Кибрик Євген Адольфович

радянський художник

Євге́н Адо́льфович Ки́брик (у 1920-ті роки — Герц[3]; 21 лютого 1906, Вознесенськ — 18 липня 1978, Москва) — радянський художник і педагог; член-кореспондент з 1949 року та дійсний член з 1962 року Академії мистецтв СРСР. Лауреат Сталінської премії за 1948 рік; народний художник СРСР з 1967 року.

Кибрик Євген Адольфович
рос. Кибрик Евгений Адольфович
Народження8 (21) лютого 1906
Вознесенськ, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія[1]
Смерть18 липня 1978(1978-07-18)[2] (72 роки)
 Москва, СРСР
ПохованняНоводівичий цвинтар
Національністьєврей
Країна Російська імперія
 СРСР
Жанрпортрет, пейзаж і натюрморт
НавчанняОдеське художнє училище (1925)
Діяльністьграфік, ілюстратор, викладач
ВчительФраєрман Теофіл Борисович, Волокидін Павло Гаврилович, Петров-Водкін Кузьма Сергійович, Присєлков Сергій Васильовичd, Савінов Олександр Івановичd і Рилов Аркадій Олександровичd
Відомі учніМунхалов Афанасій Петровичd і Попков Віктор Юхимович
ПрацівникЛенінградський інститут живопису, скульптури й архітектури і Московський державний академічний художній інститут імені Василя Сурикова
ЧленСХ СРСР і Академія мистецтв СРСР
У шлюбі зКетлінська Віра Казимирівна і Тимошенко Лідія Яківнаd
ДітиКибрик Олексанр Євгеновичd
Вчене званняпрофесор
Роботи в колекціїНаціональна галерея Вірменії
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія 3-го ступеня Народний художник СРСР заслужений діяч мистецтв РРФСР
Автограф

Біографія

ред.

Народився 8 [21] лютого 1906(19060221) року в місті Вознесенську (нині Миколаївська область, Україна) в заможній єврейській сім'ї управляючого хлібоекспортної компанії. Протягом 1914—1922 років навчався у місцевій гімназії[4]. У 1922 році вступив на факультет живопису Одеського художнього інституту, де спочатку навчався в художній майстерні Павла Волокидіна, згодом перейшов до майстерні Теофіла Фраєрмана[5]. Одночасно з навчанням працював карикатуристом у газеті «Молодая гвардия»[6].

У 1925 році переїхав у Ленінград, де до 1927 року навчався у Вищому художньо-технічному інституті, був учнем Кузьми Петрова-Водкіна, Сергія Присєлкова, Олександра Савінова[3], Аркадія Рилова[6]. Під час навчання заробляв на життя оформлення рекламних плакатів, вивісок, макетів, діаграм; працював театральним замальовником у журналі «Смена», ілюстратором в журналі «Юный пролетарий», оформлював книги у видавництвах[5]. Протягом 1926—1930 років був членом об'єднання «Майстрів аналітичного мистецтва»[ru][3], працював з Павлом Філоновим[5].

Упродовж 1930—1932 років мешкав у Москві[3], де організував студію «ІЗОРАМ» («Образотворче мистецтво робітничої молоді»)[7]; з 1932 року — знову у Ленінграді. В роки німецько-радянської війни у 1941—1943 роках перебував в евакуації у місті Самарканді, де протягом 1942—1943 років очолював графічну майстерню Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури[8]. 1943 року повернувся до Москви. З 1953 року викладав у Московському художньому інституті імені Василя Сурикова (з 1954 року — його професор), одночасно з 1967 року очолював творчі майстерні графіки при Академії мистецтв СРСР. Серед учнів: Володимир Межевчук, Афанасій Мунхалов, Віктор Попков, Еллей Сівцев, Микола Щеглов[8].

З 1970 року мешкав у Москві у Містечку художників[ru] в будинку № 3 на вулиці Верхній Масловці[ru]. Помер 18 липня 1978 року в Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі (ділянка № 9). У 1980 році на могилі встановлений надгробок (бронза, граніт)[8][9].

Творчість

ред.

Працював у галузях станкової і книжкової графіки, переважно у техніці літографії та малюнка чорною аквареллю і вугіллям. Ілюстрував і оформляв книги для Детгизу, видавництв «Художня література»[ru], «Молода гвардія»[ru] та інших[3]. Серед робіт:

ілюстрації до творів

Постійно виконував (олія, акварель) пейзажні етюди та натюрморти, замальовки, серед них портретні — діячів культури («Актори МХАТ СРСР Василь Качалов і Микола Баталов у виставі „Бронепоїзд 14-69“ Всеволода Іванова» — туш, перо, 1927, тощо). В 1930—1932 роках оформляв вистави в Московському театрі робочої молоді — «Клич, фабком!» С. Єршова та І. Коровкіна та інші[3].

станкові твори на історико-революційні теми
  • «Степан Халтурин і Віктор Обнорський за роботою над програмою Північного союзу російських робітників. 1878 рік» (вугілля, 1940, Третьяковська галерея; повторення — літографія, 1940)[3];
  • «Володимир Ленін в 1917 році» (серія — вугілля, 1946—1947; «Володимир Ленін в підпіллі. Липень 1917 року», «Володимир Ленін у Розливі», «24 жовтня вночі в Смольний прибув Володимир Ленін» і «Є така партія!», Музей Володимира Леніна у Москві[ru])[3];
  • «Володимир Ленін приїхав!» (соус, вугілля, 1956; варіант — 1957, Третьяковська галерея)[3];
  • «Володимир Ленін на суботнику», «Зустріч Володимира Леніна на Фінляндському вокзалі», «Революція перемогла!», «У Смольному» (всі соус, вугілля, 1956—1959, Третьяковська галерея; срібна медаль Академії мистецтв СРСР, 1959)[3];
  • «Володимир Ленін» (вугілля, 1969, Національний музей «Київська картинна галерея»)[3];
  • «1917 рік» (серія — темпера, олія, 1968—1971; «Напередодні» — темпера, «Повстання», «Жертви» і «Перемога» — олія, Третьяковська галерея)[3].

Деякі роботи та їхні фрагменти репродукувалися у виданнях поеми «Володимир Ілліч Ленін» Володимира Маяковського (1957, срібна медаль на Міжнародній виставці мистецтва книги в Лейпцигу, 1959; низка перевидавались у 1960—1982 роках)[3].

портрети
  • «Дівчина» (вугілля, картон, крейда, 1924);
  • автопортрети (акварель, 1926 і акварель, туш, пензель, перо, 1928, Третьяковська галерея; олія, 1956);
  • «Художник Соломон Юдовін» (вугілля, 1934, Третьяковська галерея);
  • «Коваль Бандін з дружиною» (акварель, 1935);
  • «Ромен Роллан» (літографія, картон, 1935);
  • «Парашутистка Настя Галушина» (акварель, 1936);
  • «Мистецтвознавець Андрій Чегодаєв» (олія, 1954);
  • «Художник Юрій Піменов» (олія, 1965, Третьяковська галерея);
  • «Художник Анатолій Кокорін» (акварель, картон, 1977).
серії

Незакінченим лишився цикл ескізів до трагедії «Отелло» Вільяма Шекспіра, через раптову смерть.
У роки німецько-радянської війни виконав:

серії малюнків (1943)
  • «Сталінград» (вугілля, чорна крейда, картон, частина у Державному музеї образотворчих мистецтв імені Олександра Пушкіна та Волгоградському музеї образотворчих мистецтв);
  • «Фархадстрой» (картон, акварель, вугілля, частина у Державному музеї образотворчих мистецтв імені Олександра Пушкіна та Третьяковській галереї);
  • «Земля Узбекистану» (картон, частина у Державному музеї образотворчих мистецтв імені Олександра Пушкіна та Третьяковській галереї);
плакати
  • «Відважні піхотинці! Ворог не виносить червоноармійських ударів…» (1941).

Брав участь у роботі творчого колективу ленінградських художників і поетів «Бойовий олівець» (1941)[3].
У результаті зарубіжних поїздок виконав серії (архітектурні пейзажі, жанрові сцени):

  • «Італія» (акварель, картон, сепія — 1956; акварель — 1962; акварель, гуаш, туш, перо — 1966—1968);
  • «Францією» (туш, пензель, перо, пастель, 1959, частина у Державному музеї образотворчих мистецтв імені Олександра Пушкіна);
  • «Мюнхен» (акварель, 1965).

Виставки

ред.

Брав учать у художніх виставках з 1927 року[3]. Його твори експонувалися на зарубіжних виставках у Франції у 1936 і 1960 роках, Болгарії у 1936 році, Великій Британії у 1938, 1945 і 1961 роках; США у 1940, 1959, 1963 і 1973 роках; Польщі у 1946 і 1954 роках, Сирії у 1955 і 1956 роках, Бієнале у Венеції у 1956 році, Болгарії, Румунія і Єгипті у 1956 році, Угорщині у 1956 і 1973 роках, Ісландії у 1958 році, Швейцарії та Мексиці у 1959 році, Міжнародній виставці графіки в Любляні у 1959 році, Німецькій Демократичній Республіці у 1959, 1968 і 1974 роках; Кубі та Ефіопії у 1960 році, Чехословаччині у 1960 і 1974 роках, Бразилії у 1961 році, Італії у 1962 і 1976 роках[3].

Персональні виставки його робіт відбулися в Ленінграді у 1937, 1966 і 1978 роках, Москві у 1946, 1952, 1956, 1959, 1966, 1975 і 1976 роках, Одесі та Харкові у 1952 і 1976 роках, Львові у 1952 році, Києві та Кишиневі у 1976 році, Владимирі, Ярославлі та Вологді у 1977 році, Миколаєві у 1985 році, а також у Берліні та Айзенасі у 1976 році[8].

Публікації

ред.

Автор низки статей і книг, присвячених теорії та практиці образотворчого мистецтва:

  • Творчий шлях ІЗОРАМА / «Советское искусство», 27 травня 1932;
  • У пошуках народності / «Литературный современник», 1937, № 1, с. 226—228;
  • Кола задоволений / «Советское искусство», 3 лютого 1938;
  • Радянський естамп / «Известия», 30 вересня 1938;
  • Образ великого Леніна / «Советское искусство», 29 квітня 1950;
  • Найбагатше джерело творчості / «Литературная газета», 30 вересня 1950;
  • Образ великого вчителя / «Советское искусство», 16 січня 1951;
  • Композиція картини / «Советская культура», 15 жовтня 1953;
  • Про станкову графіку / «Советская культура», 11 червня 1955;
  • Ленінська тема / «Советская культура», 21 квітня 1956;
  • Історія і художник / «Культура и жизнь», 1957, № 11, с. 67-71;
  • Ображена краса / «Комсомольская правда», 4 червня 1959.

Написав книгу спогадів «Праця й думки художника», що була опублікована у 1984 році[8].

Відзнаки

ред.
почесні звання СРСР

У мистецтві

ред.

Вшанування

ред.
У Вознесенську
  • У 1981 році, на фасаді будинку на вулиці Урсулова, № 1, в якому розміщувалася гімназія, де навчався майбутній художник, йому встановлена бронзова меморіальна дошка з барельєфом[4];
  • Його ім'ям названо одну з вулиць міста;
  • У жовтні 1985 року відкрився Художній музей імені Євгена Кибрика.

Примітки

ред.
  1. Кибрик Евгений Адольфович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Sokolov M. N. Kibrik, Yevgeny // Grove Art Online / J. Turner[Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2018. — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T046485
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Художники народов СССР, 1994, с. 416, Т. 4, кн. 2.
  4. а б П. М. Калугин. Вознесенск. Дом, где учился Кибрик Е. А. ул. Урсулова, 1. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. — Киев : Журнал «Радуга», 2008. — С. 107. — ISBN 978-966-8325-87-8. (рос.)
  5. а б в г Александр Чацкий. К 100-летию со дня рождения Евгения Кибрика и 110-летию со дня рождения Исаака Кипниса. / Вікна Одеса. Тиква. № 547 (52). (рос.)
  6. а б Енциклопедія сучасної України, 2012, Т. 12.
  7. Искусство стран и народов мира, 1971, с. 682, Т. 3.
  8. а б в г д е ж и к Художники народов СССР, 1994, с. 417, Т. 4, кн. 2.
  9. Кибрик Евгений (Герц) Адольфович. / Меморион.}
  10.   фільм «Художник Є. А. Кибрик» на YouTube
  11. Мемориальная доска художнику Евгению Адольфовичу Кибрику / Викимапия.

Література

ред.