Відкрити головне меню

Чех, Лех і Рус

(Перенаправлено з Лях, Чех і Рус)
Лех, Чех і Рус з білим орлом

Чех, Лех, і Рус (пол. Czech, Lech i Rus) — у польській історіографії XV—XVIII ст. міфічні хорватські брати, родоначальники чехів, поляків та русів[1]. Персоніфікації цих народів[1]. У чеській історіографії фігурують лише Чех і Лех (чеськ. Čech a Lech)[1].

ІсторіяРедагувати

Витоки легенди про хорватських братів сягають «Чеської хроніки» Козьми Празького (1125)[1]. В ній розповідається про прибуття до Богемії слов'янського племені на чолі Богемом (у пізнішій традиції — Чехом) і заснування там Чеської держави[1]. У Чеській римованій хроніці Даліміла (ХIV ст.) згадується, що лех (старочеське «шляхтич») на ім'я Чех, який жив у Хорватії і вчинив там якесь вбивство, подався із 6-ма своїми братами та слугами у вигнання в чужі краї, де вони знайшли нову батьківщину[1]. В пізніших чеських хроніках термін «лех», яким визначався соціальний статус Чеха, трансформувався у власне ім'я — Лех[1]. У «Чеській хроніці» Пржибика Пулкави (1374) Лех постає як брат або товариш Чеха, який разом зі своїми нащадками осів на землях, що стали Польщею[1]. У чеській традиції утвердилася двочленна формула легенди про хорватських братів, у якій ішлося про старшого брата Чеха та молодшого брата Леха[1].

У польській традиції змінили акценти: старшим братом визнавався Лех, а молодшим — Чех[1]. У «Пролозі» до Великопольської хроніки (XV ст.) Леха названо старшим братом не лише Чеха, а й Руса (за старшинством йому відводилося 2-ге місце після Леха)[1]; Леха, Руса і Чеха зображено володарями королівств лехітів, русів і чехів[1]. Ян Длугош виходив з того, що Чех та його старший брат Лех були нащадками біблійного Яфета[1]; перший із братів опанував землі по Влтаві і Лабі, а другий осів над Віслою[1]. Про Руса Длугош писав як про володаря обширної Руської держави зі столицею Києвом. У XVI—XVII ст. легенду про хорватських братів використовували багато польських істориків — Матвій Міховський, Бернард Ваповський, Мартин Бельський, Матвій Стрийковський, Олександр Гваньїні та інші (деякі історики обмежували виклад легенди лише двома персонажами — Лехом і Чехом)[1].

Скептичне ставлення до легенди висловив Мартин Кромер, який, серед іншого, звертав увагу на відсутність відомостей про цих братів в античних і візантійських джерелах, а також ранньому літописанні[1]. Історичність існування братів заперечував і польський поет Ян Кохановський[1]. Корінний перелом у ставленні до легенди як вигадки стався у XVIII ст[1].

Через посередництво польських праць із цією легендою були знайомі українські історики, зокрема П. Коховський та Феодосій Софонович[1]. Однак ця легенда не справила помітного впливу на українських авторів[1].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Сас П. М. Чех, Лех і Рус // Енциклопедія історії України... Т. 10. С. 534.

ДжерелаРедагувати

  • Сас П. М. Чех, Лех і Рус // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 534. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Ulewicz T. Sarmacja: Studium z problematyki słowiańskiej XV i XVI w. Krakńw, 1950.
  • Мыцык Ю.А. Украинские летописи XVII в. Днепропетровск, 1978.
  • Тржештик Д. Славянские этногенетические легенды и их идеологическая функция // Studia Balkanica, т. 20: Раннефеодальные славянские государства и народности. София, 1991.
  • Мыльников А.С. Картина славянского мира: взгляд из Восточной Европы: Этногенетические легенды, догадки, протогипотезы XVI — начала XVIII века. СПб., 1996.

ПосиланняРедагувати