Відкрити головне меню

Борис Годунов (трагедія)

п’єса Олександра Пушкіна

«Борис Годунов» («Драматична повість, Комедія прo справжню біду Московської держави, прo царя Бориса і про Гришку Отрепьєва») — реалістична драма Олександра Сергійовича Пушкіна, створена в 1825 році під час заслання в Михайлівське.

Борис Годунов
Борис Годунов
Boris Godunov (Zvorykin) 3.jpg
Ілюстрація Б. В. Зворикіна
Назва на честь Борис Годунов
Жанр п'єса
Автор Олександр Пушкін
Мова російська
Написано 1825
Опубліковано 1831
Окреме видання Boris Godunov[d]
Переклад Микола Зеров

Цей твір у Вікісховищі?

Зміст

Історія створення творуРедагувати

Написана під впливом читання «Історії держави Російської» і присвячена періоду царювання Бориса Годунова з 1598 року по 1605 рік і вторгнення Лжедмитрія I. На зустрічі з імператором Миколою I (яка поклала кінець засланню) Пушкін читав йому уривки з «Бориса Годунова».

Драма написана як наслідування історичних хронік Шекспіра — переважно білим віршем з декількома прозовими сценами. Послужила пратекстом для низки творів не тільки російської літератури, а й європейської (в мистецтві постмодерну образ Бориса не раз обігрується у Роб-Гріє).

Повністю п'єса була вперше опублікована (з цензурними скороченнями) в кінці грудня 1830 року з датою видання «1831», але поставлена на сцені тільки в 1866 р. Причиною тому — ймовірна несценічність твору. Але головне — до 1866 трагедія була заборонена для вистави на сцені. З цензурними вилученнями і скороченнями була поставлена вперше 17 вересня 1870 на сцені Маріїнського театру артистами Александрінського театру.

Трагедія ознаменувала повний відхід Пушкіна від романтизму з його героїкою до реалістичного втілення образів персонажів.

Пушкін використовував для сюжету народні чутки про вбивство цесаревича Дмитрія за наказом Бориса Годунова, що історично не підтверджено.

Одна з основних тем, що порушуються у трагедії, — влада і людина. Пушкін дає абсолютно точне визначення: будь-яка влада є насильство, а значить — зло.

ЗмістРедагувати

  • 1598 рік. Після смерті царя Федора Івановича народ благає Бориса, його шурина, що зачинився в монастирі, прийняти корону. Той не відразу, але погоджується.
  • 1603 рік. Чудов монастир. Гришка Отреп'єв дізнається від Пимена подробиці вбивства царевича Димитрія Углицького і збігає. У Кремлі дізнаються про нього і оголошують розшук. Отреп'єв намагається перейти литовський кордон, перед цим його мало не ловлять у корчмі. У будинку боярина Шуйського зачитують лист про появу царевича, який дивом врятувався. Борис Годунов у жаху від звістки мучиться. У Кракові в будинку Вишневецького Самозванець починає збирати свиту. Потім в замку воєводи Мнишека в Самборі він доглядає за Мариною.
  • 1604 рік. Військо Самозванця переходить кордон. У Кремлі приймають рішення перенести мощі царевича Димитрія з Углича до Москви.
  • У грудні біля Новгорода-Сіверського відбувається битва, де війська Годунова програє. На Соборній площі юродивий звинувачує Бориса у вбивстві. У Севську Лжедимитрій допитує полоненого, незабаром його військо буде розбите. У Москві цар Борис раптово помирає, встигнувши благословити сина Федора на царство. Гаврило Пушкін підштовхує Басманова на зраду. Пушкін на Лобному місці проголошує владу Лжедимитрія і провокує на бунт проти дітей Годунова. Бояри входять в будинок, де ховається цар Феодор з сестрою і їхня матір, і душать їх. Боярин Мосальский оголошує народу: «Народ! Марія Годунова і син її Феодор умертвили себе отрутою. Ми бачили їх трупи. Що ж ви мовчите? кричіть: хай живе цар Димитрій Іванович!». Народ мовчить.

Дійові особиРедагувати

  • князь Василій Іванович Шуйський
  • князь Воротинський
  • думний дяк Андрій Якович Щелкалов
  • цар Борис Годунов
  • монах-літописець Пимен
  • Гришка Отреп'єв
  • патріарх (Іов)
  • ігумен Чудова монастиря (Пафнутій)
  • Мисаїл та Варлаам, бродяги-ченці
  • господиня корчми на литовському кордоні, пристави
  • Афанасій Михайлович Пушкін
  • царівна Ксенія Годунова
  • царевич Феодор Годунов
  • Семен Микитович Годунов
  • pater Черніковский (польський єзуїт Микола Черніковский)
  • Гаврило Пушкін
  • князь Курбський, шляхтич Собаньський, Хрущов, донський козак Іван Карела, поет
  • Єжи Мнішек
  • Марина Юріївна Мнішек
  • князь Адам Вишневецький
  • польські дами і кавалери
  • Петро Федорович Басманов
  • капітани Маржерет, Вальтер Розен
  • юродивий Миколка Залізний Ковпак
  • Рожнов, московський дворянин (бранець)
  • бояри Голіцин, Мосальский, Молчанов і Шерефедінов
  • народ
  • інші бояри
  • стрільці

Значення творуРедагувати

У 1869 році Модестом Мусоргським на текст драми була написана однойменна опера.

Серед драматургів, які намагалися піти по стопах Пушкіна, слід особливо відзначити О. К. Толстого. У своїй історичній трилогії («Смерть Івана Грозного» (1865), «Цар Федір Іоаннович» (1868) і «Цар Борис» (1870)) Толстой як би повторює основне протиставлення бояр, очолюваних Бельськими, Шуйськими, Мстиславськими, безрідному вискочці — Годунову.

ПостановкиРедагувати

  • 17 вересня 1870 — найперша постановка на сцені Маріїнського театру артистами Александрінського театру (реж. Олександр Яблочкін; декорації Матвія Шишкова; Борис — Леонід Леонідов, Лжедимитрий — Василь Самойлов, Пимен — Петро Григор'єв, Марина Мнішек — Олена Струйска, Шуйський — Петро Зубров) .
  • 19 листопада 1880 — в тій же редакції перша постановка в Москві в Малому театрі (реж. Сергій Черневський; Борис — Микола Вільде, Лжедимитрий — Олександр Ленський, Пимен — Іван Самарін, Марина Мнішек — Марія Єрмолова, Шуйський — Осип Правдин, Басманов — Михайло Лентовський).
  • 14 жовтня 1899 — Малий театр (Борис — Федір Горєв, Лжедимитрий — Олександр Южин, Пимен — Рябов, Варлаам — Володимир Макшеєв, Мисаїл — Михайло Садовський, Господиня корчми — Ольга Садовська, Юродивий — Микола Музиль).
  • 10 жовтня 1907 — МХТ вперше в найповнішій редакції (22 з 24 сцен трагедії) (реж. Володимир Немирович-Данченко і Лужський, худ. Віктор Сімов; Борис — Олександр Вишневський, Лжедимитрий — Москвін, Пимен — Качалов, Марина Мнішек — Германова, Шуйський — Лужський, Варлаам — Ілля Уралов).
  • 13 лютого 1905 — загальнодоступний театр Ліговському народного дому. Петербург (реж. П. Гайдебуров)
  • 1908 — Александрінський театр — два епізодичних вистави на користь спорудження пам'ятника Пушкіну в Петербурзі (Борис — Ге, Лжедимитрий — Ходотов, Шуйський — К. Яковлєв, Варлаам — Давидов, Мисаїл — Варламов).

До революції 1917 року в провінційних театрах трагедія ставилася вкрай рідко (іноді ставилися уривки-сцени до ювілейних дат). Відомі лише постановки:

    • 18 листопада 1871 — Казань, антреприза Медведєва, бенефіс Давидова, який виконував роль Лжедимитрия.
    • 1899 — Петинський (Воронезька губернія) сільський театр Бунакова.
  • 13 листопада 1934 — Ленінградський театр драми ім. Пушкіна (реж. Сушкевич, худ. Руді; Борис — Симонов, Лжедимитрий — Бабочкін, Пимен — Яків Малютін, Марина — Євгенія Вольф-Ізраель, Варлаам — Микола Черкасов), там же (1949; реж. Леонід Вів'єн, худ. Попов).
  • 1937 — Малий театр (реж. Хохлов, худ. Щуко; Борис — Ленін, Лжедимитрий — Аннєнков, Пимен — Підгорний, Марина Мнішек — Гоголєва, Шуйський — Яковлєв, Варлаам — Зражевський, Юродивий — Лебедєв).
  • 1937 — колгоспно-радгоспний театр Леноблісполкома (реж. Гайдебуров).
  • 1937 (до сторіччя смерті Пушкіна): Оренбурзький, Воронезький, Смоленський, Новосибірський театр «Червоний факел», Орєхово-Зуєвський, Свердловський, Рязанський, Краснодарський, Башкирський академічний театр (Уфа), Таджицький театр ім. Лахуті (Душанбе), Комі драм. театр (Сиктивкар) та багато інших.
  • 1938 — Ленінградський Новий театр юних глядачів (реж. Зон і Сойнікова, худ. Григор'єв)
  • 1949 — Театр ім. Івана Франка, Київ (Борис — Юрій Шумський, Марина — Наталія Ужвій).
  • 1957 — Театр ім. Руставелі (Тбілісі), Центральний дитячий театр (Москва).
  • 1982 — Театр на Таганці. Спектакль був заборонений. Відновлено в 1988 р.
  • 2014 року — «Ленком» (Московський державний театр імені Ленінського Комсомолу), Москва (реж. Костянтин Богомолов).
  • 2015 — «Et Cetera», Москва (реж. Пітер Штайн)

З читанням уривків із трагедії неодноразово виступав по радіо і на естраді В. І. Качалов.

ЕкранізаціїРедагувати

Екранізація спектаклю:

  • 1999 — відеозапис Театру на Таганці; режисер Юрій Любимов; диригент — Валерій Гергієв. В ролях: Віталій Шаповалов, Валерій Золотухін, Юрій Бєляєв, Олексій Граббе, Олександр Трофимов, Іван Бортник та ін.

Екранізації опери:

  • 1955 — Борис Годунов (фільм, 1954); режисер В. Строєва.
  • 1989 — Борис Годунов (фільм, 1989); режисер А. Жулавський, диригент М. Ростропович; Р. Раймонд — Борис, Г. Вишневська — Марина.
  • 1990 — відеозапис Маріїнського (Кіровського) театру, режисер Андрій Тарковський. Диригент — Валерій Гергієв. Борис — Роберт Ллойд, Марина — Ольга Бородіна, Самозванець — Олексій Стеблянко, Рангоні — Сергій Лейферкус. Повна (прижиттєва) версія 1872 року.
  • 2007 — відеозапис Великого театру; режисер Олександр Сокуров.
  • 2011 — екранізація на сучасний манер; режисер Володимир Мірзоєв.
  • 2012 — відеозапис Маріїнського театру; режисер Андрій Тарковський. Диригент — Валерій Гергієв. Борис — Євген Нікітін, Пимен — Михайло Кіт, Самозванець — Сергій Семишкур. Перша версія 1869 року.

Оцінка твору авторомРедагувати

Саме після завершення роботи над «Борисом Годуновим» Пушкін писав Петру Вяземському на початку листопада 1825:

« Трагедія моя скінчилася; я перечитав її вголос, один, і бив у долоні, і кричав, ай да Пушкин! Ай да сучий син! »

ПосиланняРедагувати