Лисянка (смт)
Ли́сянка — селище міського типу, до листопада 2020 року центр однойменного району Черкащини. Розташована в межах Придніпровської височини та лісостепової зони в долині річки Гнилий Тікич. День міста — перша неділя вересня. Деякі польські автори дотримуються думки, що в Лисянці народився батько Богдана Хмельницького — Михайло Хмельницький.
смт Лисянка | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
![]() | |||||
Країна | ![]() | ||||
Область | Черкаська область | ||||
Район | Звенигородський район | ||||
Громада | Лисянська селищна громада | ||||
Код КАТОТТГ: | |||||
Основні дані | |||||
Засноване | — | ||||
Перша згадка | 1593 | ||||
Магдебурзьке право | 1622 | ||||
Статус | із 1965 року | ||||
Площа | км² | ||||
Населення | ▼ 7854 (01.01.2017)[1] | ||||
Поштовий індекс | 19301 | ||||
Телефонний код | +380 4749 | ||||
Географічні координати | 49°15′25″ пн. ш. 30°49′24″ сх. д. / 49.25694° пн. ш. 30.82333° сх. д.Координати: 49°15′25″ пн. ш. 30°49′24″ сх. д. / 49.25694° пн. ш. 30.82333° сх. д. | ||||
Висота над рівнем моря | 160 м | ||||
Водойма | річка Гнилий Тікич
| ||||
Відстань | |||||
Найближча залізнична станція: | Звенигородка | ||||
До станції: | 38 км | ||||
Селищна влада | |||||
Адреса | 19301, Черкаська обл., Звенигородський р-н, смт Лисянка, площа Миру, 30 | ||||
Голова селищної ради | Проценко Анатолій Петрович | ||||
Карта | |||||
![]() | |||||
|
ІсторіяРедагувати
Під час монголо-татарської навали Лисянка і навколишні території були повністю спалені. З того часу люди це місце називають Лисиною, гору на шляху до Черкас — Лисою, річку, що протікає під горою, — Лискою, а відроджене поселення — Лисянкою.
Вперше Лисянку згадують у документах за 1593 рік. Саме того року містечко з навколишніми селами і землями польський король Сигізмунд ІІІ Ваза подарував шляхтичу Валентію Чермінському (зустрічається в описі Александера Валеріана Яблоновського).
1622 року воєводі руському Іванові Даниловичу король Сигізмунд ІІІ Ваза видав грамоту, за якою він міг закласти місто Лисянку і надав йому Магдебурзьке право, право обирати собі війта, бурмістра, райців з-поміж міщан. Місто мало було опасоване частоколом з вежами і мала бути збудована ратуша. Базари повинні бути щопонеділка та щоп'ятниці. Після смерті Івана Даниловича (весна 1628 року) у 1630 році Лисянка належала його другій дружині-вдові — Софії з Жолкевських.
У 1637 році Миколай Остроруг-«латина» отримав дозвіл короля Владислава IV Вази на випалювання поташу в лісах немирівських і на 12 років в — Лисянці.[2]
1645 року — Лисянка належала Самуелю Єжи Каліновському.
1648 року — Лисянка підтримала Богдана Хмельницького. За тих часів була багатим містом. Мало воно 4 церкви, на передмістю монастир св. Трійці, недавно закладений і сильно укріплений, посвячений 1653 року патріархом Макарієм.
1654 року місто було взяте коронним військом і спалене.
За часів Івана Виговського Лисянка дісталась Костянтинові Виговському.
1674 року тут після того як зазнав поразки від московського війська, перебував брат гетьмана Петра Дорошенка Григорій з татарським військом. Міщани видали Григорія Дорошенка московитам, а татар перебили. Незадовго після цього, коли мешканці почули, що козаки ідуть до Чигирина, вони всі до єдиного з майном і родинами перебрались за Дніпро. Дорошенко застав пусте місто, яке зрівняв із землею. Через 8 років місто знову заселили 800 господарів.
1702 року Самійло винищив в місті євреїв та шляхту.[джерело?] Війтом був Дмитро Старий.
В 1711 р. поблизу Лисянки відбувся бій між армією гетьмана Пилипа Орлика та війська під командуванням генерального осавула Григорія Бутовича. У наслідку бою загін Бутовича зазнав поразки, а самого осавула було взято у полон. Ця битва була частиною походу на Правобережжя проти російської влади.
1733 року Александр Яблоновський фундував тут францисканський костел, місце давнього замку віддав о. василіянам і сприяв будівництву нового оборонного замку з вежами. Це сприяло розвитку міста.
1777 року тут було 457 осель. У місті був Свято-Троїцький василіянський монастир (колись православний).
Біля Лисянки є городище. Поблизу нього є ліс «Добрий день», за переказами там козаки розбили польське військо. Біля Гнилого Тікича знаходиться джерело з мінеральною водою збагаченою залізом, колись тут лікар Сродовський мав водолікарню.
Під час турецької війни тут бачили стада диких коней з херсонських степів.
Містечко оспіване у творах багатьох письменників, зокрема, Пантелеймон Куліша і Тарас Шевченка.
У часи Другої світової війни містечко понад два роки входило до Корсунського ґебіту. На початку 1944 р. тут проходила Корсунь-Шевченківська операція.
Влітку 1996 року до Лисянки підведено природний газ.
Пам'ятки природиРедагувати
В адміністративних межах Лисянської селищної ради розташовані:
- Гнилий Тікич — гідрологічний заказник місцевого значення[3].
- Карлзбад — гідрологічний заказник місцевого значення.
- Лисянський — гідрологічний заказник місцевого значення.
- Лисянський — ІІ — гідрологічний заказник місцевого значення.
- Джерело «Громова вода» — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення.
Лисянка в культуріРедагувати
В Лисянці розгортається сюжет повісті Михайла Старицького «Останні орли».[4]
ПерсоналіїРедагувати
- Народились
- Лео Бірінськи (1884—1951) — драматург, сценарист і режисер єврейського походження.
- Бісновата Рива Давидівна (* 1919 — ?) — радянський український звукорежисер.
- Горський Проспер Антонович (1813—1888) — український художник.
- Даник Володимир Олексійович — український поет і прозаїк.
- Коваль Олег Миколайович (1972—2014) — старший лейтенант ЗСУ, загинув у боях за Дебальцеве.
- Кузьменко-Титаренко Іван Дем'янович — український військовий діяч, сотник Армії УНР.
- Кузьмін Віталій Володимирович (1974—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
- Макушенко Іван Семенович — художник та педагог
- Макушенко Олекса Іванович — підполковник Армії УНР.[5]
- Мартиненко Євгеній Васильович (25.01.2000—24.03.2022) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Михайлюк Юрій Володимирович — капітан ЗСУ, Герой України.
- Письменний Ярослав Васильович (1982—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Проценко Тарас Станіславович (1976—2018) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Скрипник Тетяна Олексіївна (1923—2002) — кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка кафедри бібліотекознавства Харківського інституту культури. Авторка книги «Життя прожити — не поле перейти».
- Слешинський Іван Владиславович — польський математик
- Август Доброгост Яблоновський — був похований в монастирі оо. василіян.[6]
- поховані
- Стукало Олег Юрійович (1974—2015) — підполковник (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
ГалереяРедагувати
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Majewski W. Ostroróg Mikołaj h. Nałęcz (1593—1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV/3, zeszyt 102. — S. 518. (пол.)
- ↑ Рішення Черкаської обласної ради № 27-10/V від [[26 червня]] [[2009]] року «Про території та об'єкти природно — заповідного фонду області». Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 7 березня 2015.
- ↑ Михайло Старицький. Останні орли. Електронна бібліотека Чтиво. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 19 вересня 2020.
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 264 с. ISBN 966-8201-26-4
- ↑ J. Dobrzyniecka. Jabłonowski August Dobrogost Stanisław Wolfgang Żegota (1769—1791) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków, 1963. — Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom Х/2, zeszyt 45. — 161—320 s. — S. 219. (пол.)
Джерела та літератураРедагувати
- Маньковська Р. В. Лисянка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 167. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Савченко О. В, Шушківський А. І. Лисянка [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Lisianka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 302. (пол.) — S. 302—308. (пол.)
ПосиланняРедагувати
- Лисянка на сайті ВРУ[недоступне посилання з квітня 2019]
- Офіційний сайт Лисянської районної ради [Архівовано 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Неофіційний сайт Лисянського району
- Погода в смт Лисянка [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Погода в смт Лисянка [Архівовано 26 березня 2008 у Wayback Machine.]
- Тут був Монастирок. На місці родинного маєтку Хмельницьких з'явився пам'ятник // Україна молода, 236 за 16.12.2010 [Архівовано 28 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Громадське повстання на Лисянщині 1918 року
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лисянка (смт) |