Лисянка (селище)

смт в Україні, районний центр на Черкащині
(Перенаправлено з Лисянка (смт))

Ли́сянка — селище, до листопада 2020 року центр однойменного району Черкащини. Розташована в межах Придніпровської височини та лісостепової зони в долині річки Гнилий Тікич. День міста — перша неділя вересня. Деякі польські автори дотримуються думки, що в Лисянці народився батько Богдана Хмельницького — Михайло Хмельницький.

селище Лисянка
Герб Лисянки Прапор Лисянки
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Звенигородський район
Громада Лисянська селищна громада
Код КАТОТТГ UA71020190010039509
Основні дані
Перша згадка 1593
Магдебурзьке право 1622
Статус із 2024 року
Населення 7854 (01.01.2017)[1]
Поштовий індекс 19301
Телефонний код +380 4749
Географічні координати 49°15′25″ пн. ш. 30°49′24″ сх. д. / 49.25694° пн. ш. 30.82333° сх. д. / 49.25694; 30.82333Координати: 49°15′25″ пн. ш. 30°49′24″ сх. д. / 49.25694° пн. ш. 30.82333° сх. д. / 49.25694; 30.82333
Висота над рівнем моря 160 м
Водойма річка Гнилий Тікич


Відстань
Найближча залізнична станція: Звенигородка
До станції: 38 км
Селищна влада
Адреса 19301, Черкаська обл., Звенигородський р-н, смт Лисянка, площа Миру, 30
Голова селищної ради Проценко Анатолій Петрович
Карта
Лисянка. Карта розташування: Україна
Лисянка
Лисянка
Лисянка. Карта розташування: Черкаська область
Лисянка
Лисянка
Мапа

Лисянка у Вікісховищі

Історія

ред.
 
Лисянка на карті XVIII століття

Під час монголо-татарської навали Лисянка і навколишні території були повністю спалені. З того часу люди це місце називають Лисиною, гору на шляху до Черкас — Лисою, річку, що протікає під горою, — Лискою, а відроджене поселення — Лисянкою.

Вперше Лисянку згадують у документах за 1593 рік. Саме того року містечко з навколишніми селами і землями польський король Сигізмунд ІІІ Ваза подарував шляхтичу Валентію Чермінському (зустрічається в описі Александера Валеріана Яблоновського).

1622 року воєводі руському Іванові Даниловичу король Сигізмунд ІІІ Ваза видав грамоту, за якою він міг закласти місто Лисянку і надав йому Магдебурзьке право, право обирати собі війта, бурмістра, райців з-поміж міщан. Місто мало було опасоване частоколом з вежами і мала бути збудована ратуша. Базари повинні бути щопонеділка та щоп'ятниці. Після смерті Івана Даниловича (весна 1628 року) у 1630 році Лисянка належала його другій дружині-вдові — Софії з Жолкевських.

У 1637 році Миколай Остроруг-«латина» отримав дозвіл короля Владислава IV Вази на випалювання поташу в лісах немирівських і на 12 років в — Лисянці.[2]

1645 року — Лисянка належала Самуелю Єжи Каліновському.

1648 року — Лисянка підтримала Богдана Хмельницького. За тих часів була багатим містом. Мало воно 4 церкви, на передмістю монастир св. Трійці, недавно закладений і сильно укріплений, посвячений 1653 року патріархом Макарієм.

1654 року місто було взяте коронним військом і спалене.

За часів Івана Виговського Лисянка дісталась Костянтинові Виговському.

1674 року тут після того як зазнав поразки від московського війська, перебував брат гетьмана Петра Дорошенка Григорій з татарським військом. Міщани видали Григорія Дорошенка московитам, а татар перебили. Незадовго після цього, коли мешканці почули, що козаки ідуть до Чигирина, вони всі до єдиного з майном і родинами перебрались за Дніпро. Дорошенко застав пусте місто, яке зрівняв із землею. Через 8 років місто знову заселили 800 господарів.

1702 року Самійло Самусь винищив в місті євреїв та шляхту[3]. Війтом був Дмитро Старий.

В січні 1711 р. поблизу Лисянки відбувся бій між армією гетьмана Пилипа Орлика та війська під командуванням генерального осавула Степана Бутовича. У наслідку бою загін Бутовича зазнав поразки, а самого осавула було взято у полон. Ця битва була частиною походу на Правобережжя проти російської влади.

 
Лисянка Яблоновських на мапі Зигмунда Герстмана

1733 року Александр Яблоновський фундував тут францисканський костел, місце давнього замку віддав о. василіянам і сприяв будівництву нового оборонного замку з вежами. Це сприяло розвитку міста.

1777 року тут було 457 осель. У місті був Свято-Троїцький василіянський монастир (колись православний).

Біля Лисянки є городище. Поблизу нього є ліс «Добрий день», за переказами, там козаки розбили польське військо. Біля Гнилого Тікича знаходиться джерело з мінеральною водою збагаченою залізом, колись тут лікар Сродовський мав водолікарню.

Під час турецької війни (якої з 12 ?) тут бачили стада диких коней з херсонських степів.

Містечко оспіване у творах багатьох письменників, зокрема, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка.

У часи Другої світової війни містечко понад два роки входило до Корсунського ґебіту. На початку 1944 р. тут проходила Корсунь-Шевченківська операція.

Влітку 1996 року до Лисянки підведено природний газ.

Населення

ред.

У січні 1989 року чисельність населення становила 8858 осіб[4].

На 1 січня 2013 року чисельність населення становила 8 136 осіб[5].

Мова

ред.

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[6]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 7 968 97,64 %
Російська 160 1,96 %
Вірменська 20 0,25 %
Білоруська 4 0,05 %
Румунська 2 0,02 %
Німецька 1 0,01 %
Інші/Не вказали 6 0,07 %
Разом 8 161 100,00 %

Пам'ятки природи

ред.

В адміністративних межах Лисянської селищної ради розташовані:

Лисянка в культурі

ред.

В Лисянці розгортається сюжет повісті Михайла Старицького «Останні орли».[8]

Персоналії

ред.
Народились
поховані
  • Стукало Олег Юрійович (1974—2015) — підполковник (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Галерея

ред.
 
Лисянка. Центр селища

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Majewski W. Ostroróg Mikołaj h. Nałęcz (1593—1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV/3, zeszyt 102. — S. 518. (пол.)
  3. Чухліб Т. Самійло Іванович (Самусь) — полковник та наказний гетьман правобережної частини Українського гетьманату // «Істину встановлює суд історії». Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. — Т.2: Наукові студії. — К.,2004. — С.276 — 290.
  4. (рос.) Всесоюзная перепись населения 1989 г. Численность городского населения союзных республик, их территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу. Архів оригіналу за 18 січня 2012. Процитовано 12 липня 2018.
  5. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. Державна служба статистики України. Київ, 2013. стор.107 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 12 липня 2018.
  6. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  7. Рішення Черкаської обласної ради № 27-10/V від [[26 червня]] [[2009]] року «Про території та об'єкти природно — заповідного фонду області». Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 7 березня 2015.
  8. Михайло Старицький. Останні орли. Електронна бібліотека Чтиво. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 19 вересня 2020.
  9. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 264 с. ISBN 966-8201-26-4
  10. J. Dobrzyniecka. Jabłonowski August Dobrogost Stanisław Wolfgang Żegota (1769—1791) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków, 1963. — Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom Х/2, zeszyt 45. — 161—320 s. — S. 219. (пол.)

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.