Курганна гіпотеза — запропонована Марією Гімбутас у 1956 році, щоб поєднати дані археологічних та лінгвістичних досліджень для визначення місцезнаходження прабатьківщини народів носіїв праіндоєвропейської мови. Гіпотеза є найпопулярнішою щодо походження праіндоєвропейської мови.

В основі курганної гіпотези лежать погляди, висловлені ще наприкінці XIX століття Віктором Геном і Отто Шрадером[1].

Праіндоєвропейці

ред.

Марія Гімбутас стверджувала, що індоєвропейське суспільство скотарів виникло в причорноморських та приволзьких степах і поширилося на захід, раптово з'явившись серед осілих неіндоєвропейських землеробів у нижній течії Дунаю і далі. Переміщення відбувалося трьома хвилями: близько 4500-4000, 3500. і 3000 р. до н. е. Постійний тиск степових скотарів привів до появи патріархального суспільства, яке використовувало коней, будувало укріплення на пагорбах, ховало померлих під курганами і вклонялося сонячним божествам. Це привело до поступового злиття матріархальних мирних землеробських спільнот «старої Європи» з індоєвропейцями, які як панівна еліта змінили лінгвістичну траєкторію Європи.

За курганною теорією прабатьківщина індоєвропейців розташована на території степу та лісостепу між Дніпром і Уралом, зайнятою в ті часи в основному скотарськими племенами, які ховали своїх померлих під курганами. При цьому стверджується, що індоєвропейські народи переселялися з території причорноморських степів на схід до Азії і, можливо, на південь у Східну Анатолію через Кавказ, а також на захід, у Центральну і Північну Європу.

Гіпотеза мала значний вплив на вивчення індоєвропейських народів. Послідовники Марії Гімбутас ідентифікують кургани та ямну культуру з ранніми протоіндоєвропейськими народами, що існували в причорноморських степах і Південно-Східній Європі від V до III тисячоліття до н. е. За іншою версією курганна гіпотеза описує другий етап становлення індоєвропейців, а перший етап відбувся в Анатолії, на Вірменському нагір'ї, звідки перші індоєвропейці прийшли в степи північних Причорномор'я і Прикаспію. Така синтетична комплексна гіпотеза походження індоєвропейців авторства Гамкрелідзе, Іванова і Гімбутас може бути найбільш ефективною і плідною і допоможе розв'язати складну індоєвропейську проблему.

Курганна культура

ред.

Курганна гіпотеза прабатьківщини протоіндоєвропейців передбачає поступове поширення «курганної культури», що охопила всі причорноморські степи. Подальша експансія за межі степової зони привела до появи змішаних культур, таких як культура кулястих амфор на заході, кочових індо-іранських культур на сході й переселення протогреків на Балкани приблизно у 2500 році до н. е. Одомашнення коня і, пізніше, використання возів зробило курганну культуру мобільною й розширило її на весь регіон «ямної культури». У курганній гіпотезі вважається, що всі причорноморські степи були прабатьківщиною протоіндоевропейців й у всьому регіоні розмовляли пізніми діалектами праіндоєвропейської мови.

Історія

ред.

Еволюція курганної культури

ред.

Курганна культура була сформована з шостого тисячоліття до н.е. в причорноморсько-каспійських степах .

V - IV тисячоліття до нашої ери

ред.

Історична хронологія індоєвропейської експансії за схемою курганної теорії:

  • Ранні міграції індоєвропейських народів (Середньостогівська культура) з понтійсько-каспійських степів на Балкани ("Перша курганна хвиля" 4400-4300 р.р. до н.е.), де зароджується культура Чернаводе (Румунія).
  • Серед протоіндоєвропейців степів розвиваються Майкопська та Ямна культури.
  • Друга міграція зі степів/Кавказу (Майкопська культура) на Балкани та в Центрально-Східну Європу ("Друга курганна хвиля" 3500-3000 рр. до н.е.) і, як наслідок, взаємопроникнення Баденської, Усатівської та культури кулястих амфор, яка частково розташована на місці попередньої (доіндоєвропейської) культури лійчастого посуду.
  • Культура шнурової кераміки (відома також як культура бойових сокир) розглядається як колиска німецьких, кельтських, балтійських і слов'янських народів. Початкового розвитку цьому величезному археологічному комплексу (що походить від культури кулястих амфор та впливів Ямної культури) надали індоєвропейські іммігранти, які прибули зі степів. Починаючи з первісного ядра, розташованого в центрально-східній Європі, воно простягнеться до Скандинавії та центральної та північно-східної Росії (фатьяново-баланівська культура).
  • Хетти мігрують в Анатолію з Балкан (Езерська культура) або з Кавказу (Майкопська культура). У південному Сибіру (Алтай), розвивається Афанасіївська культура, споріднена з Ямною культурою і пов’язана з тохарами або прототохарами
  • Ямна культура поширюється від України до Балкан («Третя курганна хвиля» 3100-2900 р.р. до н.е.). Курганні могили, відомі в Європі як тумулуси, поширилися на Балканському півострові аж до північної Греції, де ця культурна зміна була пов'язана з проникненням еллінів (2300-2200 рр. до н.е.). Ймовірно, що інші палеобалканські мови (окрім грецької), принаймні, частково можна простежити до цієї третьої хвилі.

III тисячоліття до нашої ери

ред.

ІІ тисячоліття до нашої ери

ред.

Гаплогрупа R1а1

ред.

Специфічна гаплогрупа R1а1 визначена мутацією М17 (SNP маркер) хромосоми і пов'язується з курганною культурою. Гаплогрупа R1а1 знайдена в центральній і західній Азії, в Індії і в слов'янських популяціях Східної Європи, але не дуже поширена в деяких країнах Західної Європи (наприклад, у Франції, або деяких частинах Британії). Проте 23,6% норвежців, 18,4% шведів, 16,5% данців, 11% саамів мають цей генетичний маркер. О.Семино та ін. ідентифікували близький, але відмінний гаплотип R1Ь (Eu18 у їхній термінології), який відбувся при поширенні з Іберійського півострова після останнього льодовикового періоду (від 20 000 до 13 000 років тому), з R1а1 (у нього Eu19), пов'язаний з курганною експансією. У Західній Європі переважає R1Ь, особливо в Країні басків, тоді як R1а1 переважає в Росії, Україні, Польщі, Угорщині й спостерігається також у Пакистані, Індії та Центральній Азії.

Інший маркер, який близько відповідає «курганним» міграціям — розповсюдження алелі групи крові В, карту якої склав Каваллі-Сфорц. Поширення алелі групи крові В в Європі збігається з гіпотетичною картою курганної культури, і з поширенням гаплогрупи R1а1[2].

Примітки

ред.
  1. Mallory, J.P. and Adams, D.Q. 1997 (eds). 1997. Encyclopedia of Indo-European Culture. Fitzroy Dearborn division of Taylor & Francis, London. ISBN 1-884964-98-2
  2. Формування наукового мислення у студентів-лінгвістів при вивченні курсу «Вступ до германського мовознавства». Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 24 вересня 2013.

Див. також

ред.