Газета Виборча

польська політична газета

Газета Виборча (Ґазета Виборча, пол. Gazeta Wyborcza) — польська щоденна політична газета з головним офісом у Варшаві. Головний редактор — Адам Міхнік.

пол. Gazeta Wyborcza

Agora Gazeta Wyborcza ul. Czerska 2019.jpg


Країна Flag of Poland.svg Польща
Мова польська
Видавець Agora SAd
Формат компакт[d]
Періодичність 1 доба

Засновано 8 травня 1989
Засновник Адам Міхнік
Власник Agora SAd
Головний редактор Адам Міхнік
Головний офіс Варшава
ISSN 0860-908X

wyborcza.pl(пол.)
CMNS: Газета Виборча у Вікісховищі
Редакція в Лодзі

ІсторіяРедагувати

Створена за підсумками Круглого столу[1][2] як друкований орган Громадського комітету «Солідарності» у виборчій кампанії перед парламентськими виборами 1989 року. Початково названа «Gazeta Codzienna», тоді як прикметник «wyborcza» мав діяти лише під час виборчої кампанії[3]. Перший восьмисторінковий номер вийшов 8 травня 1989 року накладом 150 000 примірників[4]. Його підготували 20 журналістів, більшість з яких раніше були пов'язані з підпільним виданням «Tygodnik Mazowsze». Адам Міхнік став першим головним редактором[5][4]. Його заступниками стали Гелена Лучиво та Ернест Скальський[6]. Газета надрукована у друкарні Польського будинку слова у Варшаві[6]. Редакція знаходилась у приміщенні колишніх ясел на вулиці Івіцькій, 19[6].

Газета як головний часопис усього громадянського руху стала найпопулярнішим виданням Польщі того часу[4]. 26 травня 1989 року редакцію газети освятив біскуп Броніслав Домбровський[7].

Після обговорень в рамках Круглого столу під час президентської кризи 3 липня 1989 року на шпальтах «Виборчої» вийшла стаття Адама Міхніка під назвою «Ваш президент, наш прем'єр» (пол. Wasz prezydent, nasz premier), де автор виступив за обрання президента за квотою ПОРП та одночасно доручалася місія формування уряду представнику опозиційної «Солідарності»[8], постулюючи «союзом демократичної опозиції з реформаторським крилом силового табору»[4]. Ця пропозиція нині розцінюється як прагнення табору «Солідарності» здобути більше влади, ніж було встановлено за Круглим столом[9], що формально не було підтримано профспілкою[4]. Незважаючи на це, цей принцип реформування влади фактично був реалізований: в той час як чинний президент Центрального комітету Войцех Ярузельський обіймав посаду президента, опозиція сформувала перший некомуністичний уряд у Східній Європі на чолі з прем'єр-міністром Тадеушем Мазовецьким, завдяки голосам колишніх союзників комуністичної партії[10][11].

З другої половини 1989 року «Газета Виборча» підтримувала політику уряду Тадеуша Мазовецького і водночас була в стані редакційного конфлікту з представниками видання «Tygodnik Solidarność»[4]. Ці антагонізми співвідносилися з політичним конфліктом, відомим як «війна на горі», у ході якої Лех Валенса скооперувався з фракцією Громадського комітету, представленою братами Лехом та Ярославом Качинськими, проти Мазовецького[12][13]. Адам Міхнік підтримав оточення прем'єр-міністра, в результаті чого у вересні 1990 року Національний комітет «Солідарності» прийняв резолюцію, спрямовану на зняття з «Виборчої» статусу передвиборчого видання «Слідарності». Це було аргументовано «упередженістю матеріалів, спрямованих на дискредитацію, а також глузуванням над кандидатом Лехом Валенсою» та поясненням того, що «газета — не інформаційний орган профспілки, а приватне товариство»[14]. Тоді ж «Tygodnik Solidarność», головним редактором якого був Ярослав Качинський[15], публікував колонки журналістів, таких як Ромуальд Шереметьєв, який звинувачував газету в маніпуляціях та перекручуванні фактів, а також замовчуванні та невисвітленні окремих подій[16]. Внаслідок звинувачень щоденник втратив право на використання логотипу профспілки та гасла «Без свободи немає солідарності». Крім того, Лех Валенса вимагав відставки Адам Міхніка з посади головного редактора. У відповідь на звинувачення та ультиматуми Адам Міхнік подав у відставку, однак редакція її не прийняла і він залишився на посаді[4]. Група опозиціонерів, пов'язаних з Лехом Валенсою, покинула редакцію, в результаті якої в редакції виник конфлікт з постсолідарною групою, що представляла різні погляди[17].

У наступні роки публікації журналістів «Виборчої» часто сприяли розкриттю суспільно-політичних подій у Польщі, включаючи скандали. У 1997 році щоденник розпочав журналістське розслідування щодо так званого «желатинового скандалу» — монопольної афери за участю підприємця Казімежа Грабка[18]. 27 грудня 2002 року журналіст «Виборчої» Павел Смоленський опублікував статтю, пов'язану зі спробою підкупу головного редактора газети кінопродюсером Левом Ривіном. Метою дій Ривіна, який представився представником «провладної групи», було сприяти підтримці Міхніком закону, підготовленого тодішнім правлячим Альянсом демократичної лівиці, запобігаючи розширенню проблемних питань щодо електронних ЗМІ[19]. Стаття Смоленського ініціювала скандал, в результаті якого було створено парламентську слідчу комісію[4]. Разом з іншими корупційними скандалами скандал Ривіна занурив уряд Лешека Міллера у кризу[20][21], а самого Міхніка зустріла хвиля критики з боку інших ЗМІ[22].

З публікацією статті від 23 січня 2002 року було розкрито деталі скандалу «мисливців швидкої допомоги» щодо вбивств та халатної втрати пацієнтів працівниками служби швидкої допомоги та продажу інформації про смерть салонам ритуальних послуг[23]. Публікація від 5 квітня 2004 року виявила порушення, пов'язані із арештом управлінням державної охорони президента «PKN Orlen» Анджеєм Моджеєвським та позбавленням його посади у лютому 2002 року, що призвело до «скандалу Орлена». Сеймська слідча комісія виявила інтереси до приватизації «Орлена»[24], а голова управління охорони Збігнев Семйонтковський, відповідальний за затримання Моджеєвського, був засуджений остаточним рішенням за зловживання владою[25]. Внаслідок публікації статті від 4 грудня 2006 року під назвою «Робота за секс у самообороні» Марчіна Концького спалахнув черговий політичний скандал. Концький виявив, що Анджей Леппер, голова партії «Самооборона Республіки Польща» та чинний віце-прем'єр-міністр, сприяв працевлаштуванню молодих жінок у структурі партії за надання сексуальних послуг[26].

Постійним автором газети є відомий польський політик українського походження Мирослав Чех[27].

ВиданняРедагувати

РубрикиРедагувати

У «Газеті Виборчій» матеріали публікуються за такими рубриками:

  • Країна та Світ — про події в Польщі та за кордоном.
  • Ласкаво просимо до Польщі — звіти зі соціальних питань
  • Думки — збірка журналістських оглядів, написаних журналістами редакції та позаштатними експертами.
  • Культура — присвячений культурним заходам, інтерв'ю з митцями та культурну сферу.
  • Наука — публікації, що підсумовують останні наукові дослідження в доступній читацькій формі.
  • Спорт —останні спортивні події.

Доповнення та додаткиРедагувати

Зміст газети доповнюється додатковими розділами та окремими тематичними секціями, які змінюються залежно від дня тижня та місцевого випуску видання. Випуск газети у понеділок присвячений економічним питанням з додатком до питань, пов'язаних з ринком праці, а також додаток «Ale Historia», де публікуються статті з історії держав, суспільств, правителів та особистостей.

Випуск у вівторок включає доповнення, присвячене комунікаціям, а також кулінарний додаток «Palce Lizać».

Видання в середу містить доповнення, пов'язані з дизайном інтер'єру будинку, а також поради та оголошення щодо придбання нерухомості додаток «Tylko Zdrowie», що містить поради щодо здоров’я.

По четвергах разом з газетою виходить додаток «Duży Format», що представляє збірку доповідей та колонок[28].

П'ятничні випуски журналу приділяють більше уваги культурі. Вони супроводжуються додатками «Co Jest Grane» про культурні події, запропоновані редакторами в регіоні, та «Gazeta Telewizyjna» з телевізійною програмою на тиждень.

Суботні випуски газети доповнюються інформаційним бюлетенем з туризму та додатком «Wysokie Obcasy», що виходить з 1999 року, і орієнтованим на жіночу аудиторію[29]. Крім того, на різдвяні свята виходить спеціальне видання під назвою «Magazyn Świąteczny», де публікуються статті, написані закордонними журналістами та експертами, кореспондентами газети за кордоном та щоденними редакторами[30].

ФорматРедагувати

«Газета Виборча» виходить формтаом блоку із п'яти колонок, який був прийнятий на початку її щоденного виходу[31]. Газета друкується з кольоровим вмістом на білому папері, а перша шпальта розкриває найважливішу, на думку редакції тему дня у формі великого заголовку. Сучасний формат видання ґрунтується на зміні, внесеній 7 березня 2006 року, коли оновлено макет, перейнятий у щоденника «Nowy Dzień». Основний шрифт газети належить до жанру трибуна, розробленого бостонською компанією «Font Bureau»[32].

НагородиРедагувати

Видання неодноразово отримувало нагороди «Grand Press». У 2014 році їй було присвоєно звання двадцяти газети двадцятип'ятиріччя[33]. Звання «Журналіст року» у 2007 році отримав Марчін Концький[34], у 2010 році — Артур Домославський[35], у 2011 році — Анджей Почобут[36], у 2013 році — Маріуш Щигел[37], а у 2014 році — Петро Андрусечко[33]. За іншими номінаціями нагороди були присуджені Катажині Клюковській, Влодімежу Калицькому[38], Яцеку Гуґо-Бадеру, Адаму Вайраку[39], Іренеушу Даньку, Даріушу Яновському, Марчіну Фабянському, Лешеку Тальку[40], Анні Біконт, Артуру Влодарському[41], Томашу Паторі, Марчіну Стельмасяку, Анні Фостальковській[42], Роману Дащинському, Кшиштофу Вуйцику, Анжеліці Кужняк, Влодімежу Новаку[43], Войцеху Сташевському[43], Магдалені Гроховській, Мацею Самцику[44], Йоанні Войцеховській[45], Павлу Веясу[46], Пьотру Глуховському, Марчіну Ковальському, Магдалені Гжебалковській[47], Урсулі Яблонській[48], Агнешці Кублик, Бартошу Т. Велінському[49], Донаті Суботко[37], Ельжбеті Сіді[50], Анні Шмігулець[51] та Гжегожу Срочинському[52]. Журналісти видання нагороджувалися премією «Ostre Pióro»[53][54][55][56].

ВебсайтРедагувати

Вперше публікації газети були розміщені в інтернеті у 1994 році[57]. Перші заархівовані сторінки інформаційного сайту газети розпочали надходити із грудня 1996 року (опубліковані на сатй gazeta.pl)[58] та травня 2001 року (опубліковані на сайті uczcza.pl)[59]. Вже в 2001 році вебсайт, що працює на домені gazeta.pl, який спочатку був інтернет-версією «Виборчої», був перетворений на окремий інформаційний портал.

У 2006 році окремий вебсайт gazetawyborcza.pl був відокремлений від gazeta.pl та став електронною версією «Виборчої»[60]. Нині вебсайт працює на домені glasa.pl. Першим головним редактором вебсайту був Едвард Кржемінь. «Wyborcza.pl» публікує всі статті, що з'явились одночасно у друкованій версії газети та додатків і доповнень. Крім того, на вебсайті публікується додатковий контент, який не з'являється у друкованій газеті: відеоматеріали, тематично згруповані фото, інфографіки. Окрім порталу «Wyborcza.pl», публікації видання розміщуються також на окремому вебсайті «Wyborcza.biz», присвяченому економіці. Пов'язаний з «Wyborcza.pl» портал «BIQdata», де публікуються суспільно-політичні звіти у вигляді діаграм, інфографік та інших графічних зображень. Сайт запущений 23 вересня 2014 року[61]. Електронна версія газети розповсюджується за передплатою з 4 лютого 2014 року[62]. Кількість цифрових підписок у наступні роки становила: 55 000 (2014), 77 000 (2015), 100 000 (2016)[63].

У 2012 році запущений інтернет-архів «Виборчої», що дозволив отримати доступ до всіх статей, опублікованих у газеті, а також доповнень та додатків[64]. Однак цей доступ платний. Якщо в 2014 році можна було отримати доступ до статей як через переказ, так і через SMS[65], у 2015 році читачі могли читати архів лише оплатою переказом[66].

Мобільний застосунокРедагувати

«Газета Виборча» має власний мобільний застосунок. 10 червня 2009 року власники iPhone змогли завантажити застосунок газети через App Store[67]. 20 липня 2012 року було запущено застосунок для iPad[68]. У лютому 2012 року було включено перегляд газетних статей на Amazon Kindle[69]. Перша версія програми для пристроїв з операційною системою Android, випущена ​​студією «We Like Caps», з'явилася на сервісі Google Play 7 липня 2014 року[70].

Суспільно-політичне спрямуванняРедагувати

Політичні ухилиРедагувати

Нова загальна енциклопедія PWN від 1995 року класифікує «Виборчу» як ліберально-демократичне видання[71]. Медіаексперт Ришард Філяс стверджував, що газета «асоціюється з ліво-центристською позицією»[72], тоді як бібліотечний експерт Міхал Рогож підкреслює її ліво-ліберальний ухил[73]. У ході кампанії перед президентськими виборами 1990 року редакція щоденника була прихильною до кандидатури Тадеуша Мазовецького і виступала проти кандидатури Леха Валенси[4]. У звіті Валерія Пісарека щодо загальнодержавної преси 1995 року, вказано, що під час парламентських виборів 1993 року «Виборча» виступала за Демократичний союз, критикуючи Конфедерацію незалежної Польщі[74]. Після створення Унії Свободи редакція газети підтримувала партію[75], після її розпаду «Виборча» схилялася до політики Громадянської платформи, проявляючи тенденції до критичного підходу до політики партії Право і справедливість[76]. Видання висловлювало офіційну виборчу підтримку Громадянській платформі під час парламентських виборів 2007 року[77] та президентських 2010 і 2015 років[78][79].

Суспільна позиціяРедагувати

«Газета Виборча» виступає проти поширення націоналістичних та антисемітських поглядів у польському суспільстві. У серпні 1996 року видання виступило проти припинення провадження у справі президента Польської національної громади Болеслава Тейковського, діяльність якого, на думку редакції, розпалювала расову ненависть[80][81]. У 2002 році «Виборча» закликала до покращення польсько-німецьких та польсько-українських відносин[82].

Публіцисти «Виборчої» виступають за відокремлення католицької церкви від держави в ідеологічному плані[83][84]. У 1990 році щоденник поширював парадигму, яка протистояла відновленню релігійної освіти у школахref>Adam Sudoł: Wybór z Księgi Ogłoszeń Parafii Przemienienia Pańskiego w Sanoku (lata 1967–1995). Sanok: 2001, s. 330. ISBN 83-914224-7-X. </ref>. У 1993 році, коли Сейм прийняв законопроєкт про заборону абортів, видання зайняло критичну точку зору на аргументи рухів «пролайф», опублікувавши серію інтерв'ю з представниками феміністського руху[85]. Аналогічна дискусія мала місце і про легалізацію наркотиків. У липні 2009 року щоденник провів серію статей «Ми, наркомани», де йшла мова про те, що польська політика щодо запобігання наркоманії потребує змін[86].

«Виборча» не займає однозначної та сталої позиції з економічних питань. Видання публікує дописи як публіцистів, які виступають за лібералізацію економіки та обмеження втручання держави у підприємницьку діяльність особистості[87], так і критиків неоліберальної економічної політики, що відстоюють тезу про її провал[88].

ІніціативиРедагувати

«Газета Виборча» є організатором соціальних ініціатив та премій. У 1996 році спільно з «PricewaterhouseCoopers» організовано конкурс «Grasz o staż» для студентів та випускників університетів і вищих шкіл, метою якого є сприяння активній та конкурентоспроможній молоді на ринку праці. До березня 2015 року було організовано дев'ятнадцять випусків конкурсу[89]. Щоденник є організатором ініціатив для заохочення соціальної активністі[90].

З 1999 року редакційна колегія присуджує титул «Людина року». Першою особою, яка удостоїлася цього звання, став Вацлав Гавел. Подальші титули отримали Джордж Сорос (2000), Сергій Ковалов (2001), Йошка Фішер (2002), Гюнтер Ферхойген (2003), Броніслав Геремек (2004), Хав'єр Солана (2005), Збіґнєв Бжезінський (2006), Юзеф Жицинський (2007), Анджей Вайда (2008)[91], Тадеуш Мазовецький (2009 р., також отримав звання «Людина двадцятиліття»), Владислав Бартошевський (2010), Ріхард фон Вайцзеккер (2011), Тадеуш Конвіцький (2012), Йоані Санчес (2013), Михайло Ходорковський (2014), Броніслав Коморовський (2015)[92][93], Тімоті Снайдер, Франс Тіммерманс. Окремі відзнаки присвоюються журналом «Wysokie Obcasy» («Жінка року») та катовицьким відділом «Виборчої» («Цегла Яноша»).

З 2017 року «Wysokie Obcasy» відзначає премією «50 Śmiałych» жінок, які відзначилися значним внеском у суспільне життя Польщі[94][95][96][97].

НакладРедагувати

З виходом першого номера «Газети Виборчої» до кінця 1989 року її середній наклад досяг мільйона примірників. У 1994 році наклад щоденника сягав 511 тис., з них в середньому 418 тис. примірників продавалося у роздріб. Пізніше наклад та продажі впали на два роки і вже з 1997 року знову збільшилися. У 1999 році в середньому було розповсюджено 569 000 примірників одного номера газети, з яких в середньому у роздріб розповсюджено 443 000[98].

У грудні 2003 року «Виборча» втратила позицію найбільш читаного щоденника на користь щоденника «Fakt», але утримувала продажі у 20042007 роках у понад 400 000 примірників[99]. Відтоді продажі «Виборчої» постійно падають, що є тенденційним для друкованої преси[100]. Після зміни влади державні установи та компанії, а також компанії Державної скарбниці обмежили передплату на газету[101]. Внаслідок фінансових втрат видавець «Agora SA» пішов на групові звільнення журналістів та звільнив усіх іноземних кореспондентів[101]. У I кварталі 2016 року середній обсяг продажів газети становив 232 281 екземпляр, при цьому на розповсюдження через точки продажу припадало 143 302 примірники[102]. У I кварталі 2017 року продажі газети знизилися на 21,19%[103]. У квітні 2018 року продажі знизилися на 21,55% і становили 65 279 примірників[104]. На червнень 2019 року наклад газети зменшився у річному обчисленні на 10,47% до 92,98 тис. екземплярів[105].

Середній разовий наклад (синій), частка розповсюдження в роздріб (зелений) та загальні продажі (рожевий)[106][107]:

У зв'язку зі зменшенням попиту на поліграфічному ринку в березні 2019 року «Agora» вирішила до 30 червня зупинити друкарню в Тихах та Пілі та зосередити свою діяльність (включаючи друк видання та всіх його додатків) у друкарні за адресою вул. Данішевська, 27, що у дільниці Бялоленка у Варшаві[108].

Електронна передплатаРедагувати

У лютому 2014 року «Газета Виборча» стала першим періодичним виданням у Польщі, що запровадило платну цифрову підписку.

Число цифрових підписок на кінець 2016 року становила близько 100 000[109], наприкінці 2017 року — 133 000[110], наприкінці 2018 року — 170 549[111], наприкінці травня 2019 року — 192 445[112], на кінець вересня 2019 року — 200 226[113], а на початок 2020 року — 220 тисяч[114].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ustalenia Okrągłego Stołu: "Gazeta Wyborcza". wiadomosci.wp.pl. 6 лютого 2004. Процитовано 1 липня 2020. 
  2. Obrady Okrągłego Stołu. edulandia.pl. 23 квітня 2009. Процитовано 1 липня 2020. 
  3. Okrągły Stół, czyli gra o Polskę. newsweek.pl. 2 лютого 2009. Процитовано 1 липня 2020. 
  4. а б в г д е ж и к Antoni Dudek: Historia polityczna Polski 1989-2012. Kraków: Znak, 2013. ISBN 978-83-240-2130-7.
  5. Anna Machcewicz. Historia sentymentalna. „Gazeta Wyborcza” w latach 1989–1990. „Więź”, s. 136, 1995.
  6. а б в Ernest Skalski. Słowo na wybory. „Polityka”, s. 57, 15 maja 2019. 
  7. Adam Sudoł: Wybór z Księgi Ogłoszeń Parafii Przemienienia Pańskiego w Sanoku (lata 1967–1995). Sanok: 2001, s. 301. ISBN 83-914224-7-X. 
  8. Jakub Karpiński: Trzecia niepodległość. Najnowsza historia Polski. Warszawa: Świat Książki, 2001. ISBN 83-7311-156-5.
  9. Małgorzata Raczkiewicz. Wpływ wyborów z 4 czerwca 1989 roku na polski system polityczny. „Studia Wyborcze”. 12, ss. 79–99, 2011. 
  10. Peggy Simpson. The troubled reign of Lech Walesa in Poland. „Presidential Studies Quarterly”. 2 (26), s. 317, wiosna 1996. 
  11. Jan Pakulski. The Breakthrough: Polish elections in June 1989. „Humanities Research”. 3 (16), s. 109, 2010. 
  12. David Ost. The Invisibility and Centrality of Class After Communism. „International Journal of Politics, Culture, and Society”. 4 (22), ss. 497–515, grudzień 2009. 
  13. Antony Polonsky. The Conquest of History? Toward a Usable Past in Poland: Lecture 1: An Assessment of the History of Poland since 1939. „Harvard Ukrainian Studies”. 27 (1–4), ss. 217–250, 2005. 
  14. Wałęsa odbiera nam znaczek. wyborcza.pl. 7 травня 2009. Процитовано 1 липня 2020. 
  15. Jarosław Kaczyński był redaktorem naczelnym. Wirtualnemedia.pl. 2006-03-10. Процитовано 2017-12-13. 
  16. Romuald Szeremietiew, Gazeta Wyborcza donosi, w: Tygodnik Solidarność, nr 9 (73)/1990, s. 9.
  17. Z piaskownicy na giełdę. Kulisy powstania potęgi "Gazety Wyborczej". Rebelya.pl. 23 березня 2012. Процитовано 1 липня 2020. 
  18. Tomasz Gruszecki (7 березня 1998). Kwaśny smak żelatyny. Rzeczpospolita. Процитовано 1 липня 2020. 
  19. Krzysztof Jasiewicz, Agnieszka Jasiewicz–Betkiewicz. Poland. „European Journal of Political Research”. 7–8 (42), ss. 1052–1057, grudzień 2003. doi:10.1111/j.0304-4130.2003.00134.x. 
  20. Krzysztof Jasiewicz, Agnieszka Jasiewicz-Betkiewicz. Poland. „European Journal of Political Research”. 7–8 (43), ss. 1106–1115, grudzień 2004. doi:10.1111/j.1475-6765.2004.00207.x. 
  21. Krzysztof Jasiewicz, Agnieszka Jasiewicz-Betkiewicz. Poland. „European Journal of Political Research”. 7–8 (44), ss. 1147–1157, grudzień 2005. doi:10.1111/j.1475-6765.2005.00279.x. 
  22. Tomasz Zarycki. The power of the intelligentsia: The Rywin Affair and the challenge of applying the concept of cultural capital to analyze Poland’s elites. „Theory and Society”. 6 (38). Ss. 613–648. doi:10.1007/s11186-009-9092-6 '. 
  23. M H Madalinski. What is saving of human life in Poland?. „Journal of Medical Ethics”. 29 (2), s. 116, kwiecień 2003. 
  24. Marcin Pietraszewski. Do sądu za Orlen. „Gazeta Wyborcza”, 2010-02-19. 
  25. Dominika Wielowieyska. Dlaczego Miller i Kwaśniewski powinni podziękować Siemiątkowskiemu. „Gazeta Wyborcza”, 2013-04-26. 
  26. Marcin Kącki (3 grudnia 2006). Praca za seks w Samoobronie. wyborcza.pl. Процитовано 2015-07-19. 
  27. Mirosław Czech, понад 500 публікацій у Gazeta Wyborcza
    * Мирослав Чех. Щоб пам'ятати разом, 11.06.13. // (Авторизований переклад Ігоря Ісаєва. Стаття польською мовою надрукована у виданні «Gazeta Wyborcza» від 8-9 червня 2013 року)
    * Мирослав Чех. Як Москва відкрила браму до пекла на Волині. Дзеркало тижня, 5 квітня 2013 // (Стаття польською мовою опублікована в Gazeta Wyborcza від 9-10 березня ц.р. Авторизований переклад Ігоря Ісаєва)
  28. Małgorzata Wyszyńska. Agora wprowadza zmiany w „Dużym Formacie”. Press.pl. Процитовано 2013-06-14. 
  29. Wysokie Obcasy z nową szatą graficzną. Portal Medialny. Процитовано 2015-04-09. 
  30. Robert Stępowski. „Gazeta Wyborcza” odświeża „Magazyn Świąteczny”. Wirtualnemedia.pl. Процитовано 2014-08-08. 
  31. Zob. okładka „Gazety Wyborczej”, 1989-05-08, s. 1.
  32. „Gazeta Wyborcza” w nowej szacie graficznej. Wyborcza.pl. Процитовано 2015-07-01. 
  33. а б Piotr Andrusieczko Dziennikarzem Roku 2014, „Wyborcza” gazetą 25-lecia. 2014-12-12. Процитовано 2015-07-04. 
  34. Grand Press 2007. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  35. Grand Press 2010. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  36. Grand Press 2011. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  37. а б Grand Press 2013. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  38. Grand Press 1998. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  39. Grand Press 1999. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  40. Grand Press 2000. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  41. Grand Press 2001. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  42. Grand Press 2002. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  43. а б Grand Press 2004. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  44. Grand Press 2005. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  45. Grand Press 2006. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  46. Grand Press 2008. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  47. Grand Press 2009. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  48. Grand Press 2012. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  49. Grand Press 2013. Grand Press. Процитовано 2016-09-11. 
  50. Elżbieta Sidi nagrodzona w kategorii Publicystyka. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  51. Anna Śmigulec autorką najlepszego reportażu prasowego. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  52. Najlepszy wywiad przeprowadził Grzegorz Sroczyński. Grand Press. Процитовано 2015-07-04. 
  53. Ostre Pióra 2002. Agora. 2003-02-18. Процитовано 2015-07-04. 
  54. Ostre Pióra 2003. Agora. 2004-03-01. Процитовано 2015-07-04. 
  55. Ostre pióro Michała Zielińskiego. Wprost. 2005-02-28. Процитовано 2015-07-04. 
  56. Polska Agencja Prasowa (2006-02-27). Rozdano „Ostre Pióra 2005”. Puls Biznesu. Процитовано 2015-07-04. 
  57. Andrzej Górbiel. Jak czytać „Gazetę” przez Internet?. „Komputery i Biuro”. 243, s. 9, 1994-10-18. 
  58. Online Gazeta. Процитовано 2015-07-01. 
  59. Strona główna. Gazeta Wyborcza. Процитовано 2015-07-01. 
  60. Strona główna. Gazeta Wyborcza. Процитовано 2015-07-01. 
  61. Vadim Makarenko, Bogumiła Piotrowska, Marcin Urban (2014-09-23). Świat w liczbach, czyli nowy serwis BIQdata.pl. Wyborcza.biz. Архів оригіналу за 2015-07-01. Процитовано 2014-09-23. 
  62. Paweł Okopień. Od jutra Gazeta Wyborcza zamknie czołowe serwisy oraz strony lokalne za nowym paywallem (SONDA: będziesz płacić?). Spider’s Web. Процитовано 2014-02-03. 
  63. 100 tys. prenumerat cyfrowych Wyborcza.pl. „To powód do dumy i wdzięczności wobec czytelników”. wyborcza.pl. 2017-01-09. Процитовано 2017-01-11. 
  64. Archiwum Gazety Wyborczej. 2012-05-07. Процитовано 2015-07-01. 
  65. Cennik – wykup dostęp do Archiwum Gazety Wyborczej. 2014-10-07. Процитовано 2015-07-01. 
  66. Cennik – wykup dostęp do Archiwum Gazety Wyborczej. Процитовано 2015-07-01. 
  67. Kira Czarczyńska. Dla użytkowników iPhone – Wyborcza za darmo. Komórkomania. Процитовано 2009-06-10. 
  68. „Gazeta Wyborcza” ma swoją aplikację na iPada. Wyborcza.pl. 2012-07-20. Процитовано 2012-07-20. 
  69. Łukasz Sporyszkiewicz. „Gazeta Wyborcza” na Kindle, uwagi prenumeratora. Świat Czytników. Процитовано 2015-07-01. 
  70. Tomasz Popielarczyk. Gazeta Wyborcza ma nową aplikację mobilną dla Androida. AntyApps. Процитовано 2015-07-01. 
  71. Nowa encyklopedia powszechna PWN. T. 2: D–H. Wydawnictwo Naukowe PWN, 1995, s. 439. 
  72. Ryszard Filas (2008). Polski rynek prasy codziennej w I dekadzie XXI wieku (w szczególności po roku 2003) (3–4). Zeszyty Prasoznawcze. с. 12. 
  73. Michał Rogoż (2015-02-06). Harry Potter J.K. Rowling na łamach „Gazety Wyborczej” (en) (1). Rocznik Historii Prasy Polskiej. с. 107. ISSN 2084-8552. Процитовано 2017-10-20. 
  74. Walery Pisarek. Ogólnoinformacyjna prasa codzienna w Polsce. Zmiany lat 1989–1995. „Ekspertyza”. 81, s. 8, grudzień 1995. 
  75. Grzegorz Ekiert, Jan Kubik: Rebellious Civil Society: Popular Protest and Democratic Consolidation in Poland, 1989–1993. University of Michigan Press, 2001, s. 15. 
  76. Paul Bayley, Geoffrey Williams: European Identity: What the Media Say. Oxford: Oxford University Press, 2012, s. 233. 
  77. Mirosław Czech. Opozycjo! Zmobilizuj Polaków. „Gazeta Wyborcza”, s. 20, 2007-09-17. 
  78. Jarosław Kurski. Dlaczego nie Kaczyński. „Gazeta Wyborcza”, s. 1, 2010-07-02. 
  79. Jarosław Kurski (2015-05-22). Wybory prezydenckie 2015. „Gazeta Wyborcza”: Nasz prezydent, wasz prezes. Процитовано 2015-05-22. 
  80. Bartosz Wróblewski. Te poglądy każdy oceni. „Gazeta Wyborcza”, s. 6, 1996-08-30. 
  81. Jolanta Ambrosewicz-Jacobs. After the Fall: Attitudes Towards Jews in Post-1989 Poland. „Nationalities Papers”. 2 (26), ss. 271–272, 1998. 
  82. Antony Polonsky. „The Conquest of History?” Toward a Usable Past in Poland. „Harvard Ukrainian Studies”. 1–4 (27), ss. 279, 287–288, 2004/2005. 
  83. Katarzyna Wiśniewska. Świąteczne tęsknoty biskupów. „Gazeta Wyborcza”, s. 2, 2015-05-05. 
  84. Rafał Glajcar. Polski Kościół w dobie transformacji ustrojowej. „Roczniki Administracji i Prawa. Teoria i Praktyka”. 12. S. 92. 
  85. Stefania Szlek Miller. Religion and politics in Poland: The abortion issue. „Canadian Slavonic Papers”. 1/2 (39), s. 78, marzec-czerwiec 1997. 
  86. Piotr Pacewicz, Maciej Sołtysiak. Nie karać za posiadanie!. „Gazeta Wyborcza”, s. 2, 2009-07-21. 
  87. Witold Gadomski. Prywatyzacja dla odważnych. „Gazeta Wyborcza”, s. 26, 2005-02-05. 
  88. Andrzej Szahaj. Odpowiedź Sierakowskiemu: Posprzątać po neoliberalizmie. „Gazeta Wyborcza”, 2011-07-31. 
  89. Praktyka, staż? Konkurs „Grasz o staż”. 2015-03-16. Процитовано 2015-07-02. 
  90. Akcje społeczne – Wyborcza.pl. 2015-06-23. Процитовано 2015-07-02. 
  91. Andrzej Wajda – Człowiek Roku 2008. Gazeta Wyborcza. Процитовано 2015-07-02. 
  92. Wojciech Czuchnowski. Tytuł Człowiek Roku „Gazety Wyborczej” otrzyma dziś Michaił Chodorkowski. Zapraszamy na transmisję z naszych urodzin. „Gazeta Wyborcza”, 2014-05-09. 
  93. Polska Agencja Prasowa. „Starał się łączyć Polaków”. Bronisław Komorowski Człowiekiem Roku „Gazety Wyborczej”. Polskie Radio. Процитовано 2015-06-18. 
  94. 50 śmiałych 2017. Kobiety, które zmieniają świat na lepsze. WO 50 kobiet. Процитовано 2020-01-31. 
  95. 50 śmiałych 2018. 50 śmiałych 2018. Процитовано 2020-01-31. 
  96. Wyborcza.pl. www.wysokieobcasy.pl. Процитовано 2020-01-31. 
  97. Wyborcza.pl. www.wysokieobcasy.pl. Процитовано 2020-01-31. 
  98. Joanna Konopka: The national market for daily newspapers after 1989. W: The Polish Media System 1989 – 2011. Katarzyna Pokorna-Ignatowicz (red.). Kraków: Andrzej Frycz Modrzewski Krakow University, 2012, s. 58. 
  99. Agata Dziekan-Łanucha. Polscy wydawcy prasowi wobec kryzysu dzienników drukowanych. Opis strategii przetrwania. „Media. Kultura. Komunikacja Społeczna”. 4 (10), s. 11, 2014. 
  100. Agata Dziekan-Łanucha. Polscy wydawcy prasowi wobec kryzysu dzienników drukowanych. Opis strategii przetrwania. „Media. Kultura. Komunikacja Społeczna”. 4 (10), s. 15, 2014. 
  101. а б Adam Michnik: zmiana władzy straszliwie walnęła „Gazetę Wyborczą” po kieszeni, nie stać nas na oddziały regionalne i korespondentów. Wirtualne Media. 2016-11-23. Процитовано 2017-12-13. 
  102. Michał Kurdupski (2016-11-07). Większość dzienników z najniższą sprzedażą w historii, tylko „Gazeta Polska Codziennie” w górę. wirtualnemedia.pl. Процитовано 2017-12-13. 
  103. Michał Kurdupski (2017-11-07). Sprzedaż „Gazety Wyborczej” spadła o 29 tys. egz. Tylko „Puls Biznesu” na plusie wśród dzienników. wirtualnemedia.pl. Процитовано 2017-11-12. 
  104. Michał Kurdupski (2018-07-14). Spadła sprzedaż kioskowa wszystkich dzienników. „Gazeta Wyborcza” najbardziej w dół. wirtualnemedia.pl. Процитовано 2018-07-14. 
  105. Minorowe nastroje na Czerskiej. Duży spadek sprzedaży „Gazety Wyborczej”. centrummedialne.pl. 2019-08-05. Процитовано 2019-08-08. 
  106. “Gazeta Wyborcza” notuje najniższą sprzedaż w historii (dane za 18 lat). wirtualnemedia.pl. 7 травня 2012. Процитовано 1 липня 2020. 
  107. Wyniki kontroli. zkdp.pl. Процитовано 1 липня 2020. 
  108. Vadim Makarenko. Agora będzie drukować w stolicy. „Gazeta Wyborcza”, s. 11, 6 marca 2019. 
  109. ADA (9 stycznia 2017). 100 tys. prenumerat cyfrowych Wyborcza.pl. „To powód do dumy i wdzięczności wobec czytelników”. wyborcza.pl. Процитовано 2017-01-11. 
  110. Mateusz Szaniewski (8 marca 2018). „Gazeta Wyborcza” ma już 133 tys. cyfrowych prenumeratorów! To liczba, za którą stoją ludzie. wyborcza.pl. Процитовано 2018-03-08. 
  111. „Gazeta Wyborcza” ma 170 tys. cyfrowych prenumeratorów (pl). Press.pl. Процитовано 2019-02-28. 
  112. Maciej Orłowski. „Gazeta Wyborcza” ma już ponad 190 tys. cyfrowych prenumeratorów. „Gazeta Wyborcza”, s. 11, 18 czerwca 2019. 
  113. Ponad 200 tys. osób płaci za „Wyborczą” w sieci (pl). wyborcza.pl. Процитовано 2019-11-07. 
  114. Vadim Makrenko (13 marca 2020). Za „Wyborczą” w sieci płaci już 220 tys. prenumeratorów. wyborcza.pl. Процитовано 2020-03-13. 

ПосиланняРедагувати