Вікіпедія

2С19 «Мста-С»

радянська та російська 152-мм самохідна артилерійська установка

2С19 «Мста-С» (індекс ГБТУ — об'єкт 316, за класифікацією НАТО — M1990 «Farm») — радянська і російська 152-мм дивізійна самохідна гаубиця. Розроблена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор САУ — Ю. В. Томашов, 152-мм гаубиці 2А64 — Г. І. Сергєєв.

2С19 «Мста-С»
2С19 на параді на честь дня Незалежності України, 2008 рік
2С19 на параді на честь дня Незалежності України, 2008 рік
Типсамохідна гаубиця
ПоходженняСРСР СРСР
Росія Росія
Історія використання
На озброєнні1989 — по т.ч.
ВійниДруга російсько-чеченська
Війна на сході України
Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Історія виробництва
РозробникУралтрансмаш
ОКБ-2
Вартість одиниціМста-СМ2: від 3 до 5 млн. $[1][2]
Виготовлення1983 — по т.ч.
Виготовлена
кількість		понад 1100[3]
Характеристики
Вага42 т
Довжина6,04 м
Довжина ствола47 калібрів
Ширина3,38 м
Висота3,35 м
Обслуга5
Калібр152-мм 2А64 нарізна
Підвищення−4…+68°
Траверс360°
Темп вогню2C19: 7–8 пострілів/хв.
2С19М2: 10 пострілів/хв.
Дальність вогню
Ефективна6,5—24,7 км
29 км активно-реактивним снарядом[3]
Приціл1П22, 1П23, ПЗУ-5
Бронястальна, катана, протикульова
Головне
озброєння
гаубиця
боєкомплект: 50
Другорядне
озброєння
1 × 12,7-мм НСВТ
Двигун
Дорожній просвіт450 мм
база: 4 520 мм
колія: 2 800 мм
Швидкістьшосе: 60 км/год
Прохідністьбрід: 1,2 м
2С19 «Мста-С» у Вікісховищі

САУ 2С19 призначена для знищення тактичних ядерних засобів, артилерійських і мінометних батарей, танків та іншої броньованої техніки, протитанкових засобів, живої сили, засобів ППО і ПРО, пунктів управління, а також для руйнування польових фортифікаційних споруд та перешкоджання маневрам резервів противника в глибині його оборони.

Може вести вогонь по спостережуваних і неспостережуваних цілях із закритих позицій і прямим наведенням, включаючи роботу в гірських умовах.

При стрільбі використовуються як постріли з боєукладки, так і при подачі з ґрунту.

2С19 «Мста-С» була прийнята на озброєння артилерійських полків мотострілецьких і танкових дивізій Радянської армії в 1989 році.

Вперше була представлена широкому загалу на авіасалоні в місті Жуковському в серпні 1992 року.

Історія розробки

ред.

У 1971 році на озброєння Радянської армії була прийнята 152-мм самохідна гаубиця 2С3 «Акація», яка за своїми характеристиками приблизно відповідала аналогічним системам країн НАТО, на озброєнні яких знаходилися в основному 155-мм самохідні гаубиці M109. У той же час західноєвропейські держави почали розробку нової САУ SP70 з балістикою саморухомої 155-мм гаубиці FH70. Балістичне рішення 155 мм гаубиці дозволяло забезпечити максимальну дальність стрільби ОФС до 24 км, а активно-реактивним снарядом — до 30 км. Подібні характеристики давали істотну перевагу перед радянськими артилерійськими дивізійними системами та дозволяли здійснювати доктрину «боротьби з другим ешелоном» щодо знищення та придушення військ країн-учасниць Варшавського договору ще до їхнього прибуття на передній край бойових дій[5].

Приблизно в один час із країнами НАТО в СРСР також розпочинаються роботи зі створення артилерійського озброєння наступного покоління. Так, за результатами науково-дослідної роботи «Успех-2» було визначено тенденції розвитку артилерійського озброєння західних країн та перелік робіт зі створення нових артилерійських систем для Радянської армії. У ході досліджень було виявлено необхідність скорочення номенклатури калібрів артилерійських систем та необхідність уніфікації з боєприпасів гаубиць та реактивних систем залпового вогню у дивізійній, полковій та армійській ланках. З 1976 року в Центральному конструкторському бюро Уральського заводу транспортного машинобудування під керівництвом Ю. В. Томашова починаються науково-дослідні роботи з визначення вигляду перспективної САУ дивізійної ланки, озброєної гарматою з балістикою буксованої 152-мм гаубиці (пізніше отримала назву 2А65 «Мста-Б»), яка розроблялася у Волгоградському ОКБ-2 заводу «Барикади» під керівництвом Г. І. Сергєєва[6].

 
2С19 «Мста-С» української армії під час параду в День Незалежності в Києві в 2008 році.

У 1983 році був виготовлений перший макетний зразок, а в листопаді цього ж року було завершено виготовлення дослідного зразка, який протягом 1984 року на Ржевському полігоні проходив випробування. Спочатку САУ 2С19 розроблялася на базі танка Т-72, проте в ході випробувань були виявлені серйозні недоліки, серед яких було велике розгойдування при стрільбі. Для усунення зауважень було прийнято рішення від бази танка Т-72 залишити геометрію корпусу, двигун, трансмісію і приводи керування. При цьому торсіони і котки ходової частини САУ були замінені на нові, розроблені на базі танку Т-80[7]. Після усунення зауважень до 1986 року були виготовлені 6 самохідних гаубиць 2С19 початкової партії. Виготовлені САУ були відправлені на державні, а потім на військові випробування. Після завершення військових випробувань і доробок виявлених недоліків у 1989 році самохідна гаубиця 2С19 «Мста-С» була прийнята на озброєння Радянської армії[5].

До початку 2008 року самохідні гаубиці 2С19М1 були прийняті на озброєння та почали надходити до російської армії. Відповідно був розроблений і експортний варіант з неофіційним найменуванням 2С19М1-155[8]. У грудні 2012 року стало відомо про нову модернізовану САУ 2С19М2, перша партія у кількості більше 35 одиниць була поставлена у 2013 році[8].

Конструкція

ред.

Броньовий корпус і башта

ред.
 
Лоток для подачі боєприпасів з ґрунту

2С19 «Мста-С» виконана за баштовою схемою. Корпус машини за геометрією подібний до корпусу танка Т-72, зварений зі сталевих броньових катаних листів і розділений на три відділення: відділення управління, бойове та силове (моторно-трансмісійне). У передній частині посередині корпусу розташоване місце механіка-водія з органами управління шасі. У середній частині знаходиться бойове відділення. На даху корпусу на кульковий погон діаметром 2444 мм встановлена зварна башта. Маса башти без боєкомплекту складає 13,5 тонн. У ній встановлено гармату 2А64, а також місця екіпажу. По правому борту у передній частині башти розміщується сидіння командира, по лівому борту у передній частині встановлено сидіння навідника та прицільні пристрої. За навідником та командиром розміщено два місця для заряджаючих. У кормовій частині башти встановлено два механізовані конвеєри із зарядами та снарядами. Під баштою на дні корпусу розташована платформа підлоги, що обертається, закріплена до погону чотирма трубами. Подача в укладку може здійснюватися з ґрунту через спеціальний механізований лоток, що подає боєприпаси, розташований зовні на кормі башти. Додаткові конвеєри подачі боєприпасів із ґрунту дозволяють вести стрільбу без витрати внутрішнього боєприпасу. У похідному положенні один з них розміщується на башті, інший забирається всередину. У кормовій частині корпусу САУ знаходиться моторно-трансмісійне відділення, аналогічне такому ж на танку Т-72. Бронювання САУ 2С19 забезпечує протикульовий та протиосколковий захист екіпажу. Товщина листів корпусу та башти складає 15 мм[9].

САУ оснащена автономним агрегатом електроживлення з газотурбінним двигуном АП-18Д (забезпечує САУ постійним струмом, потужність 16 кВт, час безперервної роботи 8 годин), протипожежною системою ЗЕЦ11-2, двома фільтровентиляціонними установками, вбудованим бульдозерним обладнанням для самоокопування, двома танковими дегазаційними приладами ВДШ, термодимовою апаратурою, системою запуску димових гранат 902Б[10].

Озброєння

ред.
 
Казенна частина 152-мм гармати 2А64

Основним озброєнням САУ 2С19 є 152-мм гаубиця 2А64 з довжино ствола 47 калібрів. Скорострільність становить 7–8 пострілів/хв. Гармата повністю уніфікована за балістичними характеристиками та використовуваними боєприпасами з 152-мм буксованою гаубицею 2А65. Максимальна дальність стрільби осколково-фугасним снарядом становить 24,7 км, активно-реактивним снарядом — 29 км. Основними вузлами гармати 2А64 є ствол, затвор, електрообладнання, досилач, противідкатні пристрої, люлька, огородження, механізми врівноважування та підйому. Ствол гармати складається з моноблочної труби, з'єднаної з казенником; у передній частині ствола розташований ежектор, на дульному зрізі труби закріплено дульне гальмо. У казеннику знаходиться вертикально-клиновий затвор із напівавтоматикою копірного типу. Постріл із гармати може виконуватися як вручну, так і за допомогою електроспуску. Копірна напівавтоматика затвора призначена для відкривання затвора під час відкоту після пострілу гармати. Люлька зварна, обійменого типу; у ній закріплено сектор підйомного механізму. У задній частині люльки болтовим з’єднанням закріплене огородження. На огородженні розташовані елементи ударно-спускового механізму, досилач, лінійка для вимірювання довжини відкоту, а також механізм блокування спуску. Електромеханічний досилач снаряда і заряду, а також механізм видалення стріляної гільзи, призначені для полегшення роботи заряджаючого. Противідкатні пристрої складаються з веретенно-модераторного гальма відкоту, циліндр якого закріплений у казеннику гармати, і з пневматичного накатника, заповненого азотом. Підйомний механізм секторного типу забезпечує наведення гармати в діапазоні кутів від −4 до +68° по вертикалі. Підйом гармати може здійснюватися як вручну маховиком, так і за допомогою електродвигуна. Пневматичний врівноважувальний механізм служить для компенсації моменту неврівноваженості коливної частини гармати[11]. Возимий боєкомплект САУ 2С19 становить 50 штатних пострілів, однак залежно від кількості керованих снарядів «Краснополь» можливі такі варіанти: 42 штатних постріли і 4 снаряди 3ОФ39, 47 штатних і 3 снаряди 3ОФ39, 39 штатних пострілів і 7 снарядів 3ОФ39[12]. Об’єм зарядної камори становить 16 літрів.

В якості додаткового озброєння на даху башти встановлена зенітно-кулеметна установка ПЗУ-5 з 12,7-мм кулеметом НСВТ, яка має дистанційне керування[13]. Швидкострільність 700-800 постр/хв., дальність до 2000 м. Кути вертикального наведення становлять від -3° до +70°, а горизонтального — від 9° вліво до 255° вправо. Для особистої зброї розрахунку гаубиці передбачено п'ять кріплень під автомати АКС-74, а також кріплення сигнального пістолета. У боєкомплект додаткового озброєння входять 5 стрічок по 60 набоїв для кулемету, 900 набоїв для автоматів, 18 ракет до сигнального пістолета і 20 ручних гранат Ф-1[12].

Боєкомплект

ред.

В основний боєкомплект 2C19 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ45 із максимальною дальністю стрільби в 24,7 км, снаряди 3ОФ64 с покращеною ефективністю, осколково-фугасні снаряди 3ОФ61 з газогенератором, а також нові касетні снаряди 3-О-23. Крім того, 2С19 може використовувати всі боєприпаси для гаубиці Д-20 і САУ 2С3 «Акація». Штатний боєкомплект САУ 2С19 складають 20 осколково-фугасних і 30 активно-реактивних снарядів[14].

Номенклатура снарядів

ред.
Індекс пострілу Індекс снаряда Індекс заряда Маса снаряда, кг Маса ВР, кг Марка детонатора Початкова швидкість снаряда, м/с Максимальна дальність стрільби, км
Касетні
3ВО13 3-О-13 54-ЖН-546 57,9 8×0,23 ДТМ-75 14,5
3ВО14 3-О-13 54-Ж-546У 57,9 8×0,23 ДТМ-75 11
3ВО28 3-О-23 54-Ж-546У 42,8 40×0,042 21
Осколково-фугасні
3ВОФ72 3ОФ45 Ж61 43,56 7,65 РГМ-2М,

РГМ-2

670 24,7
3ВОФ58 3ОФ45 ЖН-546(-1) 43,56 7,65 РГМ-2М,

РГМ-2

570 19,4
3ВОФ32 3ОФ25 ЖН-546(-1) 43,56 6,88 РГМ-2,

РГМ-2М, В-90, АР-5

655 17,4
3ВОФ33 3ОФ25 Ж-546У(-1), 43,56 6,88 РГМ-2,

РГМ-2М, В-90, АР-5

509 13,4
53-ВОФ-546 ОФ-540 54-Ж-546У 43,56 5,86 РГМ-2, В-90, Д-1-У, АР-5 651 17
53-ВОФ-546У ОФ-540 54-ЖН-546/4Ж38 43,56 5,86 РГМ-2,

РГМ-2М, В-90, АР-5

509 13
3ВОФ91 (з донним газогенератором) 3ОФ61 Ж61 43,56 7,8 В-429 680 29
Керовані снаряди
Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64М 3ОФ39М 54-ЖН-546 43 9 (тротиловий еквівалент) 20
Краснополь (керований снаряд) 3ВОФ64 3ОФ39 54-Ж-546 50 6,6 20
«Сантиметр-М» 3ОФ75 48 10 (тротиловий еквівалент) 18

Двигун і трансмісія

ред.

В 2С19 встановлено V-подібний 12-циліндровий двигун потужністю 780 к.с. Крім дизельного палива, двигун має можливість роботи на гасі марок ТС-1, Т-1 і Т-2.

Трансмісія механічна коробка передач, з бортовими планетарними коробками передач (БКП). Має сім передніх та одну задню передачу. Максимальна швидкість руху на сьомій передній передачі становить 60 км/год.

Ходова частина

ред.

Ходова частина 2С19 максимально уніфікована з танком Т-80 і складається з шести пар обгумованих опорних та п'яти пар підтримуючих котків. У задній частині машини знаходяться ведучі колеса, в передній — напрямні. Підвіска 2С19 — індивідуальна торсіонна. На першому, другому та шостому опорних котках встановлені телескопічні гідроамортизатори.

Модифікації

ред.
  •   2С19М1 — встановлена супутникова навігація, нова система керування вогнем «УСПЕХ-С»[15][16].
  •   2С19М2 — встановлена нова автоматизована система управління вогнем, також є можливість застосування цифрових електронних карт, знижена помітність в радіолокаційному, тепловому і оптичному діапазонах, встановлений кондиціонер, збільшена прицільна скорострільність до 10 пострілів в хвилину, поліпшена точність наведення[17].

Бойове застосування

ред.

Російсько-чеченські війни

ред.
Докладніше: Перша російсько-чеченська війна та Друга російсько-чеченська війна

Бойове хрещення самохідна гаубиця 2С19 прийняла під час Першої російсько-чеченської війни[18]. Незважаючи на те, що під час бойових дій «Мста-С» зарекомендувала себе як маневрена самохідна артилерійська установка з високою точністю стрільби, що відповідає сучасним на той момент вимогам, були виявлені і її недоліки, що полягали насамперед у застарілій системі управління наведенням гармати. Повторне застосування САУ 2С19 відбулося під час Другої російсько-чеченської війни[19]. За результатами бойового застосування та з урахуванням виявлених недоліків було розроблено модифіковану версію — 2С19М.

Російсько-українська війна

ред.
Докладніше: Російсько-українська війна (з 2014), російська зброя на Донбасі та Російське вторгнення в Україну (2022)
 
Російські «Мста-С» на марші, 2022 рік
 
Знищена російська САУ 2С19 «Мста-С» під час боїв за Тростянець

Російські САУ «Мста-С» були неодноразово помічені та зафіксовані у серпні-вересні 2014 року на Маріупольському напрямку. Були ідентифіковані фото у Новоазовську[20][21].

Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачав відведення гаубиць калібром 152-мм: 2С5 «Гіацинт-С», 2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б» на 33 км від лінії зіткнення[22][23]. А «Комплекс заходів» на виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 передбачав створення зони безпеки завширшки 50 км для артилерійських систем калібру 100 мм і більше[24].

Колони САУ, зокрема новітньої російської модифікації 2С19М1, було зафіксовано під час боїв за Дебальцеве у лютому 2015 року. 2С19М1 були ідентифіковані під м. Перевальськ[15], смт Селезнівка[25], смт Михайлівка неподалік Алчевська[26].

Під с. Байрачки щонайменше одна установка була знищена українським контрбатарейним вогнем[27].

Повномасштабне російське вторгнення 2022 року

ред.

Використовуються обома сторонами під час вторгнення Росії в Україну.

27 березня 2022 року Збройні сили України здобули в бою із окупантами на Миколаївщині черговий трофей — самохідну артилерійську установку «Мста-С». Її транспортували до однієї з військових частин[28].

Наприкінці серпня 2022 року спільними зусиллями українських захисників була знищена російська 2С19 «Мста-С» всього за 350 метрів від державного кордону в Харківській області (поблизу пункту пропуску «Гоптівка»)[29].

В результаті наступу на початку вересня 2022 року в районі Ізюма на Харківщині, українська армія поповнилася сотнями одиниць трофейної російської техніки. Зокрема великою кількістю 152-мм самохідних артустановок «Мста-С», у тому числі модернізованих[30].

Станом на 17 жовтня 2024 року редактори Oryx Blog знайшли фото чи відео підтвердження безповоротної втрати Росією 249 САУ «Мста-С/СМ2»: 196 знищено та 53 захоплено силами ЗСУ, ще низка були пошкоджені[31]. Україна, за даними Oryx, втратила 2 САУ «Мста-С», а також 3 САУ отримали пошкодження.

Оператори

ред.

Галерея

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ MSTA-SV. Deagel.com. Процитовано 17 жовтня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  2. ↑ «Парад» знищеної російської техніки відвідали тисячі українців та висвітлили світові медіа. Скільки вона може коштувати? Оцінка Forbes. Forbes. Процитовано 17 жовтня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. ↑ а б 2S19 Msta. WeaponSystems.net. Процитовано 1 липня 2023.
  4. ↑ ГОСТ 8.417-2002
  5. ↑ а б Белогруд В., Желтоножко О. Мста по-уральски. Борьба за самоходную артиллерию // Арсенал. Военно-промышленное обозрение. — М.: Издательский дом А4, 2010. — Вып. 20, № 2. — С. 86—99.
  6. ↑ Панов, 2007, с. 28-29.
  7. ↑ Карпенко, 2009, с. 49-50.
  8. ↑ а б САУ Мста-С 2С19 — 152-мм самоходная гаубица. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 9 квітня 2022.
  9. ↑ 2С19 ТО. Изделие 2С19. Техническое описание и инструкция по эксплуатации для расчёта. Глава 6. Устройство и работа составных частей изделия 2С19 / Под ред. Савиловой Л. А.. — Уфа, 1990. — С. 16—21. — 200 экз.
  10. ↑ 2С19 “Мста-С” 152-мм САУ. Мілітарний (укр.). Процитовано 17 жовтня 2024.
  11. ↑ 2С19 ТО. Изделие 2С19. Техническое описание и инструкция по эксплуатации для расчёта. Глава 6.2 Гаубица 2А64 / Под ред. Савиловой Л. А.. — Уфа, 1990. — С. 27—31
  12. ↑ а б 2С19 ТО. Изделие 2С19. Техническое описание и инструкция по эксплуатации для расчёта / Под ред. Савиловой Л. А.. — Уфа, 1990. — С. 4—13
  13. ↑ Карпенко, 2009, с. 50.
  14. ↑ Карпенко, 2009, с. 49-53.
  15. ↑ а б Askai (5:59 AM - 15 Feb 2018). На двух российских Мста-С колонны в Перевальске (февраль 2015) видны антенны спутниковой навигации - модернизированные САУ 2С19М1: https://youtu.be/uzhkbVUUVbA pic.twitter.com/Vwk2uETWtL. @askai707 (рос.). Процитовано 6 березня 2018.
  16. ↑ АВТОМАТИЗИРОВАННАЯ СИСТЕМА УПРАВЛЕНИЯ НАВЕДЕНИЕМ И ОГНЕМ САМОХОДНОЙ АРТИЛЛЕРИИ (АСУНО) «УСПЕХ-С» - описание и технические характеристики. armsdata.net. Архів оригіналу за 6 березня 2018. Процитовано 6 березня 2018.
  17. ↑ Армія РФ отримала партію модернізованих САУ 2С19М2 (укр.). Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 9 квітня 2022.
  18. ↑ Карпенко, 2009, с. 53.
  19. ↑ Pashin, Alexander (2002). Russian Army Operations and Weaponry During Second Military Campaign in Chechnya. Moscow Defense Brief. № 3. Архів оригіналу за 29 січня 2009. Процитовано 1 липня 2023. [Архівовано 2014-05-01 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Askai (26 вересня 2017). Российская САУ "Мста-С" 17-й ОМСБр в Новоазовске (47.126667, 38.085915), сентябрь 2014-го. Источник фото - статья https://fraza.ua/analytics/262740-hroniki-vtorzhenija-kogda-realno-russkaja-armija-voshla-na-donbass …pic.twitter.com/GvrdBAAhdF. @askai707 (рос.). Процитовано 6 березня 2018.
  21. ↑ Askai (5:21 AM - 14 Feb 2018). Ещё одно фото с того же места.pic.twitter.com/58Orr7eYaG. @askai707 (рос.). Процитовано 6 березня 2018.
  22. ↑ ОБСЄ оприлюднила текст мінського Меморандуму. Голос Америки. 20 вересня 2014. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 28 травня 2015.
  23. ↑ У Мінську домовились про буферну зону на сході – Кучма. Громадське телебачення. 20 вересня 2014. Архів оригіналу за 24 вересень 2015. Процитовано 28 травень 2015.
  24. ↑ Комплекс мер по выполнению Минских соглашений. Президент России. 12 лютого 2015. Архів оригіналу за 27 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015.
  25. ↑ Askai (5:01 AM - 7 Feb 2018). Российская самоходная установка Мста-С недалеко от Дебальцево (посёлок Селезнёвка, 48.398413, 38.789783). 20 февраля 2015-го года. Источник: http://visualrian.ru/media/2576683.html …pic.twitter.com/8dVQFMLEH2. @askai707 (рос.). Процитовано 6 березня 2018.
  26. ↑ Askai (3:53 AM - 8 Feb 2018). Российские арт. установки Мста-С под Алчевском (посёлок Михайловка, 48.491698, 38.893365). Вероятно, 20 февраля 2015-го года. Видео 1: https://youtu.be/OaBzbheTMwg Видео 2: https://youtu.be/s1lR-BXEqis?t=7m38s …pic.twitter.com/6x5w7iMV3d. @askai707 (рос.). Процитовано 6 березня 2018.
  27. ↑ Askai (6:42 AM - 23 Feb 2017). Видео "под Байрачками накрыли укры нашу сау": https://youtu.be/XZvzxOdqdr4  Возможно, одна из российских САУ "Мста-С", воевавших под Дебальцево.pic.twitter.com/EcBhVeVpFx. @askai707 (рос.). Процитовано 6 березня 2018.
  28. ↑ ЗСУ в бою з російськими окупантами захопили артилерійську установку «Мста-С». Фото [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.]. news.obozrevatel.com. 27 березня 2022.
  29. ↑ Не проїхала і пару км по Україні: рашиську САУ "Мста-С" знищили у 350 метрах від кордону з РФ (відео). Defense Express. 29 серпня 2022.
  30. ↑ Які російські трофеї захопили ЗСУ: танкова рота, "Зоопарк" і ключ до "Орланів". www.bbc.com. 13 вересня 2022.
  31. ↑ Attack On Europe: Documenting Equipment Losses During The 2022 Russian Invasion Of Ukraine. Oryx Blog. 24 лютого 2022. Процитовано 1 вересня 2024.
  32. ↑ IISS, 2024, с. 180.
  33. ↑ IISS, 2024, с. 454.
  34. ↑ IISS, 2024, с. 185.
  35. ↑ IISS, 2024, с. 491.
  36. ↑ IISS, 2024, с. 193.
  37. ↑ IISS, 2024, с. 199.
  38. ↑ IISS, 2024, с. 211.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: 2С19 «Мста-С»

Література

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=2С19_«Мста-С»&oldid=44113171