верба

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальпігієвоцвіті (Malpighiales)
Родина: Вербові (Salicaceae)
Триба: Saliceae
Рід: Верба (Salix)
Види

Біля 400 видів видів, у тому числі:

Посилання
Вікісховище: Salix
EOL: 32667
IPNI: 325916-2
ITIS: 22476
NCBI: 40685
Fossilworks: 54580

Верба́ (Salix L.) — рід дерев, кущів або напівкущів родини вербових (Salicaceae). Деякі види рослин з роду верба мають і деревну, і кущову форми.

Загальний опис

ред.

Деревні види мають товсті, нерівні стовбури, вкриті грубою тріщинуватою корою. Крони широкі, шатроподібні, у деяких видів майже пірамідальні.

Пагони видовжені та вкорочені, кора на них гладенька чи зморшкувата. Бруньки поодинокі, вкриті однією лусочкою у вигляді ковпачка.

Листки черешкові, почергові. Листкові пластинки цілісні, інколи лопатеві; від лінійних до майже округлих, цілокраї або пилчасто-зазубрені. Листки з більш-менш розвиненими прилистками, які інколи швидко обпадають.

Верби — дводомні рослини. Квітки одностатеві, зібрані в сережки. Зацвітають до розпускання листків, одночасно з ними або коли вже листя повністю розпустилося. Кожна квітка сидить у пазусі цілокрайної, дещо волосистої приквіткової лусочки. Оцвітина невеличка і представлена одним-двома нектарниками. Жіночі квітки мають одну маточку, зав'язь сидяча або на довгій (довшій за нектарник) чи короткій ніжці (коротшій за нектарник); стовпчик один, коротший або довший від зав'язі, приймочок дві, звичайно дволопатевих або двороздільних. Чоловічі квітки мають 2, рідко 1-3 або 5-12 тичинок, вільні або зрослі в основі.

Плід одногнізда коробочка, насінина волосиста. Верби поширені по всій Україні, крім високогір'я Карпат і Криму.

Практичне використання

ред.

Рослини роду Верба — танідоносні, деревинні, плетивні, волокнисті, фарбувальні, медоносні, лікарські, декоративні, фітомеліоративні та кормові рослини.

Бджільництво

ред.
 
Цвіт верби
Докладніше: Бджільництво

Верби мають велику цінність для бджільництва, бо зацвітають рано навесні, коли бджоли починають вилітати з вуликів, а інших квітучих рослин ще нема. Верби дають нектар і пилок, які сприяють росту бджолиного розплоду і, отже, зміцненню сили бджолиної сім'ї. Верби цінні ще й тим, що різні види цвітуть неодночасно і період цвітіння їх розтягується на тривалий період. Особливу цінність для бджільництва становлять верби козяча, вушката, попеляста й біла. Верби ламка, прутовидна, пурпурова і тритичинкова теж гарні весняні медоноси і пилконоси, але мають менше значення, ніж попередні види. Особливої уваги заслуговує верба козяча. Бджоли збирають з неї нектар, пилок, клей. За період цвітіння (шість днів) кожна бджолина сім'я може зібрати з неї до 13,5 кг меду. Медопродуктивність її до 150 кг на 1 га. Вона цінна ще й тим, що створює взяток щороку.[1]

Звичайну вербу білу бджоли відвідують інтенсивно (медопродуктивність до 100 кг з 1 га), а плакучу зовсім не відвідують. З верби білої сильні сім'ї збирають 10—15 кг меду. За даними Української дослідної станції бджільництва, щоб отримати товарний мед з верб, необхідно мати сильні бджолині сім'ї, нарощуючи їх з літа попереднього року, а також великі запаси кормів у вуликах. На вербах виділяють падь різні види попелиць і афрофора вербова. Бджоли збирають у хмарну погоду до 2 кг падевого меду в день. У народній медицині використовують кору верби білої, ламкої, козячої, попелястої і тритичинкової як протигарячковий, в'яжучий, жарознижувальний, потогінний і протиревматичний засіб, для лікування ран, наривів, від випадання волосся, для полоскання у разі запалення слизових оболонок, як знезаражувальний засіб тощо.

Білу, козячу, ламку та попелясту верби використовують для озеленення, а от білу і ламку ще й як фітомеліоративні породи для залісення берегів водойм і річок.

Кормове значення

ред.

Усі види верби мають певну цінність як корм для тварин. Листки та молоді пагони більшості її видів добре поїдає дрібна рогата худоба, особливо кози. Велика рогата худоба також добре або задовільно поїдає гілки і листя верб. Вважають, що саліцин, який міститься в листках і корі, діє сприятливо на здоров'я тварин. Листки верби містять протеїн (20—29 %), клітковину (7—25 %), жир (2,6—8,5 %).

Таніди

ред.

Всі види верб — добрі танідоносні рослини. Вміст танідів у корі верби коливається від 5 до 15 %. Кора верб попелястої, козячої, тритичинкової, білої, ламкої, вушкатої, прутовидної є одним із джерел одержання найкращого дубильного екстракту, який слугує стандартом для оцінки дубильних екстрактів світового ринку.

Особливо цінною танідоносною рослиною є верба козяча. Слід відзначити також вербу попелясту; її запашна кора йде на дублення дрібних шкур для рукавичок, сап'яну тощо, причому шкіра набуває запаху кори.

Деревина

ред.

Деякі види верб дають непогану деревину. У верби білої вона м'яка, легка, в'язка, гнучка, проте малостійка і невисокої міцності. Деревину верби білої використовують у будівництві, для виготовлення човнів, ночов, дуг, лопат, гілки йдуть на плетіння тинів, огорож. Властивості деревини верби ламкої та її застосування такі самі, як верби білої.

 
Верба́ (Salix L.) в травні на р. Псел

Деревина усіх видів верб, кора яких іде на виготовлення дубильних екстрактів, може бути використана для целюлозно-паперової промисловості. Найціннішу деревину як сировину для целюлозно-паперової промисловості мають верби біла й козяча.

Плетиво

ред.

Деякі види верб дають високоякісний матеріал для тонкого плетива. Найкращими з них є верби прутовидна, пурпурова і тритичинкова.

Верба прутовидна — одна з найкращих верб, які використовують для плетіння тонких виробів, для вистругування стрічок. Її прут добре колеться. Недоліком прута є здатність утворювати тріщини за тривалого зберігання. В'язкість прута дуже висока.

Прут з верби тритичинкової тонкий, гнучкий, щільний, в'язкий, білого кольору, широко використовують у необкорованому вигляді для виготовлення рибальських снастей, а в обкорованому — кошиків.

Верба пурпурова має тонкі, гнучкі, прямі, гладенькі й блискучі прути. Використовується для тонкого плетива у нерозщепленому вигляді. Очищений після варіння прут швидко темніє і набуває кольору непофарбованої шкіри, він добре піддається фарбуванню в різні кольори, добре лакується і навіть полірується.

Волокно

ред.

З кори одержують волокно, придатне для виготовлення мотузок і мішковини. Кора, знята з однорічних пагонів верби попелястої та тритичинкової, є гарним підв'язувальним матеріалом під час окулірування, бо стрічки з неї широкі, еластичні, добре облягають ранки, водночас не в'їдаються у стовбур підщепи. Перед використанням їх зволожують. З кори верби білої роблять канати.

Фарба

ред.

З кори верби білої одержують червонувато-коричневу фарбу, верби козячої — чорну, коричневу, жовту та червону фарби, а з листків тритичинкової — жовту фарбу для тканин.

Збирання, переробка та зберігання

ред.

Заготовляють кору для отримання дубильних екстрактів, починаючи з осені, а з верби тритичинкової — з перших чисел серпня, коли в корі міститься найбільше танідів. Заготовляють її і взимку. Для одержання кори 2—6-річні дерева й гілки верби зрізують і засипають землею. Навесні кладуть їх у воду, після чого кора легко знімається. Зібрану кору висушують під навісами або в приміщеннях з гарною вентиляцією. З внутрішнього боку кора не повинна мати деревини. Відносна вологість кори понад 16 %, вміст танідів — не менше 7 %. У період з 1 жовтня по 1 травня допускається постачання її з відносною вологістю не більше 22 %. Вона не повинна мати гнилі, червоточин і глибокої цвілі. Суха поверхнева цвіль, що легко зчищається, допускається. Зовнішній бік кори повинен бути гладеньким, поздовжньо-жолобчастим або шорстким, сірого, сірувато-зеленою і бурого кольору, а внутрішній бік — гладенький, чистий, без залишків деревини, ясно-солом'яного, ясно-рожевого, ясно-коричневого кольору. Облік сировини ведеться в тоннах, перерахованих на вагу при відносній вологості кори 16 %.

Для лікарських цілей кору верби збирають рано навесні до цвітіння і розпускання листків, коли вона добре знімається. На молодих гілках через 25—30 см роблять кільцеподібні надрізи кори, які з'єднують одним-двома поздовжніми надрізами; при цьому трубочки чи напівтрубочки кори легко знімаються. Після зняття кору негайно сушать на папері або тканині, розклавши в один шар, не вкладаючи трубочку в трубочку. Сушать під навісом чи на горищі під залізним дахом з гарною вентиляцією. Добре висушена кора повинна ламатися з тріском, а не гнутися. В зібраному матеріалі не повинно бути ніяких домішок.

Для виробництва плетених меблів використовують вербові прути, очищені від кори, з діаметром у прикореневому зрізі до 10 мм, а також очищені від кори круглі палиці діаметром у прикореневому зрізі від 11 до 40 мм.

Для виробництва плетених виробів: кошиків (господарських, для квітів, для фруктів), для речей домашнього вжитку, жіночих сумочок використовують очищені від кори вербові прути діаметром у прикореневому зрізі до 20 мм. Заготівлю провадять в осінньо-зимовий період. Для виробів використовують однорічний прут, який повинен бути прямим, гнучким, без сучків і пошкоджень.

Щоб зняти кору, розсортовані прутики зв'язують у пучки і ставлять у басейн з водою, щоб викликати сокорух, при якому кора легко знімається. В спеціальних майстернях перед зняттям кори прути варять у казанах або пропускають через гарячу водяну пару.

Варений прут з часом набуває рожевувато-коричневого забарвлення від дубильних і барвних речовин, що містяться в корі. Відбілюють його парою сірчаної кислоти або хлором, Абсолютна вологість вербової сировини для плетених виробів не повинна перевищувати 14 ± 2 %, а абсолютна вологість вербових прутів і палиць у готових плетених меблях не повинна перевищувати 18 %.

Верба в українській народній символіці

ред.

Верба — один з українських народних символів. Оспівана в художніх творах, народних піснях, казках.

Основні види

ред.

Рід Salix становить близько 400 видів[2] листяних дерев і чагарників, з них в Україні відомо 26 видів[3]:

Використання верби

ред.

Від звичаю вживати у Вербну неділю вайї (гілки фінікової пальми) воно називається Неділею «вайї». Вайї у нас замінюються вербами, бо верба раніше за інші дерева дає бруньки. До того ж, це дерево згадується в Святому Письмі[де саме?].

Вербі здавна приписували магічні властивості — захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче дерево повинно ніби передати здоров'я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись життєвої сили, за повір'ям, могли передати її іншим.

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють худобу на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився». Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.

Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворювань. Верба має неабияке значення і в науковій медицині Ось як пише про це Юрій Липа в книзі «Ліки під ногами»: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м'язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв'язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви „Пасифлорин“, побіч пасифлори — це кора білої верби».

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу — один з видів верби. Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народним віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!». Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва. Київ «Урожай». с. 61.
  2. Mabberley, D.J. 1997. The Plant Book. Cambridge University Press #2: Cambridge.
  3. * Нечитайло В. А., Кучерява Л. Ф. Ботаніка. Вищі рослини. — Київ : Фітосоціоцентр, 2001. — С. 201-202. — 500 прим. — ISBN 966-7459-80-2.
  4. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела

ред.
  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: Урожай, 1979

Посилання

ред.