Підмихайля

село в Калуському районі Івано-Франківської області (Україна)

Підмихайля — село Калуського району Івано-Франківської області. Розміщене між річкою Лімниця та лісовим масивом на крутому правому березі річкової долини.

село Підмихайля
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Калуський район
Рада/громада Підмихайлівська сільська рада
Код КОАТУУ 2622885601
Основні дані
Засноване 1453
Населення 2845
Площа 18,56 км²
Густота населення 153,29 осіб/км²
Поштовий індекс 77352
Телефонний код +380 03472
Географічні дані
Географічні координати 48°59′49″ пн. ш. 24°24′19″ сх. д.H G O
Водойми Бережниця, Лімниця
Місцева влада
Адреса ради 77352, с. Підмихайля, вул. Скородинського, 103а , тел. 91-7-30
Карта
Підмихайля. Карта розташування: Україна
Підмихайля
Підмихайля
Підмихайля. Карта розташування: Івано-Франківська область
Підмихайля
Підмихайля

CMNS: Підмихайля у Вікісховищі

ТопонімікаРедагувати

За версією Н. Руско (без посилання на документ) перша письмова згадка про Підмихале належить до 1394 року[1]. Назва походить від розміщення села під монастирем св. Михайла, який був на горі Жбир (21 листопада 2010 року Свято-Михайлівський Підмихайлівський чоловічий монастир відроджено[2]). В 1971—1989 рр. село називалося «Підмихайло». 1 жовтня 1989 р. рішенням облради уточнено найменування населеного пункту.[3]

ІсторіяРедагувати

28 листопада 1435[джерело?] року Ромаж з Підмихайля позивається в галицькому суді щодо 20 свиней і шкоди до Сидка з Кураша[4]. У податковому реєстрі 1515 року документується 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі[5].

За Королівською люстрацією 1565 року в селі налічувались 14 господарів, отаман Кость і піп (отже, була й церква).[6]

Міжвоєнний періодРедагувати

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в селі був осередок ґміни Подміхалє та постерунку поліції.

За переписом 1931 р. у селі було 682 двори і 2469 жителів, з яких 800 — поляки (однак польська статистика до них зараховувала і латинників, і українську шляхту, й українську інтелігенцію). Підтверджене повітовим плебісцитом бажання більшості селян навчати дітей українською мовою зневажив війт-поляк Старчевський[7]. У 1939 році в селі проживало 3100 мешканців (2470 українців, 50 поляків, 550 латинників і 30 євреїв)[8].

Друга світова війнаРедагувати

Після анексії СРСР в 1939 році Західної України почата насильна радянізація. На «виборах» 22 жовтня 1939 р. делегатом Народних Зборів Західної України від округу № 46 обрана Анастасія Захарівна Семаньків, 1899 р. н. У жовтні — листопаді 1940 р. вивезено до Сибіру сім родин. Рішенням Калуського РК КП(б)У від 31.01.1941 р. (затвердженим 13.02.1941 р. Станіславським обкомом КП(б)У) в селі був створений колгосп, названий на честь одного з організаторів Голодомору — імені Молотова. Результатом «діяльності» колгоспу був голод 1941—1942 років. Понад сорок чоловіків насильно мобілізовано до Червоної армії, більшість із них не повернулося до рідних домівок.

3 липня 1941 року в село вступили мадяри. Наступного дня провели схід села. Війтом став Тома Тимофійович Лесів. В березні 1942 року почалось вивезення на примусові роботи в Німеччину, вивезли 184 жителі села. У травні 1943 р. шість підмихайлівчан записалися до дивізії Галичина. 30.07.1944 в село знову ввійшла Червона армія. Насильно мобілізовано 107 чоловіків, 59 з них не повернулись[9].

 
Пам'ятний знак односельцям, які загинули на фронтах ІІ Світової війни та за встановлення радянської влади

За 1941—1944 роки в селі було спалено двадцять шість хат, загинуло двадцять троє мешканців. У боротьбі в рядах УПА проти окупантів загинули чотири односельці, вісімнадцять потрапили в полон і кинуті в концтабори Сибіру. За підтримку повстанців ув'язнено в концтабори чотирнадцять жителів села, сімнадцять родин (сорок чотири особи) виселено в Сибір і Казахстан.

В 1945—1946 роках в Підмихайля переселено українців із сіл Закерзоння: Переводів, Святкова Велика, Святкова Мала, Жидівське, Тиханя, Котань, Ожинна.

В січні 1946 р. для боротьби з УПА в кожному селі був розміщений гарнізон НКВД, в Підмихайлі — із 35 осіб (на допомогу готові були 1300 в Калуші, 300 — в Ріп'янці, 300 — в Яворівці і т. д.).

Радянський соціалізмРедагувати

10 грудня 1948 р. рішенням Калуського райвиконкому № 17 утворено колгосп імені Молотова зі 108 селянських господарств, а вже на квітень 1949 р. туди було загнано 242 господарства. В липні 1957 р після викинення Молотова з ЦК КПРС колгосп перейменовано на «40-річчя Жовтня». А в лютому 1959 р. називають в честь свіжоспеченого хрущовського ідеологічного дійства — «ХХІ з'їзду КПРС». У січні 1965 р. після кремлівського перевороту і скинення Хрущова знову перейменовують — «Авангард». У червні 1976 р. колгосп приєднано до новицького «Вільне Прикарпаття», а через 10 років — від'єднано і надано останню назву «Прогрес». 26 січня 2000 р. першими в районі жителі села на сході прийняли рішенні про проведення земельної реформи, в результаті 457 мешканців села отримали акти на землю, розпайовано було і майно колгоспу.

Кампанія 1951 року проти неугодних священиків торкнулась і місцевого пароха Підлисецького Е. Б., в якого комуністична влада відібрала житловий будинок, господарські будівлі та землю[10].

Радянська влада використовувала підмихайлівців гарматним м'ясом у військовому загарбанні Камбоджі, Єгипту (по одній людині), Чехословаччини (15), Афганістану (7). Ще семеро осіб були ліквідаторами аварії ЧАЕС,

КостелРедагувати

В селі був дерев'яний костел Святого Архангела Михаїла, збудований у 1880—1881 роках. Серед іншого облаштування у 1895 році встановлено орган. У1908 році утворено експозитуру в Підмихайлі, що об'єднувала римокатоликів Бережниці Шляхетської, Берлогів, Вістови, Добровлян, Грабівки, Завою, Ляндештрою, Мислова, Новиці, Підмихайля, Ріп'янки, Угринова Середнього, Угринова Старого і Яворівки. У 1925 році утворено парафію, до якої увійшли римокатолики перелічених сіл, за винятком Вістови. У 1945 році костел закритий після виїзду поляків до Польщі[11]. Після утворення колгоспу костел використовувався під склад отрутохімікатів і добрив. Подальша доля костелу була визначена рішенням правління колгоспу 17.06.1985 (протокол № 8, голова — В. І. Кидик, секретар — М. Ф. Іванюк) про відведення під будівництво клубу ділянки площею 0,5 га за рахунок аварійних споруд: комплексно-приймального пункту, культової споруди, автоваги колгоспу та павільйону автозупинки, а також присадибних ділянок. А 14.08.1985 Калуська районна рада рішенням № 183 «освятила» зруйнування костелу. 28 січня 1988 року о першій годині ночі колгоспним високопосадовцем костел спалено в ході підготовки місця під клуб, будівництво якого на кошти колгоспу розпочали негайно, а скінчили громадою аж через 23 роки у незалежній Україні 28 серпня 2011 року[12].

ШколаРедагувати

 
Школа

Парафіяльна школа відкрита в 1823 р., очолював її парох Павло Голендерський, навчалося 39 дітей, громада винаймала велику двокімнатну хату. В 1846 р. звели школу неподалік від церкви. В 1864 р. заснована народна школа державного підпорядкування, учителем був Лазар Гумінілович, навчалося 73 дитини. В 1874 р. з 343 дітей села відвідували школу тільки 84 (24 %), через що утворена етатова школа, яку утримувала і визначала вчителя громада. І вже 1895 року з 379 дітей школу відвідували 292 (77 %) при єдиному вчителі калушанині Титі Пітулею. Тому наступного року ввели другий клас і ще одного вчителя, а в 1899 р. — третій. В 1905 р. відкрито ще один паралельний клас і рільничий курс, працювало 5 вчителів, навчалося 294 учні.

З 1924 р. діяла 5-класна школа у 6-кімнатному будинку колишнього поміщика Трохніцького, проданому ним громаді. З 1929 р. школа стала 6-класною, з 1938 р. — 7-класною.

Під час німецької окупації діяла 6-класна школа. Після приходу радянської влади засновано прогресуючу середню школу і вже в 1948 р. відбувся перший випуск 10-го класу. У школі впродовж 1955—1959 рр. працював вчителем української мови і літератури відомий дисидент, член Координаційної ради Української Гельсинської Спілки Володимир Васильович Андрушко разом із дружиною — підмихайлівчанкою Магдою Крушельницькою.

В 1966  р. було зведено новий корпус школи, а в 1977 р. —— нову школу. 19 грудня 2016  р. відкрито дошкільний підрозділ на 50 місць у Підмихайлівському НВК (дошкільний заклад не функціонував у селі більше 20 років)[13].

3 вересня 1993 р. було відкрито дитячу музичну школу з контингентом 57 учнів[14].

 
Будинок дитячої творчості

Голови сільрадиРедагувати

Обов'язки голови Підмихайлівської сільської ради виконували: Семаньків Михайло Гнатович-1939-1941

Семаньків Михайло Гнатович -1945-1949

Мельник Іван Степанович -1949-1953

Штогрин Афанасій Дмитрович 1953—1955

Семаньків Михайло Юркович — 1955—1957

Томащик Йосиф Васильович -1957-1959

Завадецький Харитон Васильович -1960-1963

Після об'єднання сільських рад сіл Підмихайля та Бережниця: Петрів Василь Юстинович -1963-1965

Завадецький Харитон Васильович — 1965—1970

Габчак Галина Іванівна -1970-1987

Галій Тарас Васильович — 1988—1991

Томащик Василь Михайлович -1991-1992

Гулима Ярослав Михайлович — травень-серпень 1992

Прокопів Ярослав Андрійович -1992-2002

Литвак Михайло Іванович — 2002—2005

Олевич Галина Миколаївна — січень 2005 — квітень 2006

Кінаш Петро Йосипович — 2006—2010

Кубрак Ігор Васильович — 2010—2015

Мазур Богдан Васильович — з 2015.

Соціальна сфераРедагувати

 
Народний дім
  • Церква Архистратига Михаїла (храмове свято 21 листопада), збудована Іваном Данилківом 1891 року і розписана Корнилом Устияновичем[15] 1903 року, пам'ятка архітектури місцевого значення № № 491/1[16]. Того ж року перенесли стару дерев'яну дзвіницю від старої церкви з вулиці Кармелюка (за 300 м). Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. у підмихайлівській церкві 5 дзвонів діаметром 98, 72, 44, 35, 33 см, виготовлених у 1903, 1845, 1887, 1877, 1845 рр. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала.[17] В 1996 р. змурували нову дзвіницю. Зараз церква належить до Калуського благочиння Івано-Франківської єпархії ПЦУ. Настоятель митр. прот. Богдан Челядин
  • Народний дім.
  • Школа І-ІІІ ст.[18] на 500 місць (з 1994 р. є музей «Історія села Підмихайля»).
  • Амбулаторія (діє з 1975 р.).
  • Музична школа на 70 учнів.
  • 10 магазинів (з них 8 — продуктових і 2 — промислових), ритуальні послуги, ремонт взуття (на 01.01.2015 р.).
  • 751 двір, 2708 мешканців (на 01.01.2015 р.).

На околиці села з 1950-х років ведеться видобуток газу (18 свердловин Гриньківського газового родовища). Лісництво веде розробку лісового масиву.

У 1970-х роках збудовано двокілометровий обвідний канал річки Бережниця з метою запобігання повеневого затоплення села. Побічний ефект даного заходу виявляється зниженням рівня води у криницях та необхідністю їх поглиблення.

 
Колишній млин

МостиРедагувати

З усіх мостів (крім мосту через канал на Калуш) місцевий осередок комуністів позрізав металеві поруччя і поздавав на брухт, вдовольняючи таким чином щоденну потребу в самогоні. Хоча знаменитим на всю Україну село стало через інший місток — через Лімницю[19]. На тому місці стояв повноцінний міст ще за Австрії, зруйнований Першою світовою війною і відновлений за Польщі, спалений радянськими військами при втечі в 1941 році, але відбудований за півтора місяця німцями та ними ж остаточно зруйнований при відступі. Саме тут 6 липня 1965 року загинуло троє жителів села: М. Д. Федорів 1944 р.н., М. М. Богусевич 1943 р.н. та А. П. Богусевич 1933 р.н. У 1970-х роках був збудований пішохідний місток на тросах, який періодично ставав аварійним[20], а 24 липня 2008 року зірваний повінню і прибитий до калуського берега. Тільки зійшла вода — під'їхали міліціонери й болгаркою порізали і викрали металеві кутники і троси. До приходу режиму Януковича встигли виготовити за 91 тис. грн. проект містка. У 2012 році обіцянка збудувати місток стала на довиборах ключем перемоги члена партії регіонів (прокуратура мала незакриту проти нього справу на 1 млн грн). Активну участь (їх поїли горілкою) взяв осередок комуністів, та й осередок «Батьківщини» повним складом перейшов у партію регіонів. Але обіцянка — цяцянка, а мандат новоспечений депутат райради використав для витіснення з села укладачів якісного асфальтування вулиць і загріб собі всі підряди. Його «асфальт» сплив разом зі снігом, та й місток стовбичив недобудовою, а депутат утік. Тільки телескандал спричинив термінове фінансування в 2015 р. облрадою будівництва[21]. Та слугував людям місток тільки 5 років — до наступної повені.[22]

ВулиціРедагувати

У селі є вулиці[23]:

  • Богдана Хмельницького
  • Василя Стуса
  • Ватутіна
  • Гагаріна
  • Гайдамацька
  • Галицька
  • Гоголя
  • Довбуша
  • Зарічна
  • Зелена
  • Івана Сірка
  • Івана Франка
  • Кармелюка
  • Ковпака
  • Лесі Українки
  • Марка Черемшини
  • Миру
  • Михайла Грушевського
  • Молодіжна
  • Монастирська
  • Набережна
  • Перемоги
  • Романа Шухевича
  • Руданського
  • Скородинського
  • Тараса Шевченка
  • Українська
  • Чорновола
  • Ювілейна

Відомі людиРедагувати

  • Струтинський Михайло — український громадсько-політичний діяч та журналіст.
  • Надія Дичка (нар.1964) — українська поетка.
  • Роман Гайда (1928—1998) — український фізик, доктор фізико-математичних наук.
  • Семаньків Іван — кандидат медичних наук, автор книжки «Перемогла ідея».
  • Степан Павельчак — майстер спорту СРСР з велоспорту, срібний призер чемпіонату СРСР 1973 р. в м. Алітус.
  • Петро Мельник — майстер спорту з важкої атлетики.
  • Надія Руско — доктор філософії, викладач Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, автор книги про історію села Підмихайля.
  • Ярослав Федорович — кандидат технічних наук, доцент, лауреат державної премії у галузі науки і техніки.
  • Степан Якимович — автор і фундатор трьох християнських пам'ятників у селі.

ПриміткиРедагувати

  1. «Підмихайля: історико-краєзнавчий нарис» Надії Руско
  2. Відроджена святиня
  3. Нормативно-правові акти з питань адміністративно-територіального устрою України
  4. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.6, № 65(лат.)
  5. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  6. М. Грушевський. Жерела до істориї України-Руси, т. І — Львів, НТШ, 1895. — с. 62.
  7. Діяльність кружків українського педагогічного товариства «Рідна школа» на Калущині 30-ті рр. ХХ ст.
  8. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 33 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  9. На Другу світову війну з Підмихайля пішли 92-є бійців, з якої повернулися 45
  10. Рішення виконкому Підмихайлівської сільської ради № 9 від 29 червня 1951 р.
  11. Brzezina K.: Kościół parafialny p.w. Św. Michała Archanioła w Podmichalu//Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. 1: Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego.T. 10. — Kraków 2002 Międzynar. Centrum Kultury — 8ř ss. 450, nlb. 1, tabl. 194, il., mapa — s. 271—277 (пол.)
  12. Народний дім у Підмихайлі — окраса Прикарпаття
  13. До Дня святого Миколая у Підмихайлі відкрили дошкільний підрозділ на 50 місць
  14. У селі Підмихайля відзначили 20-річчя дитячої музичної школи
  15. У Підмихайлі школярі вивчають історію села та церкви на прикладі розписів Корнила Устияновича
  16. Церква Св. Арх. Михайла
  17. Австро-Угорщина реквізувала з храмів Калущини 355 дзвонів. — «Вікна», 2017.11.20.
  18. Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  19. Калушани із велосипедами на спинах навчилися залазити на недобудований міст, щоб перейти Лімницю
  20. Підмихайля просить пішохідний міст до Калуша
  21. Між Хотінем і Підмихайлям відкрили міст через Лімницю. — «Вісті Калущини», 2015.10.23.
  22. Паводок зруйнував міст, що з'єднує Хотінь з Підмихайлям. ФОТОФАКТ
  23. Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району

ПосиланняРедагувати