Црвена Звезда (футбольний клуб)

«Црве́на Зве́зда» (серб. Фудбалски клуб Црвена звезда / Fudbalski klub Crvena zvezda) — сербський футбольний клуб з Белграда, який є частиною Спортивного товариства «Црвена Звезда». «Црвена Звезда» є найтитулованішим клубом Сербії, що загалом завоював 55 титулів[2], зокрема 27 національних першостей, 24 національні кубки, два Кубки Мітропи, один Кубок чемпіонів і один Міжконтинентальний кубок. Єдиний клуб в історії сербського та югославського футболу, який здобув Кубок європейських чемпіонів та Міжконтинентальний кубок, перегравши у 1991 році марсельський «Олімпік» у Барі, і, відповідно, чилійський клуб «Коло-Коло» у Токіо. У 1979 році «Звезда» також дійшла до фіналу розіграшу Кубка УЄФА, де за сумою двох матчів поступилася гладбаській «Борусії».

Црвена Звезда
Logo FC Red Star Belgrade.svg
Повна назва Фудбалски клуб Црвена звезда
Прізвисько Зірка (серб. Звезда / Zvezda)
Червоно-білі
(серб. Црвено-бели / Crveno-beli)
Герої (серб. Делиjе / Delije)
Засновано 4 березня 1945
Населений пункт Сербія Белград, Сербія
Стадіон Райко Митич
Вміщує 53 000[1]
Президент Сербія Светозар Міяїлович
Головний тренер Сербія Деян Станкович
Ліга Суперліга Сербії
2019/20 1
Вебсайт crvenazvezdafk.com
Домашня
Виїзна
Запасна
У Вікіпедії є статті про інші спортивні клуби з назвою Црвена Звезда (значення)

За даними соціологічних опитувань, «Црвена Звезда» є найпопулярнішим клубом Сербії[3][4] та Белграда[5]. Головним суперником клубу є «Партизан», з яким проводиться так зване «Вічне дербі» (серб. Вечити дерби / Večiti derbi), включене британською газетою «Дейлі мейл» до рейтингу 10 найвеличніших дербі в історії футболу[6].

ІсторіяРедагувати

Заснування і перші перемоги (1945—1951)Редагувати

Після Другої світової війни спортивне життя на теренах Югославії фактично почалося з чистого аркушу. Замість зниклих футбольних клубів постали нові, подекуди ґрунтуючись на довоєнній основі. Одним з небагатьох клубів, що вижив у воєнні часи, була белградська «Югославія». У лютому 1945 року група членів Антифашистського союзу сербської молоді заснувала на базі «Югославії» Молодіжно-спортивне товариство, яке 4 березня отримало назву «Црвена Звезда»[7]. Згодом на базі товариства був заснований футбольний клуб, що отримав у власність стадіон, супроводжуючі об'єкти, значну частину гравців «Югославії», а також червоно-білий біколор.

Попри це, «Црвена Звезда» не була нащадком «Югославії», ба навіть її назва має власну історію. 4 березня заступники голови товариства, Слободан Чосич і Зоран Жуйович, обговорювали назву майбутнього клубу. Відкинувши більшість існуючих опцій («Младост», «Ударник», «Торпедо», «Динамо» і «Локомотива»), Чосич промовив: «Назвемо наше товариство Звезда!», на що Жуйович відповів: «Чудово. Коли вже Звезда, нехай буде Црвена». Фундація одностайно погодила назву і кольори «Звезди» — червоно-синьо-біла гама із п'ятикутною зіркою між червоною та білою площинами. Першу зустріч команда зіграла зі збріною Першого батальйону Другої бригади Корпусу народної оборони Югославії на стадіоні «Авала» — колишній арені «Юґославії» — за присутності 3 тисяч уболівальників, де «звездаші» здобули перемогу з рахунком 3:2[8]. Тиждень потому «Црвена Звезда» зіграла з командою британської армії і розгромила її з рахунком 12:0.

Станом на 1945 рік «Звезда» відіграла 36 поєдинків, здобувши 30 перемог, 5 нічиїх і зазнавши поразки у матчі з Румунією, який відбувся 23 вересня у Тімішоарі. У 1948 році «Црвена Звезда» завоювала свій перший трофей, перемігши «Партизан» (3:0) у фіналі Кубка Югославії. Двома наступними сезонами «червоно-білі» закріпили свій успіх, перемігши за рік земунський клуб «Наша Крила» (3:2), а за два — загребське «Динамо» (3:0). У 1951 році клуб вперше став чемпіоном Югославії.

Перші злети та падіння. Новий стадіон (1952—1966)Редагувати

Сезон 1952/53 знову став переможним для «Црвени Звезди». Після цього керівництво клубу зазнало змін: його президентом став Душан Благоєвич, Слободан Чосич обійняв посаду генерального секретаря, а виконавчим директором став Аца Обрадович на прізвисько Доктор О. Саме під час їхнього правління «црвено-бели» створили нове покоління гравців, яке 5 років поспіль домінувало в першості Югославії, а в сезоні 1956/57 дійшло до півфіналу Кубка європейських чемпіонів, де поступилося «Фіорентині» за підсумками двох матчів (0:1). Наступного року «Звезда» здобула Кубок Мітропи.

Загалом нова генерація белградського клубу, до якої входили Владімір Дуркович, Владімір Беара, Драгослав Шекуларац, Райко Митич, Бора Костич, Владиця Попович, Бранко Станкович, чотири рази поспіль тріумфувала в національній першості і двічі здобула Кубок країни, при цьому жодного разу не залишаючись без трофеїв впродовж п'яти поспіль сезонів. «Црвена Звезда» грала у швидкий атакувальний футбол, якій приніс їй значну популярність, — як в Югославії, так і навколо світу — а також заклав фундамент, що одну з провідних ролей у подальших успіхах «Звезди».

Наприкінці п'ятдесятих років «црвено-бели» вперше в своїй історії домінували в югославській першості. Проте впродовж наступних 7 років «Црвена Звезда» лиш раз тріумфувала в чемпіонаті і здобула один югославський Кубок, що не могло не відбитися на амбіціях белградського клубу. Апогеєм цього невтішного періоду був історичний антирекорд «Црвени Звезди» — 7 місце в сезоні 1962/63, не кажучи вже про чотири сезони поспіль нижче від 3 місця. Авторитетність «Звезди» вже тоді примітила вся Югославія, тому фанатам тяжко давалися їхні поразки. Бували випадки, коли сапортери вибігали на поле й вимагали від гравців пояснень за погану гру, та зрештою вони мали на це підстави, оскільки в сумнозвісному сезоні 62/63 «Црвена Звезда» сумарно забила 21 гол, що дорівнювало половині показника «Воєводини», яка фінішувала на 12-му місці.

Менше з тим, «звездаші» досягли непоганих успіхів на міжнародній арені, дійшовши до півфіналу Кубка ярмарків, де поступились лише «Барселоні». Наступного року «Црвена» взяла реванш в каталонського клубу, але в 1/4 фіналу зазнала поразки від «Роми» з рахунком 2:3 за сумою двох матчів. Поруч із міжнародними успіхами, «Звезді» вдалось переїхати на новий стадіон, відкритий 1 вересня 1963 року у матчі з «Рієкою», який відразу ж був охрещений Мараканою через свою атмосферність, подібною до бразильського стадіону[9]. У першому сезоні після новосілля «црвено-бели» здобули «золотий дубль». Та це була лише репетиція до нової сторінки життєпису белградського клубу.

Миляничева ера (1966—1975)Редагувати

Влітку 1966 року «Црвену Звезду» очолив її екс-гравець Милян Милянич. Перший сезон з цим керманичем команда завершила на п'ятому щаблі регулярної першості. Зрештою, генерація на чолі з Драганом Джаїчем, одним із найвеличніших гравців у югославській історії і найпотужніших вінгерів світу, залишила глибокий слід у югославському футболі. Уперше за власну історію клуб тричі поспіль здобув чемпіонську звитягу, а кожен «звездин» уболівальник знав імена Ачимовича, Дуйковича, Джорича, Карасія, Лазаревича тощо. Тим часом «звездаші» так само гучно заявили про себе на ниві європейської першості, диктуючи стандарти гри, наслідувані клубами зі Східної Європи. Щоправда, в сезоні 1970/71 «Звезда» фінішувала в національній першості з другим найгіршим показником у власній історії (6 місце), та він був компенсований звитягою у Кубку Югославії. Разом із тим, «Црвена Звезда» досягла напівфіналу Кубку європейських чемпіонів, де поступилася за сумою двох матчів атенському «Панатінаїкосу». У першій зустрічі, окрилені підтримкою 100 тисяч уболівальників, «црвено-белі» розгромили атенян (4:1), одначе поступилися 0:3 в атенському двобої. Позаяк «Звезда» здобула визнання європейського масштабу, а згодом і нову плеяду сербських молодих талантів, як-от Богичевич, Філіпович, Янкович, а надто Владімір Петрович на прізвисько Голуб (серб. Пижон / Pižon).

Окрім того, «Црвена» грала в швидкий, атакувальний та дуже результативний футбол, який, природно, привертав увагу вболівальників. З вісьмох сезонів тренерства Мілянича «червоно-білі» сім разів ставали найрезультативнішим клубом Югославії (у 1972 їх на один гол випередив «Вележ»). У 1974 «Звезда» здолала «Ліверпуль» в 1/8 фіналу Кубку чемпіонів, ставши другим іноземним клубом після «Ференцварошу», що здолав мерсісайдців на «Енфілді», а також єдиним клубом XX століття, що зробив це в КЄЧ/Лізі чемпіонів[10]. Однак у чвертьфіналі «звездаші» все ж поступилися майбутнім фіналістам турніру — мадридському «Атлетіко».

В наступному сезоні, який став останнім для Милянича, «Звезда» також досягла успіху на європейській ниві, щоправда, лише в Кубку володарів кубків. Проте тоді «црвено-бели» вперше в історії вийшли до його півфіналу, здолавши «Реал Мадрид» у другому чвертьфінальному матчі після 0:2 на «Бернабеу». В присутності 100 тисяч глядачів на «Маракані» Джаїч і Петрович знівелювали перевагу «вершкових», довівши матч до серії пенальті, в якій белградський клуб тріумфував — 6:5. Щоправда, в півфіналі «звездаші» програли «Ференцварошу», не спромігшись на м'яч у відповідь після голу угорців з пенальті на 83 хвилині у матчі-відповіді в Белграді, який зібрав 110 тисяч уболівальників за меншої на 14 тисяч кількості реалізованих квитків. У свою чергу, «Ференцварош» у фіналі поступився київським динамівцям на чолі із Лобановським.

Герби клубуРедагувати

Герби клубу «Црвена Звезда»
 
 
 
1995–2011.
2011–2019.
з 2019.

ДосягненняРедагувати

 
Фанати Звезди на домашньому стадіоні.

НаціональніРедагувати

ЧемпіонатиРедагувати

КубкиРедагувати

МіжнародніРедагувати

Статистика виступів клубу в євротурнірах УЄФАРедагувати

Турнір М Пер Н Пор
Кубок Європейських чемпіонів / Ліга чемпіонів УЄФА 126 62 25 39
Ліга Європи УЄФА / Кубок УЄФА 140 58 36 46
Кубок Кубків УЄФА 34 12 10 12
Суперкубок УЄФА 1 0 0 1
Міжконтинентальний кубок з футболу 1 1 0 0
Всього 302 133 71 98

Останнє оновлення: 11 грудня 2018

ПерсоналіїРедагувати

Склад командиРедагувати

Станом на 6 вересня 2020[11]
Позиція Гравець
1   ВР Зоран Попович
27   ВР Нікола Васільєвич
82   ВР Мілан Борян  
2   ЗХ Мілан Гаїч
5   ЗХ Мілош Дегенек
6   ЗХ Радован Панков
19   ЗХ Неманья Милунович
23   ЗХ Милан Родич
25   ЗХ Страхіня Єракович
44   ЗХ Стефан Гайдін
77   ЗХ Марко Гобелич
4   ПЗ Мирко Іванич
8   ПЗ Гелор Канга
10   ПЗ Александар Катаї
11   ПЗ Матео Гарсія
Позиція Гравець
20   ПЗ Нєгош Петрович
21   ПЗ Велько Сімич
22   ПЗ Велько Ніколич
24   ПЗ Желько Гаврич
29   ПЗ Душан Йованчич
35   ПЗ Секу Саного (в оренді з Аль-Іттіхада)
49   ПЗ Андрія Радулович
70   ПЗ Срджан Спиридонович
9   НП Мілан Павков
14   НП Річмонд Боак'є
17   НП Томане
31   НП Ель-Фарду Бен-Набуан
92   НП Алєкса Вуканович
99   НП Нікола Крстович

Відомі гравціРедагувати

ТренериРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. The home of Crvena zvezda. crvenazvezdafk.com. Процитовано 14 April 2020. 
  2. Трофеји у домаћим такмичењима (sr). sd-crvenazvezda.net. 28.01.2008. 
  3. Zvezdaša više od Partizanovaca Архівовано 9 червень 2007 у Archive.is, взято з www.sport.novosti.co.yu, 18 вересня 2007 (серб.)
  4. Svaki drugi Srbin navija za Crvenu zvezdu з from www.b92.net, 18 березня 2008 (серб.)
  5. Istraživanje: Beograd navija za Zvezdu (sr). 24 sata. 14.02.2012. Архів оригіналу за 22.03.2016. Процитовано 09.06.2016. 
  6. THE LIST: The greatest rivalries in club football, Nos 10-1, взято з www.dailymail.co.uk, 27 листопада 2009 (англ.)
  7. Настанак клуба (sr). Глас јавности. 
  8. Прва утакмица (sr). znanje.org. 
  9. Дом Црвене звезде (sr). ФК Црвена звезда. 
  10. На данашњи дан: Ливерпул — Црвена звезда 1:2
  11. Основний склад

ПосиланняРедагувати