Лютнева революція

Лютне́ва револю́ція 1917 ро́ку в Росії — революційні події лютого-березня 1917 року, що завершились падінням монархії у Російській імперії.

Лютнева революція
Революції 1917–1923 років
«Геть орла!», картина Івана Владимирова.

«Геть орла!», картина Івана Владимирова.
Дата: 8–16 березня 1917 [23 лютого – 3 березня]
Місце: Петроград, Російська імперія
Результат: Перемога революції:
Сторони
Російська монархія:
  • Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Петроградсська поліція
  • Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Жандарми
  • Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Петроградський гарнізон

Чорносотенці:

Росія Республіканці:

Соціалісти:

Втрати
1 443 вбитих
Арешт переодягнених городових. Петроград. Лютий 1917 року

ПричиниРедагувати

Була здійснена незабаром після відмови імператора Миколи II від 3-х прямих вимог до нього, отриманих від представників Англії, Франції та Італії, які були серед учасників шостої конференції країн-союзників по Антанті, що проходила в Петербурзі з 29 січня до 21 лютого 1917[1].

У січні 1917 року в Петербург приїхала Союзна комісія "благородних" італійців, французів і англійців (представників союзників Росії в Першій світовій війні - Ред.) і після наради з Гучковим, князем Львовим, Родзянко, генералом Полівановим, Сазоновим, англійським послом Б'юкененом та іншими опозиціонерами передали государю Миколі II наступні вимоги:

1. Введення в штаб верховного Головнокомандувача російської армії союзних представників з правом вирішального голосу.

2. Оновлення командного складу всіх російських армій за вказівкою держав Антанти.

3. Введення в Росії Конституції з відповідним міністерством.


На цих вимогах цар поклав наступні прекрасні і правдиві резолюції:


1. Зайве введення союзних представників в (російську армію - Ред.), бо своїх представників в союзні армії з правом вирішального голосу вводити не планую.

2. Теж зайве. Мої армії воюють з більшим успіхом, ніж армії моїх союзників.

3. Акт внутрішнього управління підлягає розсуду монарха і не вимагає вказівок союзників.


Після цього в англійському посольстві відбулося засідання за участю членів союзної комісії (Антанти - Ред.) і всіх вищезгаданих "опозиціонерів". На ньому було вирішено - "кинути законний шлях і виступити на шлях революції" при першому ж від'їзді государя до ставки. На посилення наклепницької агітації "вдячні і благородні союзні представники", які втратили совість і честь і забули все, чим вони зобов'язані імператору Миколі II, видали гроші.[1]

Іншими причинами також називають загострення політичної ситуації в Російській імперії через участь в Першій світовій війні 19141918 та внаслідок цього великі людські втрати на фронтах.

Мобілізація до армії значної кількості селян призвели до розорення та загального зубожіння значних мас населення імперії, поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів.

Початок революціїРедагувати

 
Голова Тимчасового комітету Державної Думи Михайло Родзянко

27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — Михайло Родзянко), створений вранці.

Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих, солдатських та матроських депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Миколу Чхеїдзе.

Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Чхеїдзе і Керенського.

Перехід влади до Тимчасового урядуРедагувати

В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів імперії заявив, що бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи.

Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету.

Того ж дня імператор Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд).

Інтереси різних країн і груп людей в переворотіРедагувати

Відому роль у загострення політичної ситуації в Російській імперії зіграли інтереси як союзників імперії по Антанті, так і її ворогів. А саме головного супротивника на фронті війни — Німецької імперії (див. «Пломбований вагон»). Це проявилося з одного боку:

 — у спробах утримані за усіляку ціну Російську імперію у війні (країни Антанти: Велика Британія, Франція);
 — а з іншого боку — у сепаратному виводі Російської імперії із війни (країни «Осі»: Німецька імперія, Австро-Угорщина). Таємне сприяння політичним та підривним силам зсередини країни з боку країн «Осі», мали на меті повалення наявного політичного режиму, забезпечення цих сил фінансовими та матеріальними коштами, зброєю тощо.


Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Книга От чести и славы к подлости и позору февраля 1917 г.. Good Book (рос.). Архів оригіналу за 16 грудня 2021. Процитовано 29 грудня 2021. 

Джерела та літератураРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

Довідково-енциклопедичні виданняРедагувати