Відкрити головне меню

Півні́чно-Кавка́зька опера́ція (1 січня — 4 лютого 1943) — стратегічна наступальна операція південного крила радянських військ на Північному Кавказі, частина битви за Кавказ 1942-43.

Північно-Кавказька операція
Северо-Кавказская операция
Битва за Кавказ
Німецько-радянська війна
Map North-Caucasian operation.1943.jpg
Карта Північно-Кавказької наступальної операції 1943 року
Дата: 1 січня4 лютого 1943
Місце: Кубань, Північний Кавказ
Результат: перемога радянських військ; визволення від німецьких військ значної частини Північного Кавказу
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
СРСР Єременко А. І.
СРСР Малиновський Р. Я.
СРСР Масленников І. І.
СРСР Тюленєв І. В.
СРСР Петров І. Ю.
СРСР Октябрьський П. С.
Третій Рейх Е. фон Манштейн
Третій Рейх Е.фон Кляйст
Військові формування
Південний фронт
Закавказький фронт
Північно-Кавказький фронт
Чорноморський флот
Група армій «Дон»
* оперативна група «Голлідт»
* 4-та танкова армія
Група армій «A»
* 1-ша танкова армія
* 17-та польова армія
Військові сили
1 145 300 чол.
11 341 гармат і мінометів
1 278 танків
900 літаків
764 тис. чол.
5 290 гармат і мінометів
700 танків
530 літаків
Втрати
154 539 чол.[1] 281 000 чол.[неавторитетне джерело]

ЗмістРедагувати

Наступальна операція військ Південного, Закавказького та Північно-Кавказького24 січня) фронтів проводилася у взаємодії з Чорноморським флотом з 1 січня по 4 лютого з метою розгрому північно-кавказького угруповання військ Вермахту та звільнення Північного Кавказу.

На початок 1943 року війська Сталінградського1 січня 1943 — Південного) фронту (5-та ударна, 2-га гвардійська, 51-ша і 28-ма загальновійськові, 8-ма повітряна армії під командуванням генерал-полковника А. І. Єрьоменко, з 2 березня генерал-лейтенанта Р. Я. Малиновського) в результаті Котельниківської операції 1942 вийшли на рубіж Лозна, Приютне утворивши загрозу тилам ворожого угруповання на Північному Кавказі.

Війська Закавказького фронту (генерал армії І. В. Тюленєв), зведені в дві групи, оборонялися в 1000 км смузі від Ачікулак до Новоросійська: Північна група військ (44-та, 58-ма, 9-та і 37-ма армії, 4-й Кубанський і 5-й Донський гвардійські кавалерійські корпуси (генерал-лейтенант І. І. Масленников) — на рубежі Ачікулак, південніше Нальчика; Чорноморська група військ (46-та, 18-та, 56-та і 47-ма армії, генерал-лейтенант І. Ю. Петров) — на рубежі Терська, Шаумян, Новоросійськ. Війська Закавказького фронту підтримували 4-та і 5-та повітряні армії. Фронту в оперативному відношенні підпорядковувався Чорноморський флот (віце-адмірал П. С. Октябрьський). Всього у складі Південного та Закавказького фронтів було 55 стрілецьких дивізій та 41 бригада, 2 танкових, 2 механізованих і 2 кінних корпуси (понад 1 млн чол., 11 341 гармат і мінометів, 1 278 танків, 900 літаків).

Південному фронту протистояли оперативна група «Голлідт» і 4-та танкова армія групи армій «Дон» (генерал-фельдмаршал Е. фон Манштейн), Закавказькому фронту — 1-ша танкова і 17-та польова армії групи армій «A» (генерал-полковник, з 1 лютого генерал-фельдмаршал Е.фон Кляйст) — всього 32 піхотних, 8 танкових і 3 моторизовані дивізії (764 тис. чол., 5 290 гармат і мінометів, 700 танків, 530 літаків).

Задум радянського командування передбачав узгодженими ударами військ Південного і Закавказького фронтів із північно-східного, південного і південно-східного напрямків розчленувати і розгромити головні сили групи армій «A», не допустивши її відходу з Північного Кавказу. Південний фронт завдавав головний удар арміями правого крила (5-та ударна і 2-га гвардійська) на Ростов і відрізав шляхи відходу на захід формуванням групи армій «A», а арміями лівого крила (51-ша і 28-ма) наступати на Сальськ, Тихорєцьк, назустріч військам Закавказького фронту, щоб спільними діями оточити і знищити угруповання противника в межиріччі Кубані і Манича. Закавказький фронт мав завдання завдати головний удар на своєму лівому крилі основними силами Чорноморської групи військ (18-та, 56-та і 47-ма армії) на Краснодар, Тихорєцьк, назустріч військам Південного фронту, а силами Північної групи військ не допустити відходу військ Вермахту, притиснути основні його сили до Головного Кавказького хребта і знищити їх. Чорноморський флот, надаючи сприяння Чорноморській групі військ, повинен був частиною сил розгорнути активні дії на комунікаціях супротивника і підготувати висадку десанту в його тилу.

1 січня війська Південного фронту перейшли в наступ на ростовському і сальському напрямках. Одночасно командування Вермахту, намагаючись уникнути оточення 1-ї танкової армії, стало відводити її з району Моздок, Нальчик, Прохолодний в загальному напрямку на Ставрополь. 3 січня Північна група військ почала переслідування військ супротивника, що відходили. 7 січня кавалерійські корпуси і танкові частини Північної групи військ були об'єднані в кінно-механізовану групу, яка мала завдання вийти в район Невинномиська або Армавіра і відрізати шляхи відходу німецьких військ на північний захід.

Однак німці зуміли організовано відійти на укріплений рубіж оборони по річкам Кума і Золка, де 8-10 січня військам Північній групі довелося вести запеклі бої. 11-12 січня з району на південь від Нефтегорська, Шаумян перейшли в наступ ударні угруповання 46-ї та 18-ї армій. До середини січня війська Південного фронту вийшли у великий закрут Дону і до Маничського каналу і на підступи до Ростова, а війська Північної групи військ, переслідуючи супротивника, звільнили міста Малгобек, Моздок, Нальчик, Прохолодний, Георгіївськ, Мінеральні Води, П'ятигорськ, Єсентуки, Кисловодськ і досягли кордону Сергіївка, Курсавка, Черкеськ. 21 січня з'єднання 44-ї армії штурмом оволоділи Ставрополем. До 24 січня війська Південного фронту і Північної групи військ відкинули німецькі війська на рубіж Сіверський Донець, Біла Глина, Армавір, Лабінськ. До цього ж часу 56-та армія, що перейшла в наступ 16 січня, вийшла на ближні підступи до Краснодару. Щоб не дати втекти ворогу до Криму через Керченську протоку, Ставка ВГК наказала Чорноморській групі військ головними силами опанувати Новоросійськ і звільнити Таманський півострів, а правофланговими з'єднаннями вийти в район Краснодара. 24 січня Північна група військ була перетворена на Північно-Кавказький фронт (генерал-лейтенант, з 30 січня 1943 генерал-полковник І. І. Масленніков), який отримав завдання — військами правого крила (44-та, 58-ма армії та кінно-механізована група генерал-лейтенанта Н. Я. Кириченко) розвивати удар на Тихорєцьк, станицю Кущевська, завдати поразки частинам 1-ї танкової армії противника, що відступали, і у взаємодії з лівим крилом Південного фронту опанувати Батайськ, Азов і Ростов. В подальшому форсувати Таганрозьку затоку і вийти на її північний берег в районі Крива Коса, Будьонівка військами лівого крила (9-та і 37-ма армії) наступати на станицю Тимашевська і Краснодар і спільно з Чорноморською групою військ розгромити німецьку 17-ту польову армію. Наприкінці січня — початку лютого війська Північно-Кавказького фронту звільнили Кропоткін, Тихорєцьк, з півдня вийшли на підступи до Ростова-на-Дону, до Таганрозької затоки в районі Єйська і потіснили супротивника в районі північно-східніше Краснодара. Тим часом війська Південного фронту висунулися на східні підступи до Шахт, Новочеркаськ і Ростов. 29 січня війська Чорноморської групи звільнили Майкоп і до 4 лютого вийшли на рубіж р. Кубань і в район станиці Усть-Лабінська. На цьому Північно-Кавказька операція завершилася.

Водночас, радянському командуванню не вдалося реалізувати головне завдання щодо розгрому південного угруповання німецького Вермахту на Східному фронті. Більш того німецьким військам на Північному Кавказі вдалося уникнути розгрому і відносно організовано відійти в західну частину Краснодарського краю, залишивши за собою Краснодар та утворивши потужний плацдарм на цьому напрямку. Переважна більшість решти військ відійшла в район північніше Ростова.

ПриміткиРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати