згідно з конкурсною документацією, послуги зі зберігання палива мали надаватись до кінця 2011 року щонайменше 15 нафтобазами по території України.

Бойко підозрюється у причетності до деяких офшорних фірм, зокрема — ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», керівниками якої були Пляцко Андрій Валерійович (1973 року народження, киянин), Яценко Віталій Васильович (1970 року народження, киянин), Чечко Валерій Борисович (1974 року народження, киянин) та Підгайко Олександр Георгійович (1978 року народження, з Луцька, поточна уповноважена особа фірми). Ця фірма згодом почала протистояння з бізнес-структурами Бакуліна, який спочатку не був конкурентом Бойка, та вступила з ними у судову тяганину — зокрема, почалися суди з агрохолдингами, належними Бакуліну та його синам. Таким чином, мова йде про серйозний розкол у таборi екс-регіоналів, викликаний економiчними непорозумiннями.[17].

Президентські вибори 2019Редагувати

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів, зокрема, і Юрія Бойка[18]. Також під час агітаційної кампанії Виборів Президента України 2019 року фіксувались факти поширення агітаційної продукції від імені Юрія Бойка без вихідних даних, що є порушення законодавства[19].

27 березня 2019 року Юрій Бойко не з'явився на офіційні дебати «Зворотний відлік» на UA:Перший, де мав дебатувати з 5-м та 4-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Олегом Ляшком (що також проігнорував запрошення) та Анатолієм Гриценком[20], що прийшов та залишився відповідати на запитання журналістів та експертів[21].

Відвідування Москви перед виборами президента 2019Редагувати

У березні 2019 року відвідав разом із Медведчуком Москву і вів переговори із Медведєвим і Мілером.[22]

Державні нагородиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента України № 1111/2010 від 9 грудня 2010 року «Про призначення Ю. Бойка Міністром енергетики та вугільної промисловості України»
  2. Бойко Юрий (ru-RU). 2018-12-04. Процитовано 2018-12-19. 
  3. Указ Президента України № 406/2005 від 2 березня 2005 року «Про звільнення Ю. Бойка з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України — голови правління Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України“»
  4. Постанова Верховної Ради України № 9-VI від 18 грудня 2007 року «Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України»
  5. Постанова Верховної Ради України № 1968-VI від 11 березня 2010 року «Про формування складу Кабінету Міністрів України»
  6. Указ Президента України № 1092/2010 від 9 грудня 2010 року «Про звільнення Ю. Бойка з посади Міністра палива та енергетики України»
  7. Указ Президента України № 728/2012 від 24 грудня 2012 року «Про призначення Ю. Бойка Віце-прем'єр-міністром України»
  8. Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України. Архів оригіналу за 8 липень 2014. Процитовано 29 січень 2014. 
  9. Выборы президента: Бойко подал в ЦИК документы для регистрации
  10. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-01-21. 
  11. Шкаф кандидата. Какие невыполненные обещания прячет Бойко. Слово и Дело (ru). Процитовано 2019-07-05. 
  12. Бойко: новини і свіжі рейтинги на виборах президента України 2019. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-02-03. 
  13. Бойко: новости и свежие рейтинги на выборах президента Украины 2019. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-02-13. 
  14. Бойко врізав по обличчю Ляшку на погоджувальній раді. ukranews.com. Українські новини. 2016-11-14. 
  15. Як Онуфрій і "регіонали" відзначали 1030-річницю Хрещення Русі (ФОТО, ВІДЕО). www.depo.ua (en). Процитовано 2018-07-30. 
  16. https://pep.org.ua/uk/company/168
  17. [https://anti-offshore.livejournal.com/266.html
  18. Павел Федосенко (10 лютого 2019). ационалисты разгромили восемь ситилайтов с политической рекламой (Видео). NewsRoom. Процитовано 1 травня 2019.  (рос.)
  19. 25 csxyz 2019 (Павел Федосенко). Общественники пожаловались в полицию на агитацию Бойко и Каплина. NewsRoom. Процитовано 5 травня 2019.  (рос.)
  20. «Зворотний відлік», випуск п'ятий: шоу самотнього Гриценка
  21. «Зворотний відлік», випуск п'ятий: Юрій Бойко, Анатолій Гриценко, Олег Ляшко
  22. 60 минут по горячим следам (вечерний выпуск в 18:50) от 22.03.19, відео в ютуб
  23. Указ Президента України № 978/2004 від 22 серпня 2004 року «Про присвоєння Ю. Бойку звання Герой України»
  24. Указ Президента України № 550/2013 від 9 жовтня 2013 року «Про нагородження Ю.Бойка орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 8 липень 2014. Процитовано 9 жовтень 2013. 
  25. Указ Президента України № 432/2003 від 22 травня 2003 року «Про відзначення державними нагородами України»

ПосиланняРедагувати