Відкрити головне меню

Украї́нські наро́дні пісні́ — фольклорні пісенні твори українського народу.

Зміст

Всесвітньо-культурне значення української пісніРедагувати

Етнографами нараховано близько 200 тисяч українських народних пісень. Жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, як самостійно створив український народ[1].

В ЮНЕСКО зібрана фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України знаходиться 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень[1].

ТлумаченняРедагувати

Першотворці народних пісень, як правило, невідомі, або взагалі не можуть бути визначені через колективне авторство. Народна пам'ять зберегла лише деякі імена авторів пісень, які стали народними. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки»; козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай». Друга частина народних пісень — літературного походження: «Реве та стогне Дніпр широкий» (Т. Шевченко), «Ніч яка місячна» (М. Старицький)

Наукові дослідженняРедагувати

Особливості українських пісень досліджували чимало відомих фольклористів — М. Драгоманов, С. Людкевич, О. Сластіон, П. Куліш, І. Срезневський, Леся Українка та інші. Сутність народних творів влучно визначив М. Максимович. Порівнюючи у своїй праці українські пісні з російськими він вказав таке:

« «Суттєва їх відмінність в тому, що в російських піснях висловлюється дух покірний своїй долі і готовий підчинятися її велінням. Росіянин не звик брати активну участь в зміні свого життя, тому він здружився з природою й полюбляє її оспівувати, бо лиш в цьому він може вилити свою душу. Він не шукає засобу виразити у пісні обставини дійсного життя. Навпаки, затуливши вухо рукою, намагається віддалитися від реальності й загубитися у звуці. Тому російські пісні відзначаються похмурістю, відчайдушним самозабуттям, котримсь розділлям та плавною протяжністю. В Малоросійських менш таких ознак (окрім обрядових) вони, будучи виразом боротьби духу з долею, відзначаються поривами пристрасті, стислою твердістю й силою почуттів, рівно як і природністю їх виразу. В них бачимо не забуття та розпач, а більш прикрість і тугу, вони більш енергійні...[2]» »

Класифікація пісеньРедагувати

 
Тексти пісень і мелодій, які зібрав Олександр Потебня

РізновидиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Іваницький А. Українська народна музична творчість: Навч. посібник / Під ред. М. М. Поплавського. 2-е вид. допрацьоване. — К.: Музична Україна, 1999. — с. 222
  • Іваницький А. Українська музична фольклористика: методологія і методика. Навч. посібник, — К.: Заповіт, 1997. — с. 391
  • Іваницький А. Український музичний фольклор. Підручник для вищих навчальних закладів. — Вінниця, 2004
  • Квітка К. Українські народні мелодії. — К., 1922.
  • Колядки і щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року. — К., 1965.
  • Весільні пісні. — У 2-х кн. — К., 1982.
  • Бигдай А. Д. Песни кубанских казаков / А. Д. Бигдай. — Краснодар: Кн. изд-во,1992. — Т. 1. — (Песни черноморских казаков). — 127 с.
  • Супрун — Яремко Н. Українці Кубані та їхні пісні. / Н. Супрун-Яремко. — Київ: Музична Україна, 2005. — 771 с.

ПриміткиРедагувати