Тюленєв Іван Володимирович

Тюле́нєв Іва́н Володи́мирович (16 (28) січня 1892(18920128), с. Шатрошани, тепер Сурського району Ульяновської області — 15 серпня 1978, Москва) — радянський воєначальник, генерал армії (1940), Герой Радянського Союзу (21.02.1978), повний кавалер Георгіївського хреста. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1941—1952 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання.

Тюленєв Іван Володимирович
рос. Иван Владимирович Тюленев
Ivan Vladimirovich Tyulenev 2.jpg
Ім'я при народженні рос. Иван Владимирович Тюленев
Народження 16 (28) січня 1892(1892-01-28)
Російська імперія с. Шатрашани,
Симбірська губернія
Російська імперія
Смерть 15 серпня 1978(1978-08-15) (86 років)
СРСР Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Країна СРСР СРСР
Приналежність Flag of Russia.svg Російська армія
Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ кавалерія, піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 19131978
Партія КПРС
Звання RAF A F9GenArmy since 1974h.svg Генерал армії
Командування СРСР СРСР Командувач Московським та Харківським військовими округами, Командувач Південним та Закавказьким фронтами,
Командувач 28-ї армії
Війни / битви Перша світова війна,
Громадянська війна в Росії,
Вторгнення СРСР до Польщі,
Друга світова війна
Інше «Советская кавалерия в боях за Родину»,
«Через три войны»,
"Крах операции «Эдельвейс».
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Кутузова I ступеня Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»

Нагороди Російської імперії:

Георгіївський хрест 1 ступеня
Георгіївський хрест 2 ступеня
Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня

Нагороди інших країн

Медаль за укріплення дружби по зброї (Чехословаччина)
Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)
CMNS: Тюленєв Іван Володимирович у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився 16 (28) січня 1892 року в родині робітника. Закінчив сільську початкову школу в 1903 році. Працював в селянському господарстві, різноробочим на крохмале-паточному заводі в Симбірську (нині Ульяновськ), підручним коваля, робітником на цегельному заводі. У 1908—1913 роках — матрос на Астраханських рибних промислах.

На військовій службі в Російській імператорській армії з 1913 року, служив у 5-му драгунському Каргопольському полку в Казанському військовому окрузі. Брав участь у Першій світовій війні з вересня 1914 року в складі цього полку, практично всю війну входив в 5-у кавалерійську дивізію. Воював на Західному, Південно-Західному і Північному фронтах, відзначився в боях в Польщі і під Двинськом в Прибалтиці. Вахмістр Тюленєв — повний Георгіївський кавалер. У 1917 році закінчив Чистопольську школу прапорщиків.

Після Лютневої революції 1917 року Іван Тюленєв обирався членом ескадронного і полкового комітетів і депутатом Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів. У 1917 році переведений в запасний полк в Сизрані. Там з грудня 1917 року перебував в Червоній гвардії, брав активну участь у формуванні та бойових діях червоногвардійських загонів в Середньому Поволжі проти повсталих частин чехословацького корпусу.

Член РКП(б) з 1918 року.

У Червоній Армії з травня 1918 року. У Громадянську війну воював на Східному, Південному та Західному фронтах. У 1918 році командував взводом і ескадроном в Поволжі, воював проти чехословаків і військ КОМУЧа. У листопаді 1918 — квітні 1919 року навчався у Військовій академії РСЧА в Москві. З квітня 1919 року — помічник начальника штабу 4-ї кавалерійської дивізії О.І. Городовикова, з серпня 1919 року — начальник розвідувального відділу окремого кавалерійського корпусу С.М. Будьонного, з листопада 1919 року — начальник розвідки Першої Кінної армії, з березня 1920 року — командир 2-ї кавалерійської бригади в 4-ї кавалерійській дивізії Першої Кінної армії. Воював у її складі проти денікінців на Південному фронті і проти поляків на Західному фронті. У березні 1921 року, як делегат 10-го з'їзду РКП (б) спрямований для участі в придушенні Кронштадтського повстання, командував 137-м Мінським стрілецьким полком під час штурму фортеці.

З травня 1921 року виконував обов'язки командира 15-ї Сибірської кавалерійської дивізії, з серпня 1921 року — командував 1-ю кавалерійською бригадою, на цих постах влітку і восени 1921 року брав участь в придушенні Антонівського повстання на Тамбовщині. У 1921 році повернуто до Військової академії РСЧА для завершення освіти.

У 1922 році закінчив Військову академію РККА, в 1929 році — курси удосконалення вищого начальницького складу, в 1930 році — курси партійно-політичної підготовки командирів-єдиноначальників при Військово-політичній академії імені Толмачова.

З жовтня 1922 року командував Особливою кавалерійською бригадою в Московському військовому окрузі, з червня 1924 року — командир 14-ї (потім 10-ї) Майкопської кавалерійської дивізії там же. З листопада 1925 року — інспектор кавалерії Північно-Кавказького військового округу, з серпня 1926 року — начальник Української кавалерійської школи імені С.М. Будьонного.

З листопада 1927 року — командир 2-ї окремої Кавказької кавалерійської бригади, а з листопада 1930 — командир і воєнком 1-й Особливої кавалерійської бригади імені Сталіна в складі Особливої Червонопрапорної Кавказької армії. З листопада 1931 року — помічник інспектора кавалерії РСЧА, з червня 1934 року — начальник Управління із кінського складу в центральному апараті Народного комісаріату оборони СРСР, з грудня 1934 року — начальник відділу Наркомату оборони СРСР із ремонтування кінського складу. З лютого 1936 року — заступник інспектора кавалерії РСЧА.

З лютого 1938 командував військами Закавказького військового округу, на посаді командувача 12-ї армії брав участь в окупаційному поході радянських військ у Західну Україну (вересень 1939 року). З серпня 1940 року командував військами Московського військового округу.

У перший день німецько-радянської війни, 22 черваня, генерал армії Тюленєв був призначений командувачем Південного фронту, керував його діями під час оборонних боїв в південній Україні. У вересні 1941 року був важко поранений під Дніпропетровськом і евакуйований в Центральний військовий госпіталь Москви. Ще не остаточно видужавши, за особистою вказівкою Сталіна в жовтні 1941 року був направлений в Уральський військовий округ з завданням в найкоротший термін сформувати 28-у армію в складі 14-ти стрілецьких і 6 кавалерійських дивізій, і з поставленим завданням впорався, передавши в кінці листопада 1941 армію в резерв Ставки Верховного Головнокомандувача на західному напрямку.

У січні 1942 року — заступник головнокомандувача військ Південно-Західного напрямку, брав участь в Барвінково-Лозівській наступальної операції. З кінця січня 1942 року  — командувач військ Закавказького військового округу.

З травня 1942 року і до 1945 року — командувач Закавказького фронту, війська якого в 2-й половині 1942 року зупинили противника на річці Терек, в передгір'ях Кавказу і на перевалах Головного Кавказького хребта, а також на Туапсинському напрямку.

З липня 1945 по липень 1946 року — командувач військ Харківського військового округу.

З липня 1946 року служив в центральному апараті Міністерства оборони СРСР на другорядних посадах: генерал-інспектор кавалерії РСЧА, з лютого 1948 року — заступник головнокомандувача Сухопутних військ — командувач кавалерією сухопутних військ, з серпня 1948 року — голова стрілецько-тактичного комітету в штабі Сухопутних військ, а з 1950 року — в Головному управлінні бойової та фізичної підготовки сухопутних військ. З березня 1955 року — начальник управління позавійськової підготовки в Міністерстві оборони.

З травня 1958 року — військовий інспектор-радник Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

За вміле керівництво військами, особисту мужність і відвагу, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої вітчизняної війни, великий внесок в підготовку і підвищення бойової готовності військ в післявоєнний період і в зв'язку з 60-річчям Радянської Армії і Військово-Морського Флоту Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1978 року генералу армії Тюленєву Івану Володимировичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

Помер 15 серпня 1978 року. Похований в Москві на Новодівочому цвинтарі (ділянка 7).

ТвориРедагувати

  • «Советская кавалерия в боях за Родину», Москва, 1957;
  • «Через три войны», 2 изд., Москва, 1972;
  • "Крах операции «Эдельвейс», Орджоникидзе, 1975.
  • Через три войны. Воспоминания командующего Южным и Закавказским фронтами. 1941—1945 Центрполиграф, 2007 г., 432 стр. ISBN 978-5-9524-2704-4

Військові званняРедагувати

НагородиРедагувати

ДжерелаРедагувати