Вулиця Драгоманова (Львів)

Ву́лиця Драгома́нова — вулиця в Галицькому районі міста Львова, місцевість Цитадель. Сполучає вулиці Грушевського, Коцюбинського та проспект Шевченка.

Вулиця Драгоманова
Львів
Вілла Дуніковського (нині — Національний музей у Львові. 2010 р.)
Вілла Дуніковського (нині — Національний музей у Львові. 2010 р.)
Вілла Дуніковського (нині — Національний музей у Львові. 2010 р.)
МісцевістьЦитадель
РайонГалицький
Назва на честьМихайла Драгоманова
Колишні назви
Гончарська алея, Гончарська вища, Гончарська, Мохнацького, Блюменштрассе, Мохнацького
австрійського періоду (українською)Гончарська алея
австрійського періоду (німецькою)Töpfer Gasse
польського періоду (польською)Garncarska wyźsza, Garncarska, Mochnackiego
радянського періоду (українською)Мохнацького
радянського періоду (російською)Мохнацкого
Загальні відомості
Протяжність610 м
Координати початку49°50′06″ пн. ш. 24°01′54″ сх. д. / 49.8351250° пн. ш. 24.0317778° сх. д. / 49.8351250; 24.0317778
Координати кінця49°49′52″ пн. ш. 24°01′35″ сх. д. / 49.8311944° пн. ш. 24.0265639° сх. д. / 49.8311944; 24.0265639
поштові індекси79005[1]
Транспорт
Рухдвосторонній
Покриттябруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки№ 5, 22, 42, 58[2]
Пам'ятникиПетру Прокоповичу, погруддя Митрополита Андрея, скульптура І. Франка
Навчальні закладифізичний, електроніки та комп'ютерних технологій факультети ЛНУ ім. І. Франка, Інститут фізичної оптики ім. О. Влоха, інститут біології клітини НАН України
Медичні закладиЛьвівський Обласний дитячий психоневрологічний диспансер
Заклади культуриНаукова бібліотека ЛНУ ім. І. Франка, Національний музей у Львові
Поштові відділенняВПЗ № 5 (вул. Мартовича, 2)[1]
Забудовакласицизм, необароко, конструктивізм, історизм
Підприємства«Сантехніка»
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMapr2630332
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Драгоманова у Вікісховищі

Прилучається вулиця Глібова.

Історія

ред.

Вулиця утворилася під час «глобального» впорядкування Львова на початку «ери» місцевого самоврядування. Відома від XVIII століття, як вулиця Гончарська вища. Від 1871 року — Гончарська. 1895 року — Мохнацькоґо, на честь польського письменника, історика, політичного публіциста Мавриція Мохнацького. Під час німецької окупації, від травня 1942 року вулиця мала назву — Блюменштрассе. У повоєнні часи вулиці не надовго повернули передвоєнну назву і вже 1946 року вулиця отримала сучасну назву — Драгоманова, на честь українського публіциста і громадського діяча Михайла Драгоманова[3].

Забудова

ред.

В архітектурному ансамблі вулиці Драгоманова переважають архітектурні стилі — класицизм, необароко, конструктивізм та історизм[4]. Декілька будинків внесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення[2].

№ 4 — у будинку містилася Повітова Ощадна каса та архітектурне бюро Альфреда Захаревича[5].

№ 5 — приміщення Наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка збудовано у 19011904 роках за проєктом архітектора Григорія Пежанського в стилі неоренесансу. Скульптурне оздоблення фасаду — фігури атлантів та каріатид виконав відомий польський скульптор Антон Попель[6]. Металеві конструкції триярусного книгосховища розроблені Яном Богуцьким, виготовлені на фабриці Зигмунта Пйотровича і Яна Шумана. Настінні розписи інтер'єру художника Юліана Макаревича[7]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 894-м[2].

№ 8 — на першому поверсі будинку у 1950-х роках містилася майстерня з індивідуального пошиття та ремонту взуття, у 19601980-х роках — комісійний магазин. У 2000-х роках — магазин косметики та ювелірних виробів.

№ 12 — у 1914 році в будинку містилася бойова управа Українських січових стрільців, до 1939 року — бурса Українського педагогічного товариства, нині — одне з приміщень фізичного факультету ЛНУ імені Івана Франка, кафедра теоретичної фізики. Тут також міститься редакція «Журналу фізичних досліджень».

№ 16 — будівля інституту біології клітини НАН України.

№ 17 — за цією адресою знаходилася Вілла В'єчинських. До наших часів не збереглася. У 1990 році на її місці збудовано новий корпус Наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка.

№ 19 — будинок із вежею, збудований в середині 1848 році за проєктом архітектора, ймовірно, Карла Гунґлінґера для Франциска-Ксаверія Чермінського[8]. Певний час тут були аудиторії університету, а у самій вежі містилася астрономічна обсерваторія. 1907 року обсерваторію перенесли на вул. Длугоша, 8. У 1960-х роках тут щонеділі відбувалися зустрічі членів львівського осередку Всесоюзного товариства філателістів. Взимку 2017 року закінчився багаторічний ремонт і нині тут знаходиться один з корпусів фізичного факультету ЛНУ імені Івана Франка.

№ 21 — вілла львівського правника та політика Леонарда П'єнтака. Тут у помешканні № 1 мешкала Катерина Залевська, дружина Владислава Залевського — власника цукерні на вул. Академічній, 10.

№ 22 — житловий будинок. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № № 895-м[2].

№ 23 — давня вілла Пілатів — професора, історика польської літератури Романа Пілата та професора, правника та економіста Тадеуша Пілата. У 19001918 роках тут мешкав видатний діяч українського спортивного руху Іван Боберський. Від 1992 року й донині приміщення займає Інститут фізичної оптики імені О. Г. Влоха.

№ 25 — вілла Гіжицьких, збудована у 1894 році за проєктом архітектора Якуба Любінгера, створеним у бюро Івана Левинського, збудували палацик для графа Леона Гіжицького. У фасаді будинку мотиви французького неоренесансу поєднуються із елементами народної архітектури. У 1950-х роках тут містився військкомат Ленінського району міста Львова, пізніше військовий суд Львівського гарнізону,[9] нині — Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області.

№ 27 — давній «Старий професорський будинок». Однією з найвизначніших постатей, що в ньому мешкала був Едвард Порембович (1862—1937) — романіст, автор конгеніального перекладу «Божественної комедії» Данте на польську мову, батько архітектора Стефана Порембовича[10].

№ 36 — вілла Жебровського, збудована у 1848 році за проєктом архітектора Едмунда Келера для Тадеуша Жебровського, яка, на жаль, не збереглася донині. Нині на її місці багатоквартирний житловий будинок[11].

№ 38 — будинок історика польського права Альфреда Ґалбана (1865—1924), посла до Галицького Сейму. У 1930-х роках тут знаходилася VI Приватна жіноча гімназія імені Нарциси Зміховської.

№ 42 — вілла Дуніковського, нині відома як Національний музей у Львові, збудована у 1897—1898 роках за проєктом архітектора Владислава Рауша на замовлення професора Львівського університету Еміля Дуніковського. У 1911 році митрополит Андрей Шептицький викупив віллу для потреб заснованого ним 1905 року єпархіального (церковного) музею. 11 липня 1911 року митрополит видає акт, згідно з яким науковій фундації «Церковний музей» надавалася назва «Національний музей. Ювілейна наукова фундація галицького Митрополита Андрея Шептицького»[12]. 1996 року на фасаді встановлено меморіальну таблицю з портретом колишнього директора музею Іларіона Свєнціцького[13]. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 86-м[2].

№ 48 — вілла Ґлонбінських, збудована 1901 року за проєктом Яна Шульца — один із перших зразків львівської архітектурної сецесії[14]. Перебудована 1931 року за проєктом Вавжинця Дайчака[15].

№ 50 — будівля факультету електроніки ЛЛНУ ім. І. Франка, збудована 1979 року за проєктом Мирона Вендзиловича[16].

№ 58 — вілла-замок, збудована у 1909 році за проєктом архітектора Людвіка Вельтце в стилі пізньої сецесії для Ю. Макаревича. Під час другої світової війни професор Макаревич займався таємним навчанням, а місцем зустрічі зі студентами була його вілла. Протягом трьох років близько півсотні студентів закінчили курс[17]. Нині цю адресу має львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер. У 2020 році Львівська обласна рада продала будівлю диспансера[18]. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 896-м[2].

Пам'ятники

ред.

На подвір'ї Національного музею імені Андрея Шептицького, 13 грудня 2013 року, під час проведення урочистостей, пов'язаних зі 100-літнім ювілеєм передачі Національного музею у Львові графом Андреєм Шептицьким в дар українському народові, було урочисто відкрито та освячено погруддя митрополита Андрея (1941, скульптор Сергій Литвиненко)[19]. Також на території музею знаходиться найперший та дуже оригінальний пам'ятник Петрові Прокоповичу — українському бджоляреві, основоположникові раціонального рамкового бджільництва, встановлений у 1935 році та є точною копією Прокоповичевого рамкового вулика та прикрашений бронзовим медальйоном з профілем Петра Прокоповича і зазначеними роками його життя: 1775-1850.

У фоє Наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка встановлено бронзову скульптуру І. Франка (скульптор Любомир Яремчук)[20].

Пам'ятні таблиці

ред.
  • Меморіальна таблиця Іванові Франку, встановлена у 1990 році на фасаді будинку № 5, у якому він працював у 19111912 роках. Таблиця виконана з бронзи скульптором Любомиром Яремчуком[20].
  • Меморіальна таблиця Константині Малицькій, встановлена на фасаді будинку № 12, урочисте відкриття якої відбулося 29 вересня 2009 року. Спонсорську допомогу на виготовлення таблиці надав Мистецький фонд імені Короля Данила. Автори меморіальної таблиці — заслужений діяч мистецтв України, скульптор Любомир Яремчук та професор, архітектор Василь Каменщик[21].
  • Меморіальна таблиця Українській бойовій управі Легіону Українських Січових Стрільців, встановлена на фасаді будинку № 12, урочисте відкриття якої відбулося 13 листопада 2011 року. Один з ініціаторів встановлення цієї таблиці — історик Ярослав Лялька.
  • Пам'ятна таблиця Іванові Боберському — видатному українському громадському, спортивному та військовому діячеві, професору, встановлена на фасаді будинку № 23, у якому він мешкав та працював у 19001918 роках.
  • Меморіальна таблиця Орестові Влоху — видатному українському фізику та громадському діячеві, засновнику інституту фізичної оптики у Львові.

Відомі люди

ред.

На вулиці Драгоманова народився Юрій Охріменко — видатний львовознавець, дослідник історії Львова, лікар-офтальмолог, кандидат медичних наук.

Примітки

ред.
  1. а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 19 серпня 2021.
  2. а б в г д е Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 19 серпня 2021.
  3. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 20.
  4. 1243 вулиці Львова, 2009, с. 130.
  5. Lwów: przewodnik… — S. 272.
  6. Rzeźba lwowska… — S. 115.
  7. Архітектура Львова, 2008, с. 289, 436–437.
  8. Архітектура Львова, 2008, с. 348.
  9. Архітектура Львова, 2008, с. 350.
  10. Lwów: przewodnik… — S. 274.
  11. Архітектура Львова, 2008, с. 349.
  12. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 192—193.
  13. Сидор О. Національний музей у Львові в історії музейництва Галичини кінця XIX — початку XX ст. // Літопис Національного музею у Львові. — Львів, 2004. — Вип. 3 (8). — С. 30.
  14. Архітектура Львова, 2008, с. 482.
  15. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 11.
  16. Архітектура Львова, 2008, с. 626.
  17. Kola J. Profesor Juliusz Makarewicz [Архівовано 4 березня 2017 у Wayback Machine.] // Kurier Galicyjski/ — 12—15 marca 2013. — № 5 (177). — S. 14—15. (пол.)
  18. Катерина Родак (3 вересня 2020). Львівська облрада продала колишній дитячий диспансер за 40 млн грн. zaxid.net. Zaxid.net. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
  19. На подвір'ї палацу встановлять бронзове погруддя Андрея Шептицького. lvivexpres.com. Експрес. 27 серпня 2013. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 19 серпня 2021.
  20. а б Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 213.
  21. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 213—214.

Джерела

ред.

Посилання

ред.