Лисянка (селище)

селище Лисянка
Герб Лисянки	Прапор Лисянки
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район	Звенигородський район
Тер. громада	Лисянська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA71020190010039509
Основні дані
Перша згадка	1593
Магдебурзьке право	1622
Статус	із 2024 року
Населення	▼ 7854 (01.01.2017)
Поштовий індекс	19301
Телефонний код	+380 4749
Географічні координати	49°15′25″ пн. ш. 30°49′24″ сх. д. / 49.25694° пн. ш. 30.82333° сх. д.
Висота над рівнем моря	160 м
Водойма	річка Гнилий Тікич ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Звенигородка
До станції:	38 км
Селищна влада
Адреса	19301, Черкаська обл., Звенигородський р-н, смт Лисянка, площа Миру, 30
Голова селищної ради	Проценко Анатолій Петрович
Карта
	Лисянка
	Лисянка
	Лисянка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лисянка.

Ли́сянка — селище, до листопада 2020 року центр однойменного району Черкащини. Розташована в межах Придніпровської височини та лісостепової зони в долині річки Гнилий Тікич. День міста — перша неділя вересня. Деякі польські автори дотримуються думки, що в Лисянці народився батько Богдана Хмельницького — Михайло Хмельницький.

Історія

Лисянка на карті XVIII століття

Під час монголо-татарської навали Лисянка і навколишні території були повністю спалені. З того часу люди це місце називають Лисиною, гору на шляху до Черкас — Лисою, річку, що протікає під горою, — Лискою, а відроджене поселення — Лисянкою.

Вперше Лисянку згадують у документах за 1593 рік. Саме того року містечко з навколишніми селами і землями польський король Сигізмунд ІІІ Ваза подарував шляхтичу Валентію Чермінському (зустрічається в описі Александера Валеріана Яблоновського).

1622 року воєводі руському корсунському старості Янові Даниловичу король Сигізмунд ІІІ Ваза видав грамоту, за якою він міг закласти місто Лисянку і надав йому Магдебурзьке право, право обирати собі війта, бурмістра, райців з-поміж міщан. Місто мало було опасоване частоколом з вежами і мала бути збудована ратуша. Базари повинні бути щопонеділка та щоп'ятниці. Після смерті Яна Даниловича (весна 1628 року) Лисянка перейшла до його другій дружини-вдови — Софії Жолкевської.

У 1637 році Миколай Остроруг-«латина» отримав дозвіл короля Владислава IV Вази на випалювання поташу в лісах немирівських і на 12 років в — Лисянці.^[2]

1645 року — Лисянка належала Самуелю Єжи Каліновському.

1648 року — Лисянка підтримала Богдана Хмельницького. За тих часів була багатим містом. Мало воно 4 церкви, на передмістю монастир св. Трійці, недавно закладений і сильно укріплений, посвячений 1653 року патріархом Макарієм.

1654 року місто було взяте коронним військом і спалене.

За часів Івана Виговського Лисянка дісталась Костянтинові Виговському.

1674 року тут після того як зазнав поразки від московського війська, перебував брат гетьмана Петра Дорошенка Григорій з татарським військом. Міщани видали Григорія Дорошенка московитам, а татар перебили. Незадовго після цього, коли мешканці почули, що козаки ідуть до Чигирина, вони всі до єдиного з майном і родинами перебрались за Дніпро. Дорошенко застав пусте місто, яке зрівняв із землею. Через 8 років місто знову заселили 800 господарів.

1702 року Самійло Самусь винищив в місті євреїв та шляхту^[3]. Війтом був Дмитро Старий.

В січні 1711 р. поблизу Лисянки відбувся бій між армією гетьмана Пилипа Орлика та війська під командуванням генерального осавула Степана Бутовича. У наслідку бою загін Бутовича зазнав поразки, а самого осавула було взято у полон. Ця битва була частиною походу на Правобережжя проти російської влади.

Лисянка Яблоновських на мапі Зигмунда Герстмана

1733 року Александр Яблоновський фундував тут францисканський костел, місце давнього замку віддав о. василіянам і сприяв будівництву нового оборонного замку з вежами. Це сприяло розвитку міста.

1777 року тут було 457 осель. У місті був Свято-Троїцький василіянський монастир (колись православний).

Біля Лисянки є городище. Поблизу нього є ліс «Добрий день», за переказами, там козаки розбили польське військо. Біля Гнилого Тікича знаходиться джерело з мінеральною водою збагаченою залізом, колись тут лікар Сродовський мав водолікарню.

Під час турецької війни (якої з 12 ?) тут бачили стада диких коней з херсонських степів.

Містечко оспіване у творах багатьох письменників, зокрема, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка.

У часи Другої світової війни містечко понад два роки входило до Корсунського ґебіту. На початку 1944 р. тут проходила Корсунь-Шевченківська операція.

Влітку 1996 року до Лисянки підведено природний газ.

Населення

У січні 1989 року чисельність населення становила 8858 осіб^[4].

На 1 січня 2013 року чисельність населення становила 8 136 осіб^[5].

Мова

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[6]:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	7 968	97,64 %
Російська	160	1,96 %
Вірменська	20	0,25 %
Білоруська	4	0,05 %
Румунська	2	0,02 %
Німецька	1	0,01 %
Інші/Не вказали	6	0,07 %
Разом	8 161	100,00 %

Пам'ятки природи

В адміністративних межах Лисянської селищної ради розташовані:

Гнилий Тікич — гідрологічний заказник місцевого значення^[7].
Карлзбад — гідрологічний заказник місцевого значення.
Лисянський — гідрологічний заказник місцевого значення.
Лисянський — ІІ — гідрологічний заказник місцевого значення.
Джерело «Громова вода» — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення.

Лисянка в культурі

В Лисянці розгортається сюжет повісті Михайла Старицького «Останні орли».^[8]

Персоналії

Народились

Лео Бірінськи (1884—1951) — драматург, сценарист і режисер єврейського походження.
Бісновата Рива Давидівна (* 1919 — ?) — радянський український звукорежисер.
Горбатенко Петро Олександрович — старший лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
Горський Проспер Антонович (1813—1888) — український художник.
Даник Володимир Олексійович — український поет і прозаїк.
Коваль Олег Миколайович (1972—2014) — старший лейтенант ЗСУ, загинув у боях за Дебальцеве.
Кузьменко-Титаренко Іван Дем'янович — український військовий діяч, сотник Армії УНР.
Кузьмін Віталій Володимирович (1974—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
Макушенко Іван Семенович — художник та педагог
Макушенко Олекса Іванович — підполковник Армії УНР.^[9]
Маловічко Олександр Анатолійович (1980—2023) — головний сержант збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Мартиненко Євгеній Васильович (25.01.2000—24.03.2022) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Михайлюк Юрій Володимирович (* 1989) — капітан ЗСУ, Герой України.
Омельченко Віктор Семенович (нар 1944) — український перекладач, дипломат, член Національної спілки письменників України (1995).
Письменний Ярослав Васильович (1982—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Проценко Тарас Станіславович (1976—2018) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Скрипник Тетяна Олексіївна (1923—2002) — кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка кафедри бібліотекознавства Харківського інституту культури. Авторка книги «Життя прожити — не поле перейти».
Слешинський Іван Владиславович — польський математик
Август Доброгост Яблоновський — був похований в монастирі оо. василіян.^[10]