Відкрити головне меню

Совок (сленг)

термін, що визначає людину з певними психологічними та суспільними установками, котра оцінює інших людей, явища та оточуючий світ, користуючись незмінною системою міфів, принесеною із Радянського Союзу

Сово́к (скорочення від 1) рос. «Советский Союз»[1]; 2) рос. «советский оккупант»[2])  , 3) советский человек ({{|Homo Sovieticus|гомо совєтікус|}}) — пейоративний термін, що визначає людину з певними психологічними та суспільними установками, котра оцінює інших людей, явища та оточуючий світ, користуючись незмінною системою міфів, принесеною із Радянського Союзу[3]. У побуті терміном «совок» користуються як словом, що має зневажливий або, навіть, презирливий відтінок.

Зміст

ВизначенняРедагувати

Автор терміну «Гомо совєтікус» («гомосос»), російський філософ-логік Олександр Зинов'єв у «соціологічних романах» «Гомо совєтікус» (1982) і «Пара беллум» (1986) (опублікованих в журналі «Смена») визначав «совка» такː «Гомосос привчений жити в порівняно поганих умовах, готовий зустрічати труднощі, постійно очікує ще гіршого, підкорений розпорядженням властей … Гомосос є продукт пристосування до певних соціальних умов». Прикладом «совка» за О. Зіновєвим є радянські люди на Заході, які зберігають такі радянські звички (риси), якː інтриганство, заздрість, прагнення до влади, пристосуванство[4]. Комунізм влаштовував більшість совків (Гомо совєтікус), які і мало заробляли, і мало працювали[5].

Українські автори не можуть дати терміну «совок» одне, всеохопне визначення, оскільки, зазвичай, вкладають ну нього надзвичайно багато значень. Для прикладу, Віктор Зінченко сказав що

«[Совок це] людина з рабською психологією і радянськими цінностями».[6]

В свою чергу, Олесь Ульяненко свого часу висловився про совок дуже «загально», і, в принципі, ототожнив його з просто поганою людиною:

« „Совок“ — це людина, що похмеляється тричі на день, не дотримується слова, не цінує себе й інших і абсолютно не розуміє, для чого живе. У той час як людина культури поважає себе й інших і прагне жити так, щоб принести в цей світ якомога менше зла. От Висоцький для мене — це типовий „совок“, хоча й талановита особистість, а, наприклад, Галич — людина культури. Я б не сказав, що „совок“ — лише породження радянського способу життя. В Америці теж є „совки“, лише вони там інакше звуться. А якщо брати по великому рахунку, то всі ми „совки“, оскільки в більшості випадків помічаємо лише те, що може принести вигоду, і дуже часто спокушаємося на чужому горбі до раю заїхати».[7]

На думку Романа Чайки «совок»:

Це людина, котра оцінює інших людей, явища та оточуючий світ, користуючись незмінною системою міфів, принесеною із Радянського Союзу. Вона вірить у ці міфи, як у релігійну доктрину. «Совок» має заповіді, але не Божі, а радянські, і з їх допомогою вимірює все навколо себе. «Совок», навіть коли має у руках історичну чи документальну правду у вигляді фактів, все одно буде їх заперечувати, вважаючи, що його усталені міфи вищі за правду життя.

Взагалі ж «совок» від homo sapiens візуально нічим не відрізняється. Доки не почне говорити або ж діяти. І тоді виявляється, що все наше керівництво — «совки». <…>

…у чому реальна проблема таких ось голосувань, як останні вибори у Росії. Це «совковий» неусвідомлений страх зробити вибір і нести за нього свідому відповідальність. «Совок» взагалі будь-який свідомий вибір робить лише у супермаркеті. Маючи у руках кілька зайвих гривень, він вибере кращу ковбасу. Тобто ковбасу він обирає свідомо, а владу — ніколи.[3]

Соціальний психолог, український письменник Олег Покальчук в інтерв'ю «Радіо Свобода» 8 грудня 2011 року на запитання «Чим характеризується взагалі так звана радянська психологія? „Совок“ — що це таке?» — відповів наступним чином:

«Совок» — це свобода в обмін на харчі. І це не тільки «совок». Це, в принципі, тоталітарний режим будь-який.

До чого завідувач кафедри політології Києво-Могилянської Академії Олександр Дем'янчук додав:

Згоден на 100 %. Але справа в тому, що з тих часів і політичний режим, і економічний режим у нас в Україні практично не змінилися. … Я думаю, що пан Олег зі мною погодиться, що Майдан 2004 року і податковий Майдан 2010 року показали, що ми вже інші. І головна відмінність від того «совка» у тому, що в багатьох із нас з'явилася приватна власність, те, чого в СРСР не було, те, чого не було в «совка». Власне, якщо ми маємо приватну власність, ми маємо що захищати, за що стояти. Тому я думаю, з «совком» поступово не те що покінчено, але значною мірою «совок» ослаб за останніх 15 років.[8].

На запитання «Наскільки радянська психологія є гальмом на шляху модернізації України?» були отримані такі відповіді:
Олег Покальчук:

Радянська психологія є дуже зручним інструментом для маніпуляції, оскільки це та зачіпка, з допомогою якої сучасні політики, які вдають з себе дуже прогресивних і демократичних, у дуже цинічний спосіб використовують людські маси для задоволення своїх поточних політичних цілей.

Олександр Дем'янчук:

Згоден з цим. І лише хочу додати, що політична еліта залишилася у тому, в радянському, так би мовити, психологічному стані, в стані і політичному, і в стані економічному. Тобто, зміни відбулися, радше, в людях, аніж у політичній еліті[8].

Психологічні та суспільні установки «Совка»Редагувати

Юрій Саєнко, доктор економічних наук, завідувач відділу соціальної експертизи Інституту соціології НАН України, віддає перевагу поняттю «радянський раб», замість «совок». Він вважає його індивідуумом, вихованим системою тотального рабства, де його диктату підлягали і прості громадяни («раби») і еліта («феодали»). Як ті, так і інші були обібрані системою, як ті, так і інші щохвилини могли бути покарані. Внаслідок цього сформувалася особлива, невикорінена донині психологія: намагатися побільше і якомога швидше вхопити добра, скільки охопити руками можна. Настільки безсовісно поводить себе лише хронічно залякана людина. Саме страх породжує вседозволеність. Врахуйте ще й те, що радянський громадянин жив у безальтернативному, уніфікованому, як колгосп, суспільстві. Цю несприйнятливість різноманітності моделей, форм поведінки, поліваріантності рішень наше суспільство успадкувало, як, до речі, і інтелектуальну полохливість. У класичному рабовласницькому суспільстві, окрім принижених паріїв, усе ж таки існувала еліта, що продукувала сміливу філософську думку, наукові винаходи, культурні шедеври. «Совок» же, «радянський раб» живе у культурному вакуумі. Він не відає традицій, він — вічний «тимчасовий виконавець» (рос. «временщик»). У цьому його трагедія. Але, одночасно, залишаючись «совками», ми в Україні постійно маємо небезпеку реальної реставрації тієї системи, від котрої продовжуємо бути психологічно залежними. І не треба за це звинувачувати людей, уражених «совковою» хворобою. Адже їм за роки незалежності, по суті, так і не була запропонована нова модель життя. Пам'ять «совка» тому ще й досі звернена до минулого, що його ще й досі не лише ніхто не переконав, але й не подав прикладу того, як можна бути вільним.[9]

Михайло Слабошпицький, український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист вважає типовим «совком» індивідуума, джерелом душевних сил і покликанням якого є створення образа ворога і боротьба з ним. Визначальні риси «совка» — нетерпимість, агресія та надзвичайна нав'язливість. Йому до всього є діло: чи не піддають дискримінації негрів у Америці, чи справедливі санкції щодо Саддама Хусейна, чи не обмежують права російськомовного населення у Прибалтиці. Коротко кажучи, це божевільна інтервенція повсюди, котра частіше усього супроводжується абсолютним нехлюйством у власному домі. Типовий «совок» — максималіст. У Радянському Союзі це вважалось за неабияку чесноту, хоча користь суспільству від максималістів із їх революційним пафосом, що межував з ідіотизмом, була вельми сумнівною. Якщо поглянути на наші реалії, то, на мою думку, концентрованим проявом «совковості» в Україні є Верховна Рада. Це демонструють не лише властиві депутатам специфічні форми поведінки — грубість, невміння дослухатись опонента, популістська риторика, але й — ширше — манера провадити політику. Тому що «совок» — не просто максималіст, котрий все на світі хоче переробити за абстрактними схемами, — він при цьому ще й торгується. Адже ж немає на світі нічого невдячнішого ніж переконання «совка».[9]

Сергій Маслобойщиков, український графік, режисер театру і кіно, гадає, що головна ознака «совка» — тотальне презирство до індивідуального, яке виявляється не лише в його хамстві по відношенню до оточуючих, а й у найповнішій байдужості до свого внутрішнього світу. По суті, це людина без душевних секретів, без схованок. У неї все назовні, все відкрите, все явне. Тому дії, вчинки, реакції такого індивіда дуже легко спрогнозувати, прорахувати. Деякою мірою, «совок» — ідеальний матеріал для будь-яких ідеологічних маніпуляцій. Через свою одномірність і прогнозованість він дуже симпатичний владі, бо такою людиною легко керувати. «Совковість», між іншим, — не локальна психологічна інфекція на території колишнього Радянського Союзу. Наприклад, такий тип свідомості дуже характерний для сучасної Америки.[9]

Можливості подальшого існуванняРедагувати

На думку філософа Мераба Мамардашвілі, висловлену під час дискусії на Радіо Свобода 1990 року, не варто поспішати говорити про смерть Радянського Союзу, тому що можлива смерть живого організму, що проходить усі стадії розвитку. Але ж Радянський Союз,— як спосіб суспільної свідомості, спосіб життя,— абсолютно неживе тіло. Це якась-то безглузда угода з населенням, що прийняло ці умови. Тому-то це не так просто, щоб він помер, він не може померти, його треба буде руйнувати раніше, чи пізніше. Юрій Векслер під час інтерв'ю із Володимитром Войновичем у вересні 2014 року зазначив: «І ось дивіться, сьогодні Путін відроджує багато які форми радянського життя і це сприймається, як правило, на ура.»[10]

Радянські міфиРедагувати

Див. також:

Міфи, що на них ґрунтується світогляд совка, є, як правило, міфами соціальними.

Одним із поширюваних донині радянських міфів є твердження «СРСР — союз республік — суверенних держав», що спростовується як практикою діяльності влади у СРСР, так і невідповідністю основоположним правовим нормам та принципам, на котрих формально був заснований СРСР[11]. М. Горбачов і донині стверджує, що «Це явно неправда: СРСР не був імперією»[12].

Поняття «Совок» і сучасна пропагандаРедагувати

Від часу незалежності України пропагандисти, особливо ті, що діють у інтересах Російської Федерації, намагаються заперечити ідентичність понять «совок» та «савєтскій чєлавєк».

«Совок» у поезіїРедагувати

Щоб довести совковий мозок до пуття,

Ретельна треба чистка і миття,
Бо мотлоху там всякого навалом –

Совок не може жити без сміття.[13]

«Совок» у мистецтвіРедагувати

Російський рок-гурт Сектор Газа мав у своєму репертуарі пісню «Мы совковские ребята».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Krytyka Ностальгія за совком. Червень 2004
  2. «Совок» в украинских головах ["Совок" в українських головах.] (рос.)
  3. а б Роман Чайка: Кожен другий депутат Партії регіонів «не на камеру» теж хоче змін
  4. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Кругосвет не вказаний текст
  5. Hanson, 2010, с. 21—22
  6. Віктор Зінченко: Зараз ми в основній масі «совки». А ким ми будемо називатися вже скоро?
  7. Тарас Альберда: Хто такі «совки»: штрихи до портрету homo soveticus. Частина 1
  8. а б Радіо Свобода. «Україна: дикий капіталізм з радянським менталітетом?»
  9. а б в Запитання «Дня»: Що таке, у вашому уявленні, типовий «совок»?
  10. Лекарство от меланхолии. Разговоры с Владимиром Войновичем.— Юрий Векслер. Опубликовано 30.09.2014 20:56 (рос.)
  11. Мифы СССР: союз равных (рос.)
  12. Михайло Горбачов. Аналіз причин розпаду СРСР. Міфи і факти
  13. Борис Ревчун. Усякі думки в чотири рядки. — Кропивницький: Поліграфсервіс, 2017, стор. 263. — на сайті обласної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського

ПосиланняРедагувати