Пежанський Олександер Григорович
Олександер Григорович Пежанський (2 листопада 1892, Львів — 31 серпня 1972, Даунерс Гроув) — український архітектор і фотохудожник, живописець, вояк Української Галицької армії. Син архітектора Григорія Пежанського.
| Пежанський Олександер Григорович | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народження | 2 листопада 1892 |
| Смерть | 31 серпня 1972 (79 років) |
| Країна (підданство) |
 Австро-Угорщина ЗУНР УНР |
| Навчання | Національний університет «Львівська політехніка» |
| Діяльність | архітектор, фотограф, художник, військовослужбовець |
| Праця в містах | Львів |
| Архітектурний стиль | функціоналізм |
| Батько | Пежанський Григорій |
| Брати, сестри | Пежанський Михайло Григорович |
 Пежанський Олександер Григорович у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Народився 2 листопада 1892 року у Львові в родині архітектора Григорія Пежанського. Закінчив львівську гімназію. Від 1910 року навчався у Львівській політехніці. У цей час разом зі старшим братом Володимиром був членом напіваматорського оркестру учнів Львівської академічної гімназії та консерваторії. Брав участь в імпрезах хору «Бандурист». Навчався гри на скрипці в Музичному інституті ім. Лисенка. Член студентського товариства техніків «Основа», де на канікулах проводив курси з нарисної геометрії для абітурієнтів Політехніки. Захоплювався фотографією і живописом.
Під час першої світової війни перервав навчання і був мобілізований до австрійського війська. Брав участь у воєнних діях на східному та південному фронтах. 1917 року зумів продовжити навчання у Відні. 1918 року склав дипломний іспит у Львові. 1919 року зголосився до Української Галицької армії.
Пізніше працював у Львові архітектором. Проєктував житлові, громадські, та культові споруди у стилях модерну та функціоналізму у Львові та різних населених пунктах Західної України. Був членом Карпатського лещатарського клубу[1], Туристично-краєзнавчого товариства «Плай»[2], Союзу українських власників реальності у Львові[3].
1933 року одружився, 1936 народилась єдина донька. У Львові проживав на вулиці Пелчинській, 22, кв. 11 (тепер вулиця Вітовського)[4].
Під час другої світової війни виїхав із родиною до Польщі в м. Катовиці, де працював архітектором. Ухвалою від 16 червня 1955 року відзначений медаллю 10-ліття Народної Польщі[5].
1966 року виїхав до США. Писав спогади про часи служби в УГА. Помер 31 серпня 1972 року в селі Даунерс Гроув (Downers Grove) поблизу Чикаго.
Родина ред.
Дружина Ірина з дому Макарушка (1905—1995) і донька Дарія Ярошевич — активісти українських громадських організацій у Чикаго. Молодший брат Михайло Пежанський (1900—1987) — інженер-будівельник, термінограф.
Фотографія ред.
Одним із захоплень Олександра Пежанського була фотографія. Активний член Українського фотографічного товариства (УФТ), Пежанський одним із перших у Галичині зацікавився кольоровою фотографією. Брав участь у багатьох виставках УФТ у Львові, а після радянської окупації — у виставках Товариства в США. Здобув першу нагороду на виставці у Нью-Йорку (чорно-біла світлина під назвою «Спрацьовані руки»). Друкував роботи у журналі Спілки українок Америки, в інформаційному листку Українського конгресового Комітету Америки. Стараннями доньки Дарії Пежанської (Ярошевич) видавництвом Світло й Тінь 1992 року видано фотоальбом «Ностальгія» до 100-річчя з дня народження Олександра Пежанського (упорядник Василь Пилип'юк). До альбому увійшли світлини Прикарпаття початку XX століття та відомих релігійних діячів Західної України[6].
Архітектурні роботи ред.
- Нереалізований проєкт будинку бібліотеки для василіянського монастиря св. Онуфрія у Львові (1925)[7].
- Реставраційні роботи в будинках Народного дому у Львові (1927)[8].
- Проєкт церкви у селі Стрілків Стрийського району. Розроблений 1927 і доповнений 1929 року. До 1939 року будівництво не завершено і продовжено лише 1999 року за проєктом, допрацьованим А. Олійником[9].
- Церква святої Параскеви в селі Ільник Львівської області (1928)[10].
- Первинний проєкт реконструкції вілли Шухевичів на вулиці Барвінських, 7 від 1928 року. Перебудову завершено лише 1936 року під керівництвом Ярослава Фартуха-Філевича[11].
- Житлові будинки № 26—40 на вулиці Пісковій у Львові для українського кооперативу «Власна хата» (1927—1929)[12].
- двоповерхова торговельно-промислова споруда «Маслосоюзу» між вулицями Братів Міхновських та Головацького у Львові (1932)[13].
- Домівка Карпатського лещатарського клубу у Славському. Проєкт 1932 року був затверджений товариством[1] і до кінця року майже повністю реалізований[14].
- Церква святого Миколая в селі Ямниця Тисменицького району Івано-Франківської області. Збудована протягом 1933 року. Спорудженню передував інший проєкт авторства Льва Левинського, до реалізації якого не дійшло[4][15].
- Церква Царя Христа у стилі ар деко в Івано-Франківську (1928—1935)[16].
- Високогірна база-притулок українського Туристично-краєзнавчого товариства «Плай» на полонині Плісце в Ґорґанах, під горою Ґрофою. Проєкт в оригінальному бойківському стилі виконано Пежанським безкоштовно, реалізовано протягом 1933—1935 років[2].
- Мурована церква в селі Потелич, завершена 1936 року[17].
- Керівництво спорудженням шпиталю Народна лічниця на нинішній вулиці Озаркевича, 4 у Львові. Проєкт Євгена Нагірного[18][19]. Будівництво тривало у 1931—1937 роках[20].
- Церква в Озерянах Борщівського району (1937)[21].
- Проєкт церкви для села Лівчиці Городоцького району, розроблений 1929 року. Спорудження розпочато 1938 року після переробки проєкту архітектором Юрієм П'ясецьким. До 1939 не завершено[22].
- Модернізація проєкту мурованої церкви Успіння Богородиці в Бориславі (будівництво у 1928—1931 роках, первісний проєкт Сергія Тимошенка, керував спорудженням Лев Шелевич)[23].
- Прибутковий житловий будинок для товариства «Карпатія» на вулиці Глибокій, 11 у Львові (1938—1939)[24]
- Добудова вілли Дуніковських на вулиці Драгоманова, 42 у Львові для потреб музею[20].
- Мурована церква у селі П'ятниця. Спорудження розпочато 1935 року, але до 1939 не завершено. 1989 року будівництво продовжено[25].
- Конкурсний проєкт відбудови церкви Святого Духа у Львові, друга нагорода (1942, співавтор Оттон Федак)[26]. Девіз проєкту — «Чорний хрест у колі»[27].
- Проєкти народних домів для Звиняча і Космача Косівського району (не пізніше 1930).[28]
Примітки ред.
- ↑ а б Спорт // Діло. — 1932. — 14 червня. — № 129 (13077). — С. 6.
- ↑ а б Федорченко В. К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні. — К. : Вища школа, 2002. — С. 70. — ISBN 966-642-103-8.
- ↑ Ігнат Е. З життя наших установ // Діло. — 1928. — 25 травня. — № 115 (11388). — С. 3.
- ↑ а б Дейчаківський І. І. Ямничани. — Івано-Франківськ : Нова зоря, 2002. — С. 259. — ISBN 966-7363-96-1.
- ↑ Uchwałą Rady Państwa z dnia 16 czerwca 1955 r. nr 0/891 — na wniosek Ministra Budownictwa Miast i Osiedli — odznaczeni zostają «Medalem 10-lecia Polski Ludowej» // Monitor Polski. — 1 grudnia 1955. — № 112. — S. 1812.
- ↑ Трачун О. Й. Фотографія в Україні 1839—2010. — Харків : Сага, 2010. — С. 105. — ISBN 978-617-575-013-1.
- ↑ Вуйцик В. С. Монастир святого Онуфрія у Львові // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 59.
- ↑ Містерії. Що діється в «Народньому Домі»? // Діло. — 1928. — 21 квітня. — № 87 (11340). — С. 1.
- ↑ Пастух Р. І. Стрийщина крізь віки. Енциклопедична книга-альбом. — Дрогобич : Коло, 2011. — С. 330. — ISBN 978-966-2405-49-1.
- ↑ Слободян В. М. Церкви України. Перемиська єпархія. — Львів, 1998. — С. 676. — ISBN 966-02-0362-4.
- ↑ Прийма Л. За деякими пам'ятними львівськими адресами // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. X. — Львів: Новий час, 2001. — С. 98. — ISBN 966-95279-6-1.
- ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 558. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- ↑ В. Н-вич «Маслосоюз» на нових рейках. Пресова конференція у Краєвому Молочарському Союзі у Львові // Діло. — 1932. — 5 жовтня. — № 220 (13168). — С. 1.
- ↑ Спорт // Діло. — 1932 — 19 листопада. — № 257 (13205). — С. 6.
- ↑ Дейчаківськи І. І. Ямниця. — Львів : Червона калина, 1994. — С. 49. — ISBN 5-7707-0704-X.
- ↑ Pszczółkowski M. Architektura Stanisławowa II Rzeczypospolitej // Stan badań nad wielokulturowym dziedzictwem dawnej Rzeczypospolitej. — T. IV. — Białystok, 2013. — S. 411. — ISBN 978-83-934920-7-7. (пол.)
- ↑ Слободян В. М. Церкви… — С. 451.
- ↑ Росте Український Шпиталь! Реферат директора Народньої Лічниці, д-ра Тита Бурачинського, на пресовій конференції 7. Ц. М. (Докінчення) // Діло. — 1935. — 10 квітня. — № 94 (13992). — С. 4.
- ↑ Бурачинський Т. Непопулярна справа народного здоровля! // [[Діло|Діло]]. — 1937. — 1 травня. — № 95 (14638). — С. 21—22.
- ↑ а б Тимофієнко В. І. Пежанський Олександр Григорович // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
- ↑ Дописи // Діло. — 1937. — 13 листопада. — № 250 (14793). — С. 8.
- ↑ Слободян В. М. Церкви… — С. 240.
- ↑ Тарнавський Р. З історії будівництва і оздоблення Мразницької церкви // Галицька брама. — 1997. — № 8 (32). — С. 15.
- ↑ Архітектура Львова… — С. 565.
- ↑ Слободян В. М. Церкви… — С. 141.
- ↑ Вуйцик В. С. Конкурс на найкращий проєкт відбудови церкви Св. Духа // Галицька брама. — 2000. — № 6 (66). — С. 7.
- ↑ Практика проведення конкурсів у тогочасному Львові передбачала розгляд анонімних проєктів, котрі фігурували лише під умовними «девізами». Конверт з іменами учасників конкурсу відкривався лише після винесення рішення про розподіл нагород
- ↑ Вісти з «Рідної Школи» // Діло. — 1930. — 27 травня. — № 115 (12481). — С. 3.
Джерела ред.
- Гороховський А. З любов'ю до рідного краю (до виходу у світ фотоальбому О. Пежанського «Ностальгія») // Свобода. — 1993. — 9 липня. — № 129.
- Інж. Олександер Пежанський помер на 80-му році життя // Свобода. — 1972. — 2 вересня. — № 162.
- Ностальгія…: Фотоальбом / Упоряд. В. Пилип'юк. — Львів: Світло й тінь, 1992.
- Придаткевич Р. Спогади про бл. п. Олександра Пежанського (1892—1972) // Свобода. — 1973. — 1—3 березня. — № 38—40.
- У безмежній черзі… // Свобода. — 1972. — 4 жовтня. — № 183.
Посилання ред.
- Родина Пежанських. Про архітектуру і не тільки [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.]