Едвард Гріг

норвезький композитор і піаніст

Е́двард Га́геруп Гріг (норв. Edvard Hagerup Grieg; 15 червня 1843, Берген, Норвегія — 4 вересня 1907, там само) — норвезький композитор періоду романтизму, музичний діяч, піаніст, диригент, основоположник норвезької професійної композиторської школи.

Е́двард Гагеруп Гріг
норв. Edvard Hagerup Grieg
Edvard Grieg (1888) by Elliot and Fry - 02.jpg
Е́двард Гагеруп Гріг у 1876 році
Ім'я при народженні норв. Edvard Hagerup Grieg
Народився 15 червня 1843(1843-06-15)
Берген
Помер 4 вересня 1907(1907-09-04) (64 роки)
Берген
·туберкульоз
Країна Flag of Norway.svg Норвегія
Діяльність композитор, піаніст
Відомий завдяки композитор
Alma mater Лейпцизька вища школа музики й театру імені Фелікса Мендельсона
Вчителі Карл Райнеке
Знання мов норвезька[1]
Жанр класична музика
Magnum opus Piano Sonatad, Holberg Suited, У печері гірського короля і Peer Gynt Suitesd
Брати, сестри John Griegd
У шлюбі з Ніна Гагеруп
Автограф E Grieg signature.svg
Нагороди
кавалер Великого хреста ордена Святого Олафа
IMDb ID 0006113
«Тролльхауген», будинок-музей Едварда Гріга

БіографіяРедагувати

Народився в Бергені. Батько майбутнього композитора, Александр Гріг, працював на посаді британського консула і був купцем[2]. Мати, Гезіна Гагеруп (Gesine Judithe Hagerup), була піаністкою і вчителькою музики. Саме вона дала йому першу музичну освіту. Згодом, упродовж 18581862 років Гріг навчався у Лейпцизькій консерваторії (з 15 років). Тут він вчився як піаніст і композитор у Карла Райнеке.

1863 року Гріг поїхав до Копенгагену, (Данія). Тут він познайомився з норвезьким композитором, автором національного гімну Рікардом Нордроком, і взяв участь у створенні музичної спілки «Евтерпа». У рамках її існування Гріг виступав як диригент, піаніст і композитор. Концерти спілки, де брав участь Гріг, відвідували представники тогочасної інтелігенції, зокрема Ганс Крістіан Андерсен, який дав високу оцінку таланту Гріга[2].

Тоді Гріг почав плідно працювати як композитор, він написав фортепіанну сонату (op. 7), сонату для скрипки й фортепіано (op. 8), «Гуморески» для фортепіано, увертюру «Восени» (op. 11), романси (зокрема на слова Ганса Крістіана Андерсена). 1866 року він написав поховальний марш на пам'ять про Рікарда Нордрока який саме помер. 1867 року Гріг повернувся на батьківщину, де певний час диригував симфонічними концертами в Крістіанії (нині Осло). Тут він також продовжив компонувати музику, виступав як піаніст, вів педагогічну діяльність. 1867 року заснував Норвезьку музичну академію і Музичну спілку (згодом — Філармонічне товариство). Написав, зокрема, фортепіанний концерт (1868 рік), перший зошит «Ліричних п'єс» для фортепіано (1867).

Суттєву підтримку композиторові надав Ференц Ліст. 1870 року Гріг певний час перебував у Римі, де зустрівся з Лістом, і познайомився з тамтешніми музичними діячами й концертними програмами[3]. На батьківщину Гріг повернувся у тому ж році.

З 1874 року почав отримувати довічну державну стипендію, що дозволило йому глибше зосередитися на творчості. У 1874-1875 роках написав знамениту музику «Пер Ґюнт» до драми Генріка Ібсена, яка згодом була перероблена як дві оркестрові сюїти, баладу для фортепіано і струнний квартет. Певний час Гріг жив у рідному Бергені, де, зокрема, займався організацією музичного життя і протягом 1880—1882 років був диригентом філармонії.

Протягом наступних років Гріг гастролював у Франції, Англії, Німеччині, Польщі й Угорщині і втішався великою повагою як за кордоном, так і на рідній землі. У 1888 році він зустрівся у Лейпцигу з Петром Чайковським, який високо оцінив його музику. Гріг став почесним доктором Кембриджського і Оксфордського університетів; був обраний членом Інституту Франції й Берлінської академії. 1898 року Гріг організував у Бергені перший Норвезький музичний фестиваль, що мав великий успіх. У 1903 році він записав свої фортепіанні п'єси на 78-rpm грамофонні платівки; ці історичні записи були перевидані на LP та CD і, незважаючи на низьку технічну якість, дають уявлення про високу артистичну майстерність музиканта.

Помер Гріг від туберкульозу в рідному місті Бергені, де і похований неподалік свого будинку — «Тролльхаугена».

ТворчістьРедагувати

 
Могила Едварда Гріга у скелі поблизу Тролльхаугена

Гріг був композитором яскравого національного типу. У його творчості переважають малі, переважно ліричні інструментальні форми, у яких і написано більшість його фортепіанних і оркестрових п'єс, а також пісенний жанр. Десять зошитів Ліричних п'єс для фортепіано (Lyriske Stykker, 1867—1901 роки) — вершина творчості композитора. Пісні Гріга, яких налічується понад 240, написані здебільшого для дружини композитора Ніни, у шлюбі Гагеруп, чудової співачки, яка іноді виступала із чоловіком у концертах. Також Гріг є автором ряду камерно-інструментальних циклів, зокрема трьох скрипкових сонат (ор. 8, фа мажор, 1865; ор. 13, соль мінор, 1867; ор. 45, до мінор, 1886—1887), віолончельної сонати ля мінор (ор. 36, 1882) і струнного квартету соль мінор (ор. 27, 1877—1878).

Серед найвідоміших творів Гріга — фортепіанний концерт і музика до драми Генріка Ібсена «Пер Гюнт» (Peer Gynt, 1876 рік). Її він спочатку писав для фортепіанного дуету, але пізніше оркестрував й зібрав у дві сюїти, що складаються з невеликих характерних п'єс (ор. 46 й 55). Серед творів, які, як і музика до Пер Гюнта, існують у двох версіях (фортепіанної (у чотири руки) й оркестрової) — концертна увертюра «Восени» (І Ho"st, ор. 11, 1865; нова оркестровка — 1887 рік), три оркестрові п'єси з музики до трагедії Б. Бернсона «Сігурд Хрестоносець» (Sigurd Jorsalfar, ор. 22, 1879; ор. 56, 1872, друга редакція — 1892), Норвезькі танці (ор.35, 1881) та Симфонічні танці (ор. 64, 1898). Аранжування найвідоміших мелодій Гріга були використані в популярній опереті «Пісня Норвегії» (1940 роки), заснованій на історії життя композитора.

Список творів


Опера Улаф Трюгвасон (не закінчена);

балада для баритона, струнного оркестру і 2 валторн У полоні гір (слова народні, 1878);

для оркестру

·       Симфонія (1864),

·       увертюра Восени (2-я редакція 1887),

·       Давньонорвезька романс з варіаціями (1900, спочатку для 2 фортепіано, 1891),

·       Симфонічні танці (1898);

·       для струнного оркестру

·       Сюїта З часів Хольберга (1885),

·       транскрипції власних пісень і фортепіанних п'єс; концерт для фортепіано з оркестром (1868);

камерно-інструментальні ансамблі

·       струнний квартет (1878),

·       Andante con moto для фортепіано, скрипки та віолончелі (1878),

·       3 сонати для скрипки і фортепіано (1865, 1867, 1887),

·       соната для віолончелі і фортепіано (1883);

для фортепіано:

·       Поетичні картинки (1863),

·       Гуморески (1865),

·       Ліричні п'єси (10 зошитів, 1867√1901),

·       З народного життя (1870), Балада (1875),

·       Листки з альбому (1878),

·       Настрої (1905);

для голосу з фортепіано

близько 150 романсів і пісень, в т. ч. вокальні цикли:

·       Мелодії серця (слова X. К. Андерсена, 1864),

·       По скелях і фьордам (слова X. Хольгер Драхман, 1886),

·       Норвегія (слова І. Паульсена, 1893),

·       Дитя гір (слова А. Гарборг, 1895);

для чоловічого хору і солістів

·       Альбом обробок норвезьких народних пісень (1878),

·       Повернення на батьківщину (слова Б. Бйорнсона, 1881);

для змішаного хору a cappella

·       Ave Maris Stella (1898),

·       4 псалма на теми старовинних норвезьких церковних піснеспівів (1906);

музика до спектаклів драматичного театру

·       Сігурд Юрсальфар Б'єрнсона (1872),

·       Пер Гюнт Г. Ібсена (1876)

2 сюїти для оркестру з музики до драм


АудіоРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.) (рос.)
  3. Hesterhall Harold. Edvard Grieg [Електронний ресурс]. — URL: http://www.mnc.net/norway/GRIEG.HTM Архівовано 14 грудень 2005 у Wayback Machine.
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ПосиланняРедагувати