Українські народні пісні

пісенний фольклор українського народу

Украї́нські наро́дні пісні́ — різновид народної музики українською мовою; частина української музики. Україномовна народна музика зародилася в період 9 століття н. е. у часи становлення Київської Русі.[1]

ОписРедагувати

Про практику народної пісні, що існувала в найдавніші часи на теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком цільного світогляду часів первісної людини, що розкриває ставлення народу до природи та її явищ.

Самобутній національний стиль найбільше повно представлений піснями центрального Придніпров'я. Їм властиві мелодична орнаментика, вокалізація голосних, лади — еолійський, іонійський, дорійський (нерідко хроматизований), міксолідійський. Зв'язки з білоруським, і російським фольклором особливо яскраво виявляються у фольклорі Полісся.

У Прикарпатті й Карпатах розвинулися свої відмінні пісенні стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти. Гуцульський фольклор відрізняється архаїчними рисами в мелосі й виконавській манері (інтонування, наближене до натуральному ладу, низхідні глісандо в закінченнях фраз, спів з вигуками, імпровізаційна мелізматика, силабічний речитатив), взаємодією вокального й інструментального начал, зв'язками з молдавським і румунським фольклором. В ладовому відношенні гуцульському фольклору притаманний особливий — гуцульський лад, а також — еолійський, іонійський, та дорійський. Для лемківського діалекту характерні зв'язки з польською, угорською, словацькою пісенністю, що проявляються в гостро пульсуючому синкопованому ритмі, переважанні мажору над мінором, пануванні силабічного речитативу.

Українські народні пісніРедагувати

Всесвітньо-культурне значення української народної пісніРедагувати

Фольклористи підрахували, що досі було записано понад півмільйона українських народних пісень. З них опубліковано лише неповних десять процентів, найбільше у п'ятдесятитомнику «Українська народна творчість» та десятитомному корпусі «Українські народні мелодії», який охоплює 11 447 записів[2]. Жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, як самостійно створив український народ[3].

В ЮНЕСКО зібрана фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України знаходиться 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень[3].

Питання авторства української народної пісніРедагувати

Першотворці народних пісень, як правило, невідомі, або взагалі не можуть бути визначені через колективне авторство. Народна пам'ять зберегла лише деякі імена авторів пісень, які стали народними. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки»; козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай». Друга частина народних пісень — літературного походження: «Реве та стогне Дніпр широкий» (Т. Шевченко), «Ніч яка місячна» (М. Старицький).

Найдавніші тексти українських народних пісеньРедагувати

Найдавнішим повним записом української народної пісні є текст «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?» із середини XVI ст. відомий під назвою «Пісня про Штефана воєводу». Його було віднайдено в рукописній граматиці 1571 року чеського вченого Яна Благослава[2]. Близько 1612 року було написано «Пісню козака Плахти», яку було надруковано в польському збірнику сатиричних творів Яна Дзвоновського в Кракові. У 1684 році з’являється «Дума про козака Голоту», запис, імовірно, зроблено на правому березі Дніпра і вміщено в рукописному збірнику Кондрацького. Перші нотні записи віднайдено у збірнику кінця ХVІІ – поч. ХVІІІ ст., що приписується вихованцеві Києво-Могилянської Академії Захарію Дзюбаревичу. Серед записів є тексти «Скажи мені, соловейку, правду», «Ой біда, біда мені, чайці небозі». У 1790 році виходить «Богогласник»[4] з піснями релігійного змісту, частина яких побутує і нині в Західній Україні. Це, зокрема, колядки «Нова рада стала», «Бог предвічний».

У XVIII ст. українські пісні вже широке займають місце у численних збірниках, співаниках тощо, не тільки рукописних, а й друкованих, наприклад, у таких збірниках пісень, як «Собраніе русскихъ простыхъ пѣсенъ съ нотами» В. Трутовського (СПБ., 1776), «Сборникъ пѣсенъ» Новикова (СПБ., 1780), «Молодчикъ съ молодкою на гуляньѣ съ пѣсельниками» (СПБ., 1790). Упродовж 1790 – 1806 років виходять три видання «Собрание народных русских песен с их голосами» І. Прача, де було виділено окремо шістнадцять українських пісень, а в пісеннику І. Гестенберга – Ф. Дітмара за 17971798 роки було надруковано і такі відомі українські пісні, як «Да орав мужик край дороги», «Ой під вишнею», «Їхав козак за Дунай».

Іноді знаходимо біля пісень цікаві примітки, — наприклад, в одному співанику 1818 р. до пісні «На бережку у ставка» додано увагу: „пѣсня сія была любимою князя Г. А. Потемкина; а по веселому своєму голосу, который почитается наилучшимъ въ музыкѣ, пѣта бываеть всякимъ"[5][6][7][8].

Наукові дослідження про українську народну піснюРедагувати

Особливості українських пісень досліджували чимало відомих фольклористів — М. Драгоманов, С. Людкевич, О. Сластіон, П. Куліш, І. Срезневський, Леся Українка, В. Перетц, М. Сумцов, О. Потебня та інші. Сутність народних творів влучно визначив М. Максимович. Порівнюючи у своїй праці українські пісні з російськими він вказав таке:

« «Суттєва їх відмінність в тому, що в російських піснях висловлюється дух покірний своїй долі і готовий підчинятися її велінням. Росіянин не звик брати активну участь в зміні свого життя, тому він здружився з природою й полюбляє її оспівувати, бо лиш в цьому він може вилити свою душу. Він не шукає засобу виразити у пісні обставини дійсного життя. Навпаки, затуливши вухо рукою, намагається віддалитися від реальності й загубитися у звуці. Тому російські пісні відзначаються похмурістю, відчайдушним самозабуттям, котримсь розділлям та плавною протяжністю. В Малоросійських менш таких ознак (окрім обрядових) вони, будучи виразом боротьби духу з долею, відзначаються поривами пристрасті, стислою твердістю й силою почуттів, рівно як і природністю їх виразу. В них бачимо не забуття та розпач, а більш прикрість і тугу, вони більш енергійні...[9][10]» »

Класифікація українських народних пісеньРедагувати

 
Тексти пісень і мелодій, які зібрав Олександр Потебня

Різновиди українських народних пісеньРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Іваницький, Анатолій (2009). Історичний синтаксис фольклору: Проблеми походження, хронологізації та декодування народної музики. Вінниця: Нова книга. 404 стор. ISBN 978-966-382-207-5.  (PDF)
  2. а б Мушинка М. “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?“ (Нове про історію дослідження і місце найдавнішого запису української народної пісні // Народна творчість та етнографія. – 2000. – № 2–3. – C. 3.
  3. а б Українці створили найбільшу кількість народних пісень у світі. http://ukrainianpeople.us (укр.). 1 травня 2017 р. Процитовано 01.05.2017. 
  4. Богогласник: пісни благоговіиныя праздником господьским, богородичным и нарочитых святых..., к сим же нікоторым чудотворным иконам служащыя, таже различныя покаянныя и умилителныя содержащ. – Почаїв: Друкарня Успенського монастиря, 1790. – 292 арк.
  5. Єфремов Сергій. Історія українського письменства. — Київ: Видавництво Femina, 1995. — С. 238.
  6. Новейший полный всеобщий песенник: в Четырех частях. Часть первая. — СПб.: в тип. Импер. театра, 1818. — С. 100.
  7. Перетц В. Н. Малорусскія вирши и пѣсни въ записяхъ XVI — XVIII вв.  Ч. 2. — СПб., 1899. — С. 108.(рос. дореф.)
  8. Семеног Олена. Найдавніші тексти українських народних пісень // Український фольклор: Навчальний посібник. – Глухів: РВВ ГДПУ, 2004. – 254 c. – С. 40–41.
  9. Кирчів Роман. Маніфест української фольклористики // Народна творчість та етнографія. — 2006. — № 3. — С. 54.
  10. М. Максимович. Малороссійскія пѣсни. — 1827. — С. XIII-XIV.(рос. дореф.)
  11. Чебанюк О.Ю. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: СЛОВЕСНИЙ ФОЛЬКЛОР // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с.

Додаткова літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати