Відкрити головне меню

Адамсон-Ерік (ест. Adamson-Eric, справжнє ім'я Ерік Карл Хуго Адамсон, *18 серпня 1902 — †2 грудня 1968) — естонський радянський художник, пейзажист, портретист і автор численних натюрмортів. Також працював у різних жанрах декоративно-ужиткового мистецтвакераміка, розпис по порцеляні, вироби зі шкіри, металеві форми, прикраси, декоративні панно, текстиль та меблі.

Адамсон-Ерік
ест. Adamson-Eric
"Автопортрет ІІ (Петля)" Автопортрет. Франція, Париж, 1929. Нині - в Музеї Адамсон-Еріка в Таллінні. Живопис - полотно, масло.jpeg
«Автопортрет ІІ (Петля)»
Автопортрет Адамсон-Еріка, написаний ним в 1929 році в Парижі
живопис — полотно, масло
Нині картина знаходиться в Музеї Адамсон-Еріка в Таллінні
При народженні Ерік Карл Хуго Адамсон
Народження 18 серпня 1902(1902-08-18)
м. Тарту, Російська імперія
Смерть 2 грудня 1968(1968-12-02) (66 років)
  м. Таллінн, Естонська РСР
Поховання Метсакальмісту
Громадянство Flag of Estonia.svg Естонська Республіка
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Жанр пейзаж, портрет, кераміка, розпис по порцеляні, шкіряні та ювелірні вироби
Навчання художня школа «Паллас»; художньо-промислова школа Шарлоттенбургу; Вільні академії ПарижуКолароссі, Рансона, Монпарнасу і приватна академія Василя Шухаєва
Діяльність художник, митець
Сайт adamson-eric.ekm.ee/ru/

БіографіяРедагувати

Адамсон-Ерік народився 18 серпня 1902 року у місті Тарту і був четвертою дитиною в сім'ї торговця одягом Яана Адамсона і його дружини Анни. Справжнє ім'я — Ерік Карл Хуго Адамсон.

Початкову освіту отримав вдома і в початковій школі Коорітсе. У 1910-1918 роках навчався в Тарту, в I-й Олександрівській гімназії. З 1919 по 1920 — в гімназії Хуго Треффнера, яку не закінчив. У 1920-1923 роках був вільним слухачем факультету права Тартуського університету і навчався в художній школі «Паллас». З 1923 по 1924 — навчався в Берліні, в художньо-промисловій школі Шарлоттенбургу, якою керував професор Харольд Бенген. У 1924–1927 роках вивчав мистецтво у вільних академіях ПарижуКолароссі (викладачі Бернхард Наудін, Шарль Герін), Рансона (викладачі Роже Біс'єр і Жорж Брак), Монпарнасу (Андре Лот і Моісей Кіслінг), приватній академії Василя Шухаєва.

У 1925 році мандрував Італією, проїхав від Генуї до Неаполя, відвідав Капрі. Восени 1926 — подорожував Фінляндією. У 1927 році — вступив до Естонського центрального товариства художників образотворчого мистецтва (EKKKÜ), членом якого був до 1936 року.

У 1929 — відвідав Ленінград та Москву. Також мандрував Європою. У Польщі зупинявся у Варшаві і Кракові. В Австрії — у Відні та Цюриху. Потім — повернувся до Парижу, де прожив півроку.

У 1931 році подорожував Піренеями, зупинявся в селищі Сен-Жан-П'є-де-Пор. Восени — почав мандрівку Іспанією, взимку — надовго зупинився на Майорці. Навесні 1932 року продовжив подорож Іспанією. Згодом повернувся до Естонії, в основному жив у Таллінні і в період 1932-1935 років був представником EKKKÜ в уряді, членом правління і віце-головою товариства. А з 1935 по 1940 рік був членом Товариства прикладного мистецтва (RaKü).

Восени 1933 року проїхав через Центральну Європу в Грецію, до кінця травня 1934 року жив в Афінах. Потім — повернувся до Естонії, де на хуторі Комсі, що належав матері художника, малював пейзажі околиць.

У 1935 році подорожував півднем СРСР і малював в Сухумі. 2 січня 1936 року в Талліні одружився з Марі Адамсон. А у 1938 році поїхав до Фінляндії, малював в Кліппулі.

Радянський періодРедагувати

У 1941 — Адамсон-Еріка евакуювали в тил Радянського Союзу. У 1940-1942 роках — він був секретарем організаційного комітету Спілки художників Естонської РСР, в 1942-1944 роках — головою. У 1942 — працював головним художником Державних ансамблів Естонії в Куйбишеві, а пізніше — в Ярославлі. У 1943 році отримав звання Заслуженого діяча мистецтв Естонської РСР. Цього ж року брав участь в організації виставки в Москві, присвяченій 600-річчю повстання Юрієвої ночі (разом в Хансом Круузе та багатьма іншими).

З 1944 по 1948 рік брав активну участь у створенні Центру прикладного мистецтва, який поклав початок комбінату «ARS» Художнього фонду. У 1945 році став членом комуністичної партії. У 1945-1949 роках — був директором Талліннського державного інституту прикладних мистецтв. У 1946 — став професором. А в 1947 — лауреатом премії Радянської Естонії.

26 квітня 1949 року відбулася так звана нарада художників. Адамсон-Ерік виступив з довгою — на 23 сторінки — доповіддю, в ній були самокритика і аналіз власної творчої діяльності. Після неї виступили члени комуністичної партії — Каарел Ірд, Прийду Аавік, Ліллі Промет та інші. В резолюції зборів — діяльність Адамсон-Еріка засудили і звинуватили його в формалізмі. У 1950 році VIII пленум Естонської комуністичної партії виключив Адамсон-Еріка зі Спілки художників Естонської РСР і з партії.

У 1951-1953 роках працював на взуттєвій фабриці «Комунар» простим робітником.

З 1953 і до останніх днів життя був професором Державного художнього інституту Естонської РСР. Спочатку — з композиції, потім — на кафедрі обробки шкіри.

У 1955 році переніс важкий інфаркт та інсульт, що призвели до паралічу правої половини тіла художника. Протягом 1955-1958 років, завдяки постійним тренуванням, йому вдалося повернутися до живопису, малював лівою рукою. Літо проводив переважно на хуторі Лохусалу.

Помер у Таллінні 2 грудня 1968 року від інфаркту. Похований на Лісовому кладовищі у Таллінні.

ТворчістьРедагувати

1920-тіРедагувати

У Талліні картини художника вперше виставлялися у 1925 році — на другій оглядовій виставці естонського мистецтва (15 вересня – 15 жовтня). Цього ж року він взяв участь у позаконкурсній виставці «Novembergruppe» в Берліні, де презентував дві свої картини.

У 1926 — на запрошення Яана Коорта разом з Миколою Трійком взяв участь у виставці естонського Союзу художників у Таллінні. У 1927 — презентував свої роботи на великих виставках в Парижі: «Осінній салон», «Салон незалежних» та «Салон Тюільрі», де виставлявся протягом наступних 10 років.

У травні 1928 року виставлявся у галереї Бломквіста в Осло під назвою «Група паризьких естонських художників» разом з Крістіаном Тедером та Едуардом Війральтом. Цього ж року, з 29 червня по 12 липня, ця трійця виставлялась у Таллінні, на вулиці Вене, 22. Згодом — у місті Пярну, де до художників приєднався також Антон Старкопф.

У 1929 році взяв участь у виставці мистецтва Естонії у Гельсінкі — з 9 лютого по 3 березня. Фінський уряд тоді купив для зібрання Атенеума картину Адамсон-Еріка «Портрет С. Барбаруса» (1928). Цього ж року його роботи були на виставці естонського мистецтва, що проходила в Любеці з 2 по 23 квітня. З 4 по 18 травня — аналогічна виставка в Парижі. Адамсон-Ерік був її співорганізатором, а також презентував власні роботи. Тоді у нього купили для Люксембургського музею Jeu de Paume картину «Портрет батька» (1928), яка нині знаходиться у зібранні паризького Центру Жоржа Помпіду. З 15 серпня по 20 вересня аналогічна виставка проходила в Кілі, а з 6 жовтня по 3 листопада — у Кьонігсберзі.

Перша персональна виставка художника пройшла з 24 листопада 1929 року по 7 січня 1930 у Таллінні, в Естонському художньому музеї. Це було 17 робіт Адамсон-Еріка — картини і текстильні роботи, виткані у жіночій професійній школі Таллінна.

1930-тіРедагувати

 
Будинок в Таллінні, де Адамсон-Ерік жив з 1936 по 1968 рік
2011

З 9 по 23 березня 1930 року пройшла спільна з Крістіаном Тедером виставка в Тарту, у школі мистецтв «Паллас», на вулиці Карлова, 2 — Адамсон-Ерік презентував 39 своїх картин. Цього ж року його роботи були на виставках естонського мистецтва, що проходили в Берліні (4-19 січня), Кьольні (15-30 березня), Копенгагені (10-25 травня).

З 15 вересня по 8 жовтня 1934 року пройшла виставка художника, присвячена відкриттю Талліннського Будинку мистецтва. У ньому Адамсон-Ерік отримав ательє, де і пройшла персональна виставка його робіт, створених в Греції.

У 1935 році роботи художника були на виставці естонського мистецтва, що проходила в Москві. Тоді у нього купили «Портрет батька II» (1930-1932) — для зібрання Московського музею нового західного мистецтва. У 1971 році цю картину передали в колекцію Естонського художнього музею.

З 24 жовтня по 4 листопада 1936 року пройшла персональна виставка Адамсон-Еріка в галереї Стрінберга в Гельсінкі, де були представлені 42 роботи художника за 1929–1936 роки. Фінський уряд тоді купив картину «Зимовий Таллінн» (1935).

26 травня 1937 року в Парижі відкрилася Всесвітня виставка, Балтійський павільйон почав працювати з 17 червня. Адамсон-Ерік отримав два почесні дипломи виставки (Diplômes d'honneur) — за килими, порцеляну та кераміку. Він брав участь і в оформленні виставки.

У 1938 році персональна виставка художника пройшла в Талліннському Будинку мистецтва — з 12 по 20 лютого. На ній було представлено 148 його робіт. Цього ж року на берлінській Міжнародній виставці прикладного мистецтва отримав почесну медаль — за роботи зі шкіри.

З 6 по 18 травня 1939 — в Будинку художників в Стокгольмі пройшла чергова персональна виставка Адамсон-Еріка, де було представлено 64 його роботи: живопис, текстиль, порцеляна, вироби зі шкіри. Для Національного музею у нього тоді купили «Стоячий живопис» (1937), переплетення «Калевіпоег» (1938) і декоративну тарілку 1938 року. Також у 1939 художник брав участь у виставках естонського мистецтва в Римі (18-28 лютого), Будапешті (24 березня - 10 квітня), Антверпені (20 травня - 7 червня). З 8 по 18 вересня — презентував свій живопис на виставці в Талліннському Будинку мистецтва разом з Олександром Бергман-Варді, Яаном Грюнбергом, Каарелом Ліймандом, Карлом Пярсімягі, Крістіаном Тедером. А з 21 січня по 5 лютого 1940 року ці ж художники були представлені на виставці в Тарту.

Також у 1930-ті роки Адамсон-Еріка — крім живопису, розпису порцеляни, виготовлення керамічних ваз, декоративних тканин та настінних килимів — цікавила і літографія на тканинах. Робив він і ювелірні прикраси та декоративний металевий посуд, проектував меблі та освітлювальну арматуру.

Останні рокиРедагувати

У серпні 1962 року персональна виставка художника пройшла в Талліннському Будинку мистецтва, а в вересні — у Москві. На них презентували понад 900 робіт Адамсон-Еріка.

У кінці 1967 — персональна виставка в Тартуському художньому музеї, де було виставлено понад 500 робіт.

А у 1968 році — велика персональна виставка в Каунасі.

Вшанування пам'ятіРедагувати

 
Будівля Музею Адамсон-Еріка в Таллінні
2012

2 грудня 1983 року в Таллінні, на вулиці Люхіке ялг, 3, в маленькому середньовічному двоповерховому купецькому будинку, відкрили Музей Адамсон-Еріка. Вдова художника, професор текстилю Марі Адамсон, подарувала більше тисячі його робіт Естонському художньому музею з умовою, що вони будуть зберігатися і експонуватися в цій будівлі єдиним зібранням.

Нині в музеї, крім картин Адамсон-Еріка, також представлені — кераміка, розпис по порцеляні, вироби зі шкіри, металеві форми, прикраси, декоративні панно, текстиль та меблі.

Відомі картиниРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Адамсон-Эрик // Популярная художественная энциклопедия: Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное искусство / Гл. ред. В. М. Полевой. - М.: Советская энциклопедия. Книга І. А-М., 1986. — С. 14.
  • Адамсон-Эрик Э. Я. // Художественный справочник. Сто памятных дат. — М.: Советский художник, 1972. — С. 198.
  • Кума Х. Прикладное искусство Советской Эстонии и его мастера. — Л.-М., 1962. — С. 26-31, 192.
  • Про Адамсон-Еріка на сайті Музею Адамсон-Еріка (рос.)

КартиниРедагувати