Користувач:Ejensyd/Антиросійські виступи

Антиросійські виступи — антиімперіалістичні та антиколоніальні виступи проти російської держави та росіян як носіїв імперської колоніальної русифікаторської політики держави.

У російській традиції називаються «повстаннями проти московського володарювання» або ж «повстаннями проти російського володарювання». Також «звільнення від російського ярма». Після Жовтневого перевороту 1917 року — також «боротьба проти колонізаторської політики російських більшовиків»

Антиросійські настрої та антиросійські виступи,— як у російській державі, так і за її межами,— в усі часи обумовлювалися внутрішньою і зовнішньою політикою влади у Росії, а також підтримкою цієї політики російським населенням держави.

Протестні рухи за регіоном

Україна

Повстання козацької старшини з метою відокремлення від Росії закінчилися за Петра I колосальною поразкою автономістів, керованих гетьманом Мазепою, і знищенням в Україні самого гетьманства та Запоріжжя, що підтримувало його. Управління Україною було передане (1722) спеціальному органові — Малоросійській колегії, керівництво якої знаходилося в руках кріпосницької Москви. Управління Україною залишалося в руках Малоросійської колегії, незважаючи на відновлення пізніше гетьманської влади, аж до знищення Гетьманщини. Правобережжя, розорене нескінченними війнами, з поверненням до Польщі знову швидко колонізується нею. З колонізацією повертається на Правобережжя шляхтич-магнат, а з ним зростає і кріпосницька експлуатація селянства.

Поділом Польщі (1772) була вирішена й доля козацької України: зліквідована Запорозька Січ, зліквідована Гетьманщина, натомість створено кілька російських губерній. Козацькій старшині було «дароване» право російського дворянства (1784). На Україну було поширене кріпацтво.

Включена до складу російської держави як провінція, Україна остаточно перетворюється у 19 ст. на російську колонію, у котрій російський уряд посилено намагається викорінити усякі залишки національної особливості, а український народ піддається національному гніту та закріпаченню

Білорусь

Перші селянські повстання проти російського кріпосництва почалися 1812 року у Мінській губернії. Боротьба продовжувалася у 1832—1841 роках. Масові повстання відбувалися у Вітебській губернії 1847 року. Польське повстання 1863 року було підтримане білоруським національно-визвольним рухом. За звільнення з-під влади польських поміщиків та російського царя, за передачу землі селянам без викупу, за створення самостійної держави Литви та Білорусі боролися т. зв. «червоні» — збідніла шляхта, учнівська молодь, ремісники і селяни — на чолі з Кастусем Калиновським. Повстання в Білорусі та Литві було придушене військовою силою під командуванням графа генерала Михайла Муравйова: 396 осіб було повішено, серед них і Калиновський, заслано до Сибіру близько 15.000 осіб.

Фінляндія

Від 1830-х років у Фінляндії починається національний рух за фінську школу та діловодство рідною мовою. Цей рух зустрів енергійний спротив російської влади й, орієнтованої на Росію, частини шведської верхівки фінляндського суспільства та незначного зрусифікованаго прошарку городян.

Зростання національно-визвольних настроїв суспільства під впливом революції 1848 року у Західній Європі призводить до реакції уряду імперії: з метою обмеження прав Фінляндії Олександр II скликає 1862 року сейм, що визнає за ним законодавчу владу.

У царювання Олександра III, особливо наприкінці 19 ст., коли генерал-губернатором був призначений Микола Бобриков розгортається русифікація. Вводиться російська мова у сенаті та в інших адміністративних установах. Нарешті, був виданий маніфест про вилучення усіх справ, що «мають загальнодержавне значення» із відання «народного представництва».

Знищується фінська армія, що до того лише формально підпорядкована російському військовому міністрові.

Всі ці заходи російської влади викликали хвилю національного руху фінів. Зорганізувалася група активних діячів, що розпочали боротьбу за прикладом російських соціалістів-революціонерів. Влітку 1904 року генерал-губернатор Микола Бобриков був убитий. У протидії російському імперіалізмові об'єднувалися і фінська буржуазія, і фінський робітничий клас.

Внаслідок революції 1905 року низка русифікаторських заходів була скасована.

Польща

У грудні 1905 року в сотнях польськіих шкіл школярі попалили всі російські книжки, картини та портрети царів, побили і вигнали зі шкіл російських вчителів і своїх товаришів-росіян з криками: «Ідіть геть, в Росію!»..

Нідерланди

Башкирія

Башкирія була однією з численних колоній Росії. Від другої половини 16 ст. російська влада накладала на башкир «ясак», який ішов до скарбниці російського царя. До рук російських воєвод та феодалів потрапляли кращі землі; торгова буржуазія наживалася на монопольних продажу та купівлі певних товарів, купуючи їх за безцінь. До економічного та політичного гноблення додавалось насильницьке хрещення башкир.

На цьому ґрунті виникали повстання башкир, що мали на меті скинути колоніальне гноблення. Повстання почалися із 17 ст., вони то підіймалися як хвиля, то їх напруга спадала. Башкири брали активну участь у повстанні під проводом Омеляна Пугачова.

Кавказ

Грузія

Колоніальна політика Росії викликала масовий, головно селянський протестний рух: виступ у Кахетії 1802, повстання проти російського владарювання у Картлі та Осетії 1804—1805, повстання 1812, 1819, спроба повстання у 1832, повстання у 1860, 1904—1905 роках.

Перше велике повстання горців-грузин проти російського владарювання почалося 1804 року й було жорстоко придушене 1805-го.

1812 року знову вибухнуло повстання селян, викликане відбиранням провіанту для російського війська військовою силою, незважаючи на неврожайний рік.

1819 року була зліквідована автокефалія грузинської церкви, що викликало нове велике повстання.

1832 року була проведена підготовка до нового повстання, але російській владі вдалося, за допомогою зрадників, придушити його у зародку.

1860 року спалахнуло нове повстання.

Після селянської реформи 1860-х років, що провадилася у Грузії на кілька років пізніше й в обмеженій, порівняно з Росією, формі, кріпацтво у Грузії збереглося до 1917 року. Внаслідок такої політики російської влади «Грузія стала класичною країною селянських повстань, що прийняли особливо організований характер у 1904—1905» роках.

Абхазія

У 60-х роках 19 ст. частина населення Абхазії брала участь у повстанні під проводом Шаміля. Після його поразки ця частина абхазів переселилася до Туреччини. У 70-х роках відбулося кілька повстань абхазів проти російського панування. Це викликало нову хвилю еміграції до Туреччини. У Російсько-турецькій війні 1877—1878 років абхази взяли участь на боці Туреччини. Російська влада оголосила абхазів «винуватим населенням» і посилила репресивну політику, що викликало чергову хвилю еміграції внаслідок чого низка районів Абхазії знелюдніла.

Центральна Азія

Національно-визвольний рух другої половини 1916 року у Центральноазійській частині Російської імперії, у час військової поразки на фронті Першої світової війни, може розглядатися як складова підготовки революційних подій 1917 року. Революційний вибух охопив 1916 року ряд районів нинішніх Узбекистану, Киргизії, Казахстану і перекинувся на території повітів Сибіру, Нижнього Поволжя (Калмикія) та Північного Кавказу, де існували схожі форми та характер експлуатації корінного населення.

Витяг з промови члена Державної думи А. Ф. Керенського 13 грудня 1916 року про становище в Туркестані і Степовій області

Сибір та Китай

Не важко було підкорити Сибір: досить було походу славного Єрмака з жменею відважних козаків, щоб зруйнувати Сибірське Царство - цю першу і досить серйозну перешкоду поширенню за Уральським хребтом російського панування, російської колонізації і російської культури. Страшним ураганом пронеслися сміливі козаки по володіннях вогулів, остяків і татар, багато пролили крові, розграбували багато іноро́дницьких юрт, а найголовніше перемогли і прогнали з юрта «вільну людину Кучума Царя», який становив єдиний зв'язок різноплемінного сибірського Царства. <…> Здавалося б, що після таких ударів іноро́дницький світ вже не в змозі буде мріяти про своє колишнє царство і назавжди мав би примиритися з тією долею, яку покладала на нього «шерть», тим більше, що від зміни володаря сибірські інородці й нічого не втрачали. Але на ділі ми бачимо протилежне. Тільки-но стало відомо про смерть Єрмака, як піддані Кучума, перше приголомшені подвигами козацького «велерозумного вождя», тепер, так би мовити, прийшли до тями, забули свою присягу і знову готові були накласти на себе ярмо азіатського володаря. Та й згодом довгий час мрія «бути собі царством, як було за Кучума Царя» не залишала сибірських інородців. Це означає, що одного завоювання за допомогою зброї, яким би не було останнє переможним, було недостатньо, щоб утримати в покорі настільки віддалений край, а тим більше мати можливість з успіхом експлуатувати його багатства. Повторюю, легко було завоювати Сибір, але набагато важче втримати завойоване. Московський уряд давно засвоїв цю істину при розширенні російської держави щодо народу цих країв і разом з тим давно зрозумів, що мирні засоби більш дійсні для остаточного підкорення інородницького світу, - що зброєю можна тільки перемогти, але утримати в підлеглості переможених можна головним чином через заселення підкореної країни російськими елементами, наслідком чого було обрусіння краю. Тому і після завоювання Сибірського Царства уряд негайно починає будувати російські міста і села. Оригінальний текст (рос.) Не трудно было покорить Сибирь: достаточно было похода славнаго Ермака съ горстью отважныхъ казаковъ, чтобы разрушить Сибирское Царство — эту первую и довольно серьезную преграду распространенію за Уральскимъ хребтомъ русскаго владычества, русской колонизаціи и русской культуры. Страшнымъ ураганомъ пронеслись смѣлые казаки по владѣніямъ вогуловъ, остяковъ и татаръ, много пролили крови, разграбили много инородческихъ юртъ, а самое главное побѣдили и прогнали съ юрта «вольнаго человека Кучума Царя», который составлялъ единственную связь разноплеменнаго Сибирскаго Царства.<…> Казалось бы, что послѣ такихъ ударовъ инородческій мірь уже не въ состояніи будетъ мечтать о своемъ прежнемъ царствѣ и навсегда долженъ быль бы помириться съ тою участью, которую возлагала на нихъ «шерть», тѣмъ болѣе, что отъ перемѣны властителя сибирскіе инородцы ничего не теряли. Но на дѣлѣ мы видимъ противное. Едва только стало извѣстно о смерти Ермака, какъ подданные Кучума, ошеломленные прежде подвигами казацкаго «велеумнаго вождя», теперь, такъ сказать, пришли въ сознаніе, забыли свою присягу и снова готовы были наложить на себя иго азіатскаго властелина. Да и впослѣдствіи долгое время мечта «быть себѣ царствомъ, какъ было при Кучумѣ Царѣ» не покидала сибирскихъ инородцевъ. Это значить, что одного завоеванія посредствомъ оружія, какъ бы ни было послѣднее побѣдоносно, было недостаточно, чтобы удержать въ повиновеніи столь отдаленный край, а тѣмь болѣе имѣть возможность съ успѣхомъ эксплоатировать его богатства. Повторяю, легко было завоевать Сибирь, но гораздо труднѣе удержать завоеванное. Московское правительство давно усвоило эту истину при расширеніи русскаго государства насчетъ иноплеменныхъ народовъ и вмѣстѣ съ тѣмъ давно поняло, что мирныя средства болѣе дѣйствительны для окончательнаго покоренія инородческаго міра, — что оружіемь можно только побѣдить, но удержать въ подчиненіи побѣжденныхъ можно главнымъ образомъ чрезъ заселеніе покоренной страны русскими элементами, послѣдствіемь чего являлось обрусеніе края. Поэтому и послѣ завоеванія Сибирскаго Царства правительство немедленно начинаетъ строить русскіе города и села.

Тува

Після 1907 року Російська імперія стала на шлях посиленої колонізації Туви, розбудовуючи у її центральній частині мережу російських поселень з російським судом та волосним правлінням. 1914 року російський уряд заявив «про прийняття Туви під своє заступництво». Як наслідок колоніальної політики 1916 року у Туві розпочався селянський рух, що супроводжувався виступами проти російських колоністів. Російський уряд відповів на нього застосуванням військової сили.

Навесні 1924 року у Туві відбулося повстання, придушене влітку військовою силою.

Література

• Андижанское восстание 1898 г. Вводная статья Е. Штейнберга. Документы.— В кн.: Красный архив. Исторический журнал. Том третий (восемьдесят восьмой).— М.: Государственное социально-экономическое издательство, 1938.— С. 123—124.
• Ашурков Тарас. Маловідомі деталі у справі про загибель місії О. С. Грибоєдова в Ірані.— Історична панорама. Збірник наукових статей.- 2014.- Вип. 19.— С. 21—29.
• Бройдо Г. И. Восстание киргиз в 1916 г. (Мое показание прокурору Ташкентской судебной палаты, данное 3-го сентября 1916 г.).— М.: Научная ассоциация востоковедение при Ц. И. К. С. С. С. Р., 1925.— 28 с. [Архівовано 5 грудня 2018 у Wayback Machine.]
• Галузо П. Г. Туркестан — колония. (Очерк истории Туркестана от завоевания русскими до революции 1917 года.— М.: Издание Коммунистического Университета Трудящихся Востока имени И. В. Сталина, 1929.— 164 с.
• Джизакское восстание 1916 г. С предисловием А. Шестакова. Документы.— В кн.: Красный архив. Исторический журнал. Том пятый (шестидесятый).— М.: Государственное социально-экономическое издательство, 1933.— С. 60—91.
• Зуев А. С. Присоединение крайнего северо-востока Сибири к России: военно-политический аспект. Вторая половина XVII—XVIII век.— Автореф. дисс… д-ра историч. наук. Томск, 2005.— 23 с.
• Имамов, Вахит. Запрятанная история татар. Национально-освободительная борьба татарского народа в XVI—XVIII веках за создание независимого государства.— Набережные Челны: Газетное-книжное издательство «КАМАЗ», 1994.— 80 с. [Архівовано 26 березня 2018 у Wayback Machine.]
• Историческій обзоръ Туркестана и наступательнаго движенія въ него русскихъ. Составилъ А. И. Макшеевъ.- С.-Петербургъ. Военная типографія, 1890.- 370 с.+ 7 л. илл.
• Каганович, Альберт. Друзья поневоле: Россия и бухарские евреи, 1800—1917.— М.: Новое литературное обозрение, 2016.— 800 с. (Серия «HISTORIA ROSSICA»).
• Ковалевскій П. И. Возстаніе Чечни и Дагестана въ 1877—1878 г.г. Зелимъ-Ханъ.— С.-Петербургъ, 1912.— 95 с. (рос. дореф.)
• Козлов В. А. Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти 1953—1985 гг.— М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006.— 448 с. (Архив) ISBN 5-224-05357-9
• Лор Э. Русский национализм и Российская империя: Кампания против «вражеских подданных» в годы Первой мировой войны / Эрик Лор; пер. с англ. В. Макарова.— М.: Новое литературное обозрение, 2012.— 304 с. ISBN 978-5-86793-942-7
• Некрич А. М. Наказанные народы.— Нью-Йорк: Хроника, 1978.— 170 с.
• Наливкин В. П. Туземцы раньше и теперь // Очеркъ В. П. Наливкина.— Ташкентъ: Изданіе А. Л. Кирснера, 1913.— 144 с.
• Панфілов Олег. Повстання в Росії та СРСР.—Крим. Реалії, 22 Серпень 2014, 18:55 [Архівовано 11 січня 2018 у Wayback Machine.]
• Польське національне повстання 1830—1831 рр. на Правобережній Україні: від міфів до фактів: кол. монографія / За ред. І. Кривошеї, Н. Моравця.— К.: КНТ, 2017.— 264 с. ISBN 978-966-373-820-8
• Станкевичъ В. Судьбы народовъ Россіи. Бѣлоруссія. Украина. Литва. Латвія. Эстонія. Арменія. Грузія. Азербейджанъ. Финляндія. Польша.— Берлинъ: Издательство И. П. Ладыжникова, 1921.— 377 с. (рос. дореф.)
• Тараненко М. Г. До причин поразки антиросійських визвольних змагань гетьмана І. Мазепи та українсько-шведського союзу 1708—1709 рр.— Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць.– 2009.– № 3.– С. 152—165. [Архівовано 25 жовтня 2019 у Wayback Machine.]

Див. також

• Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер)
• Міжнародна коаліція на підтримку України
• Антиросійські протести в Грузії (2019)
• Празька весна
• Познанські протести (1956)
• Угорська революція (1956)
• Протистояння Московського царства та Війська Запорозького Низового
• Коліївщина
• Великобудищанський трактат
• Московсько-казанська війна (1552—1556)
• Велика Кавказька війна
• Переяславське повстання 1666
• Антимосковське повстання 1668
• Терюшевське повстання
• Башкирське повстання (1755—1756)
• Повстання Костюшка (1794)
• Листопадове повстання (1830—1831)
• Польське повстання 1863—1864
• Повстання у Дагестані (1877)
• Андижанське повстання (1898)
• Національно-визвольна боротьба казахського народу
• Сарису-созакське повстання
• Антирадянське повстання сарбазів 1930 року
• Повстання Сирима Датова
• Повстання Ісатая Тайманова
• Повстання Кенесари Касимова
• Центральноазійське повстання (1916)
• Джиззацьке повстання (1916)
• Знищення російського посольства в Тегерані (30 січня 1829)
• Басмацтво
• Абрецтво
• Хаджі-Мурат
• Шаміль
• Хасуха Магомадов
• Етноцид
• Смуга осілості
• Колоніальна політика
• Неоколоніалізм
• Постколоніалізм
• Кримська платформа
• Туга за СРСР
• Совок (сленг)
• Ватник (сленг)

Посилання

• Доклад А. Ф. Керенского о событиях 1916 года в Туркестане на закрытом заседании Государственной думы 13 декабря 1916 г. Публикацию подготовил М. Н. Суюнбаев, профессор Киргизско-российского славянского университета имени Бориса Ельцина, академик [Архівовано 4 січня 2019 у Wayback Machine.] РАЕН.
• У Вірменії всю ніч тривали антиросійські виступи.— Події, канал Україна. 16 січня 2015 [Архівовано 24 січня 2018 у Wayback Machine.]
• Короленко Богдан. Кримські депортації: від Єкатерини II до Сталіна.— Український інститут національної пам'яті [Архівовано 11 січня 2018 у Wayback Machine.]
• Визвольна боротьба народів Поволжя після падіння Казанського ханства [Архівовано 13 січня 2018 у Wayback Machine.]
• Серпневе повстання 1924 року і кривавий бенкет під Шорапані [Архівовано 13 січня 2018 у Wayback Machine.]
• Крамар О. Негативних наслідків русифікації уникли лише народи, які чинили опір. [Архівовано 1 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Український тиждень. № 23 (188) від 22 червня 2011 [Архівовано з першоджерела 6 липня 2013.]
• На ворота Російського культурного центру в Києві навісили ланцюг. Українські націоналісти з організації «Чорний комітет» вважають, що Російський культурний центр займається антиукраїнською пропагандою і загрожує незалежності України.— ESPRESO.TV, 13.01.2018 20:06 [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.]
• Caucasus under Russia and The Soviet Union [Архівовано 10 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• Сюжет дня: Антиросійські протести у Грузії.— УНІАН, 21 червня 2019 [Архівовано 21 червня 2019 у Wayback Machine.]
• Ab Imperio [Архівовано 15 березня 2022 у Wayback Machine.]. Исследования по новой имперской истории и национализму в постсоветском пространстве.
• Дмитро Джулай. 10 заборонених в СРСР українських документальних фільмів.— Радіо Свобода, 20 вересня 2019, 23:50 [Архівовано 5 грудня 2020 у Wayback Machine.]
• Юрий Апухтин. Русский глобальный проект и восстановление русской империи.— Военное обозрение, 27 ноября 2019. [Архівовано 5 грудня 2019 у Wayback Machine.]
• Грецький політик зробив сенсаційну заяву: чим шантажувала Росія Грецію за визнання ПЦУ. Церковне питання щільно включено Росією в її геополітику.— «Церкваріум»: проект громадської організації «Центр релігійної безпеки».— «Церкваріум» — це проект громадської організації «Центр релігійної безпеки», 11 грудня 2019 [Архівовано 7 січня 2020 у Wayback Machine.]