Відкрити головне меню

Сушко Роман Кирилович

український військовий та політичний діяч
(Перенаправлено з Роман Сушко)

Рома́н Кири́лович Сушко́ (псевдо.: «Сич», «Кіндрат») (9 березня 1894(18940309), с. Ременів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 14 січня 1944, Львів) — український військовий та політичний діяч, поручник УСС, співорганізатор і полковник Січових Стрільців, співорганізатор, 6-й (01.1927—11.1928) та 10-й (кін.1929—06.1930) співзасновник та крайовий комендант УВО, співзасновник ОУН, командир «Легіону Сушка» (09.1939).

Роман Сушко
Роман Сушко
Полковник Роман Сушко
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 6-й крайовий комендант УВО
січень 1927 — листопад 1928
Попередник: Юліан Головінський
Наступник: Володимир Горбовий
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 10-й крайовий комендант УВО
кінець 1929 — червень 1930
Попередник: Омелян Сеник
Наступник: Юліан Головінський
 
Партія: УВО (19203 лютого 1929)
ОУН (3 лютого 192914 січня 1944)
Освіта: Львівська академічна гімназія
Ім'я при народжені: Роман Кирилович Сушко
Народження: 9 березня 1894(1894-03-09)
Ременів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Смерть: 14 січня 1944(1944-01-14) (49 років)
Львів, Дистрикт Галичина, Генеральна губернія
Національність: українець
Віросповідання: греко-католик
 
Військова служба
Роки служби: 19181944
Приналежність: Армія УНР
Рід військ: Січові Стрільці
Звання: OF-1a USR Oberleutnant.svg Поручник (обер-лейтенант)
11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

Друга Світова війна

Нагороди:
Хрест Симона Петлюри

ЖиттєписРедагувати

Народився 9 березня 1894 в селі Ременів, нині Кам'янка-Бузький район Львівська область, в родині Кирила та Марії Сушків. У Романа Сушка було п'ятеро братів та сестер: Василь (нар. 1875), Ганна (нар. 1878), Іван (нар. 1882), Юрій (нар. 1887), Пелагея (нар. 1890).

Закінчив Народну школу в рідному селі та у 1913 році філію Академічної гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету.

Військова діяльністьРедагувати

З 1914 поручник 2 сотні УСС (учасник боїв на Маківці й Лисоні). Протягом 5 місяців командував чотою, 6 місяців — 2-ю сотнею, 1 місяць — сотнею, 1 місяць — куренем.

У вересні 1916 р. потрапив до російського полону. Протягом 19161917 перебував у таборі для військовополонених австро-угорської армії у Царицині (Поволжя).

Останнє звання в австро-угорській армії — обер-лейтенант.

 
Роман Сушко в уніформі Січових Стрільців

13 січня 1918 р. разом з іншими полоненими старшинами Легіону УСС прибув до Києва, де вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців військ Центральної Ради.

Cпіворганізатор Січових Стрільців (СС)[1].

З 19 січня 1918 р. — командир 1-ї сотні 1-го куреня Січових стрільців військ Центральної Ради. З 01 березня 1918 р. — командир 4-го (1-го) полку Січових стрільців.

Після розформування полку німцями 30 квітня 1918 р. виїхав до Окремої Запорізької дивізії, де домовився про формування в її складі Окремого Січового куреня з галичан.

З травня 1918 року — командир 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави.

Наприкінці вересня 1918 року, після дозволу гетьмана П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців, переїхав разом з куренем до Білої Церкви, місця формування загону.

У вересні—листопаді 1918 року очолював 1-й піший курінь загону.

16 листопада 1918 січові стрільці під командою Сушка рушили залізницею з Білої Церкви на Київ; вночі вони зайняли залізничний вузол Фастів. 17 листопада вранці до Фастова прибула решта сил січових стрільців, С.Петлюра і Директорія; німецький гарнізон міста дотримався нейтралітету щодо дальшого просування республіканських підрозділів на Київ, того ж дня січові стрільці зайняли станцію Мотовилівка, гетьманські частини підійшли до станції Васильків.

З середини грудня 1918 року — начальник 1-ї Січової дивізії військ Директорії, до складу якої ввійшли 1-й (сформований з галичан), 2-й (сформований з селян-повстанців), 3-й та 4-й (сформовані з вояків Сердюцької дивізії гетьмана П. Скоропадського, які перейшли на бік Директорії) Січових полків.

17 січня 1919 року Роман Сушко з ударною групою Січової дивізії, близько 2 тисяч, прибули до Полтави на допомогу Петру Болбочану. Але виявилось, що Петро Болбочан залишив зі своїми військами місто. Січовики очолювані Романом Сушком здобули частину Полтави та утримували півтори доби. Проте після запеклих боїв з полками Віталія Прімакова та Дмітрія Шмідта, які переважали їх чисельно, змушені були 19 січня 1919 року залишити Полтаву. Роман Сушко разом зі своїми січовими стрільцями наприкінці січня 1919 року обороняв важливий залізничний вузол Гребінку від більшовицького наступу [2][3].

З кінця січня 1919 року — начальник Північної групи з оборони Коростенського залізничного вузла під Києвом, під час боїв був контужений.

Після скасування управління 1-ї Січової дивізії, з середини лютого 1919 року, Роман Сушко перебував на посаді отамана для доручень при командувачі Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР.

З середини липня 1919 року — начальник 11-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР.

По ліквідації СС, у грудні 1919 року інтернований польською владою у Луцьку.

З 31 березня 1920 року — командир 1-ї (згодом — 16-ї бригади) 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

На чолі збірної бригади 6-ї Січової дивізії брав участь у Другому Зимовому поході під командуванням Ю.Тютюнника (04–19.11.1921 р.).

Політична діяльністьРедагувати

У 1922 році повернувся до Львова, став одним із співзасновників Української військової організації і його крайовий комендант (19271930) на Заході України, кілька разів був ув'язнений поляками.

Співтворець ОУН, з 1929 року член Проводу Організації українських націоналістів.

У 1930-их на еміграції у Відні. З 1933 до 1938 перебув за завданням ОУН у США.

У 1938 — влітку 1939 рр. керував в Австрії підготовкою молодих військових кадрів ОУН.

На початку німецько-польської війни (1939) очолював українську військову групу (так званий «Легіон Сушка»), з якою дійшов до Стрия, але радянська окупація Галичини припинила її дії.

Напередодні Другої світової війни сформував з добровольців ОУН т. зв. Легіон Романа Сушка, на чолі якого брав участь у наступі німецької армії під час німецько-польської війни у серпні 1939 року.
Легіон дійшов майже до Львова, але змушений був повернути на захід, оскільки місто було віддане німецьким командуванням радянській стороні.

 
Пам'ятна дошка у Львові на вул. Винниченка, 3

З кінця 1939 р. жив у Кракові, призначений провідником ОУН на території Генеральної Губернії (19391941), на якій розбудував мережу ОУН і сприяв створенню УЦК.

Був проти розколу ОУН (1940) і залишився на боці полковника А. Мельника.

З літа 1941 перебував у Львові.

Автор статей на військові теми, спогадів про Базар і Січових Стрільців та книги «Хто убив полковника Отмарштайна» (1933).

Вбитий на одній з вулиць Львова 14 січня 1944 року пострілом у спину. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Представники ОУН (м) звинувачували у вбивстві «бандерівців»[4][5].

Особисте життяРедагувати

Під час перших визвольних змагань Роман Сушко одружився з княгинею Христиною Євгенівною Довгорукою[6]. У подружжя народилася донька Романна. Шлюб розпався у 1925 році.

ТвориРедагувати

  • Спогад про бій біля Базару
  • Спогад «Січові Стрільці за Центральної Ради»
  • Книга «Хто убив полковника Отмарштайна»[7].

Вшанування пам'ятіРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати