Отелло
Оте́лло, венеційський мавр (англ. The Tragedy of Othello, The Moor of Venice, часто коротко Отелло за ім'ям головного героя) — п'єса Вільяма Шекспіра, написана близько 1604 року. Сюжет п'єси заснований на творі Джіральді Чинта «Венеційський мавр».
Отелло, венеційський мавр | ||||
---|---|---|---|---|
The Tragedy of Othello, The Moor of Venice | ||||
Жанр | трагедія | |||
Автор | Вільям Шекспір | |||
Мова | англійська | |||
Написано | 1603 | |||
Опубліковано | 1622 | |||
Переклад | Ірина Стешенко | |||
У «Гутенберзі» | 2267 | |||
| ||||
![]() | ||||
![]() |
СюжетРедагувати
Отелло, мавр, здобув собі славу як чудовий полководець. Він знайомиться з Дездемоною, дочкою Брабанціо. Вражена його розповідями про військові кампанії, дівчина закохується в Отелло і таємно з ним вінчається. Брабанціо звертається до Дожа Венеції, вважаючи, що мавр закохав у себе Дездемону за допомогою чаклунства. Однак Отелло вдається переконати всіх, що Дездемона абсолютно вільна в своїй волі: «Вона мене за муки полюбила, а я її за співчуття до них». Він отримує призначення прийняти командування віддаленим гарнізоном і їде туди з молодою дружиною.
Його помічник Яґо і дворянин Родріґо готують змову. Вони хочуть прибрати Отелло і зайняти його місце. Яґо переконує Отелло, що Дездемона — коханка Кассіо, молодого підлеглого Отелло. Яґо заводить із Кассіо розмову про його дівчину, походжаючи по двору повз місце, де сховався Отелло. У мавра, який чує лише уривки фраз, складається враження, що мова йде про його дружину. Він починає вірити Яґо і ревнувати Дездемону. Для того, щоб остаточно запевнити Отелло в невірності Дездемони, Яґо підкладає Кассіо її хустку, подарунок чоловіка. Отелло знаходить у молодої людини цей «доказ зради». Яґо радить Отелло вбити Дездемону уві сні. А Отелло наказує Яґо вбити Кассіо. Винісши вирок невірній заздалегідь, Отелло звинувачує Дездемону. Він не слухає ні її, ні Емілію, дружину Яґо, яка намагається запевнити ревнивця в тому, що дружина його — безневинний янгол, що вона і в думках не тримала нічого подібного. Яґо і Родріґо йдуть до Кассіо, і Родріґо ранить Кассіо в ногу, а потім хитрий Яґо вбиває наївного Родріґо. Приходить охорона, інші люди і забирають Кассіо і труп Родріґо. Яґо каже, що захищав Кассіо, а Родріґо він не вбивав.
Коли Дездемона лягла на ліжко, мавр почав говорити їй все, що, як він вважає, знає. Але дружина все заперечує. Вражений «брехливістю» і «ранньою зіпсованістю» настільки юної дівчини (адже він чув слова Кассіо своїми вухами, бачив свій подарунок у його руках своїми очима), Отелло душить Дездемону, вона вмирає. Входять охоронці, Яґо, дружина Яґо, Кассіо та інші люди. Дружина Яґо говорить усю правду всім, розкриваючи плани чоловіка, і розлючений Яґо заколює її. А Отелло, не в силах винести звістки про те, що він своїми руками вбив люблячу і вірну дружину, розбив своє щастя, виносить сам собі смертний вирок і заколюється. Яґо беруть під варту, і всі йдуть.
Дійові особиРедагувати
- Дож Венеції
- Брабанціо, сенатор
- Інші сенатори
- Ґрац'яно, брат Брабанціо
- Отелло, благородний мавр, на службі Венеційської республіки
- Кассіо, його лейтенант
- Яґо, його хорунжий
- Родріґо, венеційський дворянин
- Монтано, попередник Отелло з управління Кіпром
- Блазень, слуга Отелло
- Дездемона, дочка Брабанціо і дружина Отелло
- Емілія, дружина Яґо
- Б'янка, куртизанка
- Моряк, Вісник, Ґерольд, офіцери, шляхта, музики, свита, варта і слуги
Місце діїРедагувати
Перша постановкаРедагувати
Перша постановка в жовтні 1604 року в лондонському театрі «Глобус» (Отелло — Р. Бербедж).
Українські перекладиРедагувати
Перший переклад п'єси українською мовою був здійснений Пантелеймоном Кулішем, і він входить до першого тому його перекладів з Шекспіра, виданого 1882 р. у Львові. У 1890-х п'єсу переклав Марко Кропивницький (за російським перекладом П. Вейнберга). Також трагедію «Отелло» переклали Панас Саксаганський, Ірина Стешенко та Олександр Грязнов.
- Не опубліковані переклади
Отелло: Венеціанський мавр. Трагедія на 5 дій / Пер.'М. Л. Кропивницький. Автогр. зберігається в Ленінгр. театральній б-ці ім. А. Луначарського, інв. № 20644. Пер. має цензурний дозвіл до постановки від 5.IV 1902 р.
Цікаві фактиРедагувати
- Вільям Шекспір запозичував свої сюжети буквально звідусіль — з давніх хронік, новел і моряцьких оповідань. Часом він обходився з історичною правдою дуже вільно. Наприклад, Отелло насправді мавром ніколи не був. Реальний прототип літературної трагедії — італієць на ім'я Мауріціо Отелло. Він командував венеційськими військами на Кіпрі з 1505-го по 1508-й і втратив там свою дружину за вкрай підозрілих обставин. Кіпріоти дуже пишаються, що Дездемону душили саме на їх острові, і охоче показують туристам замок Отелло у Фамагусті. Але навіть вони вважають, що з національністю головного героя Шекспір «перегнув». І у Венеції, і на Кіпрі, і в усій тогочасній Європі маврів не вважали повноцінними людьми і навряд чи стали б довіряти їм командування флотом. Ключ до розгадки криється в імені ревнивця. Пестлива форма імені Мауріціо звучить як «Мауро» («мавр» по-італійськи). Мабуть, тому Шекспір вирішив зарахувати свого героя до народу, який населяв тоді південне узбережжя Середземного моря. Помилку Шекспіра посилили театральні режисери, які зробили Отелло негром, яким він і донині виходить на сцену.
- Іменами головних персонажів п'єси названі два популярних сорти бузульника — декоративної рослини з родини айстрових: Ligularia dendata Дездемона і Ligularia dendata Отелло. У обох сортів листова пластина зверху зеленувата, а знизу — темніша, близька до криваво-червоною, у сорту Отелло червоні жилки листа на просвіт нагадують кровоносні судини.
- О. Пушкін писав: «Головна трагедія Отелло не у тому, що він ревнивий. Суть у тому, що він занадто довірливий».
- Фразу «Мавр зробив свою справу, мавр може йти» іноді помилково приписують Отелло. Насправді вона з п'єси «Змова Фієско в Генуї» (1783) німецького поета Йоганна-Фрідріха Шіллера.
- Номер 51 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[1].
ГалереяРедагувати
Перше фоліо (1623). Титульна сторінка
«Отелло і Дездемона у Венеції», Теодор Шассеріо (1819–1856).
«Отелло і Дездемона», Александр-Марі Колін, (1829).
«Смерть Дездемони», Ежен Делакруа
Едвін Бут у ролі Яго, (1870).
Італійський актор Томаззо Сальвіні в ролі Отелло, (1875).
«Передсмертна пісня Дездемони», Данте Габрієль Росетті, (1878–1881).
«Дездемона», Фредерік Лейтон, (1888).
Оформлення для «Отелло» Петра Оцхелі, постановка Коте Марджанішвілі, (1933)
Айра Олдрідж у ролі Отелло. Картина Вільяма Мюльреді.
ПриміткиРедагувати
ПосиланняРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Отелло |