Фрунзе Михайло Васильович
Михайло Васильович Фрунзе (рос. Михаил Васильевич Фрунзе, 21 січня (2 лютого) 1885, Бішкек, Семиріченська область, Туркестанський край, Російська імперія — 31 жовтня 1925, Москва, РРФСР, СРСР) — російський революціонер, радянський державний і військовий діяч, військовий теоретик, один з основних воєначальників у Червоній армії під час громадянської війни в Росії та радянсько-української війни. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1920 — травні 1924 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в грудні 1921 — травні 1924 р. Член ЦК РКП(б) в березні 1921 — жовтні 1925 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК РКП(б) в червні 1924 — жовтні 1925 р. Кандидат у члени Організаційного бюро ЦК РКП(б) в червні 1924 — жовтні 1925 р. Батько Тимура Фрунзе.
| Михайло Васильович Фрунзе рос.Михаил Васильевич Фрунзе | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| січень 1925 року — жовтень 1925 року | |||
| Попередник: | Троцький Лев Давидович | ||
| Наступник: | Ворошилов Климент Єфремович | ||
| |||
| січень 1925 року — жовтень 1925 року | |||
| Попередник: | Троцький Лев Давидович | ||
| Наступник: | Ворошилов Климент Єфремович | ||
| Народження: |
21 січня (2 лютого) 1885 Пішпек, Пішпекський повітd, Семиріченська область, Туркестанське генерал-губернаторство, Російська імперія | ||
| Смерть: |
31 жовтня 1925 (40 років) Москва, СРСР[1] | ||
| Причина смерті: | хлороформ | ||
| Поховання: | Некрополь біля Кремлівської стіни | ||
| Країна: |
 Російська імперія →  СРСР | ||
| Освіта: | Санкт-Петербурзький політехнічний інститут[d] | ||
| Партія: | РКП(б) з 1904 року | ||
| Батько: | Фрунзе Василь Михайлович | ||
| Мати: | Бочкарова Мавра Юхимівна | ||
| Діти: | Фрунзе Тимур Михайлович і Фрунзе Тетяна Михайлівнаd | ||
| Наукова діяльність | |||
| Наукова сфера: | Військова справа | ||
| Відомий як: | революціонер, командуючий фронтів РСЧА | ||
| Автограф: | 
| ||
| Нагороди: | |||
|
| |||
|
| |||
Діяльність до революції
ред.З міщан, син фельдшера родом із Бессарабії. Одружений з З. А. Поповою, дочкою народовольця. Вперше познайомився з революційними ідеями в гуртку самоосвіти в гімназії в м. Вірному (тепер Алмати). У 1904 поступив в Петербурзький політехнічний інститут, вступив в Російську соціал-демократичну робочу партію. У листопаді вперше заарештований.
У «Криваву неділю» 9 січня 1905 брав участь в маніфестації на Палацовій площі в Петербурзі, був поранений у руку. Пізніше Михайло Васильович визнавав, що саме ця подія привела його в «генерали від революції».
В період революції 1905—1907 вів партійну роботу в Москві, з травня — в Іваново-Вознесенську і Шуї (під псевдонімом «Товариш Арсеній»), член комітету РСДРП. Один з керівників Іваново-Вознесенського загального страйку текстильників (травень-липень 1905). На чолі бойової дружини іваново-вознесенських та шуйських робітників брав участь у Грудневому озброєному повстанні 1905 в Москві. Делегат 4-го з'їзду РСДРП від Іваново-Вознесенської окружної організації.
24 березня 1907 арештований в Шуї, двічі (27 січня 1909 і 22-23 вересня 1910) засуджувався до страти, заміненої 10-ма роками каторжних робіт. Після 7 років ув'язнення у Володимирській, Миколаївській і Олександрівській каторжних в'язницях, у квітні 1914 вийшов на поселення в село Манзурка Іркутської губернії. У серпні 1915, після арешту за створення організації засланців, утік до Чити, де проживав за паспортом на ім'я В. Р. Василенка, працював у статистичному відділі переселенського управління і в редакції щотижневої газети «Забайкальський огляд». У 1916 переїхав до Москви, а потім на початку квітня з паспортом на ім'я М. А. Михайлова і скеруванням від Всеросійського земського союзу — до Білорусі. Створював підпільні партійні осередки в 3-й та 10-й арміях Західного фронту.
Після Лютневої революції 1917 — начальник мінської міської міліції, організатор комітету РСДРП, Мінської Ради робочих депутатів і Ради селянських депутатів, редактор більшовицької газети «Зірка». З кінця серпня голова Шуйської Ради робочих, селянських і солдатських депутатів, голова земської управи повіту і міської думи; представник Шуї на Демократичній нараді в Петербурзі.
Діяльність після революції
ред.У дні повстання в Москві в жовтні 1917 брав участь в боях у будівлі готелю «Метрополь». Депутат Засновницьких зборів від більшовиків Володимирської губернії. У першій половині 1918 року голова Іваново-Вознесенського губкому РКП(б), губвиконкому, губраднаргоспу і військовий комісар Іваново-Вознесенської губернії, з серпня 1918 військовий комісар Ярославського військового округу. У лютому-травні 1919 командувач 4-ю, в травні-червні — Туркестанськими арміями, в березні-липні — також Південною групою військ Східного фронту, з липня — всім Східним фронтом; за здійснення успішних наступальних операцій проти головних сил адмірала О. В. Колчака нагороджений орденом Червоного Прапора. У серпні 1919 — вересні 1920 командувач Туркестанським фронтом. Член комісії Туркестану ВЦВК і РНК (жовтень 1919 — липень 1920); прихильник «організації» революції в Бухарському еміраті шляхом вторгнення Червоної Армії, керував штурмом Бухари (30 серпня — 2 вересня 1920).
21 вересня 1920 згідно з наказом ЦК РКП(б), Реввійськрада утворила Південний (Кримський) фронт на чолі з Михайлом Фрунзе. До складу фронту увійшли 6-та, 13-та і 2-га Кінна армії. До листопада 1920 Фрунзе командував Південним фронтом, став організатором вигнання військ генерала П. М. Врангеля з Північної Таврії і Криму. Після штурму Перекопу надіслав до врангелівських військ телеграму, що пропонувала їм вільно покинути Крим в обмін на припинення опору; відозва, проте, не мала відгуку від Врангеля. 3 грудня 1920 призначений уповноваженим Реввійськради в Україні і командувачем збройними силами України і Криму, одночасно обраний членом Політбюро ЦК КП(б) У. 6 грудня надійшло доповнення — для боротьби з бандитизмом всі війська внутрішньої служби в Україні передавались під керівництво Фрунзе. З лютого 1922 до березня 1924 року — заступник голови РНК УРСР, одночасно працював заступником голови Української економічної ради.
Керував розгромом Повстанської армії Нестора Махна (за що в 1924 році нагороджений другим орденом Червоного Прапора) і загону Юрія Тютюнника.
Під час наступу військ П. Врангеля у вересні — жовтні 1920 р. Нестор Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту, що перебувало під керівництвом Михайла Фрунзе. Під час Перекопсько-Чонгарської операції махновські загони першими форсували р. Сиваш. Проте відразу після прориву до Криму і розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало раптове оточення та тотальне винищення махновських частин, що разом з ними увійшли на територію Криму. Під час цього загинула найбільш боєздатна частина повстанської армії, лише декілька сотень повстанців зуміли прорватись із Криму і доповісти решті махновців про зраду більшовиків[2].
У листопаді 1921 року очолював Надзвичайне посольство до Анкари для встановлення відносин між УСРР і Туреччиною, вів переговори з Мустафою Кемалем. 2 січня 1922 року від імені УСРР підписав україно-турецький договір.
З березня 1924 заступник голови Реввійськради СРСР і наркома з військових і морських справ, з квітня 1924 одночасно начальник штабу Червоної Армії і начальник Військової академії. З січня 1925 голова Реввійськради СРСР і нарком з військових і морських справ.
Під керівництвом Фрунзе проводилася військова реформа 1924—1925 — скорочення чисельності армії, введення принципу єдиноначальності, реорганізація військового апарату і політичного управління Червоної Армії, поєднання в структурі Озброєних Сил постійної армії і територіальних-міліційних формувань. Автор ряду військово-теоретичних робіт.
Військова доктрина, розроблена Фрунзе, побудована на прикладенні марксизму до військової теорії і приділяє особливе місце в армії політичним відділам і комуністичним осередкам.
Член ВЦВК, президії ЦВК СРСР. З 1921 член ЦК РКП(б), з 1924 кандидат у члени Політбюро ЦК.
Помер після операції виразки шлунку, в радянській періодиці вказувалося, що від паралічу серця. Існує версія, що його смерть не була випадковою, а була організована Сталіним, який особливо наполягав на госпіталізації. Вважають, що цей здогад вперше висловив Борис Андрійович Пільняк в його «Повісті непогашеного місяця». Цю ж версію відбито в творі (книзі і фільмі) Василя Аксьонова «Московська сага».
Похований на Красній площі у Москві.
Нагороди
ред.- Орден Червоного Прапора (08.07.1919) — наказ РВР № 133.
- Почесна революційна зброя (30.12.1920) — наказ РВР № 607.
- Орден Червоного Прапора (06.05.1924) — наказ РВР № 113.
Пам′ять
ред..jpg)
У Чернігові в 1928 році за ініціативи воїнів стрілецької дивізії імені Фрунзе було встановлене погруддя роботи І. А. Менделевича. З початком німецько-радянської війни воно було знищене німцями. Після закінчення війни погруддя було відновлене (автор і скульптор — А. А. Карнабіда, 1948). Увечері 14 жовтня 2014 року, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, група молоді зруйнувала пам′ятку[3] (див. Пам′ятники Чернігова).
У Ніжині встановлено пам′ятник М. В. Фрунзе (скульптор О. О. Тарасенко, 1968)
Ім′я Михайла Фрунзе мало Київське вище загальновійскове командне двічі Червонопрапорне училище.
Декомунізація
ред.В Україні постать Фрунзе як радянського військового діяча, голови Реввійськради СРСР, наркома з військових і морських справ, учасника встановлення радянської влади в Україні підпадає під Закон про декомунізацію[4]. Відтак, топонімічні назви, що увіковічують пам'ять радянського військового діяча, зникли з карт України, а його пам'ятники — з українських міст.
2 серпня 2019 році у місті Каховка, що на Херсонщині, було декомунізовано пам'ятник Михайлу Фрунзе[5].
![Погруддя Михайла Фрунзе у Чернігові, знесене 2014 року[6]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9F%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%A4%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B7%D0%B5_%D0%B2_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96.jpg)
![Погруддя Михайла Фрунзе в Сумах, знесене 2015 року[7]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9F%D0%BE%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%B4%D1%8F_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B7%D0%B5_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4_%D0%91%D0%9A_%D1%96%D0%BC_%D0%A4%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%B7%D0%B5_%D0%B2_%D0%A1%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%85.jpg)
Примітки
ред.- ↑ Фрунзе Михаил Васильевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Прах Нестора Махна може повернутися в Україну. Військовий навігатор України. 2 березня 2019. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 2 серпня 2019.
- ↑ У Чернігові зруйнували погруддя Михайла Фрунзе
- ↑ Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію | Офіційний вебсайт УІНП. www.memory.gov.ua. Архів оригіналу за 7 жовтня 2015. Процитовано 2 серпня 2019.
- ↑ На Херсонщині повалили радянський пам'ятник. ТСН.ua (укр.). 2 серпня 2019. Процитовано 20 вересня 2023.
- ↑ У Чернігові повалили Фрунзе. ФАКТИ ICTV (укр.). 15 жовтня 2014. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022.
- ↑ В Сумах снесли бюст Фрунзе | Данкор онлайн | Сумской информационный портал: все новости Сумщины. dancor.sumy.ua. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022.
Джерела та література
ред.- Г. В. Папакін. Фрунзе Михайло Васильович [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 337-338. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Література
ред.
- М. Дорошко. Фрунзе Михайло Васильович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Фрунзе Михаил Васильевич. Избранные произведения. — Москва : Ордена Трудового Красного Знамени Военное издательство Министерства обороны СССР, 1977. — 480 с. — 65 000 прим. (рос.)
Посилання
ред.- Фрунзе Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 1995. — 1000 екз.
.svg){kind=small}