Відкрити головне меню

Шишаки — селище міського типу над річкою Псел, центр Шишацького району Полтавської області України. Населення становить 4652 осіб. Орган місцевого самоврядування — Шишацька селищна рада.

смт Шишаки
Shyshaky gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Шишацький район
Рада Шишацька селищна рада
Код КОАТУУ: 5325755100
Основні дані
Засноване 1399
Статус із 1970 року
Площа 10,29 км²
Населення 4485 (01.01.2017)[1]
Поштовий індекс 38000
Телефонний код +380 5352
Географічні координати 49°52′42″ пн. ш. 34°00′15″ сх. д. / 49.87833° пн. ш. 34.00417° сх. д. / 49.87833; 34.00417Координати: 49°52′42″ пн. ш. 34°00′15″ сх. д. / 49.87833° пн. ш. 34.00417° сх. д. / 49.87833; 34.00417
Водойма р. Псел
Відстань
Найближча залізнична станція: Яреськи
До станції: 13 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 72 км
Селищна влада
Адреса 38000, смт Шишаки, вул. Небесної Сотнi, 2
Карта
Шишаки. Карта розташування: Україна
Шишаки
Шишаки
Шишаки. Карта розташування: Полтавська область
Шишаки
Шишаки
Шишаки. Карта розташування: Шишацький район
Шишаки
Шишаки

Commons-logo.svg Шишаки у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Селище міського типу Шишаки знаходиться на лівому березі річки Псел, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Великий Перевіз, нижче за течією на відстані 4 км — село Яреськи. Селом протікає струмок.

Поруч проходить автомобільна дорога Т 1720.

НазваРедагувати

Назва селища походить від шишкуватих (куполоподібних) пагорбів, на яких воно частково розташоване. За іншою версією, назва селища походить від слова «шишак» — старовинного військового металевого шолома із вістрям, на кінці якого була невелика кулька (шишка).[2]

ІсторіяРедагувати

 
Історичний герб

Серед археологічних пам'яток, виявлених в Шишаках, є 5 могил-курганів. Знайдено крем'яні вироби доби неоліту, 2 поховання епохи бронзи. В урочищі Дернова Долина виявлено поселення ранніх слов'ян Черняхівської культури (II—VI ст. н. е.). Тут знайдено речі, якими користувались люди скіфського періоду та пізнішого періоду племен — сіверян.

 
Шишаки. Поштова листівка, 1910 рік

Уперше згадується 12 серпня 1399 року в описі битви литовського князя Вітовта з татарським ханом Тимуром Котлуком.

У 1649 році Шишаки стали сотенним містечком у складі Миргородського полку. Деякий час Шишацька сотня територіально відносилась до Полтавського полку. Козаки Шишацької сотні брали участь у повстанні Пушкаря і Барабаша 1657—1658 року.

Згідно універсалу Мазепи 1689 року, містечко перейшло у власність козацькому старшині Данилу Лісницькому. У 1723 році Шишаки належали полковнику Петру Кулябці.

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому містечку, центрі Шишацької волості Миргородського повіту Полтавської губернії, мешкало 3000 осіб, налічувалось 506 дворових господарств, існували 2 православні церкви, єврейський молитовний будинок, лікарня, 6 постоялих будинків, 6 лавок, 8 кузень, 27 вітряних млинів, 6 маслобойних заводів, відбувалось базари та 3 ярмарки[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4284 осіб (2103 чоловічої статі та 2185 — жіночої), з яких 4141 — православної віри[4].

На початку 1917 року в Шишаках було встановлено владу Української Центральної Ради, а з січня 1918 року — радянську владу. З березня, майже рік, у містечку господарювали німецько-австрійські війська, потім денікінські, Нестора Махна. У грудні 1919 року радянська влада на території містечка була остаточно встановлена Червоною армією[5].

1923 року побудовано першу в Україні радіостанцію.[6]З 1929 року діяв ТСОЗ «Нове життя».

Із жертв голодомору 1932—1933 років відомі прізвища лише 130 осіб. Репресій радянської влади зазнавало населення села протягом десятиліть[7].

Селище у часи німецько-радянської війни було окуповане військами вермахту від 22 вересня 1941 до 22 вересня 1943 року. Від 1 жовтня 1942 і до кінця німецької окупації — у складі Миргородського ґебіту. У Шишаках діяв підпільний партизанський загін.

З 1967 року в селищі діє краєзнавчий музей, який налічує понад 2000 експонатів.[8]

НаселенняРедагувати

Нижче приведено діаграму зміни чисельності населення Шишак.[9][6]:

 

Дані ревізійРедагувати

1859 року у Шишаках, Миргородського повіту — 638 дворів, 4850 жителів; Преображенська церква (1792, 1893 року перебудована), при якій діяли повітове училище, 2 винокурних заводи.

1900 року — 4474 жителів, дерев'яна Христо-Різдвяна церква (1891 року), при ній 2 земські та церковнопарафіяльна школи.

ЕкономікаРедагувати

  • Закрите акціонерне товариство «Гадячсир»;
  • хлібокомбінат;
  • завод мінеральних вод;
  • Шишацький цегельний завод;
  • Шишацька ГЕС.

Освіта та культураРедагувати

ОсвітаРедагувати

 
Свято пісні у Гоголівському районі Полтавської області. 1962, урочище Случевське поблизу села Шишаки.
 
1 травня 1963 року. Духовий оркестр під керівництвом А. П. Голубєва.

У селищі діє один дошкільний, два навчальних та один позашкільний навчальний заклади:

РелігіяРедагувати

 
Храм Різдва Пресвятої Богородиці (02)

Перша відома дерев'яна, на честь Різдва Христового церква у мку Шишаки Миргородського полку (тепер смт, райцентр) збудована 1761. У 1891поставлена на мурований цоколь, тоді ж до неї прибудована дерев'яна дзвіниця. У 1902 володіла 33 дес. землі ружної, 0,75 дес. садибної. Мала будинок для квартири священика. У парафії діяли 2 земських училища (чоловіче та жіноче), братство св. Пантелеймона, церковнопарафіяльне попечительство. Містилася каплиця, збудована 1883 у пам'ять імператора Олександра ІІ. До парафії входили с. Товсте, хут. Бузова Балка. 1902 парафіян — 2335 душ чоловічої, 2327 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів — 80, міщан — 86, козаків — 2855, селян — 1807. Із священиків відомі: Олександр Митрофанович Луневич (1902, у сані з 1893, нагороджений набедреником 1899), Гнат Полікарпович Жуковський (1902, 1912, у сані з 1866, нагороджений орденом св. Анни 3 ст. 1901), Михайло Гаврилович Горунович (1912); із псаломщиків: диякон Іоанн Васильович Фесенко-Навроцький (1902, у сані з 1894), Петро Данилович Рогозянський (1902, на посаді з 1860, стихар 1872), Петро Петрович Сергієвський (1912), Кирияк Васильович Богаєвський (1912); із церковних старост: Данило Петрович Біленький (1902), козак Федот Якович Лень (1912).

ІнфраструктураРедагувати

Головним оператором з надання населенню поштових послуг є філія національного оператора УДППЗ «Укрпошта». Крім нього, в районі лікарні розташоване відділення ТОВ «Нова пошта».

У Шишаках 5-значні телефонні номери. Код селища 05352. Єдиний оператор фіксованого зв'язку — ПАТ «Укртелеком». Послуги стільникового зв'язку надають 3 оператора: Київстар, Vodafone UA (колишній МТС, ще раніше - UMC), та lifecell (колишній life:)).

Банківська система представлена 4 філіями та відділеннями: ВАТ «Держощадбанк України», СФ «Приватбанк», АБ «Полтава-банк», Райффайзен Банк Аваль

У селищі налічується 75 вулиць.[12]

АрхітектураРедагувати

У Шишаках встановлені такі пам'ятники:

  • Пам'ятник Патріотам Батьківщини
  • Пам'ятник Ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС
  • Пам'ятник Борцям за радянську владу

Хата із с. Шишаки перенесена до експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України.

ПерсоналіїРедагувати

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Історія Шишацького краю. Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 24 вересня 2017. 
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-19)
  5. Шишацька селищна рада
  6. а б Полтавщина: Енцикл. довід. / За ред. А. В. Кудрицького. — К. : УЕ, 1992. — с. 616—618 — ISBN 5-88500-033-6
  7. Євгеній Бондарчук. Соціальний склад репресованого села в 1920—1946 рр. на прикладі с. Шишаки.— Роботи учасників П'ятого конкурсу студетських наукових робіт «Український визвольний рух 1920-х — 1950-х років». Львів: Український католицький університет, 2016.[недоступне посилання з серпень 2019]
  8. Шишацкий краеведческий музей(рос.)
  9. Зміна чисельності населення України. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2012-08-03. 
  10. Сайт Шишацької спеціалізованої школи еколого-українознавчого профілю ім. В. І. Вернадського
  11. Сайт Шишацької обласної гімназії-інтернату для обдарованих дітей Управління освіти і науки Полтавської облдержадміністрації
  12. Вулиці Шишак на сайті ЦВК. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 3 серпень 2012. 

ЛітератураРедагувати

  • Шишаччина: Історико-краєзнавчий довідник / Ред. В. І. Магда та ін. — Шишаки: Псьол, 1999. — 188 с. — 600-річчю присвячено.
  • Клировая книжка…, 1902. — С. 422—423; Справочная клировая книга…, 1912. — С. 177.
  • Історія козацтва після зруйнування Запорозької Січі (1775—1905). — К.: Арій, 2016. — сс. 235-237.