Любимова Віра Михайлівна

українська оперна співачка
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Віра Михайлівна Люби́мова (нар. 7 травня 1925, Ічня — пом. 24 лютого 2020) — українська оперна співачка (драматичне сопрано) і музичний педагог; народна аристка УРСР з 1975 року; лауреатка літературно-мистецької премії імені Олекси Стороженка за 2015 рік. Мати мистецтвознавця Олени Немкович.

Любимова Віра Михайлівна
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження7 травня 1925(1925-05-07)
Місце народженняІчня, Ніжинська округа, Чернігівська губернія, Українська СРР, СРСР
Дата смерті24 лютого 2020(2020-02-24) (94 роки)
ПохованняБайкове кладовище
Громадянство СРСР
 Україна
Професіїоперна співачка, вчителька музики
ОсвітаНаціональна музична академія України імені П. І. Чайковського
ВчителіЄвтушенко Дометій Гурійович
Співацький голосдраматичне сопраноd
Нагороди
ДітиНемкович Олена Миколаївна

Біографія

ред.

Народилася 7 травня 1925 року на хуторі Софіївці (тепер у складі міста Ічні Чернігівської області, Україна) в селянській сім'ї. Після закінчення Ічнянської середньої школи № 5, вступила до Київського державного музичного училища імені Рейнгольда Глієра[1]. В 1951 році закінчила Київську консерваторію (клас Дометія Евтушенка).

З 1951 року — стажистка, впродовж 19531983 років — солістка Київського театру опери та балету імені Тараса Шевченка. Одночасно у 19731982 роках викладала у Київському педагогічному інституті[1]. З 1984 року очолювала оперну студію при Київському будинку офіцерів.

Померла 24 лютого 2020 року. Похована у Києві 27 лютого 2020 року на Байковому кладовищі[2].

Творчість

ред.
партії

Її партнетами на сцені були Олексій Пирогов, Олексій Кривченя, Пантелеймон Норцов, Зенаїда Паллі, Нікола Ніколов, Димитр Узунов.

Займалась концертною діяльністю. У її репертуар входили арії з опер Семена Гулака-Артемовського, Анатоля Вахнянина, Михайла Вериківського, Віталія Кирейка, Петра Чайковського, Крістофа Ґлюка, Джоаккіно Россіні, Джузеппе Верді, Вінченцо Белліні, Гаетано Доніцетті, Джакомо Пуччині, П'єтро Масканьї, кантат Йоганна Себастьяна Баха, ораторій Георга Фрідріха Генделя, близько 250 камерно-вокальних композицій українських, російських і західних композиторів, зокрема Миколи Лисенка, Дениса Січинського, Ярослава Ярославенка, Михайла Вериківсь­кого, Лева Ревуцького, Бориса Лятошинського, Олександра Аляб'єва, Михайла Глінки, Модеста Мусоргського, Петра Чайковського, Сергія Рахманінова, Джуліо Каччіні, Джованні Батіста Мартіні, Джованні Баттіста Перголезі, Франца Шуберта, Роберта Шуманна, Фелікса Мендельсона, Едварда Ґріґа, Ейтора Вілли-Лобоса; старовинні російські романси, українські народні пісні.

Виступала на тематичних концертах, присвячених старовинній духовній музиці XVIIXVIII столітть, камерно-вокальій ліриці XIX століття, творчості Петра Чайковського, Тараса Шевченка, Лесі Українки.

В кінці 1960–х, на початку 1970-х років першою в Києві, після німецько-радянської війни, почала виступати із сольними концертними програмами в супроводі органа з органістами Арсенієм Котляревським і Оленою Петросянц. Була однією з ініціаторів створення Будинку національгної органної та камерної музики України.

Гастролювала містами Радянського Союзу і у складі театру у Болгарії, Румунії, Югославії, Іспанії, Німеччині та інших країнах.

Кілька оперних партій, камерних вокальних композицій, російських романсів, українських народних пісень записала у фонд Українського радіо та на грамплатівки.

Озвучила ролі Аксиньї в екранізації опери «Катерина Ізмайлова» Дмита Шостаковича (1966; приз Единбурзького кінофестивалю, 1967), Терпилихи у телефільмі «Наталка Полтавка» (1978; вокальні фрагменти).

Вірі Любимовій присвячений телефільм «Віра, любов і надії Віри Любимової» (телеканал «Культура», 2013).

Примітки

ред.
  1. а б З піснею — все життя / Жінка-Українка. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 11 березня 2021.
  2. Віра Любимова / Українські пісні. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 11 березня 2021.

Література

ред.