Відкрити головне меню

Бойко Юрій Анатолійович (міністр)

Український політик, колишній член "Партії регіонів"

Юрій Анатолійович Бойко
Boiko Yurii Wiki Vadim Chuprina.jpg
Народився 9 жовтня 1958(1958-10-09) (60 років)
Горлівка,
Сталінська область
Громадянство СРСР СРСР Україна Україна
Діяльність політика
Відомий завдяки Міністр палива та енергетики України, Міністр енергетики та вугільної промисловості України
Alma mater Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля і Російський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєва[d]
Володіє мовами українська і російська
Посада Віце-прем'єр-міністр України
Партія Трудова Україна, Республіканська партія України, Партія регіонів України, Опозиційний блок і Опозиційна платформа — За життя
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Ю́рій Анато́лійович Бо́йко (нар. 9 жовтня 1958, Горлівка) — український державний діяч, політик. Народний депутат України VIII скликання з 27 листопада 2014 року. Герой України (2004).

Міністр енергетики та вугільної промисловості України з 9 грудня 2010 року[1]11 березня 2010 і до реорганізації міністерства — Міністр палива та енергетики України) по 24 грудня 2012 року.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 9 жовтня 1958-го в Горлівці на Донеччині. За освітою — хімік-технолог (закінчив Московський хіміко-технологічний інститут), 2001 року одержав бакалаврський диплом інженера-економіста (закінчив Рубіжанську філію СНУ ім. Даля).

Трудову біографію розпочав майстром на Рубіжанському хімічному заводі «Зоря», потім очолив завод на посаді генерального директора. Обіймав керівні посади в АТ «Лисичанськнафтооргсинтез» (нині ЛиНОС), державної корпорації «Укрвибухпром» (Київ), був головою правління АТ «УкрТатнафта» (Кременчук) і головою Наглядової ради ВАТ «Укртранснафта».

2001 року вступив до партії Сергія Тігіпка «Трудова Україна», яку пов'язували з тодішнім президентом Леонідом Кучмою.[2]

У лютому 2002 р. призначений головою НАК «Нафтогаз України». Керував компанією до березня 2005 р.

У серпні 2003 року Бойко став першим заступником міністра палива й енергетики.

2 березня 2005 року звільнений з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України — голови правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».[3]

23 квітня 2005 р. обраний головою Республіканської партії України. На парламентських виборах 2006 р. РПУ увійшла до складу партії «Не так», проте блок не подолав 3-відсотковий бар'єр.

4 серпня 2006 року призначений міністром палива і енергетики (в уряді Віктора Януковича).

18 грудня 2007 року звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[4] у зв'язку з обранням Верховної Ради VI скликання.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 р., обраний за списками Партії регіонів

11 березня 2010 року призначений на посаду Міністра палива та енергетики України (в уряді Миколи Азарова).[5]

9 грудня 2010 року у зв'язку з оптимізацією системи центральних органів виконавчої влади України Президентом України В. Ф. Януковичем звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[6] та призначений Міністром енергетики та вугільної промисловості України.

24 грудня 2012 року Указом Президента України № 728/2012 призначений Віце-прем'єр-міністром України.[7]З 28 січня 2014 р. — виконувач обов'язки віце-прем'єр-міністра України[8]

Виховує трьох синів і трьох доньок.

26 березня Юрій Бойко подав документи в ЦВК на реєстрацію кандидатом у президенти України.[9] Програма містила пункти про надання російській мові статусу державної, використанні досвіду країн Південно-Східної Азії з точки зору спрощення та автоматизації державних послуг, одночасно тісної економічної інтеграції з Європейським союзом і розвитку торгово-виробничих зв'язків з Росією і країнами Митного Союзу і ін. 7 квітня політрада Партії регіонів виключила Юрія Бойка з партії.

У вересні 2014 року очолив Опозиційний блок.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.[10]

9 листопада 2018 року співголова партії "Опозиційний блок" Юрій Бойко і лідер партії "За життя" Вадим Рабинович несподівано підписали угоду про створення опозиційного об'єднання "Опозиційна платформа - За життя". 17 листопада 2018 року Юрій Бойко став єдиним кандидатом в президенти від "Опозиційної платформи - За життя". 22 січня 2019 року Центрвиборчком зареєстрував Юрія Бойка кандидатом в президенти України (самовисуванцем). [11][12]

КритикаРедагувати

Не раз організовував бійки або брав участь у них.

14 листопада 2016 року сталась бійка між головою фракції у Верховній Раді України «Опозиційний блок» Юрієм Бойком та головою фракції Радикальної партії Олегом Ляшком на засіданні погоджувальної ради. У ході свого виступу Ляшко звинуватив фракцію ОБ і особисто Бойка в отриманні «консультацій з Москви».

У мене, до речі, питання до СБУ: чого вони їздять по Москвах і досі не в тюрмі.

[1]

У відповідь на це Бойко вдарив Ляшка по обличчю. Бійка тривала кілька секунд, після чого Ляшко продовжив виступ і назвав Бойка і його фракцію «недобитками Януковича» — Бойко повторно вдарив Ляшка[13]. Спікер ВРУ Андрій Парубій попередив про недопустимість бійок. Ляшко нагадав, що Бойко і раніше часто влаштовував бійки.

Є великим прихильником РПЦ в Україні, зокрема, 29 липня 2018 року був одним з керівників «хресної ходи» духовенства російської церкви в Києві, присвяченого 1030-літтю Хрещенню Русі.[14]

Президентські вибори 2019Редагувати

У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів, зокрема, і Юрія Бойка[15]. Також під час агітаційної кампанії Виборів Президента України 2019 року фіксувались факти поширення агітаційної продукції від імені Юрія Бойка без вихідних даних, що є порушення законодавства[16].

27 березня 2019 року Юрій Бойко не з'явився на офіційні дебати «Зворотний відлік» на UA:Перший, де мав дебатувати з 5-м та 4-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Олегом Ляшком (що також проігнорував запрошення) та Анатолієм Гриценком[17], що прийшов та залишився відповідати на запитання журналістів та експертів[18].

Відвідування Москви перед виборами президента 2019Редагувати

У березні 2019 року відвідав разом із Медведчуком Москву і вів переговори із Медведєвим і Мілером.[19]

Державні нагородиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента України № 1111/2010 від 9 грудня 2010 року «Про призначення Ю. Бойка Міністром енергетики та вугільної промисловості України»
  2. Бойко Юрий (ru-RU). 2018-12-04. Процитовано 2018-12-19. 
  3. Указ Президента України № 406/2005 від 2 березня 2005 року «Про звільнення Ю. Бойка з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України — голови правління Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України“»
  4. Постанова Верховної Ради України № 9-VI від 18 грудня 2007 року «Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України»
  5. Постанова Верховної Ради України № 1968-VI від 11 березня 2010 року «Про формування складу Кабінету Міністрів України»
  6. Указ Президента України № 1092/2010 від 9 грудня 2010 року «Про звільнення Ю. Бойка з посади Міністра палива та енергетики України»
  7. Указ Президента України № 728/2012 від 24 грудня 2012 року «Про призначення Ю. Бойка Віце-прем'єр-міністром України»
  8. Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України. Архів оригіналу за 8 липень 2014. Процитовано 29 січень 2014. 
  9. Выборы президента: Бойко подал в ЦИК документы для регистрации
  10. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 2018-01-21. 
  11. Бойко: новини і свіжі рейтинги на виборах президента України 2019. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-02-03. 
  12. Бойко: новости и свежие рейтинги на выборах президента Украины 2019. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-02-13. 
  13. Бойко врізав по обличчю Ляшку на погоджувальній раді. ukranews.com. Українські новини. 2016-11-14. 
  14. Як Онуфрій і "регіонали" відзначали 1030-річницю Хрещення Русі (ФОТО, ВІДЕО). www.depo.ua (en). Процитовано 2018-07-30. 
  15. Павел Федосенко (10 лютого 2019). ационалисты разгромили восемь ситилайтов с политической рекламой (Видео). NewsRoom. Процитовано 1 травня 2019.  (рос.)
  16. 25 csxyz 2019 (Павел Федосенко). Общественники пожаловались в полицию на агитацию Бойко и Каплина. NewsRoom. Процитовано 5 травня 2019.  (рос.)
  17. «Зворотний відлік», випуск п'ятий: шоу самотнього Гриценка
  18. «Зворотний відлік», випуск п'ятий: Юрій Бойко, Анатолій Гриценко, Олег Ляшко
  19. 60 минут по горячим следам (вечерний выпуск в 18:50) от 22.03.19, відео в ютуб
  20. Указ Президента України № 978/2004 від 22 серпня 2004 року «Про присвоєння Ю. Бойку звання Герой України»
  21. Указ Президента України № 550/2013 від 9 жовтня 2013 року «Про нагородження Ю.Бойка орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 8 липень 2014. Процитовано 9 жовтень 2013. 
  22. Указ Президента України № 432/2003 від 22 травня 2003 року «Про відзначення державними нагородами України»

ПосиланняРедагувати