Носоріг волохатий

?

Целодонт сибірський†
Час існування: пізній пліоцен—пізній плейстоцен3.6–0.01 млн р. т.

PreꞒ

Ꞓ

▼

Кістяк целодонта сибірського

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Конеподібні (Equiformes)
Родина:	Носорогові (Rhinocerotidae)
Рід:	Целодонт (Coelodonta)
Вид:	Целодонт сибірський (C. antiquitatis)

Біноміальна назва

Coelodonta antiquitatis
Blumenbach, 1807

Посилання

Вікісховище:	Coelodonta antiquitatis
Віківиди:	Coelodonta antiquitatis
NCBI:	222863
Fossilworks:	54847

Целодонт сибірський, або волохатий носоріг (Coelodonta antiquitatis) — вимерлий вид носорогів звичайний для північних степів Євразії, що жив в епоху плейстоцену до кінця останнього льодовикового періоду. Волохатий носоріг був представником мегафауни плейстоцену.

Назва ред.

Назва роду Coelodonta означає «дірчавий зуб».

Інші назви — носоріг сибірський (Полонська-Василенко та ін.), або печерний (в комбінації з Rhinoceros tichorhin[u]s (Черський, 1874; Шарлемань, 1927) = Tichorhinus antiquitatus^[1]), або шерстистий (родова назва «носоріг» — іншого роду (Rhinoceros), до якого відносили цей вид; «шерстистий» невиправдана калька з англійської й російської назв).

Еволюція ред.

Волохатий носоріг був членом роду Coelodonta. Найближчим вимерлим родичем шерстистого носорога є Elasmotherium. Ці дві лінії розділилися в першій половині міоцену. Мумія носорога Stephanorhinus віком 1,77 мільйона років також може бути сестринською групою Coelodonta^[2]^[3].

Науковці припускають що, волохатий носоріг походить від євразійського Coelodonta tologoijensis або тибетського Coelodonta thibetana^[2]. У 2011 році на Тибетському плато було виявлено скам'янілість волохатого носорога віком 3,6 мільйона років, найстарішу з відомих^[4].

Дослідження зразків ДНК віком від 40 000 до 70 000 років показало, що його найближчим живим родичем є суматранський носоріг^[5].

Зовнішній вигляд ред.

Зовнішній вигляд волохатих носорогів нам відомий з муміфікованих решток, знайдених в Сибіру, а також з наскельних малюнків первісних людей^[6]. Довжина дорослого шерстистого носорога становила 3,7 м (12 футів) і важив він в середньому від 2 до 3 тонн, але вони могли, ймовірно, досягати й розмірів у 4,3—4,4 м (понад 14 футів), що більше, ніж довжина сучасного білого носорога (Ceratotherium simum). У плечах, де знаходився великий жировий горб, що переходив на шию, вимерлий носоріг мав зріст понад 2 м.

Носоріг мав два роги з кератину на голові, передній понад 1 м завдовжки, менший розміщувався поміж очей. Тварина мала товсте довге хутро, маленькі вуха, короткі товсті кінцівки, і загалом мала кремезне тіло. На наскельних малюнках можна побачити широку темну смугу на хутрі між передніми та задніми лапами. Волохатий носоріг використовував свої роги задля підіймання снігу, щоб дістатись до рослин, які він вживав у їжу взимку. Також вважають, що він використовував свої роги для оборони та залицяння.

Сучасна реконструкція зовнішнього вигляду целодонта.
Реконструкція зовнішнього вигляду целодонта (C. R. Knight)
Зображення целодонта в печері Шове (Chauvet)
Наскельні малюнки целодонта, коней і тура у печері Шові
Череп целодонта з «рогами».

Як останній представник носорогів плейстоцену, волохатий носоріг був надзвичайно добре пристосованим до свого довкілля. Кремезні кінцівки й товсте пухнасте хутро добре підходили для кліматичних умов тундростепу, що був широко поширеним на всій території Палеарктики під час льодовикового періоду. Географічне поширення виду значно розширювалось, коли льодовики відступали. Як і переважна більшість носорогів, будова тіла шерстистого носорога відповідала консервативній морфології носорогів кінця еоцену. Близький його родич еласмотерій (Elasmotherium) був поширений значно південніше.

Харчування ред.

Палеодієта волохатого носорога була реконструйована, використовуючи декілька варіантів поведінки в навколишньому середовищі. Кліматичні реконструкції вказують на існування холодних і посушливих тундростепів, населених великим травоїдним, що були важливою ланкою циклів зворотного зв'язку оточуючої природи. Аналіз пилку вказує на поширеність трав і різноманітних видів осоки, що утворювали складну мозаїку рослинного покриву.

Біомеханічні дослідження черепа, щелеп та зубів, що добре збереглися в знахідці в Уайтмур Хей (англ. Whitemoor Haye), Стаффордшир у Великій Британії, дали нові дані про мускулатуру і стоматологічні характеристики на підтвердження гіпотези, що носороги вільно випасалися на відкритих трав'яних масивах. Зокрема, розширення скроневих та шийних м'язів узгоджується з потребою протистояти великому навантаженню при змиканні щелеп, коли тварина виривала великі шматки трави з землі та ковтала. Наявність великої діастеми також підтримує цю теорію харчування.

Coelodonta мали допоміжну ферментативну систему травлення в єдинім шлунку, і могли пастись на багатих на целюлозу, проте бідних білками пасовищах. Цей метод травлення потребував великого обсягу їжі^[7].

Вимирання ред.

Туша зі шкірою, яку було знайдено в асфальтових покладах на нафтовому родовищі у Старуні, Україна, 1929 рік.

Докладніше: Плейстоценова мегафауна

Багато видів мегафауни плейстоцену, як і волохатий носоріг, вимерло приблизно в один і той же період. Полювання сучасних людей і неандертальців часто наводиться як одна з причин^[8]. Інші теорії причиною вимирання зазначають кліматичні зміни, пов'язані з закінченням льодовикового періоду і викликаний цим стрімкий розквіт інфекційних хвороб, до яких великі ссавці не мали імунітету^[9].

Зовнішній вигляд волохатого носорога довгий час був відомий тільки з доісторичних наскельних малюнків у печерах, поки не було знайдено повністю збережений зразок (не вистачало лише частини хутра і копита) в смоляній ямі в шарах глинистих пісковиків поблизу Старуні в Україні (тепер село Івано-Франківської області). Це була доросла самиця. Експонується в Музеї природної історії Польської Академії Наук в Кракові. Усього біля Старуні було знайдено рештки двох особин волохатих носорогів.

Шерстистий носоріг співіснував з мамонтом та рядом інших видів вимерлих великих ссавців. Він населяв більшу частину Північної Європи (включно з територіями затопленими тепер водами Північного моря), що була на той час холодною та посушливою пустелею.

Останні дослідження методом радіовуглецевого датування показують, що він ще донедавна (10 000 років тому) населяв Західний Сибір. Однак точність цієї дати залишається дискусійною. Вимирання волохатого носорога не збігається точно з кінцем останнього льодовикового періоду.

Див. також ред.

Література ред.

↑ Про давні наукові назви целодонта^{[недоступне посилання з липня 2019]}
↑ ^а ^б Stuart, Anthony J.; Lister, Adrian M. (2012). Extinction chronology of the woolly rhinoceros Coelodonta antiquitatis in the context of late Quaternary megafaunal extinctions in northern Eurasia (PDF). Quaternary Science Reviews. 51: 1—17. Bibcode:2012QSRv...51....1S. doi:10.1016/j.quascirev.2012.06.007. ISSN 0277-3791.
↑ Cappellini, Enrico & Welker, Frido & Pandolfi, Luca & Ramos Madrigal, Jazmín & Fotakis, Anna & Lyon, David & Mayar, Victor & Bukhsianidze, Maia & Jersie-Christensen, Rosa & Mackie, Meaghan & Ginolhac, Aurélien & Ferring, Reid & Tappen, Martha & Palkopoulou, Eleftheria & Samodova, Diana & Ruther, Patrick & Dickinson, Marc & Stafford, Tom & Chan, Yvonne & Willerslev, Eske. (2018). Early Pleistocene enamel proteome sequences from Dmanisi resolve Stephanorhinus phylogeny. 10.1101/407692.
↑ "Ice Age giants may have evolved in Tibet". CNN. 1 September 2011. Retrieved 2 September 2011. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 13 серпня 2022.
↑ Orlando, L.; Leonard, J. A.; Thenot, A. L.; Laudet, V.; Guerin, C.; Hänni, C. (2003). "Ancient DNA analysis reveals woolly rhino evolutionary relationships". Molecular Phylogenetics and Evolution. 28 (3): 485–499. doi:10.1016/S1055-7903(03)00023-X. PMID 12927133.
↑ (англ.) Russell Dale Guthrie Frozen fauna of the Mammoth Steppe: the story of Blue Babe [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. University of Chicago Press, 1990.
↑ (англ.) SAS Bulletin, Volume 26, number 3/4, Winter 2003 [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.] від Society for Archaeological Sciences.
↑ (англ.) Diamond, Jared (1997). Guns, Germs and Steel. New York: Vintage. ISBN 0099302780.
↑ (англ.) Grayson, D. K.; Meltzer, D. J. (2003). A requiem for North American overkill (PDF). Journal of Archaeological Science. 30: 585—593. doi:10.1016/S0305-4403(02)00205-4. Архів оригіналу (PDF) за 7 жовтня 2012.

(англ.) Parker, Steve. Dinosaurus: the complete guide to dinosaurs. Firefly Books Inc, 2003. Pg. 422.
(рос.) Геккер Р. Ф. Развитие жизни на земле. наглядных пособий. — М., 1947.

Посилання ред.

Це незавершена стаття про викопних ссавців.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Про давні наукові назви целодонта^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[StuartLister-2] а ^б Stuart, Anthony J.; Lister, Adrian M. (2012). Extinction chronology of the woolly rhinoceros Coelodonta antiquitatis in the context of late Quaternary megafaunal extinctions in northern Eurasia (PDF). Quaternary Science Reviews. 51: 1—17. Bibcode:2012QSRv...51....1S. doi:10.1016/j.quascirev.2012.06.007. ISSN 0277-3791.

[3] Cappellini, Enrico & Welker, Frido & Pandolfi, Luca & Ramos Madrigal, Jazmín & Fotakis, Anna & Lyon, David & Mayar, Victor & Bukhsianidze, Maia & Jersie-Christensen, Rosa & Mackie, Meaghan & Ginolhac, Aurélien & Ferring, Reid & Tappen, Martha & Palkopoulou, Eleftheria & Samodova, Diana & Ruther, Patrick & Dickinson, Marc & Stafford, Tom & Chan, Yvonne & Willerslev, Eske. (2018). Early Pleistocene enamel proteome sequences from Dmanisi resolve Stephanorhinus phylogeny. 10.1101/407692.

[4] "Ice Age giants may have evolved in Tibet". CNN. 1 September 2011. Retrieved 2 September 2011. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 13 серпня 2022.

[5] Orlando, L.; Leonard, J. A.; Thenot, A. L.; Laudet, V.; Guerin, C.; Hänni, C. (2003). "Ancient DNA analysis reveals woolly rhino evolutionary relationships". Molecular Phylogenetics and Evolution. 28 (3): 485–499. doi:10.1016/S1055-7903(03)00023-X. PMID 12927133.

[6] (англ.) Russell Dale Guthrie Frozen fauna of the Mammoth Steppe: the story of Blue Babe [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. University of Chicago Press, 1990.

[7] (англ.) SAS Bulletin, Volume 26, number 3/4, Winter 2003 [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.] від Society for Archaeological Sciences.

[diamond-8] (англ.) Diamond, Jared (1997). Guns, Germs and Steel. New York: Vintage. ISBN 0099302780.

[grayson-9] (англ.) Grayson, D. K.; Meltzer, D. J. (2003). A requiem for North American overkill (PDF). Journal of Archaeological Science. 30: 585—593. doi:10.1016/S0305-4403(02)00205-4. Архів оригіналу (PDF) за 7 жовтня 2012.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]