Вікіпедія

Антипсихотичні препарати

(Перенаправлено з Антипсихотичні засоби)

Антипсихотичні препарати (інші назви нейролептики (від грец. νεῦρον — нерв та ληπτικός — вбираючий, втягуючий); нейроплегіки (від грец. νεῦρον — нерв та πληγία — удар, поразка); антишизофренічні препарати, великі транквілізатори) — група лікарських засобів, які пригнічують надмірну активність нервової системи, та застосовуються для усунення симптомів психозів, зокрема галюцинацій, психомоторного збудження, марення, напруженості, агресивності та інших порушень емоційного стану, не спричинюючи при цьому порушення свідомості.[1]

Хлорпромазин — перший синтезований антипсихотичний препарат

Історія виникнення

ред.

Початок застосування антипсихотичних препаратів розпочинається з 1950 року, коли у Франції уперше синтезований хлорпромазин, який є похідним фенотіазину[2][1] Початково хлорпромазин планувався до застосування як анестетик під час хірургічних операцій, проте під час досліджень його властивостей встановлено, що хлорпромазин має яскраво виражені антипсихотичні властивості, так що його застосування назвали «фармакологічною лоботомією».[3] У 1957 році дослідники хлорпромазину Деле і Деннікер ввели термін «нейролептики».[1] У 1958 році в лабораторії бельгійської компанії «Janssen Pharmaceutica» синтезований перший антипсихотичний препарат з групи похідних бутирофенону — галоперидол.[4] У 1966 році синтезований перший антипсихотичний препарат з групи бензамідів — сульпірид.[1] Одночасно на початку 60-х років ХХ століття уперше встановлено вплив нейролептиків на обмін у головному мозку дофаміна і норадреналіна.[4] У 1968 році уперше синтезовано клозапін — перший антипсихотичний препарат, при застосуванні якого не спостерігались екстрапірамідні побічні ефекти.[1] У 60-х роках також розроблено нейролептичні препарати для парентерального застосування подовженої дії, зокрема препарати флуфеназину, перфеназину, флюпентиксолу.[4] Після введення у клінічну практику сульпіриду та клозапіну ці препарати віднесли до підгрупи так званих атипових нейролептиків[5][4], а з 80-х років ХХ століття до початку ХХІ століття синтезовано ще низку антипсихотичних препаратів, які мають кращі фармакологічні властивості та краще переносяться хворими, зокрема рисперидон, оланзапін, амісульприд, зипразидон та арипіпразол.[6]

Класифікація

ред.

В основі класифікації антипсихотичних препаратів переважно застосовується їх хімічна структура, та рідше нейрохімічний механізм їх дії за впливом на відповідні рецептори щодо їх чутливості до відповідних нейромедіаторів.

За хімічною структурою антипсихотичні препарати поділаються на[4][7]:

  1. Похідні фенотіазину. Поділяються на аліфатичні похідні (хлорпромазин, левомепромазин, промазин, алімемазин, ацепромазин, метопромазин, трифлупромазин), піперазинові похідні (трифлуоперазин, перфеназин, тіопроперазин, флуфеназин, метофеназин, прохлорперазин), піперидинові похідні (тіоридазин, периціазин, піпотіазин).
  2. Похідні бутирофенону. До цієї групи належать галоперидол, дроперидол, бенперидол, трифлуперидол, бромперидол, мелперон, піпамперон.
  3. Похідні тіоксантену. До цієї групи належать хлорпротиксен, флюпентиксол, зуклопентиксол, тіотиксен, клопентиксол.
  4. Похідні циклічних сполук піперазину і піперидину. До цих препаратів належать пімозид, пенфлюридол, флушпірилен, рисперидон, паліперидон, ілоперидон та арипіпразол.
  5. Похідні бензаміду. До цієї групи належать сульпірид, амісульприд, левосульприд, тіаприд, сультоприд.
  6. Похідні дибензазепінів. До цієї групи належать клозапін, оланзапін, кветіапін, клотіапін, локсапін, зотепін, азенапін.
  7. Похідні індолу. До цієї групи належать зипразидон, сертиндол та дикарбін.

За впливом на рецептори щодо їх чутливості до відповідних нейромедіаторів антипсихотичні препарати умовно поділяють на наступні групи[4]:

  1. Селективні блокатори дофамінових рецепторів: галоперидол, пімозид, сульпірид, амісульприд.
  2. Неселективні блокатори дофамінових рецепторів: хлорпромазин, левомепромазин, тіоридазин, хлорпротиксен.
  3. Блокатори дофамінових рецепторів та часткові блокатори серотонінових та α-1-норадреналінових рецепторів: перфеназин, флуфеназин, трифлуоперазин, зуклопен-тиксол, флюпентиксол.
  4. Збалансовані блокатори дофамінових і серотонінових рецепторів із помірним впливом на α-1-норадреналінові рецептори: рисперидон, паліперидон, ілоперидон, зипразидон, сертиндол.
  5. Переважні блокатори серотонінових рецепторів із частковим впливом на дофамінові рецептори та рецептори інших нейромедіаторних систем: клозапін, оланзапін, кве-тіапін.
  6. Часткові агоністи дофамінових рецепторів: арипіпразол.

Зрідка антипсихотичні препарати поділяють на типові (традиційні) нейролептики, для яких характерним є поява екстрапірамідних побічних ефектів при їх застосуванні; та на атипові нейролептики, при застосуванні яких екстрапірамідні побічні ефекти спостерігаються рідко. до типових антипсихотичних препаратів належать, зокрема, хлорпромазин, левомепромазин, пімозид, флюпентиксол, флуфеназин, тіоридазин, галоперидол, локсапін, перфеназин, прохлорпеназин, триокситин і трифторперазин.[5][2] До атипових нейролептиків належать арипіпразол, клозапін, оланзапін, кветіапін, рисперидон та зипразидон.[5]

Фармакокінетика

ред.

Антипсихотичні препарати при прийомі всередину швидко всмоктуються, проте у більшості випадків біодоступність їх невелика у зв'язку із ефектом першого проходження препаратів через печінку. При внутрішньом'язовому введенні біодоступність їх збільшується, проте збільшується ймовірність утворення преципітатів у м'язах. Антипсихотичні препарати добре зв'язуються з білками плазми крові, та проникають через гематоенцефалічний бар'єр і плаценту, накопичуються у мозку та інших органах із хорошою васкуляризацією. Метаболізуються антипсихотичні препарати в печінці, частина з них з утворенням активних метаболітів, частина з утворенням неактивних метаболітів. Частина препаратів метаболізується також у кишці, легенях, мозку, нирках. Виводяться антипсихотичні препарати з організму як із сечею, так і з калом. Період напіввиведення антипсихотичних препаратів коливається переважно в межах 20—40 годин, при застосувані ін'єкційних форм із сповільненим виділенням цей час збільшується до 7—14 діб.[8]

Застосування

ред.

Антипсихотичні препарати застосовуються при різних симптомах психозу найчастіше при шизофренії[9], а також при біполярному афективному розладі, гострих психотичних, маніакальних або депресивних розладах, психотичних розладах при делірії та деменції, а також для тривалого лікування хронічних психотичних розладів.[5]

Побічна дія

ред.

Найчастішими побічними ефектами при застосуванні типових, або традиційних, антипсихотичних препаратів є екстрапірамідні побічні ефекти, які включають акатизію, дистонія, дискінезію (у тому числі пізню дискінезію, що включає стереотипне плямкання губами, жувальні рухи, хореїчні рухи), паркінсонізм (у тому числі тремор, брадикінезія або акінезія).[2][5] Нерідко при застосуванні типових антипсихотичних препаратів спостерігаються також судоми, вегетативні порушення, шкірний висип та зміна забарвлення шкіри, ортостатична артеріальна гіпотензія, порушення провідності на ЕКГ, холінолітичні ефекти (сухість у роті, запор, порушення зору), підвищення рівня пролактину, збільшення ваги тіла, зниження лібідо, зміни в аналізі крові (лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Важким, хоча й нечастим, ускладненням застосування нейролептичних препаратів є злоякісний нейролептичний синдром.[2] При застосуванні новіших атипових антипсихотичних препаратів частіше спостерігаються порушення вуглеводного обміну, аж до розвитку цукрового діабету.[10] Частим побічним ефектом сучасних нейролептиків є також збільшення маси тіла.[5] Збільшення рівня пролактину часто спостерігається також і при застосуванні сучасних нейролептиків, зокрема оланзапіну, сертиндолу, рисперидону та паліперидону.[9]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д Чекман, 2011, с. 181.
  2. ↑ а б в г Типичные антипсихотические препараты, их преимущества, роль и место в психиатрической практике [Архівовано 9 грудня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ Pieters T, Majerus B (Грудень 2011). The introduction of chlorpromazine in Belgium and the Netherlands (1951-1968); tango between old and new treatment features. Studies in History and Philosophy of Biological and Biomedical Sciences. 42 (4): 443—52. doi:10.1016/j.shpsc.2011.05.003. PMID 22035718. Архів оригіналу за 9 липня 2017. (англ.)
  4. ↑ а б в г д е Классификации антипсихотических средств и их значение для выбора терапии шизофрении (к 60-летию появления нейролептиков) (рос.)
  5. ↑ а б в г д е СОВРЕМЕННЫЕ НЕЙРОЛЕПТИКИ (рос.)
  6. ↑ Современная антипсихотическая фармакотерапия шизофрении [Архівовано 21 серпня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ Чекман, 2011, с. 182.
  8. ↑ Чекман, 2011, с. 185.
  9. ↑ а б Актуальні рекомендації з вибору антипсихотичних препаратів [Архівовано 11 грудня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ Антипсихотические препараты и их влияние на углеводный обмен у пациентов с расстройствами шизофренического спектра [Архівовано 12 грудня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)

Література

ред.
  • Чекман І. С. Фармакологія. — Вінниця : Нова Книга, 2011. — С. 181—194. — ISBN 978-966-382-324-9.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антипсихотичні_препарати&oldid=43337388