Сиваш
Сива́ш, або Гниле́ Мо́ре (тур. Sıvaş, Çürük Deniz, крим. Sıvaş, Çerek Diñgez) — система мілководних заток на заході Азовського моря, від якого відокремлюється Арабатською косою і сполучається з ним Генічеською протокою.
Сиваш із космосу | |
46°05′ пн. ш. 34°20′ сх. д. / 46.083° пн. ш. 34.333° сх. д.Координати: 46°05′ пн. ш. 34°20′ сх. д. / 46.083° пн. ш. 34.333° сх. д. | |
Частина від | Азовське море |
---|---|
Море | Азовське море |
Прибережні країни |
![]() |
Регіон | Автономна Республіка Крим |
Довжина | 200 км |
Ширина | 35 км |
Площа | 2 560 km² км² |
Максимальна глибина | 3 м |
Середня глибина | 0.5–1 m м |
Вливаються |
|
Солоність | 22-87‰ |
ідентифікатори і посилання | |
GeoNames | 688923 |
![]() | |
![]() |
Загальні відомостіРедагувати
По Сивашу від Перекопського перешийку до Арабатської стрілки проходить адміністративна межа між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю України.
Складається з 11 солоних та гірко-солоних заток.
Сиваш — система дрібних мілководних (максимальна глибина до 3,5 м) заток на західному березі Азовського моря, між Херсонською областю та Кримом. Відокремлений від основної частини Азовського моря піщаною косою Арабатська стрілка. Довжина — близько 200 км. Ширина — 2-35 км. Пересічна площа — нестала, 2 400 км², з яких бл. 100 км² припадає на острови і 560 км² на ділянки, які лише періодично вкриті водою. Солоність води Сивашу сягає 260 ‰. Солі — хлористі сполуки Na, Mg, сульфат Mg — важлива хімічна сировина.
Живиться водами Азовського моря, у Сиваш впадають річки Салгир, Чуруксу та ін., які влітку часто пересихають. Взимку Сиваш замерзає, температура води у теплий період коливається від +20 до +32 °C.
Береги Сивашу переважно низькі, пологі, багнисті, влітку покриваються шаром солей. З'єднується з Азовським морем Генічеською протокою і протокою Промоїна. Від Чорного моря відокремлений вузьким Перекопським перешийком. Чонгарський півострів розділяє затоку на східну і західну частини. Дно Сивашу вкрите потужним шаром мулу завтовшки місцями до 10 — 15 м. Солоність від 22‰ (на півночі) до 87 ‰ (на півдні).
У розсолах Сивашу є хлористі сполуки натрію, калію та магнію, бромистий магній, сульфат магнію та інші солі.
Загальні запаси солей Сивашу — близько 200 млн т.[1]
На базі мінеральних багатств Сивашу споруджено заводи: Перекопський бромний, Кримський двоокису титану з виробництвом фосфорних добрив та Кримський содовий.
ГалереяРедагувати
ЛітератураРедагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1955.
- Географічна енциклопедія України (у 3-х томах). Київ, 1993.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
Див. такожРедагувати
ПосиланняРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сиваш |
- Азово-Сиваський національний природний парк, «Україна Інкогніта»
- Азово-Сиваський національний природний парк, www.nedaleko.ua
- Азово-Сиваський національний природний парк, Державне управління справами
- Сиваш у «WikiMapia»
- Арабатська стрілка (рос.)
- Сиваш — національний заповідник (рос.)
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |