Відкрити головне меню
БончаBończa

Герб Бонча

Bończe, Buńcza, Buńcze, Genorozecz, Jednorożec,
Jenorożec, Rinocerus , Rinocervus, Unicornus

Бонча або Боньча (пол. Bończa) — шляхетський герб італійського походження. Вперше згадується в 1396 році в судових книгах. Також відомий як «Головоріг» (пол. Głoworożec) або «Єдиноріг» (пол. Jednorożec)[1].

ОписРедагувати

Малий герб Бонча являє собою щит блакитного кольору, на якому розташовано білого єдинорога. Положення останнього на щиті мінялося залежно від епохи. Найчастіше його зображали таким що крокує або стрибає праворуч, з піднятими передніми ногами; рідше — навсторч.

Великий герб Бонча базується на малому і включає в себе шолом, баронську корону, намет блакитного кольору, підбитий білим кольором, і нашоломник у вигляді половини стоячого єдинорога, зображеного на щиті.

Головна гербова фігура Бончі є міфічною істотою. У творах античних авторів Страбона[2], Плінія[3], Еліана, Соліна та інших єдинорога зображають як тварину схожу на коня за обрисами і розмірами, але шиєю оленя; на голові він має один ріг, довжиною у два-три лікті; хвіст подібний до кабанячого; ноги єдинорога нагадують слонячі, проте бігає він швидше за слона. Ріг єдинорога має чудодійну силу знешкоджувати будь-які отрути. Античні автори зазначають, що нікому не вдавалося спіймати цю тварину дорослою живцем, хоча деякі мисливці інколи ловлять молодих особин. Для цього використовують вродливих і гарно вбраних дівчат, побачивши яких єдиноріг забуває своє дикунство, стає слухняним немов ягня і грається з ними допоки не засне. Тоді мисливці кидаються на нього і зрізають ріг[4].

У християнській середньовічній Європі єдиноріг виступав символом Ісуса Христа, як алегорія Благовіщення та персоніфікація Господа, народженого непорочною Дівою Марією. Остання порівнювалася з вродливою дівчиною, з якою грається єдиноріг[5].

У геральдиці мотив єдинорога набув популярності у 15 столітті[6]. Цей символ уособлював доброчесність, обережність, чистоту, цноту та самопожертву. Єдинорога часто зображали у вигляді коня з рогом, борідкою, хвостом геральдичного лева, ногами антилопи та парними копитами[7]. У Східній Європі, зокрема в Короні Польській і Великому князівстві Литовському, був відомий один герб з єдинорогом — «Бонча», який також мав назви «Єдиноріг», «Одноріг», «Головоріг» та інші.

ЗразкиРедагувати

Нижче подаються описи і зображення герба Бонча з основних польських гербовників 15 — 20 століть.


Бонча з «Stemmata Polonica»
Яна Длугоша
 
звичайна
(середина 15 століття)



Бонча з «Гербовника лицарства
польського» Бартоша Папроцького
 
звичайна
(1584)



Бонча з «Хроніки Польської» Марціна Бєльського
     
звичайна
(1597)
контурна
(1597)
видозмінена
(1597)


  • 1650Войцех Коялович: «…білий єдиноріг припіднятий у бігу. Поле блакитне, в шоломі половина єдинорога…»[11].
  • 1695Вацлав Потоцький у поетичному гербовнику «Почет гербів шляхти Корони Польської і Великого Князівства Литовського» (Poczet herbów szlachty Korony Polskiej i Wielkiego Księstwa Litewskiego) склав вірш на герб Бонча[12]:
  • 1728Каспер Несецький: «У полі блакитному білий єдиноріг, подібний на коня, що здіймає вгору передні ноги, ніби поспішно біжить у правий бік щита, і має на чолі конусоподібний ріг: над шоломом і короною половина такого єдинорога, який на щиті»[13].


Бонча з «Гербів і родів лицарських…»
Каспера Несецького
 
контурна
(1728)


  • 1797 — Гербовник Царства Польського: «У небесному полі білий єдиноріг, вправо. У наверші шолому половина такого єдинорога»[14]


Бонча в Гербовнику Царства Польського, складовій «Загального гербовника дворянських родів Російської імперії»
     
звичайна
(1797)
видозмінена
(1797)
видозмінена
(1797)
видозмінена
(1797)


Видозмінені гербиРедагувати

За Гербовником Царства Польського:

  • У небесному полі білий єдиноріг, пересічений золотим півмісяцем рогами вправо, дещо вгору оберненими; у верхнього рогу три зірки шестикутні золоті у вигляді трикутника, скерованого основою додолу.
    У наверші шолому половина білого єдинорога вправо.»[16]
Використовували: Мясковські, Стемпінські.


 


  • У небесному полі білий єдиноріг, з зеленим вінком на шиї. У наверші шолому п’ять страусових пір’їн.[17]
Використовували: Рутковські.


 


  • У червоному полі білий єдиноріг, вправо. У наверші шолому половина такого єдинорога. [18]
Використовували: Скаржинські, Герберські, Желасинські, Желазінські.


 

ПоходженняРедагувати

Достовірних письмових свідчень про походження Бончі немає. Результати дослідників геральдики 2-ї половини 20 століття показують, що перші герби з'явилися у 12 столітті в Західній Європі[19], а герби з єдинорогом набули популярності в 15 столітті[20]. Втім герольди 16 — 18 століть одностайно вважали, що до Східної Європи Бонча була занесена з Італії через Польщу у 10 столітті, невдовзі після прийняття поляками християнства.

Так, за однією гіпотезою герб з єдинорогом до Польщі вперше приніс Клемент, єпископ Крушвицький або Куявський. Він прибув у 994 році на місце першого єпископа Люцида за дозволу Папи Римського, Бенедикта VII, і був згодом похований у Смогорево[21]. Так пише Б. Папроцький, цитуючи Я. Длугоша. Проте останній стверджував, що в 1005 році Клемент заступив покійного Урбана на кафедрі Вроцлава в Сілезії, а не Крушвиці, і помер 1027 року. Гіпотезу Папроцького заперечував С. Дамалевич, який дослідив послідовність єпископів Крушвицьких або Куявських від стародавніх часів до 17 століття і не знайшов відомостей про цього Клемента. К. Несецький вважав, що, зважаючи на дані Папроцького, Клемент мусив бути єпископом Смогорево, а не Крушвиці чи Куявії.[22]

За іншою гіпотезою герб з єдинорогом приніс до Польщі знатний чоловік з Італії на ім'я Мир або Мерб, який прибув разом з Прокульфом, єпископом Краківським[23]. Цього чоловіка люб'язно прийняв польський монарх Мечислав і наділив маєтками. Брат Мира, Клемент отримав єпископію в Крушвиці, а сам Мерб заснував поселення біля Козловського маєтку в Мазовії, неподалік Червенська, яке назвав Бонча. За переказами нащадки засновника володіли цим поселенням до 16 століття[21]. На думку С. Окольського справжнім іменем Мира було Боніфацій, що польською звучало як Бонча, тому його самого, його герб і маєтки також звалися Бончею. Крім цього, чоловік походив з родини Бонтемпо, що італійською означало «добрий час», а в польській перетворилося на Бонча[4]. Б. Папроцький згадує двох синів Мерба під 1061 роком — Миколая і Богуша, які в листах підписувались як «NN з Встеклиць». Ламберт Зула, єпископ Краківський, доручив їм разом зі святим Станіславом Мучеником Краківську канонію.[4].

РодиРедагувати

У Короні Польській і Великому князівстві Литовському герб Бонча, як і інші шляхетські герби, надавався або затверджувався монаршим привілеєм. На відміну від Західної Європи, в якій кожний рід мав свій оригінальний герб, в Польщі, Литві і Русі декілька неспоріднених родів, зазвичай, належали до одного визначеного гербу, що не змінювався. Ця система породила унікальний звичай іменування шляхтичів, коли окрім імені і родового прізвища вказувалась назва гербу: наприклад, Стефан Хмелецький гербу Бонча або Ян Фредро гербу Бонча. Поступово гербове ім'я стало невід'ємною частиною імені, перетворившись у подвійні прізвища як Бонч-Осмоловський або Бонч-Бруєвич.

Загалом до герба «Бонча» належало понад 140 шляхетських родин, а слово «Бонча» стало частиною прізвищ близько 240 осіб.

Б

В

Г

Д

Ж

З

І

Й

К

Л

М

Н

О

П

Р

С

Т

У

Ф

Х

Ч

Ш

Я

Міста гербовіРедагувати

8 вересня 1570 року польський король і великий князь литовський Сигізмунд II Август надав місту Віштинець Трокайського воєводства у Великому князівстві Литовському магдебурзьке право і герб «Єдиноріг». Місто мало власну печатку з зображенням єдинорога та написом «Печатка міста Віштинця вільного» р. 1570 («Pieczęć miasta Wisztyńca wolnego» r. 1570).[24]

1580 року польський король і великий князь литовський Стефан Баторій дарував привілей, яким надавав місту Немирову Руського воєводства у Короні Польській магдебурзьке право і герб «Єдиноріг».[25]

ПриміткиРедагувати

  1. Інші назви: Bończe, Buńcza, Buńcze, Genorozecz, Jednorożec, Jenorożec, Rinocerus , Rinocervus, Unicornus.[1][недоступне посилання з серпень 2019]
  2. Strabo (before 24 AD). Book 15. Chapter 1. Section 56.. Geography. 
  3. Pliny (77 AD). Book 8. Chapter 31.. Natural History. trans. John Bostock.  Also Book 8. Chapter 30. and Book 11. Chapter 106.
  4. а б в Niesiecki, Kasper. Herby i familie rycerskie tak w Koronie jako y w W.X.L. Lwów, 1728. — herb Bończa. — t. 2 — s. 230—233.
  5. Ferguson G. Signs and Symbols in Christian Art. London — Oxford — New York, 1977, p. 26.
  6. Friar, Stephen. A New Dictionary of Heraldry. London: Alphabooks/A & C Black, 1987. — p.353-354.
  7. Лакиер А. Русская геральдика. — Кн. 1. — Спб. 1855, с. 60
  8. « Gednoroszecz. Rinocervus, que rinocervum album in campo celestino defert. Genus es Italia otum habens, vafrum et versutum; in Poloniam veniens Bonacza i.e. bonum tempus se nominauit quot hodie corrupto vocabulo Bonycza nominatur. Cuius primus pater Myrz »

    .
    Długosz J. Insignia seu Clenodia Regis et Regni Poloniae. — Poznań: Zygmunt Celichowski, 1885 // Wielkopolska Biblioteka Cyfrowa. — С.19.

  9. Paprocki, Bartosz. Herby rycerstwa polskiego. Kraków, 1584. — С. 601 — 604.
  10. « …Naprzod tedy Kanonia dal Slachćicowi/ nieiakiemu Mikołaiowi/ ktory sie pisał z Wśćieklic/ z domu Bończa/ ma bydź Jednorożec białły/ w polu błękitnym. Przyniesion do nas ten Herb z Włoch/ predko iakoś iako sie wiara chrześćiańska zacżeła. A tego Włocha muśiano zwać Bonifacyus: y przetok go Bończa zowia… »
    .

    Bielski, Marcin. Kronika Polska. — Kraków, 1597. — C.77.[недоступне посилання з червень 2019]

  11. Kojałowicz, W. Wijuk. Herbarz Rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany Compendium czyli o klejnotach albo herbach. — Kraków 1897.
  12. Encyklopedia staropolska. T.1-4. — 1900-1903. — T.3. Jednorożec
    «

    Czy to prawda nie twierdzę, czy to bajka babia,
    Że skoczył jednorożec Noemu z korabia,
    Kiedy dla grzechów ludzkich świat potopem ginął,
    I on pewnie, nie mając skrzeli, nie wypłynął.
    Ludzie grzeszą? a czemuż zwierz i ptak niewinny,
    Tonie do wód niebieskich potępiony rynny.
    Nie wiem jako się w Polszcze tym pieczętujecie,
    Czego choć kiedyś było, dziś niemasz na świecie:
    Owszem, starożytności tym snadno dojść tropem.
    Mówią, żeśmy są szlachta jeszcze przed Potopem.

    »
  13. Niesiecki, Kasper. Herby i familie rycerskie tak w Koronie jako y w W.X.L. Lwów, 1728. — herb Bończa. — t. 2 — s. 230-233.
  14. Общий гербовник дворянских родов Российской империи. — Санкт-Петербург, 1797 — 1917. — Герб Бонча 1
  15. Gloger, Zygmunt. Encyklopedia staropolska. T.1-4. — 1900-1903.
  16. Общий гербовник дворянских родов Российской империи. — Санкт-Петербург, 1797 — 1917. — Герб Бонча 2
  17. Общий гербовник дворянских родов Российской империи. — Санкт-Петербург, 1797 — 1917. — Герб Бонча 3
  18. Общий гербовник дворянских родов Российской империи. — Санкт-Петербург, 1797 — 1917. — Герб Бонча 4
  19. Michel Pastoureau. Heraldy: Its origins and meaninng. London, 1997. — Р.16 — 19.
  20. Friar, Stephen. A New Dictionary of Heraldry. London: Alphabooks/A & C Black, 1987. — p.353-354.
  21. а б Paprocki, Bartosz. Herby rycerstwa polskiego. Kraków, 1584. — С. 601 — 604.
  22. За Я. Длугошем Клемент обіймав єпископську кафедру 12 років, а за Глінкою — 34. Останній у своєму «Єдинорозі» стверджував, що Клемент був посланцем Папи Бенедикта VII до польського князя Мечислава, щоб відвернути його від ідолопоклонства і багатоженства та наставити на шлях християнської віри. Той же Мечислав скористався послугами єпископа, відправивши його з посольством до чеського князя прохати шлюбу з Дубравкою. Втім, дані Глінки не підтверджені жодними джерелами. Niesiecki, Kasper. Herby i familie rycerskie tak w Koronie jako y w W.X.L. Lwów, 1728. — herb Bończa. — t. 2 — s. 230-233.
  23. К. Несецький піддає сумніву цю гіпотезу, оскільки ім'я чоловіка не італійське. Niesiecki, Kasper. Herby i familie rycerskie tak w Koronie jako y w W.X.L. Lwów, 1728. — herb Bończa. — t. 2 — s. 230—233.
  24. Encyklopedia staropolska. T.1-4. — 1900-1903. — T.3. Jednorożec
  25. Skowronek, Ewa. Zarys rozwoju osadnictwa na Roztoczu Rawskim // ANNALES. — Lublin, 2002. — VOL. LVII, 10. [2]

Джерела та літератураРедагувати

Польською і латиною

Російською

Українською

  • В. Лукомський, В. Модзалевський. Малоросійський гербовник.- Київ, 1993.

ПосиланняРедагувати