Відкрити головне меню

Максиміліан де Ангеліс (нім. Maximilian de Angelis; нар. 2 жовтня 1889, Будапешт — пом. 6 грудня 1974, Ґрац) — австро-угорський, австрійський та німецький часів Третього Рейху воєначальник, генерал артилерії (1942) Вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям (1943). Учасник Першої та Другої світових війн.

Максиміліан де Ангеліс
Maximilian de Angelis
Народження 2 жовтня 1889(1889-10-02)
Австро-Угорщина Будапешт
Смерть 6 грудня 1974(1974-12-06) (85 років)
Австрія Ґрац, Штирія
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Австрія Перша Австрійська Республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність Австро-Угорщина Сухопутні війська Австро-Угорщини
Flag of Austria.svg Збройні сили Австрії
Вермахт Вермахт
Вид збройних сил Сухопутні війська Австрії
Сухопутні війська Німеччини Сухопутні війська
Рід військ артилерія
піхота
Освіта Терезіанська академія
Роки служби 19101945
Звання General (Wehrmacht) 1.svg Генерал артилерії
Командування 76-та піхотна дивізія
XXXXIV армійський корпус
6-та армія
2-га танкова армія
Війни / битви
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Військовий Хрест Карла (Австро-Угорщина)
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Орден Михайла Хороброго
Лицарський Хрест ордена Корони Румунії
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»

БіографіяРедагувати

Максиміліан де Ангеліс народився 2 жовтня 1889 року в Будапешті в родині офіцера австро-угорської армії. Після завершення навчання у середній військових шкіл в Айзенштадті та у Вейсскірхені він поступив на навчання до Терезіанської військової академії у Вінер-Нойштадті. 18 серпня 1910 року прийнятий на військову службу лейтенантом до 42-го піхотного полку у Штайрі.

1 серпня 1914 року, практично відразу після оголошення війни Австро-Угорщиною Сербії, молодому офіцеру присвоєне звання обер-лейтенант з одночасним призначенням на посаду командира артилерійської батареї. Бої на Східному фронті, 7 вересня він вперше взяв участь у бойових діях у Галичині та на півдні Польщі. З 1 липня 1915 року М. де Ангеліс переведений до штабу єгерської дивізії, що вела бої на Італійському фронті. Надалі проходив службу на різних посадах воюючої австро-угорської армії. 3 листопада 1918 року, за декілька днів до завершення Першої світової війни, потрапив у полон до італійців. З полону був визволений лише 12 жовтня 1919 року.

Після повернення на Батьківщину продовжив службу в лавах Сухопутних військ Австрії. З січня 1926 року служив офіцером генерального штабу в бригаді в Санкт-Пельтені. Посідав різнорідні штабні та командні посади до гітлерівського аншлюсу країни. Ще з початку 1930-х років був активним прибічником націонал-соціалізму в армії, навіть був готовий під час липневого путчу 1934 року перебрати на себе військове командування у Відні.

У березні 1938 року протягом трьох днів тимчасово виконував посаду державного міністра оборони в кабінеті А. Зейсс-Інкварта. Після приєднання Першої Австрійської республіки до Третього Рейху перейшов на службу до нацистів. Вже 15 березня 1938 року йому присвоєне звання генерал-майор. Протягом півтора року займав різні вищі посади.

26 серпня 1939 року генерал-майор М. де Ангеліс призначений командиром 76-ї піхотної дивізії, яка розгорталася в III військовому окрузі під час 2-ї хвилі мобілізації вермахту. З початком вторгнення німецьких військ до Польщі входила до 5-ї армії генерала від інфантерії К.Лібмана, прикриваючи французько-німецький кордон по рубежу Лінії Зігфрида у секторі Саара.

У ході Французької кампанії дивізія М. де Ангеліса входила до XXIII армійського корпусу генерала від інфантерії А.Шуберта, активно діяла при прориві через Люксембург, у боях на лінії Мажино, під Верденом та Тулем. За бойові заслуги в битвах західної кампанії його відзначили двома Залізними хрестами.

У липні 1940 року піхотну дивізію перекинули до Польщі. А напередодні початку операції «Барбаросса», 76-та дивізія у складі XI армійського корпусу генерала від інфантерії Й. фон Корцфляйша була зосереджена в Румунії, в районі північніше Ясс.

З початком операції «Мюнхен» дивізія М. де Ангеліса завдавала удар на північному фланзі 11-ї армії, маючи завдання прорватися до Південного Бугу. Вранці 2 липня 1941 року німецько-румунські війська перейшли в наступ, завдаючи головного удару в напрямку Ясси-Бєльці силами двох німецьких армійських корпусів, а допоміжний удар — на Могилів-Подільський силами німецького армійського корпусу та румунського кавалерійського корпусу. Уже в перший день радянська оборона на річці Прут була прорвана на глибину 8-10 кілометрів і німці поринули вперед.

Надалі М. де Ангеліс бився на півдні України, бої за Кременчук, за Артемівськ. 26 січня 1942 року його призначили командиром XXXXIV армійського корпусу, що бився на Донбасі проти Червоної армії. 9 лютого 1942 року генерал удостоєний Лицарського хреста Залізного хреста, а вже 1 березня він став генералом артилерії.

Літом 1942 року з початком стратегічного наступу вермахту на південному фланзі німецько-радянського фронту, корпус генерала М. де Ангеліса вів бої на західному Кавказі, бої на Кубані, за Майкоп. Після переходу до оборони утримував туапсінський напрямок. З 1943 року почалися бої за кубанський плацдарм, потім відхід до Криму. З 22 листопада до 19 грудня 1943 року очолював 6-ту армію, що билася на півдні України. З 8 квітня 1944 року знову був командувачем 6-ї армії, яка відходила до Дністра.

18 липня 1944 року прийняв у генерала гірсько-піхотних військ Ф.Беме 2-у танкову армію, яка вела активні бойові дії в окупованій Югославії. Керував веденням ар'єргардних боїв при відході його з'єднань і частин до Белграда, у південно-західній Угорщині, південно-східній Штирії до Каринтії й далі на захід.

8 травня 1945 року командувач 2-ї танкової армії генерал артилерії М. де Ангеліс капітулював американським військам і перший час перебував у них у полоні. Однак 4 квітня 1946 року його перевели до югославського табору, де тамтешній суд виніс вирок — 20 років тюремного ув'язнення за злочини, які спричинили підпорядковані йому німецькі війська протягом 1944—1945 року. Проте, 5 березня 1949 року на полоненого генерала М. де Ангеліса разом із генерал-фельдмаршалом Е. фон Кляйстом чекала екстрадиція до Радянського Союзу. У лютому 1952 року його засудили до двох 25-річних термінів позбавлення волі.

11 жовтня 1955 року після візиту канцлера Західної Німеччини К.Аденауера до Москви, генерал М. де Ангеліс був звільнений та відправлений до Німеччини. Перший час мешкав у Ганновері, потім у Мюнхені. Тільки після амністії повернувся до Ґраца. 6 грудня 1974 року помер у віці 85 років і був похований на кладовищі Святого Леонарда в Ґраці.

НагородиРедагувати

Перша світова війнаРедагувати

Міжвоєнний періодРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945 — Die Inhaber der höchsten Auszeichnung des Zweiten Weltkrieges aller Wehrmachtteile. Friedberg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 978-3-7909-0284-6.(нім.)
  • Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.(нім.)

ПосиланняРедагувати


Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
сформована
 
командир 76-ої піхотної дивізії

26 серпня 1939 — 26 січня 1942
Наступник:
генерал-лейтенант
Карл Роденбург
Попередник:
генерал-лейтенант
Отто Стапф
 
командир XXXXIV армійського корпусу

26 січня 1942 — 30 листопада 1943
Наступник:
генерал від інфантерії
Фрідріх Кошлинг
Попередник:
генерал-полковник
Карл-Адольф Голлідт
 
командувач 6-ої армії

22 листопада — 19 грудня 1943
8 квітня — 16 липня 1944
Наступник:
генерал артилерії
Максиміліан Фреттер-Піко
Попередник:
генерал гірсько-піхотних військ
Франц Беме
 
командувач 2-ої танкової армії

18 липня 1944 — 8 травня 1945
Наступник:
капітуляція


ПриміткиРедагувати