Орлан-білохвіст

вид птахів
(Перенаправлено з Haliaeetus albicilla)
Орлан-білохвіст
Дорослий птах
Дорослий птах
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Рід: Орлан (Haliaeetus)
Вид: Орлан-білохвіст
Haliaeetus albicilla
(Linnaeus, 1758)
Ареал H. albicilla     Гніздування     Проживання впродовж року     Міграція     Зимування     Реінтродукований, проживання впродовж року      Реінтродукований, гніздування
Ареал H. albicilla     Гніздування     Проживання впродовж року     Міграція     Зимування     Реінтродукований, проживання впродовж року      Реінтродукований, гніздування
Синоніми
Falco albicilla
Посилання
Вікісховище: Category:Haliaeetus albicilla
Віківиди: Haliaeetus albicilla
ITIS: 175419
МСОП: 22695137
NCBI: 8969
Fossilworks: 336225

Орла́н-білохві́ст[1] (Haliaeetus albicilla) — птах ряду соколоподібних родини яструбових. Називають його також орел-сіруватень, або сіруватень[2]. Один із найбільших представників хижих птахів Євразії — розмах крил досягає 2,5 м.

Характерною рисою виду є білий хвіст у дорослих особин (у молодих птахів забарвлення хвоста буре). Оселяється в прибережних лісах поблизу водойм, багатих рибою. Гнізда влаштовує на високих деревах, подалі від людей. У більшості районів поширення є рідкісним. У середині XX ст. його чисельність драматично скоротилася внаслідок переслідування з боку людини та отруєння птахів отрутохімікатами. Протягом останніх декількох десятиліть чисельність в багатьох країнах частково відновилася. В Україні осілий, кочовий, перелітний птах.

Походження та систематика

ред.

Орлан-білохвіст за походженням дуже близький до білоголового орлана, поширеного в Північній Америці. Вони виникли внаслідок дивергенції не пізніше початку міоцену (приблизно10 мільйонів років тому), але не раніше середнього олігоцену (приблизно 28 мільйонів років тому)[3].

Донедавна більшість дослідників у межах виду орлан-білохвіст виділяли два підвиди: номінативний (Haliaeetus albicilla albicilla) та гренландський (Haliaeetus albicilla groenlandicus). Причинами для виділення були більші розміри останнього та інших пропорції його тіла порівняно з номінативним підвидом. Однак з початку XXI ст. вид розглядають як монотиповий, а відмінності у розмірах пояснюють правилом Бергмана[4]. Нещодавні дослідження мітохондріальної ДНК підтверджують цю гіпотезу. З позиції еволюційного масштабу гренландські орлани від'єдналися відносно недавно і ще не накопичили достатньо великої кількості генетичних відмінностей[5].

Опис

ред.

Визначення в природі

ред.

Великий за розміром хижий птах (розмах крил досягає 2—2,5 м). У природі можна впізнати за довгими і широкими крилами (махові пера у польоті розчепірені), хвіст короткий, клиноподібної форми. Дорослий птах темно-бурий зі світлішими головою і шиєю, білим хвостом, жовтуватими дзьобом і ногами. Молодий птах — темно-бурий; низ із поздовжніми плямами, хвіст і дзьоб темні, ноги сірувато-жовті. У польоті може довго і легко ширяти. Від орлів, особливо в польоті, відрізняється клиноподібною формою хвоста, а дорослий птах — також білим забарвленням хвоста.

Морфологічні ознаки

ред.

Статевий диморфізм виражений тільки у розмірах. Маса тіла (кг): 3,1—6,9 (самці — 3,1—5,4, у середньому — 4,0; самиці — 4,1—6,9, у середньому — 5,6). Довжина крила (см): 55,2—71,5 (самці — 55,2—64,0, у середньому — 60,6; самиці — 62,1—71,5, у середньому — 66,8). Довжина хвоста (см): 25,4—33 (самці — 25,4—33,1, у середньому — 28,0; самиці — 27,6—33,0, у середньому — 30,5)[6].

Перше пухове вбрання — довгий розріджений сірувато-бурий пух; на голові пух особливо довгий і чисто-білий, біля ока темна пляма; лапи і восковиця рожеві; дзьоб чорний.

Друге пухове вбрання розвивається у віці приблизно 3 тижнів. Воно густе і коротке, темне буро-сіре. Між пухом пробиваються білі пухнасті вершини пер. Лапи і восковиця блідо-жовті; дзьоб чорний.

Перед вильотом із гнізда пташеня має вбрання першого року. Воно поступово змінюється і більш-менш остаточним стає після чотирьох років життя.

Перше річне вбрання: чорнувато-бура голова; оперення верху буре зі світлим вохристим рисунком із плям і білих країв пер, прикритих основою пір'я; краї пер іноді білуваті; махові пера темно-бурі; стернові чорно-бурі з мармуровим рисунком, іноді брудно-білі з темною строкатістю, яку утворюють краї пера; оперення низу світло-сіре з темно-бурими плямами і білою основою пер; райдужка бура; дзьоб чорнуватий; восковиця і лапи блідо-жовті; кігті чорні.

Друге річне вбрання орлана подібне до першого, але голова світліша, зверху помітна біла основа пер; надхвістя із домішкою білого кольору; хвіст білий з чорною строкатістю.

У третьому, четвертому та, частково, п'ятому річному вбранні голова забарвлена дещо темніше, ніж у дорослих; біла основа пер на грудях ще зберігається більшою чи меншою мірою; залишки темної строкатості є на бічних парах стернових пер.

Дорослі птахи (у четвертому і наступних річних вбраннях) одноманітно бурі; у свіжому оперенні темніші з фіолетовим полиском, у зношеному оперенні — сірувато-бурі; відтінки бурого кольору варіюють індивідуально; шия і голова світлі, у зношеному оперенні — брудно-вохристо-білі; оперення спини, вола, черева і боків з нерізкими блідими краями; махові пера чорно-бурі; довгі пера надхвістя білі, зазвичай з чорними вершинними мітками; стернові пера білі; райдужна оболонка від блідої горіхово-бурої до жовтої; дзьоб жовтий; лапи і восковиця яскраво-жовті;, кігті чорні. Доросле вбрання з'являється після трьох річних линянь і пов'язане з першим річним проміжним.

Географічної мінливості забарвлення і розмірів не виявлено. Статевий диморфізм у забарвленні не проявляється[7].

Голос

ред.

Дорослі орлани подають голос переважно у гніздовий період на гніздовій території. Гучний крик складається з низки 15—30 коротких пронизливих звуків, які птах подає у пришвидшеному темпі та поступовому підвищенні тону, що можна передати як «кльо-кльо-кльо-кльо» або «кра-кра-кра-кра». Коли кричить сидячи, то дещо витягає шию вперед і піднімає голову вгору. Кричить і в повітрі, ширяючи на значній висоті. Потривожений біля гнізда з яйцями або пташенятами подає писклявий на високих нотах короткий крик[8].

Характер перебування та поширення

ред.

У північній частині ареалу перелітний, у південній — осілий або кочовий вид[7]. Ступінь осілості залежить також від віку — молоді птахи більш схильні до дальніх переміщень[6].

Ареал

ред.
 
Помаранчевий: гніздовий, перелітний.
Зелений: зустрічається протягом року
Синій: зустрічається тільки взимку

Поширений у північній Палеарктиці, пов'язаний з великими водоймами і деревною рослинністю.

Ареал протягом останніх двох століть зазнавав суттєвих змін. Упродовж XIX — першої половини XX ст. відбувалося помітне скорочення області поширення[6]. З 1970-х — 1980-х років почалося відновлення ареалу та його розширення.

Поширений в Євразії від Скандинавії, Данії, долини Ельби, Словаччини, Угорщини, Балканського півострова на схід до басейна Анадиру, Камчатки, тихоокеанського узбережжя Східної Азії. На північ по узбережжю Норвегії до 70-ї паралелі, до північної частини Кольського півострова, південної частини півострова Каніна, Тиманської тундри[ru], південної частини Ямалу, на Гиданському півострові до 70-ї паралелі, до гирла Єнісею, на Таймирі до гирла Пясіни, між долинами Хатанги і Лени до 73-ї паралелі, далі на схід на півночі до 70-ї паралелі та приблизно до південного схилу Чукотського хребта. У Північній Азії гніздиться вздовж північної межі зростання деревної рослинності[7][9][10].

На південь поширений до Греції, Малої Азії, північного Іраку, пониззя Амудар'ї, нижньої течії Ілі, Алаколя, Зайсану, північної Монголії, північно-східного Китаю і Корейського півострова. Заселяє західне узбережжя Гренландії на північ до затоки Диско. Острови: Ісландія, Британські острови, Еланд, Сахалін, Курильські острови, Хоккайдо[9].

У період скорочення чисельності в XIX — першій половині XX ст. зник як гніздовий птах у районах західної межі ареалу: в Шотландії, Данії, Австрії, Албанії, Ізраїлі, Єгипті та ряді інших місць. Південна межа відступила на північ в Азії, на Кавказі[6][11].

Спеціальні заходи щодо реінтродукції виду були успішно здійснені у Великій Британії[12][13][14], Ізраїлі[15], окремих районах Німеччини[16], Данії[17].

Завдяки вжитим заходам з реінтродукції та загальному збільшенню чисельності на початку XXI ст. відновив гніздування на більшій частині ареалу в Європі, за винятком острова Сардинія, а також Сирії та деяких інших районів. Ареал відновився також на більшій частині в Азії та на Кавказі.

У минулому гніздився на Фарерських островах, Корсиці[6].

У більшості регіонів має нерівномірне поширення, гніздиться переважно вздовж басейнів великих річок, морського узбережжя і берегів озер. Відсутній у гірських і безводних районах.

Зальоти нестатевозрілих і холостих птахів влітку і восени реєстрували за межами ареалу розмноження — аж до полярного узбережжя, на півночі Ямалу, на острові Білий та Новосибірських островах[10][18].

Поширення в Україні

ред.

В Україні трапляється майже на всій території, крім Карпат та гірського Криму, поблизу водойм (боліт, озер, річок). Гніздиться вздовж Дніпра та його головних приток, на річках Сіверський Донець, Дунай, а також поблизу великих ставкових господарств у інших регіонах. Під час кочівель трапляється по всій Україні; на зимівлі — переважно вздовж Дніпра, у західній частині Північного Причорномор'я, на Сиваші та спорадично в інших регіонах[19].

Чисельність

ред.

Нинішню популяцію орлана-білохвоста у світі оцінюють у 5—7 тис. пар, в тому числі в Європі гніздиться 4—4,7 тис. пар. Протягом XIX — першої половини XX століття чисельність виду в Європі скорочувалася. З 1980-х років на більшій частині ареалу чисельність зростає[20].

В Україні протягом XIX — першої половини XX ст. чисельність катастрофічно скорочувалася. У другій чверті XX ст. гніздилося 100—150 пар. Мінімальну кількість зареєстровано в 1960-ті та 1970-ті роки — 20—30 пар. Відновлення чисельності у заплаві Дніпра почалося з другої половини 1970-х років, в інших регіонах — з середини 1980-х. У 1989 р. гніздилося 30—40 пар. З початку 1990-х років чисельність зростає. У середині 1990-х років гніздилося 50—70 пар, станом на 2009 р. — 100—120 пар[21][22].

На території України щороку зимує 260—370 особин[19].

Причини зміни поширення та чисельності

ред.

Однією з головних причин скорочення чисельності орлана-білохвоста було переслідування з боку людини. У Західній Європі кампанія з винищення «шкідливих» хижих птахів розпочалася ще в XVIII ст.[23][12]. У Російській імперії цей процес розпочався дещо пізніше — наприкінці XIX ст. З цією метою відстрілювали птахів, знищували гнізда. У період після німецько-радянської війни у СРСР навіть виплачувалися премії за відстріл пернатих хижаків. У цілому в СРСР до середини 1960-х р. щорічно знищували 100—150 тис. хижих птахів[24]. В Україні виплата грошових премій була зупинена тільки в 1969 р.

Більшість дослідників найголовнішою причиною скорочення чисельності хижих птахів в Європі та Північній Америці в 1950-х — 1960-х роках вважають широке застосування отрутохімікатів, у першу чергу хлорорганічних сполук[23]. Воно призводило до зниження репродуктивної здатності птахів і, як наслідок, до зниження їхньої чисельності. Дослідження продуктивності орлана в Швеції встановили її суттєві зміни протягом XX ст., що корелювало із вмістом ДДТ в яйцях орланів[25]. Подібні результати були отримані в Німеччині[26] та інших країнах.

Протягом XIX ст. і до 1970-х років головними причинами скорочення чисельності орлана в Україні були винищення дорослих птахів, їхніх яєць, вирубування лісів у місцях гніздування, створення каскаду водосховищ на Дніпрі, що супроводжувалося ліквідацією заплавних лісів, затопленням долини річки, скороченням кормової бази[19][21][22].

Чинниками, які сприяли відновленню чисельності орланів в Європі починаючи з 1980-х років, називають покращення охорони, заборону застосування ДДТ, реінтродукцію, пристосування орланів до гніздування поруч з людиною[27].

Річний цикл

ред.

Осілий птах, частина популяції в осінньо-зимовий період кочує. Кочують поодинці або парами, у місцях концентрації здобичі утворюють скупчення. Осінні кочівлі відбуваються переважно в жовтні — листопаді; весняні — з початку лютого до середини березня.

Розмноження

ред.
 
Повітряна дуель між орланами, Норвегія
 
Гніздо на сосні біля вирубки
 
Яйце в оологічній колекції, Музей Вісбадена[de]
 
Пташеня у другому пуховому вбранні
 
Троє пташенят у гнізді, Черкаська область

Орлан-білохвіст на гніздуванні зазвичай пов'язаний з морськими узбережжями, широкими річками, озерами та вологими місцями. В Україні пари білохвостів оселяються на відстані 0,5—6 км від найближчої кормової водойми (в середньому ця відстань становить 1,7 км)[19]. Для гніздування зазвичай обирає найбільш віддалені від антропогенного впливу ділянки. Проте з кінця XX ст. намітилася тенденція пристосування цього хижака до існування поруч з людиною. Нині окремі пари гніздяться неподалік доріг, у лісосмугах серед полів тощо. Зареєстровано успішне гніздування в адміністративних межах Гамбурга та Берліна[28].

Гніздиться переважно на деревах, місцями — на скелях та, як виняток, на землі[29][12][30]. Виявляли гніздування білохвостів на металевих опорах лінії електропередачі[31], надмогильних спорудах[32], триангуляційній вежі[33] та в інших місцях.

В Україні наразі всі гнізда білохвостів розташовані на деревах. Найбільше гнізд (52,6 %) збудовано на соснах, дещо менше — на чорних тополях (15,8 %), вільхах (11,8 %), а також на білих тополях та вербах (по 6,6 %), черешчатих дубах (5,3 %) та осиках (1,3 %)[19]. До кінця XIX ст. орлани гніздилися на скелях південного узбережжя Криму[8].

На своїй гніздовій ділянці птахи нерідко мають декілька гнізд. У Норвегії із 48 ділянок на 10 знаходилося по 1 гнізду, на 21 — по 2 гнізда, на 11 — по 3 гнізда, на 4 — по 4 гнізда, на 1 — 5 гнізд, на 1 було 11 гнізд; всього 117 гнізд, в середньому 2,5 гнізда на пару[29]. У Німеччині середня кількість гнізд на пару становила 2,2[34], в різних регіонах Польщі — від 1,8 до 3,2[33]. В Україні 15 гніздових територій мали по 1 гнізду, 4 — по 2 гнізда, та 5 — по 3 гнізда; в середньому 1,58 гнізда на гніздову територію[19]. Одне гніздо птахи можуть займати багато років. Покинувши гніздо, як правило, будують нове і до старих не повертаються.

Гнізда орланів-білохвостів являють собою масивні споруди, побудовані з гілок дерев. Лоток влаштований з тонших гілок і вистелений сухою травою[8]. Новозбудовані гнізда мають діаметр 145—170 см і висоту 33—80 см. Багаторічні гнізда можуть досягати 175—180 см завширшки і 1,5—3,1 м заввишки[19].

Орлан-білохвіст — моногам, пари постійні. Дорослі птахи протягом усього року тримаються парою.

На території України токування білохвостів починається вже з середини грудня, більшої активності воно набуває з середини січня, досягаючи піку перед відкладанням яєць. Шлюбна поведінка включає повітряні демонстрації та голосову активність. Один птах або пара кружляють над гніздовою територією на висоті 60—100 м, рідше до 200 м і вище. Нерідко під час таких кружлянь відбуваються повітряні ігри пари, а також сутички із сусідніми парами. Крики, пов'язані зі шлюбною поведінкою, в умовах Середнього Придніпров'я найчастіше можна почути з першої декади грудня до першої декади березня, тобто до початку насиджування[19].

Строки відкладання яєць у різних частинах ареалу значно варіюють: на півдні воно відбувається наприкінці лютого — в березні, в середній смузі — наприкінці березня та квітні, у лісотундрі і тундрі — наприкінці квітня і на початку травня[7][6][35].

В Україні відкладання яєць триває з кінця першої декади лютого до початку першої декади квітня, тобто може розтягуватися на два місяці. Найбільш звичайним є строки з кінця лютого до кінця другої декади березня, коли з'являється приблизно 86 % кладок[19].

Яйця орлана великі, білі, іноді з ледве помітним блакитним відтінком. Вони еліптичні, з полюсами, які не дуже відрізняються один від одного; зрідка — короткоеліптичні. Яйця з чітко відмінними тупим і загостреним полюсами, наприклад гостроовальні, трапляються рідко[8].

Розміри яєць у Норвегії були такими: довжина 65—89, ширина 56—63 мм[29]. Оологічні показники на території України: довжина 69,5—80,1 (75,89), ширина 53,5—62,0 (58,83) мм; вага 128,0—151,5 (139,3) г.

Орлани відкладають від одного до трьох яєць, найчастіше трапляються кладки з двох яєць. Середній розмір кладок становить: у Великій Британії — 1,64[12], Швеції — 1,62[36], Норвегії — 2,16[29], Україні — 2,24[19] яйця. Відкладання яєць відбувається з інтервалом 2—5 діб. Насиджує переважно самиця, інкубаційний період становить 38 діб на одне яйце[6].

В Україні вилуплення перших пташенят у виводку відбувається зазвичай із середини першої декади квітня до кінця другої декади цього місяця, найчастіше в середині другої декади квітня. Пташенята залишають гніздо найчастіше у третій декаді червня у віці 70—80 діб. Протягом 1—2 місяців батьки їх підгодовують.

В Україні успішність гніздування (відсоток пар, які успішно виростили пташенят до кількості пар, які приступали до розмноження) становить 73,5 %. Найчастіше гніздо залишає лише одне пташеня (близько ⅔ випадків), рідше — двоє пташенят (близько ⅓ випадків); лише у 4 % випадків успішно виростає троє пташенят[37][19].

Статевозрілими стають у 4—6 років[6].

Сезонні переміщення та зимівля

ред.

Залежно від географічної широти та віку орлан-білохвіст є осілим, кочовим або перелітним птахом. Сезонні переміщення мають досить складний характер. Вони розпочинаються у птахів усіх вікових категорій у серпні — на початку вересня у зв'язку із пошуком територій, багатих на здобич. У другій половині вересня розпочинається міграція молодих птахів із місцевостей, де орлани не залишаються зимувати. Згодом починається переліт або кочівля дорослих білохвостів, що пов'язано із замерзанням водойм.

Осіння міграція виду в Україні триває з початку вересня до кінця листопада. Найінтенсивніше скрізь вона проходить протягом жовтня. Строки міграції залежать від температурного режиму — у теплі осені міграція може розтягуватися до середини грудня[38]. Більшість перелітних птахів — це молоді особини[6]. У Західній Палеарктиці переміщення відбуваються переважно на південь та південний захід[6][29]. Білохвости мігрують поодинці, рідко парами. Лише на місцях тимчасових зупинок вони утворюють скупчення, в яких налічують десятки особин. Більша частина орланів мігрує вздовж великих та середніх річок, що зумовлено трофічним характером міграцій. В Україні переміщення відбуваються переважно вздовж Дніпра та його приток, а також вздовж Сіверського Дінця[38]. Характерно, що міграція молодих птахів починається на місяць раніше, ніж у дорослих[6].

Взимку білохвости тримаються переважно біля незамерзлих ділянок морів та річок. Частина птахів зимує на гніздових ділянках, які віддалені від невкритих кригою водойм, поблизу скотомогильників та в степу. В Європі найважливішим місцем зимівлі орланів є узбережжя Балтійського моря, де зимує приблизно 3,6 тис. птахів[20]. Найважливішими місцями зимівлі виду в Україні є узбережжя Чорного й Азовського морів, а також Дніпро. Чисельність зимуючих орланів в Україні становить 260—370 птахів, із них 140—160 зимує в Північно-західному Причорномор'ї, Приазов'ї та на Сиваші, ще 100—150 особин — на Дніпрі[39][40].

Відліт орланів з місць зимівлі на півдні України відбувається з середини лютого до кінця квітня, найчастіше — з кінця лютого до початку третьої декади березня і збігається в цілому зі строками розпаду зимівель водоплавних птахів. У інших регіонах країни міграція зазвичай триває від середини березня до середини квітня, окремі особини мігрують до кінця квітня[38]. Характерно, що весняна міграція виду на території України триває у строки, коли дорослі орлани в багатьох випадках уже мають кладки.

Живлення

ред.

Широкий спектр об'єктів живлення, їхній розмір та вага є відображенням різноманітних способів полювання білохвоста. У цілому, залежно від наявної здобичі та ситуації, білохвіст є хижаком, падлоїдом або клептопаразитом, який здобуває рибу, водно-болотяних птахів, ссавців, споживає також падло. У Середньому Придніпров'ї риба становить близько 80 % його здобичі. З риб найчастіше у раціоні білохвостів на Середньому Дніпрі трапляється лящ (25 %), на другому місці — судак (14 %), на третьому — короп (4 %). Серед птахів найчастішою здобиччю є крижні[19]. В інших частинах ареалу риба також зазвичай переважає в раціоні орлана[7][6].

Орлан-білохвіст під час полювання над водою

Загрози та охорона

ред.

Головними загрозами та обмежувальними факторами для виду сьогодні вважають лісогосподарську діяльність; використання земель для розвитку інфраструктури; зміну гідрологічного режиму річок і меліорацію; турбування біля гнізд через рекреаційне навантаження; скорочення кормової бази; браконьєрське полювання, вилучення з гнізд та нелегальна торгівля; отруєння від поїдання приманок для інших тварин; вторинне отруєння внаслідок накопичення свинцю в організмі; зниження плодючості; підвищену смертність; загибель на лініях електропостачання; зміну клімату[41].

В Україні нині головними чинниками загрози для орлана-білохвоста є лісогосподарська діяльність, браконьєрство, збільшення рекреаційного навантаження поблизу водойм, збіднення кормової бази, забруднення довкілля[42][19][21][22].

Орлана-білохвоста занесено до усіх трьох видань Червоної книги України (1980, 1994, 2009). В останньому виданні (2009) його віднесено до категорії «рідкісний». Вид занесено до Червоного списку МСОП (2000, статус — найменший ризик) та Європейського Червоного списку (статус — рідкісний). Включено до Додатка І Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (Конвенція СІТЕС, 1973), Додатка II Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979), Додатків I і II Конвенції про збереження видів диких тварин, що мігрують (Бонн, 1979).

Орлан-білохвіст і людина

ред.

Взаємовідносини орлана-білохвоста з людиною різноманітні та мають давню історію. Кістки цього хижака знайдено в культурних шарах поселень людини. Появу їх у таких місцях пояснюють декількома причинами:

  1. використання кісток скелета для виготовлення знаряддя (переважно проколів у періоди кам'яної і залізної доби);
  2. використання кісток скелета в символічних цілях (кігтеві фаланги орланів знайдено на стоянках неандертальців, середнього палеоліту тощо);
  3. використання орланів в їжу;
  4. використання оперення для виготовлення стріл та прикрас;
  5. для полювання — цих хижаків використовували вкрай рідко;
  6. використання в ритуальних цілях[43].

Вважають, що саме орлан-білохвіст був прообразом «білого орла» на гербі Польщі — великого хижого птаха з голою цівкою (у всіх типових орлів цівка оперена, на відміну від орланів)[44]. Оскільки орлан-білохвіст є рідкісним видом, у багатьох країнах його зображають на поштових марках. Зокрема, в Україні у 2019 році було випущено пам'ятні 2-гривневі та 10-гривневі монети із зображенням орлана.

Примітки

ред.
  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Орел // Енциклопедія українознавства
  3. Wink M., Heidrich P., Fentzloff C. (1996). A mtDNA phylogeny of sea eagles (genus Haliaeetus) based on nucleotide sequences of the cytochrome b-gene. Biochemical Systematics and Ecology. 24: 783—791.(англ.)
  4. Josep del Hoyo (ed.), Andrew Elliott (ed.), Jordi Sargatal. Handbook of the Birds of the World. — Barcelona : Lynx Edicions, 1992. — Т. 2. — ISBN 8487334156.(англ.)
  5. Hailer F., Helander B., Folkestad A. O. та ін. (2007). Phylogeography of the White-tailed eagle, a generalist with large dispersal capacity. Journal of Biogeography. 34 (7): 1193—1206. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)(англ.)
  6. а б в г д е ж и к л м н Cramp S., Simmons K.E.L. Haliaeetus albicilla White-tailed Sea Eagle // The Birds of Western Palearctic. — Oxford : Oxford Univ. Press, 1980. — Т. 2. — С. 48-58.(англ.)
  7. а б в г д Дементьев Г. П.[ru]. Отряд хищные птицы — Accipitres или Falconiformes // Птицы Советского Союза. — М. : Советская наука, 1951. — Т. 1. — С. 70-341.(рос.)
  8. а б в г Зубаровський В. М. Фауна України. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К. : Наукова думка, 1977. — 322 с.
  9. а б Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.(рос.)
  10. а б Кищинский А.А. Орнитофауна северо-востока Азии. История и современное состояние. — М. : Наука, 1988. — Т. 2. — 288 с.(рос.)
  11. Галушин В.М. Орлан-белохвост // Красная книга РСФСР: Животные. — М. : Россельхозиздат, 1983. — С. 215-217.(рос.)
  12. а б в г Love J.A. The return of the Sea Eagle. — Cambridge : Cambridge University Press, 1983. — 227 с.(англ.)
  13. Mee A. Re-introduction of the White-tailed sea eagle to County Kerry, Republic of Ireland // Soorae (ed.) Global Re-introduction perspectives: re-introduction case-studies from around the global. — Cambridge : Cambridge University Press, 2008. — С. 153-155.(англ.)
  14. Evans R.,Broad R., Duffy K., MacLennan A., Bainbridge I., Mudge G. (2003). Re-istablishment of a breeding population of the White-Tailed Eagles in Scotland. Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) – Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003: 397—404.(англ.)
  15. Hatzofe O., Oron T., Woodley B. (2001). The Reintroduction of the White-Tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) in Israel. Abstracts of the 4-th Eurasian Congress on Raptors. Seville, Spaine, 25-29 Sept. 2001: 84—85.(англ.)
  16. Frolich K. (1983). Ein Versuch zur Wiederansiedlung der Seeadler (Haliaeetus albicilla) in einem Randbiotop der Schleswig-Holsteinishen Seeadlerpopulation mit helf der Wildflugmethode. Zool. Anz. 211 (1-2): 30—42.(нім.)
  17. Gensbol B. The re-colonization of the Sea Eagle in Denmark. Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003: 67—70.(англ.)
  18. Головатин М.Г., Пасхальный С.П (2005). Распространение, численность и экология орлана-белохвоста на севере Западной Сибири. Беркут. 14 (1): 59—70.(рос.)
  19. а б в г д е ж и к л м н п Гаврилюк М.Н. Орлан-білохвіст в Україні: сучасний стан, біологія та охорона. — Автореф. дис. … к.б.н. — К., 2002. — 22 с.
  20. а б BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge : UK: BirdLife International, 2004. — 374 с. — ISBN 0-9468888-53-1.(англ.)
  21. а б в Гаврилюк М.Н. (2004). Изменения численности орлана-белохвоста на территории Украины в XX ст. и возможные их причины. Беркут. 13 (2): 205—225.(рос.)
  22. а б в Гаврилюк М. Н. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 432.
  23. а б Newton I. Population Ecology of Raptors. — Berkhamsted : T. & A.D. Poyser, 1979. — 399 с.(англ.)
  24. Галушин В. М. Хищные птицы. — М. : Лесная промышленность, 1970. — 134 с.(рос.)
  25. Helander B., Olsson A., Bignert A., Asplund L., Litzen K. (2003). DDE, PCB, coplanar PCB, eggshell parameters and reproduction in the White-tailed Sea Eagle in Sweden. Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) – Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003: 265—266.(англ.)
  26. Oehme G. (1990). Thin eggshell phenomenon and its trend in the White-tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) especially in the population to be found in the German Democratic Republic (GDR). Baltic Birds 5 (2): 64.(англ.)
  27. Haliaeetus albicilla. The IUCN Red List of Threatened Species 2015: e.T22695137A80155303. BirdLife International. 2015. Процитовано 8.03.2016.(англ.)
  28. Лыков Е.Л. (2012). Гнездящиеся дневные хищные птицы в городах Европы. Хищные птицы в динамической среде третьего тысячелетия: Тр. VI Междунар. конф. По соколообразным и совам Северной Евразии, г. Кривой Рог, 27–30 сентября 2012 г. — Кривой Рог: Изд. ФЛ-П Чернявский Д.А: 558—565.(рос.)
  29. а б в г д Willgohs J.F. The White-tailed Eagle Haliaetus albicilla albicilla (Linne) in Norway. Arbok for Universitetet I Bergen. Mat.- Naturv. Serie. — Bergen-Oslo : Norwegian Univ. Press, 1961. — Т. 12. — 212 с.(англ.)
  30. Русанов Г.М., Кривоносов Г.А., Виноградов В.В. (1983). Орлан-белохвост и скопа в дельте Волги. Охрана хищных птиц. - М.: Наука: 155—158.(рос.)
  31. Султанов Э. Г., Карабанов Н. И., Гумбатова С. Э., Карабейли Ф. А. Материалы по хищным птицам Каспийского побережья Азербайджана. Матер. 3 конф. молодих орнитологів України. - Чернівці, 1998: 141—143.(рос.)
  32. Грачев В. А. (1976). Биология орлана-белохвоста в дельте Или. Орнитология. 12: 103—113.(рос.)
  33. а б Mizera T. Bielik. — Swiebodzin : Wydawnictwo Lubuskiego klubu przyrodników, 1999. — 195 с. — ISBN 83-87846-04-X.(пол.)
  34. Sieber H. (1980). Bestandsentwicklung und Schutz des Seeadlers (Haliaeetus albicilla) im Bezirk Schwerin. Nat. Natschutz Mecklenbg. 16: 81—104.(нім.)
  35. Fischer W. Die Seeadler. Die Neue Brehm-Buchrei. 221. — Magdeburg : Westarp Wissenschaften, 1995. — 192 с.(нім.)
  36. Helander B. (1985). Reproduction of the White-tailed Sea Eagle Haliaeetus albicilla in Sweden. Holarctic Ecology. 8: 211—227.(англ.)
  37. Gavrilyuk M., Grishchenko V. (1999). Breeding success of the White-tailed Eagle (Haliaeetus albicilla) in Ukraine in 1988–1998. The Ring. (Abstracts of the 2-nd Meet. of European Ornithologists Union and 3-rd Internat. Shrike Symposium). 21 (1): 142.(англ.)
  38. а б в Гаврилюк М.Н (2000). Міграції орланів-білохвостів в Україні. Вісник Черкаського державного університету. Серія біологічні науки (22): 25—31.
  39. Gavrilyuk M (2003). Wintering of the White-tailed Eagle Haliaeetus albicilla in Ukraine. 6-th World Conference on Birds of Prey and Owls. Budapest, Hungary, 18−23 May 2003. Abstracts: 65.(англ.)
  40. У мережі показали хижих мешканців нацпарку "Тузлівські лимани". Відео/ 20.01.2022, 15:42
  41. Action Plan for the conservation of White-tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) / B. Helander, T. Stjernberg. — Strasbourg, 2002. — 43 с.(англ.)
  42. Клестов М. Л. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Укр. енциклопедія, 1994. — С. 333.
  43. Зиновьев А.В. Орлан-белохвост: история взаимодействия с человеком в Евразии (по архезоологическим матеріалам) // Хищные птицы в динамической среде третьего тысячелетия: Тр. VI Междунар. конф. по соколообразным и совам Северной Евразии, г. Кривой Рог, 27–30 сентября 2012 г. — Кривой Рог, 2012. — С. 26-31.(рос.)
  44. Piotr Stanisławski, Marcin Zegarek (22 липня 2010). Orłana cień (польск.) . Tygodnik Przekrój. Архів оригіналу за 7 березня 2011. Процитовано 22 липня 2010.

Література

ред.
  • Cramp S., Simmons K.E.L. Haliaeetus albicilla White-tailed Sea Eagle // The Birds of Western Palearctic. — Oxford : Oxford Univ. Press, 1980.(англ.)
  • Зубаровський В. М. Фауна України. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К. : Наукова думка, 1977. — 322 с.
  • Гаврилюк М. Н. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 432.
  • Гаврилюк М.Н. Орлан-білохвіст в Україні: сучасний стан, біологія та охорона. — Автореф. дис. … к.б.н. — К., 2002. — 22 с.
  • Дементьев Г. П.[ru] Отряд хищные птицы — Accipitres или Falconiformes // Птицы Советского Союза.  М.: Сов. наука. — 1951. — Т. 1. — С. 70—341.(рос.)

Посилання

ред.