Мигія

село в Первомайському районі Миколаївської області (Україна)

Мигі́я — село в Україні, в Первомайському районі Миколаївської області. Населення становить 2099 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мигіївська сільська рада.

село Мигія
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Первомайський район
Рада/громада Мигіївська сільська рада
Код КОАТУУ 4825485101
Основні дані
Населення 2099
Площа 10 км²
Густота населення 209,9 осіб/км²
Поштовий індекс 55223
Телефонний код +380 5161
Географічні дані
Географічні координати 48°02′23″ пн. ш. 30°56′48″ сх. д. / 48.03972° пн. ш. 30.94667° сх. д. / 48.03972; 30.94667Координати: 48°02′23″ пн. ш. 30°56′48″ сх. д. / 48.03972° пн. ш. 30.94667° сх. д. / 48.03972; 30.94667
Середня висота
над рівнем моря
71 м
Водойми р. Південний Буг
Відстань до
районного центру
10 км
Найближча залізнична станція Первомайськ-На-Бузі
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 55223, с. Мигія, вул. Первомайська, 50, тел. 61-3-13
Карта
Мигія is located in Україна
Мигія
Мигія
Мигія is located in Миколаївська область
Мигія
Мигія

CMNS: Мигія на Вікісховищі

Розташоване на лівому березі річки Південний Буг за 10 км на схід від районного центру — міста Первомайська. Найближча залізнична станція — Первомайськ-На-Бузі на лінії Борщі — Підгородня. Селом проходить автодорога Р06 (БлаговіщенськеМиколаїв). Сільській раді підпорядковані села Гаївське і Куріпчине.

Зміст

ГеографіяРедагувати

Мигія — це справжня гірська країна серед неозорих степів, немов Маленька Швейцарія. Мабуть більш ніде немає такої великої кількості скелястих островів посеред Південного Бугу, річкових порогів, багатої флори та фауни. На Мигійських порогах проводяться міжнародні змагання з плавання на байдарках та рафтах, адже байдарочна траса займає 2 місце в Україні по складності спливу.

ІсторіяРедагувати

Село Мигія має багату віковічну історію. Територія довколо села була заселена з давніх давен. Поблизу сіл Мигія і Куріпчине виявлено поселення епохи неоліту, бронзи (VI, II тисячоліття до н. е.), скіфського періоду (V—II ст. до н. е.) і черняхівської культури (II—VI ст. н. е.).

На цій території побував давньогрецький історик Геродот (він досліджував грецькі поліси Причорномор'я) і за красу цього краю назвав його «Емігея», що в перекладі з грецької означає «моя земля».

На початку XVIII сторіччя на місці теперішнього села було засновано запорізький зимівник, що отримав свою назву від ближніх порогів. Мигією називались десять островів-порогів. Найбільші серед них Великий Мигіївський та Малий Мигіївський. За часів козацтва на території села розміщувалась Бугогардівська паланка — осередок козаків. Існує легенда, що навпроти, через річку була територія турків і вночі коли козаки розпалювали вогнища вони вдалині миготіли — звідси і пішла назва села (миготіти — Мигія). Також є припущення, що легендарний козак Козак Мамай був родом саме з цього села, мабуть тому один з островів названий його іменем — Мамаєвим.

 
Водяний млин Скаржинського (пізніше — електростанція),
2010 рік

На початку 1760-х років по балці Мигіївський Ташлик було встановлено кордон між Новослобідським полком і запоріжцями й ділив село на дві половини. Попервах тут селились селяни-втікачі з півночі України і Росії. Після ліквідації козаччини село входило до складу Ольвіопольського повіту.

В 1775 році Мигію з прилеглими землями було подаровано «кату запоріжців» генерал-аншефу Текелію П. А., проте невдовзі воно було викуплене підполковником Скаржинським П. М..

Дерев'яна церква Петра і Павла, за переказами старожилів, була перенесена з запорозького Гарду (можливо Текелим в 1775 р.). До 1827 року Петром Скаржинським була збудована нова кам'яна церква в візантійському стилі.

За даними на 1859 рік у власницькому селі Єлисаветградського повіту Херсонської губернії мешкало 1025 осіб (507 чоловіків та 518 жінок), налічувалось 163 дворових господарства, існували православна церква та суконна фабрика[1].

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі, центрі Мигиївської волості, мешкало 900 осіб, налічувалось 177 дворів, існували православна церква, школа, 2 лавки, трактир[2].

 
Вид на село. В центрі — будівля старої електростанції

В 1886 році поміщик Йосип Скаржинський, син Петра Скаржинського, побудував у селі лікарню, проте вона так і не була відкрита через функціональну непридатність будівлі. Тому в 1890 році в цій будівлі було відкрито сільськогосподарську школу з 4-річним терміном навчання. В 1913 році школа була реорганізована в училище. Також Йосип Скаржинський побудував великий водяний млин (автор проекту інженер Владислав Яскульський). Продуктивність млина складала до 3 тисяч пудів борошна на добу. Пізніше млин було переобладнано на електростанцію.[3]

З 1862 року в селі діяла прихідська школа, з 1887 року — земська однокомплектна школа.

У 1889 році поблизу села впав метеорит. При досконалому вивченні метеориту Мигії було виділено новий тип метеоритної речовини.

В 1898 населення Мигії складалося з самих українців, за виключенням кількох россіян та євреїв: 810 осіб чол. ст, 720 жін ст. В давніші часи населення Мигії складали запорожці та гайдамаки, про що свідчили також поширені тут прізвища: Запорожець, Верхогляденко, Половинщик, Цимбалістий, Компанійченко, Невдаха. В Мигії був цегляний завод, фабрика сукна. Також Мигія славилась вівчарством та кінним заводом, коні якого продавалися за високі ціни. Борошно з мигійського млина продавали в Константинополь, Варшаву та на місцевих ринках. В Мигії існувало земське однокласове училище (1898—1324 учні) та церковна школа грамоти для дівчаток (з 1893, в 1898—124 учениці), Ольгинська сільсько-господарська школа (з 1890, в 1898—265 учнів)

З 1917 — у складі УНР.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1932—1933 та 1946—1947.

Під час Другої світової війни село було у складі Рейхскомісаріату Україна, на самому кордоні з зоною окупації Румунії.

 
Вид на Мигійські пороги
 
Панорама на Південний Буг
 
Кряж над Південним Бугом [1]
 
Мигійські пороги на Південному Бузі

ОсвітаРедагувати

Мигіївська загальноосвітня школа добре відома не тільки в Первомайському районі, але й в усій області чудовим кадровим потенціалом, досягненнями вчителів та учнів у різного роду олімпіадах, конкурсах, змаганнях.

Дуже багато для школи зробив директор Вовк Сергій Степанович. Від самої ініціативи будівництва нової школи і аж до останнього свого подиху піклувався він про добробут альма-матері. Наразі його справу продовжує дружина Сергія Степановича — Вовк Світлана Анатоліївна — неперевершений спеціаліст, майстер своєї справи, людина, що вміє добитися і підтримки державних установ, і сприяння приватних власників.

Диво МиколаївщиниРедагувати

Мигія стала переможцем міжнародного інтерактивного конкурсу «Дива земель святого Миколая». Конкурс проходив протягом трьох місяців. Завдяки йому було названо 12 чудес Миколаївщини — найпривабливіші куточки природи, найцінніші історико-культурні пам'ятники. Не слід забувати, що 12 миколаївських чудес — це 12 потенційних туристичних маршрутів.

Символічно, підсумки були оголошені в День Святого Миколая. За результатами конкурсу найбільшим чудом Миколаївщини став регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя».

Результати конкурсу:

  1. Мигія — 789 голосів;
  2. Коблеве — 462 голоси;
  3. Очаків — 421 голос;
  4. Миколаївський зоопарк — 351 голос!

Відомі люди селаРедагувати

Випускниками Мигіївського аграрного технікуму в різні роки були: Герой Радянського Союзу Вахненко О. Я., Дорошенко М. Т., Берліян А. О., академік АН УРСР Василенко П. М., заслужений агроном Москаленко М. С., депутат Верховного Совєта СССР 9-го скликання Тимчак М. П. та інші.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. рос. дореф. XLVII. Херсонская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по сведеніям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ комитетомъ Министерства Внутреннихъ делъ. СанктПетербургъ. Въ типографіи Карла Вульфа. 1868. LXXX + 191 стор., (код 1712)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. Роман Маленков. Мигія. Водяний млин Скаржинського. Україна інкогніта. Процитовано 30.10.2016. 


  Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.