Відкрити головне меню

Омеля́н Се́ник (псевдо: Грибівський, Канцлер, Урбан[1]) (19 січня 1891(18910119), Яворів — 30 серпня 1941, Житомир) — український державник, військовий та політичний діяч, 9-й крайовий Командант УВО (02.1929-кінець 1929), член Вищого Проводу ОУН (1930), головуючий на II Великому Зборі ОУН у Римі (26.08.1939).

Омелян Сеник
Омелян Сеник

Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 9-й крайовий комендант УВО
Час на посаді:
лютий 1929 — кінець 1929
ПопередникБогдан Гнатевич
НаступникРоман Сушко

Народився19 січня 1891(1891-01-19)
Яворів, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер30 серпня 1941(1941-08-30) (50 років)
Житомир, Райхскомісаріат Україна
Національністьукраїнець
Політична партіяОУН

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився у м.Яворові (тепер Львівська область). На початку Першої світової війни 1914–1918 вступив до австрійської армії, згодом — сотник Галицької армії. З 1921 — член Української військової організації (УВО), входив до Начальної та Крайової Команди УВО, член «Летючої Бригади» УВО.

З лютого 1928 до кінця 1929 — 9-й крайовий Командант УВО. Деякий час — головний редактор органу УВО «Сурма». З 1927 — член Проводу українських націоналістів. У 1929 Сеник був делегатом Першого Конгресу українських націоналістів у Відні. У 1930 роках — член Вищого (чотириособового) Проводу ОУН. В організації відповідав за внутрішню політику і вів організаційну роботу. У 1930 році Сеник здійснив ряд організаційних поїздок до США, Канади, Аргентини, Бразилії.

В 1934 у Празі поліція захопила так званий «Архів Сеника», який містив відомості про підпільну діяльність ОУН. Це стало причиною численних арештів членів організації, а сам «Архів» — одним з головних документів звинувачення на Варшавському процесі 1935-36. Сеник був запідозрений у зраді, але Революційний трибунал ОУН цього не підтвердив. Омелян Сеник був головуючим на II Великому Зборі ОУН у Римі 26 серпня 1939 р..

У 1940 група провідних діячів ОУН почала вимагати відставки Сеника та Ярослава Барановського, що спричинило внутрішню кризу в ОУН і призвело до розколу організації. Сеник залишився у складі ОУН(м) і у подальшому був одним з найближчих помічників Андрія Мельника.[2].

На початку радянсько-німецької війни 1941-45 призначений керівником Основної похідної групи ОУН (А.Мельника), яка мала дістатися Києва і проголосити державність України.

Атентат в ЖитомиріРедагувати

Загинув 30 серпня 1941 року внаслідок теракту в Житомирі разом із Миколою Сціборським.

Після наради в обласній поліції, Сеник та Сціборський йшли до свого тимчасового помешкання. На розі Гімназійної і Бердичівської вулиць невстановлена особа здійснила постріли в спину[3]. Це сталось ввечері, приблизно о 19.30. Перший постріл прийшовся в Сеника і він помер відразу. На звук пострілу в побратима Сціборський обернувся і був смертельно поранений в обличчя та шию. Вбивцю націоналістів застрілив випадковий німецький вояк. Улас Самчук у книзі «На білому коні» написав:

"Під цим самим обідраним собором, на голій брукованій площі, нічим не захищені, виразно виділялись два горбики свіжої землі з дерев’яними на них хрестами. Тяжко повірити, що тут недавно знайшли свій життєвий кінець двоє найчільніших діячів українського модерного революційного опору – двоє довголітніх, невтомних шукачів розв'язки національного питання цього простору – Омелян Сеник і Микола Сціборський[4]."

Тарас Бульба-Боровець та мельниківське крило ОУН звинуватило у вбивстві представника ОУН(б) Кузія[5], але інші джерела дозволяють припускати, що за атентатом міг стояти агент НКВС Кіндрат Полуведько[6][7]. 7 вересня 1941 р. Провiд бандерiвського крила ОУН розiслав комунiкат, в якому приписування вбивства Сеника та Сціборського було названо «провокацiєю»[8]. Однією з найвірогідніших версій є здійснення вбивства німецькими окупантами, що доводять у своїх дослідженнях В. Гінда, І. Ковальчук, С. Стельникович.[9]

Похований 2 вересня на подвір'ї Спасо-Преображенського собору Житомира поруч з Миколою Сціборським.

Вшанування пам'ятіРедагувати

Омелян Сеник похований у Житомирі на подвір'ї Свято-Преображенського Собору.

Після приходу комуністичної влади могилу було зрівняно із землею. В квітні 1991 року силами громадянського комітету та активістів розшукали приблизне місце поховань. За світлиною часів війни, на якій біля могил Сціборського і Сеника сидить інж.Троян, знайшли місце, де могло бути поховання. Збереглось на той час дерево біля собору поруч з могилами. Там насипали горбик, встановили хрест. Але того ж дня хрест зламали. В серпні 1991 року на цьому місці встановили пам'ятну дошку і хрест. Однак, і цю дошку розбили. Володимир Лук'яненко з Коростеня виготовив нову пам'ятну дошку. Її забетонували, встановили варту.[10]

У 2005 році могила Сціборського та Сеника включена до Реєстру щойно виявлених та новозбудованих пам'яток культурної спадщини, має охоронний № 4051. Біля могили відбуваються вшанувальні мітинги, які проводять націоналістичні організації. Як правило, це відбувається 28 березня, в день народження М. Сціборського, 23 травня, на День Героїв та 30 серпня, в день смерті. Націоналісти Житомира мають намір встановити пам'ятний знак[11] на місці загибелі Сціборського та Сеника.

28 березня 2014 року на могилі Миколи Сціборського та Омеляна Сеника відкрито оновлений пам'ятний знак[12]

     

Джерела та літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Сеник Омелян
  2. До 120-річчя з дня народження Омеляна Сеника — одного із засновників та керівників УВО та ОУН
  3. Омелян Сеник, Микола Сціборський. Газета «Українське Слово» 11 вересня 1941 р. Архів оригіналу за 29 жовтень 2016. Процитовано 19 жовтень 2015. 
  4. Житомирщина пам'ятає
  5. Тарас Бульба-Боровець АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ
  6. Петро Мірчук НАРИС ІСТОРІЇ ОУН
  7. Павло Судоплатов СПЕЦОПЕРАЦІЇ. ЛУБ'ЯНКА ТА КРЕМЛЬ, 1930–1950
  8. Комунiкат ОУН (С. Бандери), 7 вересня 1941.
  9. Іван Ковальчук, Сергій Стельникович. Нарис історії діяльності ОУН під проводом А. Мельника на Житомирщині у другій половині 1941 року. Житомир. «Рута», 2011.
  10. Гарій Макаренко. Житомирщина пам'ятає.
  11. Рішення № 436 від 21 липня 2011 року (Виконавчий комітет) Про надання дозволу Житомирській міській організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода»
  12. | Біля Свято-Преображенського Собору у Житомирі встановили пам’ятник українським націоналістам

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати