Яре́ськи — село Шишацького району Полтавської області. Центр Яреськівської сільської ради (населення — близько 5 тис. осіб).

село Яреськи
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Шишацький район
Рада Яреськівська сільська рада
Код КОАТУУ 5325786001
Облікова картка облікова картка 
Основні дані
Населення 3958
Поштовий індекс 38030 (Яреськи), 38034 (Яреськи-1)
Телефонний код +380 5352
Географічні дані
Географічні координати 49°50′09″ пн. ш. 33°54′30″ сх. д. / 49.83583° пн. ш. 33.90833° сх. д. / 49.83583; 33.90833Координати: 49°50′09″ пн. ш. 33°54′30″ сх. д. / 49.83583° пн. ш. 33.90833° сх. д. / 49.83583; 33.90833
Середня висота
над рівнем моря
149 м
Місцева влада
Адреса ради 38030, Полтавська обл., Шишацький р-н, с. Яреськи, вул. Козацький Шлях, 33[1]
Карта
Яреськи. Карта розташування: Україна
Яреськи
Яреськи
Яреськи. Карта розташування: Полтавська область
Яреськи
Яреськи
Яреськи. Карта розташування: Шишацький район
Яреськи
Яреськи

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1946—1947.[2]

Географічне розташуванняРедагувати

Село Яреськи знаходиться на високому лівому березі річки Псел, вище за течією на відстані 4 км розташоване смт. Шишаки, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Нижні Яреськи. До села примикає великий лісовий масив (сосна). Поруч проходить залізниця, станція Яреськи за 2 км. До села веде окрема залізнична гілка.

Заснування та походження назвиРедагувати

Активне просування польської шляхти на землі історичної Полтавщини почалося після 1569 p., коли рішенням Люблінського сейму Волинь, Підляшшя, Брацлавщина та Київщина були вилучені у Литви і приєднані безпосередньо до польської Корони. Після укладення Люблінської унії польські феодали одержали необмежені можливості для придбання земель у Придніпров’ї. Магнати із завзяттям випрошували у короля дарчі записи на «вільні» землі, а король охоче надавав такі грамоти[3][4].

Колонізація Псла почалася з так званого Канівського “Псельського уходу” відомості про який існують з 1558 року в люстраціях Черкаського староства . Так відомо що зем’янин Драба орендував кілька уходів при впадінні річки Хорол поблизу Голтова (Говтви). Тут було сезонно наявне населення яке жило в кількох місцях із запустілими  поселеннями-“городками”.  Уход простягався до сучасних Шишак.[3]

Село Яреськи виникло на межі XIV-XV століть внаслідок заселення краю уходниками вихідцями з-за Дніпра. Згідно даних Падалки, Яреськівщину заселили переселенці з Переяславщини.[3] Заснував село, за переказами Ярема Яресько.

 
Tshertosch ukrainskim i tsherkaskim gorodam ot Moskwij dokrijma.1700 рік. Шведський військовий музей. Стокгольм. Яреськи підписані як "Jaresi".

Прізвище Яресько (Яреско) відноситься до розповсюдженого типу українських прізвищ і походить від хрестильного імені Орест. Це ім’я носив грецький міфічний герой, що славився своєю нерозлучною дружбою з Піладом. В історії християнства відомо двоє святих  з цим іменем: мученик Орест лікар і мученик Орест. Яресь – український аналог імені Орест.

Більш за все, утворення прізвища Яресько почалося приблизно в XVI столітті, що обумовлене історичними процесами, коли Україна почала контактувати з європейськими народами.

Прізвище Яресько утворилося за допомогою суфікса –ко. Це значило “молодий чоловік”, “син”. Тобто як “cин Яреся” (так як Чуб, син - Чубенко). Пізніше суфікс –ко втратив своє пряме значення і “Яресько” збереглося в якості самостійного прізвища.[5]

В формі “Єресі” (Jeresi) Яреськи вказані на мапі “ Чертеж украинским и черкаским городам от Москвы до Крыма ” другої половини XVII ст. Більш за все карта потрапила в Швецію під час експедиції посла і військового агента Еріка Палмквіста в 1673 році.[6]

В 1631 році поселення Яреськи вже записана за Бертоломеєм Оболковським,  адміністратором королівських земель, польським магнатом та королівським каморником, в тарифі подимного податку як слобода Ієрешки[4].  Найближчим поселенням, розташованим поблизу  Яресьок було польське поселення  Жигмонтів (Зигмунтів), яке згодом стало містечком Устивиця.[7]

В документі “Тариф подимної податі Київського воєводства 1631 року, 5 травня” написано слідуюче: “Jego mosc pan Bartolomey Obalkowsky, administrator dobr jego krolewskiey mosci, z miasteczka Mirhoroda ... z majetnosci od iy mosci paniey Wilenwnskiey zastawney, siola Buchalowky y Jareskow: z dumu jeden zlotych trzy, z ogrodnikow dwu zlotych trzy, - summa ze szesc poborow zlotych dziewiec. Jey mosc pani Zophia na Korabaczowie, kasztellanowa Wilenska z majetnosci swey siola Jareszkow y Browkow: z dymow osiadlych trzy po zlotych trzy; z ogrodnikow cztyrech po pultora, - summa za szesc poborow zlotych pietnascie”.

Це можна перевести так: Бартоломей Оболковський в селах Бухаловці і Яреськах, які отримав в заставу від пані Віленської (Софії з Корбачевих) з трьох “димарів осідлих” брав податок один злотий, з городників два димаря – три злотих. Пані Софія з Корбачевих, вдова кастеляна Віленського з маєтностей своїх села Яресьок і Бровков – з трьох димарів осідлих по три злотих, з огородників по півтора. Тобто новоприбулим в слободу, був податок менше ніж городникам - селянам, які мали невелику присадибну ділянку (город) і відбували панщину. [8]

Сама пані Софія з Корбачевих (?-1635) була четвертою дружиною (шлюб 1614р.) Ієроніма Юрієвича Ходкевича (1560 — 29 серпня 1617), представника литовської шляхти — державного і військового діяча Великого князівства Литовського, конюшного великого литовського (1588—1593), воєводи мстиславського (1593—1595), каштеляна виленського (1595—1617) старости   берестейського (з 1595 року).[9]

В фонді 256 ЦДІАК (“Замойські”), описові 2, справі 101 за 1635 згадуються відступні записи пані Софії Ходкевич з Коробачова на слободу Яреськи і інші села за 1634 рік 11 березня.

Причому в документі вказані Правобережні Яреськи, які знахилися на території сучасного Сквриського району Київської області, що належали пані Корбачовій, були переселені за домовленістю з Обалковським на Лівобережжя. Тобто поселенці назвали нове поселення  назвою поселення з якого переселилися. Така практика була тоді дуже поширеною.[10]

Як бачимо Яреськи були слободою – тобто переселенці на тривалий час (20-30 років) мали занижені податки. Основною повинністю для них, на відміну від кріпосних городників, була військова повинність.[8]

Це сприяло швидкому зростанню населення Яресьок, як і жителів всіх навколишніх сіл,  в 30-ті роки XVII ст. - люди перебиралися на територію Дикого Поля рятуючись від переслідування і феодального гніту. Жителі Правобережжя й  Галичини масово тікали за Дніпро, на землі сучасної Полтавщини.[11]

ІсторіяРедагувати

 
Яреськи на карті 1857 року
 
Бюст М. В. Гоголя

Містечко Яреськи у 17 столітті — адміністративний центр Яреськівської сотні Миргородського полку. За універсалом гетьмана Івана Мазепи від 29 серпня 1699 р. належало до полкового судді Григорія Зарудного. У 1726 році мало 201 двір. У 1781 р. в Яреськах було 307 хат та приблизно 1100 жителів.[12]

З 1782 — центр Яреськівської волості Російської імперії. 1859 року у козацькому хуторі налічувалося 19 дворів, мешкало 114 осіб (52 чоловічої статі та 62 — жіночої)[13].

Від 1917 року — у складі УНР.

Від 1921 року окуповане Радянською Росією, встановлено комуністичний режим.

1929 року більшовицька влада почала систематичний терор проти незалежних господарників (примусову колективізацію), який переріс у масові вбивства голодом. Корінна мешканка села Галина Кущ згадує:

Якби не сусід, не помню, як його звали, хто зна, чи вижила б. Він у колгосп свиням помиї возив. Трухляком настягує гущу, ділиться. Мати дасть помиїв, я виїм і пальчиком миску вилижу. В кінці вулиці за полем стояла столова для солдат. Ми, дітвора, з кущів виглядаємо, як вовченята, може, щось дадуть. Один махає — підбіжиш, дасть кусочок хліба. А другий поманить, та як всипе по голові чи де попаде. Солдати нам позволяли недоїдки зі столу взяти. Все в одну торбу згребу, принесу додому. Висипала на стіл — оце куски хліба, оце каша, риб'ячі голови. Не шукала ложки і миски. Руками їла [14].

За 1932—1933 роки населення зменшилося від 1500 до 700 чоловік[15].

ЕкономікаРедагувати

Від 1964 у селі працює цукровий завод, є ряд пристанційних підприємств, складів.

Діють агрофірма ім. О.Довженка, лісництво. 15 стрічкових пилорам, які щодня переробляють близько 200 м³ деревини. 5 ресторанів, мережа магазинів, банкомат Аваль.

Освіта, культураРедагувати

Яреськівська загальноосвітня школа 1-3 ступенів імені Ф. П. Борідька (460 учнів, 45 педагогів, 3 спортивні зали, 3 кабінети інформатики, автоклас; директор — Зозуля Наталія Іванівна).

Профтехучилище (близько 200 учнів), середня школа, неповна середня школа. Дитсадок. Два будинки культури, Яреськівський народний краєзнавчий музей.

Православна церква (належить Українській православній церкві Московського патріархату, що підпорядковується Російській православній церкві, веде російську пропаганду проти України).

Відомі особистостіРедагувати

ВідпочинокРедагувати

На річці Псел створено чудові умови для відпочинку та дозвілля. Ліси змішаного типу, багаті на гриби. Уже діє база відпочинку одного з полтавських вишів.

Див. такожРедагувати

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. [1]
  2. «Давай у могилу — мені за тебе кусок хліба дадуть». Газета по-українськи, 2012
  3. а б в Падалка, Лев (1914). Прошлое Полтавской территории и ея заселение: Исследование и материалы с картами / Л. В. Падалка. — Полтава: Т-во Печатного Дела (Типография быв. И. А. Дохман), 1914. — 240 с. 
  4. а б РГАДА. Фонд 389. Опись. 1, Дело 209. Русская метрика, том XXIII. Danina Obalkowskiemu czterech slobod, za Dnieprem leza˛cych nowoosadzonych, to iest miasteczka Berezan, Bykow, Jablonow, Mirhorod z chutorami y sieliszczami, do tych slobod naleza˛cemi. 21.VIII.1621. 
  5. Яресько | Историко-генеалогическая база данных Украины Бекет | История. Краеведение. Туризм. Генеалогия. Археология. Процитовано 2020-08-05. 
  6. Tshertosch ukrainskim i tsherkaskim gorodam ot Moskwij dokrijma. [Området Moskva - Koslov - Voronesch - Krim - Kiev med Dons, Dnjeprs och övre Okas vattensystem, vägar och städer. Omkr. 1700. Papper, ritad, 80 x 95.] 
  7. Гийом Левассер де Боплан / Вильгельм Гондиус. Описание общее мест пустынных, в просторечии называемых Украина, с прилегающими областями. 1648. 
  8. а б Тариф подимної податі Київського воєводства 1631 року, 5 травня. 
  9. Єронім Ходкевич. Вікіпедія (uk). 2020-06-28. Процитовано 2020-08-05. 
  10. ЦДІАК (“Замойські”).Ф256, оп. 2, справа 101. Відкупні польської шляхти. 
  11. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Полтавська область / Гол. ред. кол.: Тронько П. Т. (гол. Гол. редкол.), Бажан М. П. (заст. гол. редкол.), Білодід I. К., Касименко О. К. (заст. гол. редкол.), Кондуфор Ю. Ю., Королівський С. М., Кошик О. К., Назаренко І. Д., Нестеренко О. О., Парасунько О. А., Пількевич С. Д. (заст. гол. редкол.), Слабєєв І. С. (відп. секр. редкол.), Терлецький В. М., Цілуйко К. К., Шевченко Ф. П.; Ред. кол. тому: Буланий І. Т. (гол. редкол.), Бардик Г. С. (заст. гол. редкол.), Бевзо О. А., Білий П. X., Вербицька В. М., Гальчук І. Н. (відп. секр. редкол.), Данішев С. О., Ємець П. Н., Жук В. Н., Костюк Р. Г., Кулик Г. І., Легенький І. Ю., Момонт А. Г., Олещенко І. А., Пліш М. С., Соколовський О. X., Тарасенко О. А., Яворська Н. С. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1967. – 1027 с. 
  12. Чухліб Т. В. Козацьке коріння Миколи Гоголя. — К.: Наш час, 2009. — С. 109
  13. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с.
  14. Мати дасть помиїв, я виїм і пальчиком миску вилижу... Газета по-українськи, 2012
  15. Єрмак О. П. Дослідження історії Голодомору–33 на Полтавщині (1988—2008 роки).— Історична пам'ять.— № 30-31, 2014.— С. 64.
  16. а б Сергій Марченко. Довженко знімає в Яреськах («Землі» — 80 років) // Кіно-Театр, 2010, № 6
  17. Мощенко К. В. Зі спогадів про М. Ф. Біляшівського.— В кн.: Репресоване краєзнавство (20—30-і роки).— К.: Рідний край, Хмельницький редакційно-видавничий відділ, 1991.— 512 с. (Академія наук України. Інститут історії України. Міністерство культури України. Всеукраїнська спілка краєзнавців)