Відкрити головне меню

Кубок Центральної Європи (фр. Coupe de l'Europe Centrale), відоміший як Кубок Мітропи (нім. Mitropapokal) — один з найстаріших міжнародних клубних футбольних турнірів, що проводився щорічно з 1927 року за участю представників низки європейських країн. До початку Другої Світової війни був одним з найпрестижніших європейських футбольних турнірів. У повоєнні роки був відновлений, однак не зміг повернути колишньої популярності і 1992 року припинив своє існування.

Кубок Мітропи
Засновано 1927 рік
Скасовано 1992 рік
Регіон Центральна Європа (УЄФА)
Кількість команд змінювалося

Неофіційна, однак найуживаніша назва турніру походить від німецькомовного слова Mitteleuropa, тобто Центральна Європа, а також відповідає назві компанії-спонсора змагання — німецької компанії Mitropa, оператора залізничних спальних вагонів, який надавав командам-учасницям турніру транспортні послуги.

ІсторіяРедагувати

 
Країни-учасниці довоєнних розіграшів Кубка Мітропи.

На початку XX сторіччя одними з основних осередків розвитку футболу у континентальній Європі були міста Австро-Угорської імперії, провідні клуби яких з 1897 року розігрували між собою трофей під назвою Кубок виклику. Після роспаду імперії за результатами Першої Світової війни країни, що утворилися на її теренах, продовжували перебувати в авангарді розвитку цього виду спорту. Зокрема одні з перших професійних футбольних ліг у Європі були створені в Австрії (1924), Угорщині (1925) та Чехословаччині (1926).

З метою подальшої популяризації футболу, відновлення спортивних зв'язків в регіоні та фінансової підтримки професійних футбольних клубів Генеральний секретар Австрійського футбольного союзу Гуго Майсль виступив у липні 1927 року з низкою ініціатив щодо проведення міжнародних турнірів за участі збірних команд та окремих клубів центральноєвропейських країн. Однією з таких ініціатив був клубний турнір, що згодом став відомим під назвою Кубок Мітропи, перший розіграш якого розпочався вже у серпні того ж, 1927 року.

Першими учасниками турніру, що проходив за так званою олімпійською системою, стали по два клуби з Австрії, Угорщини, Чехословаччини та Югославії. Перемогу у першому розіграші Кубка Мітропи святкувала празька «Спарта», яка здолала у фіналі віденський «Рапід». Країни-учасниці перших розіграшів Кубка делегували до участі у ньому чемпіона країни та або переможця національного кубка, або команду, що фінішувала другою у чемпіонаті.

1929 року в переліку країн-учасниць турніру Італія змінила Югославію, у 1934 кількість команд, що представляли кожну з країн було збільшено до чотирьох. 1936 року до участі у турнірі були запрошені представники Швейцарії, а 1937 року крім тих же швейцарців ще й представники Румунії та Югославії. 1938 року участь у турнірі припинили команди з Австрії, яка втратила незалежність в наслідок аншлюсу. Останній довоєнний розіграш турніру у 1940 році не був проведений до кінця. До стадії фіналу дійшли угорський «Ференцварош» та румунський «Рапід» (Бухарест), однак фінальні матчі не відбулися через критичне погіршання взаємовідносин між країнами в наслідок вимушеної передачі Румунією під тиском нацистської Німеччини Північної Трансільванії до складу Угорщини.

Протягом 1940-х турнір не проводився через Другу Світову війну та повоєнну відбудову. 1951 року відбувся перший подібний повоєнний турнір, що хоч і мав назву Кубок Центропи, однак зазвичай враховується до сукупної статистики Кубка Мітропи. З 1955 року було відновлене регулярне щорічне проведення Кубка Мітропи, який, втім, втратив рівень популярності довоєнного періоду через появу інших футбольних турнірів, насамперед започаткованого того ж 1955 року загальноєвропейського Кубка європейських чемпіонів.

З появою нових загальноєвропейських турнірів, зокрема Кубка володарів кубків у 1960 та Кубка УЄФА у 1971, престижність Кубка Мітропи дедалі зменшувалася. У 1980-х він остаточно перетворився на другорядний регіональний турнір, участь у якому брали переможці других за ієрархією футбольних ліг країн-учасниць.

Останнім переможцем турніру стала югославська команда «Борац» (Баня-Лука), яка виборола цей трофей у фінальному матчі 1992 року, що проходив у присутності менш ніж тисячі глядачів.

ФіналістиРедагувати

Рік Переможець Країна Рахунок Країна Фіналіст
1927 «Спарта» (Прага)   6-2, 1-2   «Рапід» (Відень)
1928 «Ференцварош»   7-1, 3-5   «Рапід» (Відень)
1929 «Уйпешт»   5-1, 2-2   «Славія» (Прага)
1930 «Рапід» (Відень)   2-0, 2-3   «Спарта» (Прага)
1931 «Фьорст» (Відень)   3-2, 2-1   ВАК
1932 «Болонья»   2-0, 0-1   «Фьорст» (Відень)
1933 «Аустрія» (Відень)   1-2, 3-1   «Інтер» (Мілан)
1934 «Болонья»   2-3, 5-1   «Адміра» (Відень)
1935 «Спарта» (Прага)   1-2, 3-0   «Ференцварош»
1936 «Аустрія» (Відень)   0-0, 1-0   «Спарта» (Прага)
1937 «Ференцварош»   4-2, 5-4   «Лаціо»
1938 «Славія» (Прага)   2-2, 2-0   «Ференцварош»
1939 «Уйпешт»   4-1, 2-2   «Ференцварош»
1940 «Ференцварош»   не відбувся   «Рапід» (Бухарест)
1941—1950 не проводився
1951[1] «Рапід» (Відень)   3-2   «Вакер» (Відень)
1955 «Ворош»   6-0, 2-1   УДА (Прага)
1956 «Вашаш» (Будапешт)   3-3, 1-1, 9-2   «Рапід» (Відень)
1957 «Вашаш» (Будапешт)   4-0, 1-2   «Воєводина»
1958[2] «Црвена Звезда»   4-1, 3-2   «Руда Гвезда»
1959 «Гонвед»   4-3, 2-2   МТК (Будапешт)
1960[3] Угорщина  
1961 «Болонья»   2-2, 3-0   «Нітра»
1962 «Вашаш» (Будапешт)   5-1, 1-2   «Болонья»
1963 МТК (Будапешт)   2-1, 1-1   «Вашаш» (Будапешт)
1964 «Спарта» (Прага)   0-0, 2-0   «Слован» (Братислава)
1965 «Вашаш» (Будапешт)   1-0   «Фіорентина»
1966 «Фіорентина»   1-0   «Єдинство»
1967 «Спартак» (Трнава)   2-3, 3-1   «Уйпешт»
1968 «Црвена Звезда»   0-1, 4-1   «Спартак» (Трнава)
1969 «Інтер» (Братислава)   4-1, 0-0   «Скло»
1970 «Вашаш» (Будапешт)   1-2, 4-1   «Інтер» (Братислава)
1971 «Челик»   3-1   «Аустрія» (Зальцбург)
1972 «Челик»   0-0, 1-0   «Фіорентина»
1973 «Татабанья»   2-1, 2-1   «Челик»
1974 «Татабанья»   3-2, 2-0   «Жилина»
1975 «Вакер» (Інсбрук)   3-1, 2-1   «Гонвед»
1976 «Вакер» (Інсбрук)   3-1, 3-1   «Вележ»
1977 «Воєводина»   переможець групового етапу
1978 «Партизан»   1-0   «Гонвед»
1979 не проводився
1980 «Удінезе»   переможець групового етапу
1981 «Татран»   переможець групового етапу
1982 «Мілан»   переможець групового етапу
1983 «Вашаш» (Будапешт)   переможець групового етапу
1984 «Айзенштадт»   переможець групового етапу
1985 «Іскра» (Бугойно)   переможець групового етапу
1986 «Піза»   2-0   «Дебрецен»
1987 «Асколі»   1-0   «Богеміанс 1905»
1988 «Піза»   3-0   «Дунаканьяр-Вац»
1989 «Банік» (Острава)   2-1, 2-1   «Болонья»
1990 «Барі»   1-0   «Дженоа»
1991 «Торіно»   2-1   «Піза»
1992 «Борац» (Баня-Лука)   1-1 по пен. (5-3)   «Будапешт»

Склади переможцівРедагувати

Гравці команд-переможців, які брали участь у фінальних матчах.

Переможець 1927 року — «Спарта» (Прага, Чехословаччина):

воротар — Франтішек Гохманн;
захисники — Ярослав Бургр, Антонін Пернер;
півзахисники — Франтішек Коленатий, Карел Пешек ( ), Фердинанд Гайний;
нападники — Адольф Патек, Йозеф Шима, Йозеф Мислик, Йозеф Сильний, Йозеф Горейс.

Тренер — Джон Дік.


Переможець 1928 року — «Ференцварош» (Будапешт, Угорщина):

воротар — Ігнац Амшель;
захисники — Геза Такач, Янош Хунглер ( );
півзахисники — Карой Фурманн, Мартон Букові, Елемер Беркеші;
нападники — Імре Коста, Йожеф Такач, Йожеф Турай, Ференц Седлачек, Вільмош Кохут.

Тренер — Іштван Тот.

На попередніх етапах також грали Анталь Ліка і Ізідор Ражо.


Переможець 1929 року — «Уйпешт» (Будапешт, Угорщина):

воротар — Янош Акнаї;
захисники — Карой Кеваго, Йожеф Фогль ( );
півзахисники — Ференц Боршаньї, Янош Кевеш, Янош Віг;
нападники — Альберт Штрек, Іштван Авар, Іштван Месарош, Іллеш Шпітц, Габор Сабо.

Тренер — Лайош Баняї.

На попередніх етапах також грали Імре Коста, Імре Хармат і Рудольф Ветцер.


Переможець 1930 року — «Рапід» (Відень, Австрія):

воротар — Йозеф Бугала;
захисники — Леопольд Цейка, Роман Шрамзайс;
півзахисники — Карл Раппан, Йозеф Смістик, Йоганн Вана;
нападники — Віллібальд Кірбес, Франц Веселік, Маттіас Кабурек, Йоганн Луеф, Фердинанд Весели ( ).

Тренер — Едуард Бауер.

На попередніх етапах також грали Штефан Скоумаль і Франц Смістик.


Переможець 1931 року — «Фірст Вієнна» (Відень, Австрія):

воротар — Карл Горешовський;
захисники — Карл Райнер, Йозеф Блум ( );
півзахисники — Віллібальд Шмаус, Леопольд Гофманн, Леонард Маху;
нападники — Антон Брозенбауер, Йозеф Адельбрехт, Фрідріх Гшвайдль, Густав Тогель, Франц Ердль.

Тренер — Фердинанд Фрітум.

На попередніх етапах також грали Леопольд Марат і Отто Каллер.


Переможець 1932 року — «Болонья» (Італія):

воротар — Маріо Джанні;
захисники — Еральдо Мондзельйо, Феліче Гаспері;
півзахисники — Маріо Монтесанто, Гастоне Бальді, Гастоне Мартеллі;
нападники — Бруно Маїні, Рафаель Сансоне, Анджело Ск'явіо ( ), Франсиско Федулло, Карло Регуццоні.

Тренер — Йожеф Надь.


Переможець 1933 року — «Аустрія» (Відень, Австрія):

воротар — Йоганн Біллич;
захисники — Карл Граф, Вальтер Науш ( );
півзахисники — Маттіас Наємник, Йоганн Мокк, Карл Галль, Карл Адамек;
нападники — Йозеф Мольцер, Йозеф Штро, Маттіас Сінделар, Камілло Єрусалем, Рудольф Фіртль.

Тренер — Йозеф Блум.


Переможець 1934 року — «Болонья» (Італія):

воротар — Маріо Джанні;
захисники — Еральдо Мондзельйо, Феліче Гаспері;
півзахисники — Маріо Монтесанто, Альдо Донаті, Джордано Корсі;
нападники — Бруно Маїні, Рафаель Сансоне, Анджело Ск'явіо ( ), Альдо Співак, Франсиско Федулло, Карло Регуццоні.

Тренер — Лайош Ковач.


Переможець 1935 року — «Спарта» (Прага, Чехословаччина):

воротар — Богуміл Кленовець;
захисники — Ярослав Бургр ( ), Йозеф Чтиржокий;
півзахисники — Йозеф Коштялек, Ярослав Боучек, Еріх Србек, Людевіт Радо;
нападники — Фердінанд Фацзінек, Олдржих Заїчек, Раймон Брен, Олдржих Неєдлий, Геза Калочаї.

Тренер — Ференц Седлачек.


Переможець 1936 року — «Аустрія» (Відень, Австрія):

воротар — Рудольф Церер;
захисники — Карл Андріц, Карл Сеста;
півзахисники — Карл Адамек, Йоганн Мокк, Вальтер Науш ( );
нападники — Франц Ріглер, Йозеф Штро, Маттіас Сінделар, Камілло Єрусалем, Рудольф Фіртль.

Тренери — Кальман Конрад, Вальтер Науш.


Переможець 1937 року — «Ференцварош» (Будапешт, Угорщина):

воротар — Йожеф Хада;
захисники — Шандор Татраї, Лайош Кораньї;
півзахисники — Бела Магда, Дьюла Польгар, Бела Секей, Дьюла Лазар;
нападники — Міхай Танцер, Дьюла Кіш, Дьордь Шароші ( ), Геза Тольді, Тібор Кемень.

Тренер — Еміль Раухмауль.


Переможець 1938 року — «Славія» (Прага, Чехословаччина):

воротар — Олекса Бокшай;
захисники — Карел Черний, Фердинанд Даучик ( );
півзахисники — Карел Пруха, Кароль Даучик, Отакар Ножирш, Властиміл Копецький;
нападники — Ладислав Шимунек, Вацлав Горак, Йозеф Біцан, Войтех Брадач, Рудольф Витлачил, Бедржих Вацек.

Тренер — Ян Райхардт.


Переможець 1939 року — «Уйпешт» (Будапешт, Угорщина):

воротар — Ференц Сіклаї;
захисники — Дьюла Футо ( ), Єне Фекете;
півзахисники — Анталь Салаї, Дьордь Сюч, Іштван Балог;
нападники — Шандор Адам, Єне Вінце, Дьюла Женгеллер, Ліпот Каллаї, Геза Кочиш.

Тренер — Бела Гуттманн.


Переможець 1951 року — «Рапід» (Відень, Австрія):

воротар — Йозеф Мусіл;
захисники — Макс Меркель, Ернст Гаппель;
півзахисники — Альфред Тайнитцер, Герхард Ганаппі, Еріх Мюллер;
нападники — Роберт Кернер, Йоганн Ріглер, Леопольд Гернгардт, Еріх Пробст, Альфред Кернер.

Тренер — Ганс Пессер.

У півфіналі виступав воротар Вальтер Земан.

ПриміткиРедагувати

  1. Розіграш 1951 року проходив як Кубок Центропи.
  2. Розіграш 1958 року проходив як Кубок Дуная.
  3. За результатами групового етапу переможцями стали клуби з Угорщини.

ПосиланняРедагувати