Виведення рівняння Нав'є — Стокса

Метою цієї статті є висвітлення важливих моментів виведення рівнянь Нав'є — Стокса, а також його застосування та формулювання для різних сімейств рідин.

Основні припущенняРедагувати

Рівняння Нав'є — Стокса ґрунтуються на припущенні, що рідина в масштабах інтересу є континуумом, інакше кажучи, вона не складається з дискретних часток, а є суцільною речовиною. Інше необхідне припущення полягає в тому, що всі поля, що представляють інтерес, як тиск, швидкість потоку, щільність і температура, диференційовані, принаймні мають слабку похідну.

Рівняння виходять з основних принципів нерозривності маси, імпульсу та енергії. Для цього іноді необхідно розглянути кінцевий довільний об'єм, який називається контрольним об'ємом, до якого ці принципи можуть бути застосовані. Цей кінцевий об'єм позначається літерою    а його гранична поверхня  . Контрольний об'єм може залишатися фіксованим у просторі і може рухатися разом з рідиною.

Матеріальна похіднаРедагувати

Зміна властивостей рухомої рідини може бути виміряти двома різними способами. Можна виміряти дану властивість у фіксованій точці в просторі, коли частинки рідини проходять крізь неї, або слідкуючи за частинками рідини що рухаються уздовж лінії току. Похідна поля від фіксованого положення в просторі називається похідною Ейлера, а похідна, що слідує за рухомою ділянкою, називається адвективною або матеріальною («лагранжевою») похідною.

Матеріальна похідна визначається як нелінійний оператор:

 

де   є швидкість току рідини. Перший член у правій частині рівняння є звичайною евлерівською похідною (тобто похідною в фіксованій системі відліку, що представляє зміни в точці за часом), тоді як другий член являє собою зміну властивості відносно позиції (див. адвекція). Ця «особлива» похідна насправді є звичайною похідною від функції багатьох змінних вздовж ліній току рідини; вона може бути отриманий шляхом застосування ланцюгогого правила, в якому вконується диференціювання всіх незалежних змінних по черзі уздовж ліній току (тобто виконується обчислення загальної похідної уздовж ліній току).

Наприклад, вимірювання змін швидкості вітру в атмосфері можна отримати за допомогою анемометра на метеостанції або спостерігаючи за рухом метиозонду. Анемометр в першому випадку — це вимірювання швидкості всіх рухомих часток, що проходять повз фіксовану точку в просторі, тоді як у другому випадку метиозонд вимірює зміни швидкості, рухаючись разом з потоком.

Рівняння неперервностіРедагувати

Рівняння Нав'є — Стокса є спеціальним рівнянням неперервності . Рівняння неперервності можна вивести з принципів збереження:

Це робиться за допомогою рівняння нерозривності, що являє собою інтегральне співвідношення, яке визначає, що швидкість зміни (похідна) інтегралу на деякому контрольному об'ємі   від деякої функції  , повинна дорівнювати сумарним витратам потоку (приток і відток) через границю контрольного об'єму що позначається   плюс сумарним витратам (приток і відток) елементарних джерел і стоків усередені контрольного об'єму. Це виражається наступним інтегральним рівнянням нерозривності:

 

де   — це швидкість току рідини,   — це одиничний вектор зовнішньої нормалі, і   представляє собою елементарне джерело або елементарний стік рідини, вважаючи, що   для стоку має позитивний знак.

Формула Остроградського може бути використана для переходу від інтегралу по поверхні до інтегралу по об'єму:

 

Застосовуючи теорему Рейнольдса про перенесення до лівої частини рівняння і об'єднуючи всі інтергали отримаємо:

 

Інтеграл має дорівнювати нулю для будь-якого контрольного об'єму ; а ця умова у свою чергу виконується, коли підінтегральній вираз сам дорівнює нулеві:

 

З цього важливого співвідношення (дуже загальне рівняння неперервності) можуть бути стисло написані три важливі поняття: збереження маси, збереження імпульсу та збереження енергії. Справедливість цього зберігається, якщо φ є вектором, в цьому випадку друга частина похідна вектор-векторний добутоку стане Діадою.

Рівняння збереження імпульсуРедагувати

Застосовуючи закон збереження імпульсу до потоку рідини можна отримати у загальному вигляді рівняння збереження імпульсу для потоку. Якщо інтенсивна властивість φ (така властивість, що не залежить від кількості речовини) є потоком маси (або потоком питомого імпульсу), то замінюючи її на добуток густини і швидкості потоку  , отримаємо рівняння:

 

де   є діадою, спеціальним випадком тензорного добутку, результатом якого є тензор другого рангу; дивергенція тензору другого рангу є вектор (тензор першого рангу).[1] Розкриваючи дужки, користуючись правилом похідної від добутку отримаємо рівнянняЖ

 

Зверніть увагу на те, що градієнт вектору є спеціальним випадком коваріантної похідної, що в результаті дає тензор другого рангу, за винятком Декартової системи координат. Важливо розуміти, що це не є просто градієнтом, що обчислюється поелементно. Приймаючи це до уваги матимемо:  :

 
 

Вираз у лівій дужці дорівнює згідно рівняння неперервності масси (для даного мометну часу) нулю.The leftmost expression enclosed in parentheses is, by mass continuity (shown in a moment), equal to zero. Зауважте, що решта лівої частини рівняння є похідною Лагранжа (індивідуальною, або субстанціональною похідною):

 

цей вираз, використовуючи оператор похідної Лагранжа запишеться:

 

Цей враз по суті є дугим законом Ньютона (F = ma) з точки зору об'ємних а не точкових сил. Кожен член рівнянь Нав'є — Стокса є об'ємною силою. Коротший, хоч і менш ретельний спосіб отримання цього результату, є застосування ланцюгового правила щодо функції прискорення:

 

де   є функцією швидкості. Причиною того, що цей метод є «недостатньо ретельний» є той факт що ми не показали що вибір

 

є коректним; однак це має сенс, тому що з такий вибір похідної є «наслідком» поняття «частинки» рідини, а для того, щоб другий закон Ньютона працював, сили у рідині слід підсумовувати розглядаючи рінину що складається із частинок. Для цього конвективна похідна також відома як похідна «частки» рідини.

Рівняння збереження масиРедагувати

Також можна розглянути масу. Приймаючи   (відсутнє джерела або сток) і вводячи густину рідини:

 

де  є густиною (масса у одиниці об'єму), і   є швидкістю потоку рідини. Це рівняння називається рівнянням нерозривності масси, обо просто рівнянням нерозривності. Це рівняння зазвичай супроводжує рівняння Нав'є — Стокса.

У разі нестисливої рідини,   (тобто щільність уздовж ліній току рідини, є сталою), і рівняння зменшується до рівняння:

 

що виражає збереження об'єму рідини.

Рівняння збереження імпульсу у формі КошіРедагувати

The generic density of the momentum source   seen previously is made specific first by breaking it up into two new terms, one to describe surface forces and one for body forces, such as gravity. By examining the forces acting on a small cube in a fluid, it may be shown that

 

where   is the Cauchy stress tensor, and   accounts for body forces present. This equation is called the Cauchy momentum equation and describes the non-relativistic momentum conservation of any continuum that conserves mass.   is a rank two symmetric tensor given by its covariant components. In orthogonal coordinates in three dimensions it is represented as the 3x3 matrix:

 

where the   are normal stresses and   shear stresses. This matrix is split up into two terms:

 

where   is the 3 x 3 identity matrix and   is the deviatoric stress tensor. Note that the mechanical pressure p is equal to minus the mean normal stress:[2]

 

The motivation for doing this is that pressure is typically a variable of interest, and also this simplifies application to specific fluid families later on since the rightmost tensor   in the equation above must be zero for a fluid at rest. Note that   is traceless. The Cauchy equation may now be written in another more explicit form:

 

This equation is still incomplete. For completion, one must make hypotheses on the forms of   and  , that is, one needs a constitutive law for the stress tensor which can be obtained for specific fluid families and on the pressure. Some of these hypotheses bring to Euler equations (fluid dynamics), other ones bring to Navier-Stokes equations. Additionally, if the flow is assumed compressible an equation of state will be required, which will likely further require a conservation of energy formulation.

Застосування до різного типу рідинРедагувати

The general form of the equations of motion is not «ready for use», the stress tensor is still unknown so that more information is needed; this information is normally some knowledge of the viscous behavior of the fluid. For different types of fluid <g class="gr_ gr_6 gr-alert gr_gramm gr_inline_cards gr_run_anim Punctuation only-ins replaceWithoutSep" id="6" data-gr-id="6">flow</g> this results in specific forms of the Navier–Stokes equations.

Ньютонівська рідинаРедагувати

Стислива Ньютонівська рідинаРедагувати

Ньютонівські рідини випливають з спостереження, зробленого Ньютоном, що для більшості рідин,

 

Щоб застосувати це до рівнянь Нав'є — Стокса, Стокс зробив три припущення:

  • Тензор напруги є лінійною функцією тензора швидкості деформації або еквівалентний градієнту швидкості.
  • Рідина є ізотропною.
  • Для рідини у стані спокою,   має дорівнювати нулеві (у цьому випадку тиск у рідині рівний гідростатичному тиску).

The above list states the classic argument[3] that the shear strain rate tensor (i.e. the (symmetric) shear part of the velocity gradient) is a pure shear tensor and does not include any inflow/outflow part (i.e. any compression/expansion part). This means that its trace is zero, and this is achieved by subtracting   in a symmetric way from the diagonal elements of the tensor. The compressional contribution to viscous stress is added as a separate diagonal tensor.

Applying these assumptions will lead to:

 

That is, the deviatoric of the deformation rate tensor is identified to the deviatoric of the stress tensor, up to a factor μ.[4]

  is the Символ Кронекера. μ and λ are proportionality constants associated with the assumption that stress depends on strain linearly; μ is called the first coefficient of viscosity or shear viscosity (usually just called «viscosity») and λ is the second coefficient of viscosity or volume viscosity (and it is related to bulk viscosity). The value of λ, which produces a viscous effect associated with volume change, is very difficult to determine, not even its sign is known with absolute certainty. Even in compressible flows, the term involving λ is often negligible; however it can occasionally be important even in nearly incompressible flows and is a matter of controversy. When taken nonzero, the most common approximation is λ ≈ - ⅔ μ.[5]

A straightforward substitution of   into the momentum conservation equation will yield the Navier–Stokes equations, describing a compressible Newtonian fluid:

 

where the transpose has been used. The body force has been decomposed into density and external acceleration, i.e.  . The associated mass continuity equation is:

 

In addition to this equation, an equation of state and an equation for the conservation of energy is needed. The equation of state to use depends on context (often the ideal gas law), the conservation of energy will read:

 

Here,   is the enthalpy,   is the temperature, and   is a function representing the dissipation of energy due to viscous effects:

 

With a good equation of state and good functions for the dependence of parameters (such as viscosity) on the variables, this system of equations seems to properly model the dynamics of all known gases and most liquids.

Нестисненна Ньютонівська рідинаРедагувати

For the special (but very common) case of incompressible flow, the momentum equations simplify significantly. Taking into account the following assumptions:

  • Viscosity   will now be a constant
  • The second viscosity effect  
  • The simplified mass continuity equation  

then looking at the viscous terms of the   momentum equation for example we have:

 

Similarly for the   and   momentum directions we have   and  .

The above solution is key to deriving Navier-Stokes equations from Equation of motion in fluid dynamics when density and viscosity are constant.

Не Ньютонівська рідинаРедагувати

A non-Newtonian fluid is a fluid whose flow properties differ in any way from those of Newtonian fluids. Most commonly the viscosity of non-Newtonian fluids is a function of shear rate or shear rate history. However, there are some non-Newtonian fluids with shear-independent viscosity, that nonetheless exhibit normal stress-differences or <g class="gr_ gr_10 gr-alert gr_gramm gr_hide gr_inline_cards gr_run_anim Grammar multiReplace replaceWithoutSep replaceWithoutSep" id="10" data-gr-id="10">other non-Newtonian <g class="gr_ gr_11 gr-alert gr_spell gr_inline_cards gr_run_anim ContextualSpelling multiReplace" id="11" data-gr-id="11">behaviour</g></g>. Many salt solutions and molten polymers are non-Newtonian fluids, as are many commonly found substances such as ketchup, custard, toothpaste, starch suspensions, paint, blood, and shampoo. In a Newtonian fluid, the relation between the shear stress and the shear rate is linear, passing through the origin, the constant of proportionality being the coefficient of viscosity. In a non-Newtonian fluid, the relation between the shear stress and the shear rate is different, and can even be time-dependent. The study of the non-Newtonian fluids is usually called rheology. A few examples are given here.

Рідина БінхемаРедагувати

In Bingham fluids, the situation is slightly different:

 

These are fluids capable of bearing some shear before they start flowing. Some common examples are toothpaste and clay.

Рідина що підкоряється степеневому законуРедагувати

A power law fluid is an idealised fluid for which the shear stress,  , is given by

 

This form is useful for approximating all sorts of general fluids, including shear thinning (such as latex paint) and shear thickening (such as corn starch water mixture).

Формулювання функції потокуРедагувати

In the analysis of a flow, it is often desirable to reduce the number of equations or the number of variables being dealt with, or both. The incompressible Navier-Stokes equation with mass continuity (four equations in four unknowns) can, in fact, be reduced to a single equation with a single dependent variable in 2D, or one vector equation in 3D. This is enabled by two vector calculus identities:

 
 

for any differentiable scalar   and vector  . The first identity implies that any term in the Navier-Stokes equation that may be represented as the gradient of a scalar will disappear when the curl of the equation is taken. Commonly, pressure p and external acceleration g are what eliminate, resulting in (this is true in 2D as well as 3D):

 

where it's assumed that all body forces are describable as gradients (for example it is true for gravity), and density has been divided so that viscosity becomes kinematic viscosity.

The second vector calculus identity above states that the divergence of the curl of a vector field is zero. Since the (incompressible) mass continuity equation specifies the divergence of flow velocity being zero, we can replace the flow velocity with the curl of some vector   so that mass continuity is always satisfied:

 

So, as long as flow velocity is represented through  , mass continuity is unconditionally satisfied. With this new dependent vector variable, the Navier-Stokes equation (with curl taken as above) becomes a single fourth order vector equation, no longer containing the unknown pressure variable and no longer dependent on a separate mass continuity equation:

 

Apart from containing fourth order derivatives, this equation is fairly <g class="gr_ gr_5 gr-alert gr_gramm gr_inline_cards gr_run_anim Punctuation only-del replaceWithoutSep" id="5" data-gr-id="5">complicated,</g> and is thus uncommon. Note that if the cross differentiation is left out, the result is a third order vector equation containing an unknown vector field (the gradient of pressure) that may be determined from the same boundary conditions that one would apply to the fourth order equation above.

Прямокутні координати двовимірного потокуРедагувати

The true utility of this formulation is seen when the flow is two dimensional in nature and the equation is written in a general orthogonal coordinate system, in other <g class="gr_ gr_6 gr-alert gr_gramm gr_inline_cards gr_run_anim Punctuation only-ins replaceWithoutSep" id="6" data-gr-id="6">words</g> a system where the basis vectors are orthogonal. Note that this by no means limits application to Cartesian coordinates, in <g class="gr_ gr_13 gr-alert gr_gramm gr_inline_cards gr_run_anim Punctuation only-ins replaceWithoutSep" id="13" data-gr-id="13">fact</g> most of the common coordinates systems are orthogonal, including familiar ones like cylindrical and obscure ones like toroidal.

The 3D flow velocity is expressed as (note that the discussion has been coordinate free up till now):

 

where   are basis vectors, not necessarily constant and not necessarily normalized, and   are flow velocity components; let also the coordinates of space be  .

Now suppose that the flow is 2D. This doesn't mean the flow is in a plane, rather it means that the component of flow velocity in one direction is zero and the remaining components are independent of the same direction. In that case (take component 3 to be zero):

 
 

The vector function   is still defined via:

 

but this must simplify in some way also since the flow is assumed 2D. If orthogonal coordinates are assumed, the curl takes on a fairly simple form, and the equation above expanded becomes:

 

Examining this equation shows that we can set   and retain equality with no loss of generality, so that:

 

the significance here is that only one component of   remains, so that 2D flow becomes a problem with only one dependent variable. The cross differentiated Navier–Stokes equation becomes two 0 = 0 equations and one meaningful equation.

The remaining component   is called the stream function. The equation for   can simplify since a variety of quantities will now equal zero, for example:

 

if the scale factors   and   also are independent of  . Also, from the definition of the vector Laplacian

 

Manipulating the cross differentiated Navier–Stokes equation using the above two equations and a variety of identities[6] will eventually yield the 1D scalar equation for the stream function:

 

where   is the biharmonic operator. This is very useful because it is a single self-contained scalar equation that describes both momentum and mass conservation in 2D. The only other equations that this partial differential equation needs are initial and boundary conditions.

The assumptions for the stream function equation are listed below:

  • The flow is incompressible and Newtonian.
  • Coordinates are orthogonal.
  • Flow is 2D:  
  • The first two scale factors of the coordinate system are independent of the last coordinate:  , otherwise extra terms appear.

The stream function has some useful properties:

  • Since  , the vorticity of the flow is just the negative of the Laplacian of the stream function.
  • The level curves of the stream function are streamlines.

Тензор напруженьРедагувати

The derivation of the Navier-Stokes equation involves the consideration of forces acting on fluid elements, so that a quantity called the stress tensor appears naturally in the Cauchy momentum equation. Since the divergence of this tensor is taken, it is customary to write out the equation fully simplified, so that the original appearance of the stress tensor is lost.

However, the stress tensor still has some important uses, especially in formulating boundary conditions at fluid interfaces. Recalling that  , for a Newtonian fluid the stress tensor is:

 

If the fluid is assumed to be incompressible, the tensor simplifies significantly. In 3D cartesian coordinates for example:

 

  is the strain rate tensor, by definition:

 

ПосиланняРедагувати

  1. Lebedev, Leonid P. (2003). Tensor Analysis. World Scientific. ISBN 981-238-360-3. 
  2. Batchelor, 2000, с. 141.
  3. Morse, P.M. and Ingard, K.U. «Theoretical Acoustics», Princeton University Press (1968)
  4. Landau and Lifshitz, Fluid Mechanics, Second Edition: Volume 6 (Course of Theoretical Physics) page 45
  5. Batchelor, 2000, с. 144.
  6. Eric W. Weisstein. Vector Derivative. MathWorld. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 7 червня 2008. 

<grammarly-btn>

</grammarly-btn>