Нейромедіатори

	Нейромедіатори
	Нейромедіатори у Вікісховищі

Нейромедіа́тори, або нейротрансмі́тери (посередники, «медіатори») — біологічно активні хімічні речовини, за допомогою яких здійснюється передача електричного імпульсу з нервової клітини через синаптичний простір. Нейромедіатори характеризує здатність реагувати зі специфічними білковими рецепторами клітинної мембрани, ініціюючи ланцюг біохімічних реакцій, що викликають зміну трансмембранного струму іонів, що приводить до деполяризації мембрани і виникнення потенціалу дії.

До нейромедіаторів відносять як деякі малі молекули (катехоламіни): серотонін, дофамін, адреналін, норадреналін, гістамін, ацетилхолін, глютамат, аспартат, гліцин, ГАМК, ендоканабіноїд, N-ацетиласпартилглутамат, так і деякі пептиди (близько 50): вазопресин, соматостатин, нейротенсин.

Історія

Наприкінці 1800-х років дослідники почали ідентифікувати специфічні хімічні речовини в нервовій системі, такі як ацетилхолін, який відкрив німецький фізіолог Отто Леві в 1921 році. Відкриття Леві ролі ацетилхоліну в передачі нервових сигналів принесло йому Нобелівську премію з фізіології та медицини в 1936 році.^[1]

Дослідження нейромедіаторів продовжило розвиватися в середині 20-го століття з відкриттям інших основних нейромедіаторів, таких як дофамін, серотонін і норадреналін. Ці відкриття проклали шлях для розробки ліків, які націлені на конкретні нейромедіаторні системи, які зробили революцію в лікуванні психічних розладів.

У 1950-х роках сформувалась, як галузь науки, нейрохімія.^[2] Відгалуження нейрохімії у самостійну наукову дисципліну почалося з публікації серії матеріалів конференції «International Neurochemical Symposia», перший том якої опублікований у 1954 році мав назву «Біохімія нервової системи, що розвивається» (англ. Biochemistry of the Developing Nervous System).^[3] Ці конференції привели до заснування Міжнародного товариства нейрохімії (англ. International Society for Neurochemistry) а також Американського товариства нейрохімії (англ. American Society for Neurochemistry). На зібраннях цих товариств уперше обговорювалась роль нейромедіаторів, таких як ацетилхолін, гістамін, серотонін, у функціонуванні нервової системи.

Список деяких відомих речовин-нейромедіаторів

Амінокислоти:

Сигнальні молекули газоподібних речовин

Моноаміни:

Пептиди

Пуринові нуклеотиди та нуклеозиди

А також:

Нейромедіатори є, як і гормони, первинними месенджерами, але їхнє вивільнення і механізм дії в хімічних синапсах сильно відрізняється від гормонів. Везикули пресинаптичної мембрани, що містять нейромедіатор, вивільняють його в синаптичну щілину. Вивільнений нейромедіатор потім дифундує через щілину і зв'язується з рецепторами на постсинаптичній мембрані. Дифузія є повільним процесом, але перетин короткої дистанції, яка розділяє пре-і постсинаптичні мембрани (0,1 мкм або менше), відбувається досить швидко і дозволяє здійснювати швидку передачу сигналу між нейронами або між нейроном і м'язом.

Нестача будь-якого з нейромедіаторів може викликати різноманітні порушення, наприклад, різні види депресії. Також вважається^[4], що формування залежності від наркотиків і тютюну пов'язано з тим, що при вживанні цих речовин задіюються механізми виробництва нейромедіатора серотоніну, а також інших нейромедіаторів, що блокують (витісняють) аналогічні природні механізми.

Примітки

↑ The Nobel Prize in Physiology or Medicine 1936. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 21 березня 2023.
↑ Agranoff, Bernard W. (22 липня 2003). History of Neurochemistry. Encyclopedia of Life Sciences. doi:10.1038/npg.els.0003465. Процитовано 13 листопада 2014.
↑ Siegel, George J.; Albers, R.W.; Brady, S.T.; Price, D.L. (2006). Basic Neurochemistry, 7th Ed. Academic Press. ISBN 0-12-088397-X.
↑ Психическая зависимость при наркомании: роль мезокортико-лимбической дофаминергической системы А. Г. Полунина Д. М. Давыдов Е. А. Брюн ^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Див. також

Посилання

МЕДІАТОРИ

Література

Журнали

Книги

Нейротрансмітери та ефективність дихання секреторних тканин / С. К. Гордій, О. В. Іккерт, Н. М. Кургалюк та ін.: Монографія. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 233 с.
Basic Neurochemistry: Molecular, Cellular and Medical Aspects (8th ed.) / Edited by Scott T. Brady, George J. Siegel et al. — Academic Press, 2012. ISBN 978-0-12-374947-5
Kandel, E. R., Schwartz, J. H., & Jessell, T. M. (2000). Principles of neural science (4th ed.). McGraw-Hill, Health Professions Division.
John H. Byrne, Ruth Heidelberger and M. Neal. (2014). From Molecules to Networks An Introduction to Cellular and Molecular Neuroscience. Academic Press. ISBN 978-0-12-397179-1
Gordon M. Shepherd. (2003). The synaptic organization of the brain. Oxford ; New York :Oxford University Press. ISBN 978-0195159561

Це незавершена стаття з біохімії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з нейронауки.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] The Nobel Prize in Physiology or Medicine 1936. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 21 березня 2023.

[2] Agranoff, Bernard W. (22 липня 2003). History of Neurochemistry. Encyclopedia of Life Sciences. doi:10.1038/npg.els.0003465. Процитовано 13 листопада 2014.

[3] Siegel, George J.; Albers, R.W.; Brady, S.T.; Price, D.L. (2006). Basic Neurochemistry, 7th Ed. Academic Press. ISBN 0-12-088397-X.

[4] Психическая зависимость при наркомании: роль мезокортико-лимбической дофаминергической системы А. Г. Полунина Д. М. Давыдов Е. А. Брюн ^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[1]

[2]

[3]

[4]

Нейромедіатори

Нейромедіатори у Вікісховищі