Отелло

Отелло, венеційський мавр
The Tragedy of Othello, The Moor of Venice
Жанр	трагедія
Автор	Вільям Шекспір
Мова	англійська
Написано	1603
Опубліковано	1622
Переклад	Ірина Стешенко
У «Гутенберзі»	2267
	Цей твір у Вікісховищі
	Цей твір у Вікіджерелах

Оте́лло, венеційський мавр (англ. The Tragedy of Othello, The Moor of Venice, часто коротко Отелло за ім'ям головного героя) — п'єса Вільяма Шекспіра, написана близько 1604 року. Сюжет п'єси заснований на творі Джіральді Чинта «Венеційський мавр».

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Отелло (значення).

СюжетРедагувати

Отелло, мавр, здобув собі славу як чудовий полководець. Він знайомиться з Дездемоною, дочкою Брабанціо. Вражена його розповідями про військові кампанії, дівчина закохується в Отелло і таємно з ним вінчається. Брабанціо звертається до Дожа Венеції, вважаючи, що мавр закохав у себе Дездемону за допомогою чаклунства. Однак Отелло вдається переконати всіх, що Дездемона абсолютно вільна в своїй волі: «Вона мене за муки полюбила, а я її за співчуття до них». Він отримує призначення прийняти командування віддаленим гарнізоном і їде туди з молодою дружиною.

Його помічник Яґо і дворянин Родріґо готують змову. Вони хочуть прибрати Отелло і зайняти його місце. Яґо переконує Отелло, що Дездемона — коханка Кассіо, молодого підлеглого Отелло. Яґо заводить із Кассіо розмову про його дівчину, походжаючи по двору повз місце, де сховався Отелло. У мавра, який чує лише уривки фраз, складається враження, що мова йде про його дружину. Він починає вірити Яґо і ревнувати Дездемону. Для того, щоб остаточно запевнити Отелло в невірності Дездемони, Яґо підкладає Кассіо її хустку, подарунок чоловіка. Отелло знаходить у молодої людини цей «доказ зради». Яґо радить Отелло вбити Дездемону уві сні. А Отелло наказує Яґо вбити Кассіо. Винісши вирок невірній заздалегідь, Отелло звинувачує Дездемону. Він не слухає ні її, ні Емілію, дружину Яґо, яка намагається запевнити ревнивця в тому, що дружина його — безневинний янгол, що вона і в думках не тримала нічого подібного. Яґо і Родріґо йдуть до Кассіо, і Родріґо ранить Кассіо в ногу, а потім хитрий Яґо вбиває наївного Родріґо. Приходить охорона, інші люди і забирають Кассіо і труп Родріґо. Яґо каже, що захищав Кассіо, а Родріґо він не вбивав.

Коли Дездемона лягла на ліжко, мавр почав говорити їй все, що, як він вважає, знає. Але дружина все заперечує. Вражений «брехливістю» і «ранньою зіпсованістю» настільки юної дівчини (адже він чув слова Кассіо своїми вухами, бачив свій подарунок у його руках своїми очима), Отелло душить Дездемону, вона вмирає. Входять охоронці, Яґо, дружина Яґо, Кассіо та інші люди. Дружина Яґо говорить усю правду всім, розкриваючи плани чоловіка, і розлючений Яґо заколює її. А Отелло, не в силах винести звістки про те, що він своїми руками вбив люблячу і вірну дружину, розбив своє щастя, виносить сам собі смертний вирок і заколюється. Яґо беруть під варту, і всі йдуть.

Дійові особиРедагувати

Дож Венеції
Брабанціо, сенатор
Інші сенатори
Ґрац'яно, брат Брабанціо
Отелло, благородний мавр, на службі Венеційської республіки
Кассіо, його лейтенант
Яґо, його хорунжий
Родріґо, венеційський дворянин
Монтано, попередник Отелло з управління Кіпром
Блазень, слуга Отелло
Дездемона, дочка Брабанціо і дружина Отелло
Емілія, дружина Яґо
Б'янка, куртизанка
Моряк, Вісник, Ґерольд, офіцери, шляхта, музики, свита, варта і слуги

Місце діїРедагувати

Венеція;
Приморське місто на Кіпрі.

Перша постановкаРедагувати

Перша постановка в жовтні 1604 року в лондонському театрі «Глобус» (Отелло — Р. Бербедж).

Українські перекладиРедагувати

Перший переклад п'єси українською мовою був здійснений Пантелеймоном Кулішем, і він входить до першого тому його перекладів з Шекспіра, виданого 1882 р. у Львові. У 1890-х п'єсу переклав Марко Кропивницький (за російським перекладом П. Вейнберга). Також трагедію «Отелло» переклали Панас Саксаганський, Ірина Стешенко та Олександр Грязнов.

Не опубліковані переклади

Отелло: Венеціанський мавр. Трагедія на 5 дій / Пер.'М. Л. Кропивницький. Автогр. зберігається в Ленінгр. театральній б-ці ім. А. Луначарського, інв. № 20644. Пер. має цензурний дозвіл до постановки від 5.IV 1902 р.

Цікаві фактиРедагувати

Вільям Шекспір запозичував свої сюжети буквально звідусіль — з давніх хронік, новел і моряцьких оповідань. Часом він обходився з історичною правдою дуже вільно. Наприклад, Отелло насправді мавром ніколи не був. Реальний прототип літературної трагедії — італієць на ім'я Мауріціо Отелло. Він командував венеційськими військами на Кіпрі з 1505-го по 1508-й і втратив там свою дружину за вкрай підозрілих обставин. Кіпріоти дуже пишаються, що Дездемону душили саме на їх острові, і охоче показують туристам замок Отелло у Фамагусті. Але навіть вони вважають, що з національністю головного героя Шекспір «перегнув». І у Венеції, і на Кіпрі, і в усій тогочасній Європі маврів не вважали повноцінними людьми і навряд чи стали б довіряти їм командування флотом. Ключ до розгадки криється в імені ревнивця. Пестлива форма імені Мауріціо звучить як «Мауро» («мавр» по-італійськи). Мабуть, тому Шекспір вирішив зарахувати свого героя до народу, який населяв тоді південне узбережжя Середземного моря. Помилку Шекспіра посилили театральні режисери, які зробили Отелло негром, яким він і донині виходить на сцену.
Іменами головних персонажів п'єси названі два популярних сорти бузульника — декоративної рослини з родини айстрових: Ligularia dendata Дездемона і Ligularia dendata Отелло. У обох сортів листова пластина зверху зеленувата, а знизу — темніша, близька до криваво-червоною, у сорту Отелло червоні жилки листа на просвіт нагадують кровоносні судини.
О. Пушкін писав: «Головна трагедія Отелло не у тому, що він ревнивий. Суть у тому, що він занадто довірливий».
Фразу «Мавр зробив свою справу, мавр може йти» іноді помилково приписують Отелло. Насправді вона з п'єси «Змова Фієско в Генуї» (1783) німецького поета Йоганна-Фрідріха Шіллера.
Номер 51 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік^[1].

ГалереяРедагувати

Перше фоліо (1623). Титульна сторінка
«Отелло» з Полом Робсоном і Утою Хаген тримає рекорд за кількістю постановок певної п'єси Шекспіра на Бродвеї. (1943).
«Отелло і Дездемона», Крістіан Коллер (1859).
«Отелло і Дездемона у Венеції», Теодор Шассеріо (1819–1856).
«Отелло і Дездемона», Александр-Марі Колін, (1829).
«Смерть Дездемони», Ежен Делакруа
Едвін Бут у ролі Яго, (1870).
Італійський актор Томаззо Сальвіні в ролі Отелло, (1875).
Американський актор Джон МакКуллох в ролі Отелло, (1878).
Отелло, Дездемона, Брабанціо. Картина Чарльза Вест Коупа, (1873).
«Передсмертна пісня Дездемони», Данте Габрієль Росетті, (1878–1881).
«Дездемона», Фредерік Лейтон, (1888).
Оформлення для «Отелло» Петра Оцхелі, постановка Коте Марджанішвілі, (1933)
Айра Олдрідж у ролі Отелло. Картина Вільяма Мюльреді.